использование материалов разрешено только со ссылкой на ресурс cossackdom.com

С.П.ШЕВЧУК

СУДОВИЙ ПРОЦЕС НАД ЗАПОРОЗЬКОЮ СТАРШИНОЮВ ОЛЕКСІЇВСЬКІЙ ФОРТЕЦІ

Як відомо, після зруйнування Запорозької Січі в 1775 році, царський уряд розправився з кошовим отаманом П. Калнишевським, військовим писарем І. Глобою, та військовим суддею П.Головатим. Сумною була доля і деякої іншої запорозької старшини. В Архіві Коша Нової Запорозької Січі ЦДІА України (м.Київ) є документи про виклик до суду в січні 1776 року в Білівській фортеці старшин Степана Лелеки, Агипа Паралиха, курінного отамана Головка та полковника Гараджи; про притягнення до суду пушкаря Смоли, писаря Жидківського, колишнього брільського полковника Сави Циподраги; про опис майна хуторів козацької старшини і документ про суд над козацькою старшиною Олексіївської фортеці [3; 151].
Матеріали процесу над козацькою старшиною в Олексіївськїй фортеці знаходяться в документах фонду № 52 (Г. Потьомкіна) військово-історичного архіву м. Москви. Це “Судное дело военного суда Алексеевской крепости о бывших старшинах Запорожского войска С.Гелехе, О.Параличе, І.Кулике, І.Гарадже, обвиняемых в убийстве двух однодворцев Алексеевской слободы”, датоване 1775 – 1776 роками [1]. Олексіївська слобода — це поселення, яке виникло після побудови однієї з фортець Дніпровської лінії — Олексіївської. Залишки цієї фортеці знаходяться зараз на лівому березі річки Берди, між селами Ланцеве та Благовіщенка, поряд розташоване і одноіменне село Куйбишевського району Запорізької області.
З матеріалів цієї справи дізнаємося, що приводом до розправи над запорозькою старшиною стали події весни 1775 року, коли, з наказу кошового отамана П.Калнишевського, старшини С.Гелех, О.Параліч, та І.Кулик із загоном козаків (234 чоловіка) були послані до кордонів Війська Запорозького. Вони отримали наказ зігнати з Запорозьких земель слобідських селян, котрі випасали на них худобу, розорювали землі. 14 травня того ж року козаки, як свідчать матеріали “Судного дела”, перейшли кордон Війська Запорозького і захопили худобу в жителів Олексіївської слободи. Наступного дня вони повторили “набіг”. У сутичці було вбито два однодворці з слободи, двадцять два чоловіка — побито.
Із наказу Г.Потьомкіна було створено в Олексіївській фортеці військовий суд під головуванням секунд–майора Донецького пікінерного полку С.Кардашова. До слідства, яке розпочалося 9 лютого 1776 року, були притягнуті колишні полковники Війська Запорозького С.Гелех, І.Кулик, І Гараджа та курінний отаман О.Параліч.
Матеріали суду містять “Допросные листы”, іменні списки потерпілих та козачої команди, опис відібраного майна, судову постанову тощо.
І.Гараджу судді змушені були виправдати і звільнити з–під варти, інших запорожців присудили до покарання шпіцрутенами. Вони повинні були також виплатити потерпілим грошову компенсацію за їх майно та худобу. Однак деякі деталі цієї справи дають підстави висловити припущення, що вона була не кримінальною, а, скоріше, політичною.
Старшини, які проходили по цій справі, були відомими та авторитетними серед запорожців. І.Гараджа в середині 50-х років XVIII століття — товариш Панківського куреня. Орільским полковником він став у 1772 році. На запорозьких землях між Ореллю та Самарою було засновано багато хуторів і слобод вихідцями з Слобідської губернії, а також поміщицькі села, які були зараховані до Ізюмської провінції. Кіш прийняв рішення, щоб поселенці на Запорозьких землях або вступили до складу війська, або покинули ці землі. Полковник І.Гараджа із загоном запорожців влітку 1773 року повиганяв самовільних поселенців і захопив їхне майно: хліб, сіно, волів. За це власті Слобідської України вимагали у Коша покарати Гараджу і повернути майно. Почалася тяжба між запорожцями і канцелярією губернії. Губернатор Є.О.Щербинін пропонував створити паритетну комісію для вирішення спірних питань. Справа дійшла до сенату і той прислав Кошу за височайшим повелінням грамоту, в якій повелівалося полковника з його командою відкликати з паланки. Проте і наступного року І.Гараджа боровся з самовільною порубкою запорозьких лісів на Донці жителями Ізюмського та Слобідського полків, чинив опір розмежуванню земель, затримуючи геодезистів і т.і. [6; 543].
Нагадаємо, що І.Гараджа був одним із найбагатших людей на Запорожжі. В нього було два великих зимівники: в Барвінківській Стінці та на річці Донець. [4; 163] У цих зимівниках у 1775 році було описано 43 коня, 167 голів великої рогатої худоби, 2.700 овець і кіз, будинки власника зимівника та хата для робітників, поварня, кухня, два млини з сукновальнею, три комори, шинок, солодовня, пивоварня, пасіка і т.і. [5; 499].
С.Гелех теж був авторитетним серед запорожців і активно відстоював вільності та землі Війська Запорозького. Обирався отаманом Крилівського куреня, протовчанським полковником, військовим осавулом.
Будучи військовим осавулом, він брав участь у вирішенні тяжб між російськими солдатами та запорожцями, разом із старшиною В.Пишмичем збирав десятину з мешканців Новоросійської губернії, худоба яких зимувала на запорозьких землях. Відомі випадки, коли С.Гелех затримував порушників кордонів Війська. Відзначився в період російсько–турецької війни 1768–1774 років. Був теж людиною не бідною. Тільки після одного вдалого нападу на татар в 1774 році його отара поповнилась 130 вівцями та козами [4; 331].
Ще на початку 60-х років XVIII століття І.Кулик — козацький полковник — захищав недоторканість земель Запорожжя від слобідських поселян (у районі фортеці Св. Єлисавети). В кінці 60-х років І.Кулик, будучи кальміуським осавулом, брав участь у розв’язанні прикордонних суперечок з кримськими татарами. Під час російсько-турецької війни перевізький полковник І.Кулик захищав запорозькі землі від турок і татар в пониззі Дніпра, був активним противником спорудження на Запорожжі Дніпровської оборонної лінії в 1770 році.
Всі названі старшини запекло відстоювали землі та вольності Війська Запорозького. Хіба могла царська адміністрація залишити на волі таких людей — вони могли спробувати відродити Запорозьку Січ і тому їх задумали “нейтралізувати”, організувавши судовий процес у Олександрівській фортеці.
Вірогідність цієї версії підтверджують документи Архіву Коша Нової Запорозької Січі ЦДІАУК. У згаданій справі № 365 міститься лист губернатора Азовської губернії генерал–майора В.О.Черткова до коменданта Новосіченського ретраншементу П.О.Норова, датований 1776 роком. У ньому комендантській канцелярії наказувалося зробити ретельне розслідування справ “Степана Гелеки з товаришами” з метою виявлення за ними, під час перебування на Січі, будь–яких провин. Вищезгадані відомості наказувалося надіслати до Олексіївської фортеці на розгляд створеного там військового суду [2; 65]. Очевидно, суддям не вистачало “компромату” для справи — їм потрібен будь–який привід для розправи з впливовим запорозьким старшиною, і вони добилися свого.
До того ж, нагадаємо, що І.Гараджа викликався ще й до суду в Білівській фортеці в січні 1776 року.

ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА

1.  Російський державний військово-історичний архів у м. Москві (РДВІА), ф. 52, оп. 1, спр.128, ч.1.
2.  Центральний державний історичний архів (м. Київ) (ЦДІАУК), ф. 229, оп. 1, спр.365.
3.  Архів Коша Нової Запорозької Січі. Опис справ. 1713 – 1776. — К., 1994.
4.  Голобуцький В.О. Запорозька Січ в останні часи свого існування. — К., 1994.
5.  Голобуцький В.О. Запорозьке козацтво. — К., 1994.
6.  Скальковський А.О. Історія нової Січі, або останнього Коша Запорозького. — Дніпропетровськ: Січ, 1994.