П.Г. АЛЕКСАНДРОВ

УНІКАЛЬНИЙ ДОКУМЕНТ З ІСТОРІЇ ПІДПІЛЬНЕНСЬКОЇ СІЧІ

У центральному державному архіві давніх актів Росії (м. Москва) у фонді 7 “Таємна експедиція” зберігається цікавий документ з історії запорозького козацтва 1760-х років. Це — донос від 8 січня 1767 року запорозького полкового старшини Павла Савицького П.О.Рум’янцеву на кошового отамана Запорозької Січі Петра Калнишевського.

Уперше документ знайшов серед справ Державного архіву Росії в середині ХІХ століття російський історик С.М.Соловйов. Він опублікував, без збереження мовно–стилістичних особливостей оригіналу, 2 уривки з доносу, який вважав “сильним” і таким, що залишився без наслідків [3; 45]. Пізніше незначного обсягу витяг з документу надрукував історик Г.Г.Фруменков [4; 120].

У наш час уривки і цитати із справи, а також коментар до них опублікував дослідник Ю.П.Князьков [2; 118–120]. Уривки, наведені свого часу Соловйовим, передрукував у перекладі українською мовою історик В.Голобуцький [1; 533–534].

Крім доносу, справа містить копії листа Калнишевського Архангельському губернаторові І.Мезенцеву та листа Мезенцева до барона Ф.Васильєва у зв`язку із звільненням Калнишевського за 1801 рік.

На наш погляд, донос П.Савицького, принаймні в своїй основі, правдивий, відбиває реальні події, свідком яких був цей старшина. Досить важко уявити, що він усе вигадав, адже могло бути здійснене слідство. Якби з`ясувалося, що все це наклеп, то доношувач зазнав би суворого покарання. Донос містить конкретні прізвища, дати, цікаві подробиці — інформативно досить насичений. Вірогідно, уряд поставився до цього документу досить серйозно. Проте, з огляду на наближення чергової війни з Туреччиною, вирішив не загострювати стосунки з Січчю і слідство не здійснив. Маємо опосередковане підтвердження цьому. Так, в імператорському указі (“соизволении”) про зруйнування Запорозької Січі, привезеному і оголошеному за наказом П.Текелія 6 червня 1775 року сповіщалося, зокрема, про арешт саме кошового отамана П.Калнишевського і військового писаря І.Глоби. Не випадково, саме їх прізвища фігурували і в доносі П.Савицького. Ймовірно, готуючи скасування Січі, правляча верхівка імперії пригадала донос Савицького. Це тим більш вірогідно, оскільки частина документів, що стосуються долі П.Калнишевського після 1775 року, знаходиться в одній справі з доносом П.Савицького. Маємо, на нашу думку, ще одне непряме підтвердження серйозного ставлення російських можновладців до доносу Савицького. Так, менш ніж за 2 роки після отримання доносу, турецький султан восени 1768 року відправив свого посланця на Січ схиляти її на бік Порти під час війни з Росією. Це видно з листа Президента ІІ–ї Малоросійської колегії П.О.Рум’янцева до Катерини ІІ від 3 грудня 1768 року. У ньому він, зокрема, писав: “Не вмещается то в моем понятии, как бы мог султан такого эмиссария отправить прямо и явно к сему войску, не имевши ни каких предуверений или поводу, … и коего (посланця) в показание своей подданической верности кошевому атаману подлежало бы самого средствами прикрытыми представить генерал–губернатору в Киев и тем самым пресечь дальние покушения: Но сего злодея кошевой рапортует к Воейкову, что чрез несколько дней с письмом ответным к султану отпустит. А я и не могу вообразить, какую можно бы переписку в сей материи продолжать подданому с неприятелем, которая при нынешних обстоятельствах столько подозрительна, сколько и предосуждения сделать может высочайшим интересам вашего величества…” [3; 286]. Отже, Рум’янцев прозоро натякає на можливість якихось зносин між Запорозькою Січчю і Осяйною Портою.

Таким чином, донос Савицького на Калнишевського — важливий документ з історії Запорозької Січі останніх часів її існування.

1767 р., 8 січня. — Витяг із доносу запорозького полкового старшини П.Савицького П.Рум’янцеву на кошового отамана Запорозької Січі П. Калнишевського

Ваше высокопревосходительство.

Премилосерднейший отец и патрон.

Доношу верно, что атаман кошевой Петр Калнишевский вознамерился сего 767 году будущей весны, буды поизвестной войска Запорожского прозьбе никакой, как он кошевой просит от всевысочайшого императорского величества двора мылостивейшей резолюции получить неудостоится то уже совсем Усоветованы з своим войсковым писарем, а к войску от себя своего войскового асаула с таковым же советом посилал, 1: которой уже и возвратися с россией начать междуусобство, как то прошлого “766” году в исходе великого поста приехавши содвора от вашего высокопревосходительства много говорили з своим войсковым писарем, чтоб выбрать ввойски двадцати человек Добрых и послать бы к турецкому императору с прошением, в случай принятия под турецкую протекцию…

  1767 году генваря “8”…

Обстоятельная записка.

… в прошлом “766–м” году в октябре месяце содвора Домой приехал, то запершись в своей спальне началы советовать з своим писаром тако, кошевой сказал, как выдноде ничего ненадеятся от ных что уже вышиписаном октябре месяце усоветовавши и отправили асаула в кош, писалиль же к турецкому императору чрез асаула и посилалиль з коша козаков двадцати человек добрых или нет сказать немогу, разве неписалиль з сечи и непосылалиль козаков, как асаула в сечи бывшего болше двох недель, ак войску точно моей рукой перво чрез полковника антона красовского в прошлом 766–м году, в августе месяце, апотом и через асаула в октябре месяце ввойско писали чтоб все в готовности были к походу против Росии и невпускали б всвою границу низачем в прокористование никого з Росии, а турецким и татарским народам ималейших обид иозлоблений запорожские козаки подсмертною казнию нечиныли запретить; а жили б смирно и дружно, когдаж асаул свойска впрошлом же году в месяце ноябрь последних чисел возвратился и привез от войска ответние писмы и которие были посекрету, те писар отобрал и запершись в спалне кошевого прочитавши в кошевого сундучок спрятаны, и потому мне ответных секретных писем знать было неможно.

РДАДА. Ф. Держархіву, розряд VII. Оп. 2. Спр. 2234, арк. 1–3 зв.Оригінал.

ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА

1. Голобуцький В.О. Запорозьке козацтво. — К.: Вища школа, 1994.

2. Князьков Ю.П. Нові відомості про Калнишевського // Проблеми історії запорозького козацтва в сучасній історичній науці та музейній практиці: Матеріали першої республіканської науково-практичної конференції. — Дніпропетровськ, 1990.

3. Соловьев С.М. История России с древнейших времен.— М.: Мысль, 1994.— Кн. XIV. — Т.27–28.

4. Фруменков Г.Г. Доля останнього кошового отамана Запорозької Січі // Український історичний журнал. — 1966. —№1.