|
Главная
| Статьи и сообщения
использование материалов разрешено только со ссылкой на ресурс cossackdom.com |
[Із "Наукових записок. Збірника праць молодих вчених та аспірантів". - К., 2001. - Т. 6. - C. 136-140]
Наталія Костилєва
Гетьман Іван Мазепа та його доба в працях Теодора Мацьківа
Вцілому українська історіографія, як і українське джерелознавство належить до найменш розроблюваних українознавчих наук, причому, як слушно зауважує М.Ковальський, звертає на увагу та обставини, що не відмічається тенденція до істотних зрушень у зв’язку з великою трудомісткістю таких досліджень. Існує та залишається певна недооцінка цієї проблематики, як у материковій так і діаспорній історичній науці1.
Необхідний докорінний перегляд оцінок творчості українських істориків минулого та сьогодення, подолання соціологізованих і політизованих стереотипів, постулатів і упереджень2.
Для якісно нового і глибокого розуміння різноманітних конкретно-історичних проблем минулого Україні та перспективи їх адекватного та об’єктивного відтворення визначну роль можуть відіграти історіографічні студії персоналійного (персонологічного) характеру.
Одним з важливих жанрів історичного дослідження є біоісторіографічна проблематика. В ХІХ ст.. з цієї теми були написані роботи, присвячені В. Максимовичу, М. Костомарову. Двадцяте століття представлене дослідженнями про М. Грушевського, О. Оглоблина, нещодавно вийшли збірники на пошану таких вчених, як М. Брайчевський, Л. Винар, М. Ковальський, О. Апанович і деякі інші. Окремі ж досить авторитетні та нетрадиційні особистості залишаються поза увагою. До таких вчених відноситься Теодор Мацьків (1918 року народження)
Для виваженого висвітлення багатьох історичних подій і постатей неабияке значення мають праці українських вчених діаспори, які спирається на історичні першоджерела європейських архівів: Лондона, Мюнхена, Парижа та ін.
Теодор Мацьків – один з найвидатніших сучасних українських істориків західної діаспори. Доктор наук, професор, авторитетний дослідник доби Б. Хмельницького та І. Мазепи. Історик зі своїм особливим дослідницьким почерком, як про нього говорить Г. Швидко.
Творча спадщина Т. Мацьківа велика – понад 100 грунтовних праць, проте в Україні українською мовою вийшла лише одна його монографія присвячена Гетьману Івану Мазепі та його оцінці в західноєвропейських джерелах.
На жаль для багатьох українських дослідників ім’я Теодора Мацьківа й досі залишається невідомим, як і те, що вже більше півстоліття він працює як науковець і педагог. Його праці здобули визнання та повагу зарубіжних вчених, але про них не знайдемо серйозних наукових відгуків на його Батьківщині.
Як зазначалося вище, сьогодні не існує окремого дослідження, присвяченого постаті відомого історика Т. Мацьківа. Лише поодинокі статті вчених, і то лише загального характеру. Наприклад статті Л. Винара, О. Домбровського, В. Калакури, Г. Швидько, В. Сергійчука, В. Шевченко, робота автора дослідження, вміщена в Студентських наукових записках.
Діапазон проблем і хронологічних періодів, яких торкається Т.Мацьків, надзвичайно широкий. Його праці охоплюють усі найважливіші етапи української історії – від найдавніших часів Київської України-Руси до сучасності. У наукових дослідженнях Теодора Мацьківа переважає тематика присвячена постаті та добі гетьмана Івана Мазепи, адже без перебільшення можна константувати той факт, що він є одним із найавторитеніших дослідників цього періоду.
Доба Мазепи – це часи відродження України – політичного, економічного, культурного по Руїні, що знищила великі плани Хмельницького, Виговського і Дорошенка, обмежила українську державу тереном Лівобережжя, поставила гетьманську владу віч-на-віч із зростаючою силою старшинської аристократії й залишила Україну на поталу Москві3.
Постать гетьмана Івана Мазепи в продовж двісті років приковувала та приковує до себе увагу західного світу, адже його особа на небосхилі української історії чи не найвидатніша, а водночас і найсуперечливіша.
Історики ХХ ст., передусім загальна українська політична думка оцінює гетьмана Мазепу та його значення для визвольної боротьби через його участь у антимосковській коаліції та царя Петра І. Думка сучасників гетьмана представляла його далеко не в такому світлі, в якому він повстає сьогодні перед українською нацією та перед судом історії. Не так Гетьман, як романтичний герой Мазепа стає натхненням до поеми Байрона та Віктора Гюго, К. Рилєєва, О. Пушкіна та Ю. Словацького4
Теодор Мацьків сьогодні є одним з найкращих дослідників цієї доби. Його монографії присвячені Івану Мазепі та оцінці його в західноєвропейських джерелах є загальновизнаними та авторитетними для дослідження проблеми.
Проаналізувавши різноманітні західноєвропейські джерела, Т. Мацьків поставив собі за мету не писати біографію чи давати оцінку діяльності Мазепи, а показати як чужинці в Західній Європі писали про Гетьмана та як його оцінювали, а також наскільки ця оцінка відповідає фактам та історичній правді5
Дослідження з історії України доби козаччини Т. Мацьків опублікував у численних працях. Серед них є монографії англійською та німецькою мовами (1963, 1967, 1983), присвячені Івану Мазепі. Монографія українською мовою, що вийшла в 1995 році в Полтаві є цінним і вагомим внеском історика в українську і загальну історіографію6. Любомир Винар підкреслив що у своїй праці Т. Мацьків аналізує джерела і літературу та на основі цього робить численні висновки, доводить помилковість різних гіпотез і викриває фальсифікації біографії й діяльності І. Мазепи.
Нажаль для багатьох дослідників, які жили в умовах тоталітарної системи все це нове: і те що вже 70 років існує Український Вільний університет, і вже більше півстоліття живе і працює як науковець і педагог наш земляк, доктор філософії, професор Теодор Мацьків – визначний вчений-історик, один з найкращих дослідників козаччини. Його праці, як зазначалося вище, здобули визнання і повагу зарубіжних учених, але про них не знайдемо серйозних наукових відгуків на його Батьківщини7. Доля схожа з долею Гетьмана – його теж визнавав світ, а на Батьківщині замовчували.
Монографія Т. Мацьківа “Гетьман Іван Мазепа в західноєвропейських джерелах 1687-1709”, яка вийшла українською мовою в 1995 році – є підсумковою. Історик давно досліджував цю заборонену для вивчення в Україні тему, сподіваючись на те, що його праця стане доступною і українським дослідникам, а також прислужиться глибшому розумінню однієї з помітних постатей світової історії. У вступному слові до цієї монографії Л. Винар зазначає, що Т. Мацьків своїми дослідженнями збагатив мазепознавчу літературу. Безперечно, що такого роду роботу можна було написати лише на зарубіжних джерелах і лише такому строгому документалісту як Теодор Мацьків8.
Саме осмислення, глибоке, всебічне знання всього комплексу документів, що стосуються даної епохи, зокрема особи Мазепи, дало йому змогу відповідним чином класифікувати їх, перевірити автентичність, вказати на неточності9. Джерела, що аналізує та подає Т. Мацьків у своїх дослідженнях є особливо цінними для українських істориків, адже переважна більшість науковців не має змоги працювати в європейських архівах.
Йдеться не лише про розмаїття проаналізованих джерел за їх походженням і кількістю, котрі вчений використовує, прагнучи до максимально об’єктивної оцінки подій, ситуацій та вчинків Гетьмана. В своїх працях Т. Мацьків подає багато витягів з цих документів в перекладі на українську мову, а також вміщує як додатки ряд документів мовою оригіналу та фотокопії деяких джерел і ілюстрацій10.
Стиль викладу матеріалу, послідовність і простота суджень роблять студії Т. Мацьківа цікавими для широкого загалу читачів, незалежно від фаху та віку.
Окрім монографій, присвячених постаті І. Мазепи, історик є автором понад десятка статей присвячених цій тематиці. Переважно ці статті були надруковані на сторінках “Українського Історика”. Праці Т. Мацьківа реабілітують І. Мазепу в очах історії, адже основані на великій джерельній базі та фактологічному матеріалі. Жоден гетьман, окрім Б. Хмельницького не тримав так довго гетьманську булаву, як Мазепа.
Теодор Мацьків зазначає, що Мазепа без сумніву був державним мужем європейського масштабу, його можна порівняти хіба що з Отто фон Бісмарком у прагненнях визволити і об’єднати країну11. І хоча І. Мазепа не створив якоїсь осібної історичної епохи, як це зробив Б. Хмельницький, але його постать і його політика, особливо його роль в планах Карла XII, цікавили й цікавлять політиків і дослідників як українських, так і зарубіжних. І незважаючи на те, що сьогодні написано чимало робіт присвячених цій славетній постаті, ще й досі можна знайти нові джерела та цікаві відомості про його життя, як в цьому переконує нас Т. Мацьків12.
Після того як монархічна Росія та Православна церква, меценатом якої був І. Мазепа, кілька століть проклинали його за спробу розірвати кайдани, після того як довгий час замовчували його величезний внесок в історію розвитку культури українського народу, нарешті настали часи, коли його постать вимальовується в об’єктивному світлі. Насамперед завдяки тому, що припинено потік фальсифікації діяльності Мазепи, і відкрито дорогу для перевидання багатьох цінних наукових праць і художніх творів, присвячених Гетьману13.
Теодор Мацьків у своїх студіях зауважує, що незважаючи на становище Івана Мазепи в політиці Москви, яке було специфічне, до його голосу і порад прислухався молодий цар Петро І. Аналізуючи спогади шведського полковника Карла Клінґспора (1665-1742) Т. Мацьків знайшов факти щодо становища Мазепи в країні і за її межами – це становище було високим, а самого гетьмана вважали значною особистістю14. Історик знайшов переконливі докази того, що цар Петро І, аби відзначити своїх улюбленців, доручив тодішньому міністру закордонних справ (1705-1709) баронові Генріху фон Гуйссену виклопати у Йосифа І титули для них. Гуйссену вдалося здобути титули для царського канцлера Гаврила Головкіна, титул князя для відомого фаворита царя Олександра Меньшикова, а також для гетьмана Мазепи15.
Гетьманування Мазепи припадало на дуже складні часи, коли Україна стала тереном військових дій, а козацька армія – аванґардом у походах проти Туреччини. Москва і Польща, ще раз підтвердивши Андрусівський договір про поділ України між собою у так званому Вічному мирі (1686), намаглися використати козаків – кожна для своїх цілей: Москва, прагнучи домогтися виходу до Чорного моря, мусіла знищити кримських татар, а Польща, втративши частину Побережжя й Поділля за Бучацьким договором (1672), намагалася повернути втрачені землі. Війна Росії з Туреччиною шкодила торгівельним зв’язкам з Кримом і Чорноморськими країнами, що позначилося на господарстві України. У такій ситуації, вірніше у таких умовах перед Мазепою стояв вибір або залишитися вічною “колонією” Росії, або за допомогою сильного союзника почати нову сторінку розбудови Української державності16.
Т. Мацьків в Австрійському Державному Архіві у Відні знайшов лист до цісаря Йосифа І про те, нібито Мазепа сам просить у нього княжого титулу. У цьому листі, написаному вишуканою німецькою мовою, “Мазепа” спочатку згадує про свою участь у боротьбі проти Османської Порти на боці Священої Ліги, потім пише про своє становище й владу, яку він має в Україні, і висловлює сподівання, що цісарь не відмовить йому у прохані. А оскільки, пише далі “Мазепа”, він не має дітей то просить надати княжий титул його небожеві, генералові Польщі Войнаровському-Мазепі як його спадкоємцеві17.
Історик вважає, що весь цей лист був фальшивкою, створеною на зразок римського правила “підвищити, щоб понизити”. Зробивши графологічний аналіз Т. Мацьків дійшов до таких висновків:
Підпис Мазепи не автентичний (він виявив це при порівнянні його з підписами на інших листах чи документах, зокрема опублікованих)
Почерк не відповідає почеркові Пилипа Орлика – генерального писаря, який писав гетьманські листи.
До того ж, згідно з 7 артикулом Коломацьких статей, гетьманові взагалі було заборонено спілкуватися з іноземними урядами, про що писав ще Микола Костомаров. Звертає на себе увагу, як Мазепу титуловано в листі до цісаря: “Йоганесс Мазепа, Його Царської Величности таємний радник і генерал, лицар московського ордену св. Андрія, Запорозьких козаків князь і полководець”. Тим часом відомо, зазначає історик, що Мазепа у своїх листах завжди користувався титулом гетьман, а не генерал. Немає жодних доказів, що гетьман справді добивався у Відні княжого титулу. Натомість свідчення Гуйссена про дане йому царем доручення є незаперечним доказом, що свідчить про фабрикацію так званого листа “Мазепи” у Посольському Приказі18.
У своїх студіях Т. Мацьків піднімає питання щодо найближчого оточення Мазепи. Гетьман чудово усвідомлював всю складність свого становища, тому і шукав людей на яких міг би покластися в тяжкі часи. Саме тому в його оточені з’являються іноземці, старшина, що не пов’язана із родовою старшиною. Ми бачимо при ньому “нових людей” – П. Орлика, Герциківа, Миновичів, Нахимовича, Кеніґсека, які були йому не тільки зобов’язані, але залишилися вірні до самого кінця19. В радянській історіографії до Т. Мацьківа про ці прізвища не згадувалося, вони були незаслужено забуті, а можливо і навмисно; дореволюційна ж історіографія до цих прізвищ не дійшла.
Історик Т. Мацьків не обмежився лише писемними джерелами у своїх дослідженнях, він залучив до відтворення об’єктивної історичної дійсності унікальні іконографічні джерела, що можуть слугувати окремим напрямком дослідження, а також сприяти результативністі відтворення минулого. Яскравим прикладом цього служить стаття історика під назвою “Ґравюра Мазепи з 1706 року”20.
Досліджуючи постать І. Мазепи у тогочасних німецьких джерелах, Т. Мацьків натрапив на ґравюру з портретом Гетьмана, яка вперше була опублікована в 1706 році у журналі “Die Europaische Fama” (Лейпциг).
Ґравюра є досить відомою в світовій істориографії, але досі подавалися хибні теорії, щодо її автора та часу видання. Теодор Мацьків проаналізувавши чималий обсяг джерел і історичної літератури відкрив справжнє ім’я автора ґравюри – німецького ритівника Мартина Бернінґротга (1670-1733)21. Незважаючи на те, що ґравюра не дає справжнього портрету Івана Мазепи, але все ж таки її потрібно вважати за достовірну. По-перше вона була виконана за життя Мазепи, а по-друге, вигляд Гетьмана на ґравюрі з 1706 р. подібний до деяких інших його портретів, а також відповідає описові, що його дав німецький очевидець Йоган Вендель Барділі22.
Праці Теодора Мацьків є цінним доробком в українську й світову історіографію, вони підносять його ім’я до таких вчених-істориків світового маштабу як М. Грушевський, В. Антонович, О. Оглоблин. Відкриті ним джерела стосовно постаті І. Мазепи мають величезне значення, особливо для істориків України, адже дають об’єктивне висвітлення подій того періоду.
1Ковальський М. Теоретичні, методичні та джерелознавчі проблеми української історіографії XVIII- XX ст.// Під знаком Кліо: На пошану
2Олени Апанович: Зб. Статей.-Дніпропетровськ, 1995.-С.147-155.
3Там само.
4Оглоблин О. Гетьман Іван Мазепа та його доба.-Н-Й; Париж; Торонто,1960.-С.5.
5Донцов Д. Похід Карла ХІІ на Україну.-Л.,1955.-С.40.
6Мацьків Т. Гетьман Іван Мазепа в західноєвропейських джерелах.-К.; Полтава, 1995.-С.300-302.
7Там само.-С.184.
8Там само.-С.88-100.
9Там само.
10Там само.
11Погребник Ф. Дослідження Теодора Мацьківа про Івана Мазепу // Мацьків Т. Гетьман Іван Мазепа в західноєвропейських джерелах.-К.; Полтава 1995.-С.296.
12Шевченко Ф. Теодор Мацьків. Гетьман Іван Мазепа в західноєвропейських джерелах.-К.; Полтава 1995// Зазнач. праця.- С. 302
13Винар Л. Передмова//Зазнач праця.- С.5
14Швидько Г. Слово про життя і творчість історика-документаліста// Зазнач праця.- С.294
15Мацьків Т.Чому гетьман Мазепа став князем св. Римської імперії// На службі кліо: Зб. Праць на пошану Любомира Романа Винара з нагоди 50-ліття його наукової діяльності.-К.; Н-Й; Торонто; П.; Львів, 2000.-С.190-191
16Там само.
17Там само.
18Там само.-С193
19Там само.
20Там само.-С193-195
21Мацьків Т. Ґравюра Мазепи з 1706 року //Український Історик.-1966.-№1-2.-С.69-72