использование материалов разрешено только со ссылкой на ресурс cossackdom.com

Задунайський В.В.

Доктор історичних наук, професор

 Донецький національний університет

ШАШКА У БОЙОВІЙ ПІДГОТОВЦІ КОЗАКІВ У ПОЛКАХ І ЧЕРГИ КУБАНСЬКОГО КОЗАЦТВА НА ПОЧАТКУ ХХст.

(На прикладі І Полтавського Кошового Отамана Сидора Білого полку)

Історія Українського козацтва нараховує майже п’ятьсот років (охоплює події з кінця XV ст. – до початку ХХ ст.) і привертає увагу багатьох дослідників. Попри зазначене, доля українських козацьких формувань з кінця XVІІІ ст., й до початку ХХ ст. досі залишається маловідомою не лише пересічному мешканцю України, але й представникам наукової громадськості.

Сталося це через зосередження уваги як суспільста, так і вітчизняних науковців на найяскравіших подіях історії Українського козацтва, що відбувались у межах сучасної України з кінця XV ст. (виникнення перших козацьких громад) – до кінця  XVІІІ ст. (ліквідація Запорізької Січі, Гетьманщини та Слобідських козацьких полків). Тим не менше, в подальші часи українські козацькі формування остаточно не зникли, а продовжили своє існування на Півдні України (до кінця 60-х рр. ХІХ ст. існували Азовське й Дунайське козацькі війська [1]) та на Північному Кавказі (до початку ХХ ст. існувало Кубанське козацьке військо [2]).

 Серед згаданих козацтв найдовше проіснувало Кубанське, що утворилося на основі переселеного з Південної України впродовж 1792-1794 рр. Чорноморського козацького війська (в ньому абсолютну більшість становили нащадки українських козаків з колишньої Запорізької Січі та Гетьманщини [3]). До речі, Кубанське козацьке військо на початку ХХ ст. нараховувало у своєму складі майже 1,4 млн. чоловік і було одним із найбільших козацьких утворень у Російській імперії (на 1917 р. існувало 13 козацтв загальною чисельністю понад 4,5 млн. чоловік) [4].

За таких обставин дослідження історії Кубанського козацтва є дуже важливою складовою історії українських козацьких формувань, а тому й ознайомлення з особливостями військового вишколу кубанських козаків є вповні актуальним та потребує належної уваги.

Саме тому, ретельного вивчення заслуговують різноманітні аспекти функціонування козацької військової системи й на початку ХХ ст. – напередодні її ліквідації. Наше зацікавлення зазначеним періодом обумовлюється тим, що тут мало місце не лише збереження та трансформація українських козацьких традицій відповідно до тогочасних потреб військового життя (у тому числі й за рахунок запозичення військових досягнень), але й певне нівелювання їх змісту під тиском імперських стандартів.

Серед важливих складових військової системи Кубанського козацтва окреме місце посідає індивідуальний бойовий вишкіл з володіння шашкою в кавалерійських частинах, який позначився на  формуванні відповідної складової козацького бойового мистецтва. Поряд із цим, саме досягнення шабельного (шашечного) бою були передумовою успішних колективних дій козацької кавалерії – відповідного оперативно-тактичного мистецтва.

Наголосимо, що опанування основ бою на шашках відбувалось як перед, так і під час стройової служби в полках козацької кавалерії, але найвагомішим такий вишкіл був у полках І черги (в них козаки безвідривно впродож 4 років опановували та вдосконалювали навички бойового та військового мистецтва). З огляду на це, дослідження вишколу кубанських козаків з володіння шашкою під час служби у полках І черги є вповні актуальним і заслуговує на нашу увагу.

Не дивлячись на зазначене, проблема навчання кубанських козаків володінню шашкою під час служби у полках І черги Кубанського козацького війська на початку ХХ ст. досі не досліджена науковцями.

Так, окремі вітчизняні історики звертали увагу на Кубанське козацтво, але лише у загально-військовому контексті (без з’ясування змісту військово-прикладного вишколу) [5]. Останнім часом має місце й дослідження питання становлення й розвитку соціальних ідентичностей української козацької спільноти на Кубані [6].

Автор послідовно розробляє військово-козацьку тематику, в тому числі й засади бойового мистецтва кубанських козаків, але досі не приділив належної уваги вишколу козаків з володіння шашкою в кавалерійських полках І черги [7].

Представники зарубіжної історіографії останнім часом також активізували розробку історії кубанських козаків. Так, дослідники з Росії вивчають як історію Кубанського козацького війська в цілому, так і окремі  аспекти військової системи цього формуання [8]. Окреме місце займає науковий доробок А.Шахторіна, в якому висвітлено основи бойової підготовки Кубанського козацтва, але й тут відсутній огляд принципів вишколу з володіння шашкою  [9]. Стосовно польських науковців доводиться констатувати, що їх зацікавили лише загальні аспекти військово-політичної діяльності козацьких формувань у роки революції 1917-1921 [10].

Отже, в історіографії досі відсутнє комплексне дослідження вишколу козаків з володіння шашкою в кавалерійських полкax І черги Кубанського козацького війська, що й обумовило наше звернення до цієї проблематики та визначило мету представленої розробки (отже, й її наукову новизну).

Джерельну основу пропонованої роботи становлять матеріали Державного архіву Краснодарського Краю (ДАКК). Особливу цінність для нас мали документи Військового штабу Кубанського козацького війська (в першу чергу – накази командування І Полтавського козацького кавалерійського полку за 1904 р., вміщені у справах № 8563/1 та 8563/2 [11]). Згадана джерельна база забезпечує необхідну достовірність положень та висновків представленої статті.

Дослідження зазначеної проблеми буде здійснене на прикладі І Полтавського Кошового Отамана Сидора Білого полку. Відразу звернемо увагу на найменування цього полку на честь визначного українського отамана. Згадана подія відбулась у вересні 1904 р., коли І Полтавський  полк за вказівкою Імператора Миколи ІІ (про це йшлося у полковому наказі № 263 від 19.09.1904) в якості шефа отримав першого Кошового Отамана Чорноморського козацького війська Сидора Білого, який загинув під час бойових дій проти Туреччини в 1789 р., а перед цим був  авторитетним військовим старшиною Запорізької Січі [12].

До речі, на початку ХХ ст. більшість першочергових полків Кубанського козацького війська, які формувалась на теренах, де домінували нащадки козаків-переселенців з України, отримали імена українських козацьких діячів: І Полтавський – Кошового Отамана Сидора Білого; І Єкатеринодарський – Кошового Отамана Захара Чепіги (був авторитетним військовим старшиною Запорозької Січі та другим Кошовим Отаманом Чорноморського козацького війська), І Уманський – Бригадира Антона Головатого (визначний військовий старшина Запорозької Січі, а згодом один із засновників Чорноморського козацького війська, у котрому перебував на посаді військового судді та очолював похідні козацькі загони), І Таманський – Генерала Безкровного (був одним із найавторитетніших керівників Чорноморського козацького війська на початку ХІХ ст. та героєм Кавказької війни) [13].

Поява згаданих назв була проявом певного компромісу між потребами царату (збереження боєздатних і лояльних козацьких формувань із числа нащадків українських козаків) та прагненням більшості кубанських козаків заафішувати своє самодостатнє українське козацьке коріння.

Особливо яскраво імперське розуміння згаданого компромісу виявилось у перейменуванні І Єйського полку в І Запорозький з наданням йому в якості шефа імператриці Катерини Великої (ІІ), котра зруйнувала Запорозьку Січ й ліквідувала українську козацьку державу – Гетьманщину та Слобідські козацькі полки [14]. Отже, онуки й правнуки запорожців і гетьманців, позбавлених імператрицею козацького військового товариства і величезних просторів Південної України та зазнавших через неї багаторічних поневірянь, мусили шанувати такого шефа полку.

 Попри зазначені реалії, наведені факти свідчили про поступове поширення між нащадками українських козаків (домінували на Правобережній Кубані та у західній половині Лівобережної Кубані) елементів новітньої української національної свідомості, з якою мусив рахуватись і царат, хоча й намагався всіляко затушовувати українську козацьку ідентичність нащадків запорожців та гетьманців.

Доречно звернути увагу й на нумерацію козацьких кавалерійських полків, яка з’явилась за підсумком реформування засад військової служби козаків у кінці ХІХ ст. (запроваджено 3 черги полків: І – стройова, а ІІ і ІІІ – пільгові [15]). Зрозуміло, що після проходження служби у полку І черги козаки переходили до однойменного полку ІІ черги, згодом – ІІІ. При цьому, почесне найменування закріплювалось лише за першочерговим полком.

Перед розглядом змісту бойового вишколу козаків з володіння шашкою слушно коротко зупинитись на параметрах цієї зброї та особливостях ставлення до неї козацького середовища.

Перш за все, звернемо увагу на те, що шашка, як і шабля, належить до клинкової колючо-рублячо-ріжучої зброї. Інакше кажучи, з військово-прикладної точки зору застосування шашки є багато у чому подібним до шаблі, а не, скажімо, до палаша чи рапіри, бо передбачалась здатність виконувати рублячі й ріжучі прийоми та уколи.

До речі, провідні дослідники шашки вважають її виникнення наслідком еволюції шаблі у військовому середовищі гірських народів Північного Кавказу [16]. Тобто, класична шабля трансформувалась у кавказький різновид з огляду на нові вимоги військового зіткнення у цьому регіоні.

Вважаємо, що переозброєння шашками як армійських, так і козацьких формувань Російської імперії (упродовж 1834-1881 рр. [17]) варто сприймати як заміну одного зразку шаблі на інший – більш зручний та такий, що відповідав новим обставинам ймовірного бойового зіткнення. З огляду на зазначене, доречно сприймати шашку в якості «кавказького» різновиду класичної шаблі.

На користь висловленого твердження наведемо наступні аргументи:

-         взірці шашок для «кавказьких» та «степових» козацьких військ мали досить помітні конструктивні відмінності (форма і розмір голівки руків’я, нахил руків’я, доли на полотні клинка тощо) не кажучи про  «драгунські» взірці, які мали закритий ефес як у класичного типу кавалерійської шаблі (бічна дужка захищала пальці від ударів згори й збоку) [18];

-         російські фахівці з бойового вишколу армійської кавалерії на початку ХХ ст. використовували шашки як із закритим ефесом (гардою), так і без будь-яких захисних елементів (класичний зразок кавказької шашки), заперечуючи спроби розрізнити бойове використання шаблі і шашки на підставі наявності чи відсутності згаданого захисту [19];

-         серед різновидів шабель помічаємо більше конструктивних відмінностей щодо параметрів самого полотна клинка, ніж між окремими шашками та шаблями (французька шабля майже рівна, а персидська має значну кривизну клинка та не має дол; кавказькі шаблі за кривизною клинка майже подібні до класичної кавказької чи драгунської шашки тощо) [20];

-         у статутах провідних країн Європи (у тому числі й Радянського Союзу) в І пол. ХХ ст. бойове застосування шашки й шаблі визначалося у нанесенні рублячо-ріжучих ударів та уколів [21];

-         в СРСР до початку ІІ Світової війни кіннота відігравала важливе значення у забезпеченні боєздатності Червоної армії, при цьому звичайні кавалерійські ескадрони називалися «шабельними» (у кавалерійських полках ще були кулеметні ескадрони та підрозділи зв’язку тощо), хоча мали на озброєнні новітні взірці шашок [22];

-         особистий досвід сучасних шанувальників засад козацького військово-прикладного фехтування додатково підтверджує подібність принципів дії кавказької козацької шашки й шаблі (незначної кривизни) [23].

         Отже, на початку ХХ ст. шашку, що у класичному вигляді виникла на Північному Кавказі, варто сприймати в якості одного з різновидів колючо-рублячо-ріжучої клинкової зброї – шаблі.

В якості основних аргументів нами було наведено тактико-технічних характеристиках бойового використання шаблі й шашки, що є головною ознакою як призначення, так і бойового застосування цієї клинкової зброї. При цьому, особливості оформлення піхв, гарди, руків’я тощо ми не розглядали, бо від них не залежить основне призначення шашки – виконувати певні бойові прийоми (хіба що клинки із закритим ефесом додатково дозволяють виконувати «захоплення» зброї противника та здійснювати захисні дії «на себе» [24]).

Все вище зазначене дає підстави стверджувати, що шабля (згодом шашка) хоча й була запозичена нашими предками у сусідніх народів, проте використовувалася українськими козаками майже 400 років, обумовивши накопичення традицій використання та сприйняття її в якості важливої зброї для козацьких формувань [25]. Все це обумовило й поважне ставлення до згаданої зброї. Недарма козаки величали її «шаблею-сестрицею, ненькою рідненькою, панночкою молоденькою» і в такий спосіб «наділяли» певними ознаками живої істоти [26].

Повертаючись до шашок, якими було озброєно кубанських козаків на початку ХХ ст., наголосимо, що тут виявилось як намагання царату уніфікувати козацьку зброю, а, отже, й вишкіл з її бойового застосування, так і збереження попередньої української бойової спадщини, зокрема й шанобливого ставлення в козацьких родинах до своєї «лицарської» зброї. До речі, навіть зброю, яку почали вживати лише кілька десятиліть, козаки за традицією називали «старою козацькою зброєю» [27].

Наголосимо, що кубанські козаки (як і їх попередники – чорноморці) використовували різноманітні зразки шашок, що позначалось на їх особистому бойовому мистецтві. При цьому, військовий провід Російської імперії приклав багато зусиль для розробки й поширення серед кавказьких козацьких формувань (Кубанське й Терське козацькі війська) окремого взірця шашки 1904 р., що наближався до класичних взірців кавказької шашки [28].

Прообразом цієї шашки став взірець 1893 р.: довжина клинка без хвостовика – 755 мм.; ширина – 33-34 мм.; кривизна як у «вовчків» (кавказькі клинки, що виготовлялись з німецької криці «Золінген» й мали клеймо у вигляді стилізованого вовка); вага шашки з руків’ям їз буйволового рогу та латунною голівкою – 610 гр.; прибор на шашку – 145 гр.; шашка з піхвами – 1025 гр. [29]. Після належної бойової та технічної перевірки було розроблено взірець 1904 р. Новий взірець, на відміну від шашки розробленої в 1893 р., мав суцільне руків’я з буйволового рогу (без латунної голівки), що кріпилося трьома, а не двома закльопками [30].

Попри успішність згаданого проекту, кубанські козаки все одно намагались і надалі шукати більш оптимальні варіанти озброєння. Так, вже на початку поширення зазначеного взірця (виготовлявся у Златоусті) кубанське військове керівництво надсилало на збройну фабрику зміни  до конструкції шашки [31].

Відзначимо й те, що частина козаків взагалі прагнула зберігати та використовувати шашки своїх батьків і дідів, що пояснювалося як традиціями бойового виховання, так і бажанням економити кошти на закупівлі нових взірців холодної зброї.

До речі, серед добротних «старих» шашок в першу чергу відзначимо «Таннерівку», що виготовлялась на заводі Люнешлосс в Прусії (контракт реалузовував бельгійський підприємець Герман Таннер) із криці «Золінген» в кінці 1859-1860-ті рр. [32]. Зрозуміло, що згадану зброю виготовляли за взірцями «черкеських» шашок. Параметри «Таннерівки»: загальна довжина – 920 мм.; довжина клинка – 775 мм.; ширина – 35 мм.; вигин – 35/420; вага шашки з руків’ям із буйволового рогу та дерев’яними піхвами в козячій шкірі та залізними гайками  – 867 г. [33]. На думку фахівців «Таннерівка» була чи не найкращим взірцем кавказької шашки. Взагалі козакам було поставлено 11.044 шашок-«Таннерівок» [34].  

Якісними серед «старих» шашок вважались і клинки, виготовлені на заводі Златоуст упродовж 80-90 рр. ХІХ ст (зокрема вже згаданий взірець 1893 р.) за кавказькими параметрами, які дуже цінувались у козацькому середовищі за високі бойові властивості [35].

За таких обставин влада змушена була піти на компроміс з козацькою громадою. Підтвердженням зазначеного стало рішення російського керівництва від 13 серпня 1909 р. «Про дозвіл козакам всіх козацьких військ виходити на військову службу із шашками, що дісталися їм від батьків та дідів» [36]. Більше того, царат опосередковано визнав самодостатність бойового мистецтва козацької спільноти й тим, що окрім згаданого дозволу на використання  різноманітних зразків шашок ще й погодився не обмежувати їх одноманітним бойовим вишколом [37].

Отже, за козаками було офіційно визнано право на збереження різноманітних зразків шашок своїх предків та підбирання до свого  особистого стилю ведення бою відповідної холодної зброї. Все це обумовило збереження та розвиток козаками певних навичок володіння цією зброєю.

Наголосимо, що мистецтво володіння холодною зброєю (списом-пікою-багнетом та шаблею-шашкою) через його певний «консерватизм» напрацьовувалося тривалий час, а тому й набуло у воєнізованому козацькому середовищі ознак відповідного військово-прикладного бойового мистецтва, яке окрім узагальнених засад володіння цією зброєю (вплив на них мали як традиції певної козацької спільноти, так і загальноармійські стандарти початкового бойового вишколу) вирізнялося розмаїтістю відповідно й до особистих пріоритетів козаків [38].

Натомість,  через швидкі зміни вогнепальної зброї засади стрілецької майстерності часто змінювались і до того ж були досить уніфікованими, що не дає підстав вести мову про виникнення відповідного бойового мистецтва.

До речі, козацьке бойове мистецтво має певну відповідність європейським школам військово-прикладного фехтування, бо їх основу становила відповідна система володіння холодною зброєю. Вагомим є й те, що козацтво було, деякою мірою, подібним до військово-привілейованої еліти та середовища професійних воїнів Європи початку нових часів, де відбулося формування засад традиційного фехтування.

Слушно звернути увагу й на те, що на формування української козацької спільноти помітний вплив справила українська (частково польська та литовська) шляхта, привнісши різноманітні військові традиції та певні навички й уміння щодо володіння зброєю [39]. Отже, на розвиток козацького бойового мистецтва вплинула відповідна спадщина як попередньої дружинно-князівської військової еліти, так і досягнення європейського лицарства (військово-прикладні та духовно-етичні). Важливий внесок справила й сусідня степова та гірська людність, до речі військові досягнення останньої особливо позначились на Кубанському козацтві (військовий одяг, озброєння, прийоми бойових дій тощо) [40].

Далі перейдемо до огляду безпосереднього вишколу з володіння шашкою в полках І черги Кубанського козацького війська. З цією метою розглянемо зміст згаданого вишколу в І Полтавському Кошового Отамана Сидора Білого полку.

Впродовж року козаки, що несли службу в звичайних підрозділах (сотнях), мали чіткий план занять на день-тиждень-місяць-період [41]. Наголосимо, що найбільш тривале й безперервне навчання відбувалося взимку, бо влітку заняття чергувалися з таборовим вишколом (тривав 2 місяці), ще й час від часу замінювались на марші-маневри чи навіть купання козаків і коней.

Так, впродовж травня-червня 1904 р. більшість козаків І Полтавського Кошового Отамана Сидора Білого полку (590 стройових нижніх чинів; 65 не стройових; 24 офіцера; 3 чиновника; 1 полковий священик) перебували в літньому таборі [42]. Тут вишкіл, переважно, було зорієнтовано на похідно-маневрові вправи та застосування на практиці знань, здобутих під час зимового періоду навчання.

Впродовж  липня – вересня 1904 р. вишкіл козаків був дещо послабленим. Так, з 1 – по 15 липня козаки мали такий розклад занять:

-         3 дні припало на неділі та свята, а тому заняття були відмінені;

-         2 – на плавання й купання;

-         1 – на кінний марш-маневр;

-         5 – на кінну підготовку;

-         3 – на підготовку в пішому порядку [43].

Натомість впродовж зимового періоду навчання, що охоплював 7 місяців (з 1 жовтня – до кінця квітня), була нагода здійснити послідовний та ретельний вишкіл козаків [44]. Підставою для таких дій слугував і детальний розклад занять на день та тиждень. Згідно розкладу на зимовий період навчання 1904-1905 рр. щоденно козаки навчались 5 годин (з урахуванням вранішньої гімнастики), в суботу – 4, і  лише в неділю відпочивали [45]. За нашими підрахунками впродовж місяця набігало понад 120 годин, а за весь період – майже 850 годин.

Після належного аналізу згаданої програми виявилось, що за тиждень на вишкіл з володіння шашкою припадало 2,5 години (майже 9 % часу, який приділявся на навчання) [46]. Зрозуміло, що впродовж місяця на згаданий вишкіл припадало до 11 годин, а за весь період – майже 80 годин. Враховуючи особливість літніх навчань, за весь рік на оволодіння мистецтвом бою на шашках припадало близько 125 годин.

На нашу думку, зазначений обсяг часу видається вповні достатнім для опанування початкового (частково й середнього) рівня майстерності з відповідного військово-прикладного бойового мистецтва, бо для опанування вищих рівнів слід було б приділяти хоча б у двічі більше часу відповідному навчанню.

Кілька слів треба присвятити й огляду змісту цього вишколу. Так, козаки практикували вправи з шашкою в пішому порядку й на коні. Цікаво, що спочатку навчалися на дерев’яному коні, а вже потім на живому (спочатку у повільному русі, далі риссю й наприкінці – чвалом) [47]. Такий підхід дозволяв опановувати відповідні навички від простого – до складного.

Серед основних прийомів володіння шашкою практикувались як удари (згори-додолу, вбік-праворуч) й укол (вперед-ліворуч), так і захисні дії (шашкою та корпусом), що засвідчили інші настанови та старі козаки [48].

До речі, початковий рівень козацького бойового мистецтва було зафіксовано й контрольовано як у стройових частинах, так і під час періодичного вишколу козаків підготовчого розряду та пільгових полків ІІ і ІІІ черги. Зокрема, під час щорічних таборів (для згаданих категорій козаків) відбувались навчання з володіння шашкою, що передбачали виконання найпростіших атакувальних та захисних прийомів [49].

Для перевірки набутих навичок удари й уколи виконувались по певним мішеням (рубали лозу, глину, опудало та картоплю; кололи в кільце та опудало) [50]. Така практика видається доречною, бо дозволяла перевірити як командуванню, так і самому козаку рівень володіння шашкою.

В першочергових полках окреме мсце посідала й військово-прикладна підготовка найбільш вправної частини козаків в учбовій полковій команді. Згаданий вишкіл стосувався лише кількох десятків козаків (в 1903-1904 рр. у згаданій команді перебувало 28 козаків, a в 1904-1905 рр. – 45 козаків) [51]. Випускники команди ставали в майбутньому наставниками молодого поповнення й урядниками.

Навчання у згаданій команді тривало 8 місяців (з 1 жовтня – до 1 червня) й складалося з двох періодів: перший тривав 6 місяців (з 1 жовтня – до 1 квітня) другий – 2 місяці (з 1 квітня – до 1 червня) [52]. Впродовж першого періоду мало місце тривале стаціонарне навчання, а впродовж другого – польові заняття (своєрідна перевірка-іспит набутих знань і навичок).

Наголосимо, що вправи з володіння шашкою займали таку ж кількість часу, що і під час навчання у звичайних підрозділах полку, але при цьому значну увагу було приділено фехтуванню [53]. Такий підхід є вповні доречним, бо безпосередньо готував козака до реального бойового зіткнення з ймовірним противником.

Наприкінці звернемо увагу й на своєрідну систему козацьких змагань з мистецтвa володіння шашкою. В І Полтавському Кошового Отамана Сидора Білого полку щороку відбувались змагання під кінець літніх таборів (серед усіх їх учасників) та під час складання іспитів в учбовій команді (серед усіх випускників) [54].

Так, влітку козацькі офіцери змагалися зі скачок, рубки та фехтування, а козаки – з джигитівки, стройової їзди, рубки та фехтування [55]. Серед перерахованих видів змагання домінувало військово-прикладне мистецтво володіння шашкою (рубка та фехтування). Поряд із цим, джигітівка також сприяла шабельному бою на коні, бо різноманітні перекрути й ухили були корисними як під час захисних дій, так і для впевненої їзди.

Підкреслимо, що за перемогу надавались достатньо цінні призи, які окрім морального авторитету, ще й виступали в якості матеріального стимулу для опанування відповідного мистецтва.

Так, за перемогу в рубці й фехтуванні І.Овдієнко отримав срібний годинник з портретом імператора Миколи ІІ і написом «за фехтування»; В.Переніжко за ІІ місце отримав такий самий годинник, а С.Сердюк за ІІІ місце здобув 10 карбованців (досить прийнятна на ті часи сума) [56].

За перемогу в стройовій їзді та джигитівці нагороди були подібними: І місце (Ю.Топчій) – срібний годинник з портретом Миколи ІІ і написом «за джигітівку»; ІІ місце (Г.Кузьменко) – такий самий годинник; ІІІ місце (А.Вереніжко) – 10 карбованців; IV місце (С.Забора) – 5 карбованців [57].

Стосовно змагань в учбовій команді зазначимо, що тут нагородою була висока оцінка на іспитах й перспектива отримання підвищення по службі, а не конкретні призи [58].

Підсумовуючи наше дослідження зазначимо, що вишкіл з військово-прикладного володіння шашкою у полках І черги Кубанського козацького війська займав важливе місце серед основних напрямків військового навчання козаків і забезпечував, як мінімум, опанування початкового рівня майстерності з козацького бойового мистецтва (його основу й становило володіння холодною зброєю). При цьому, згаданий вишкіл передбачав напрацювання тих чи інших навичок як індивідуально, так і під час тренувального фехтування, що не лише давало козакам необхідний досвід бойового застосування шашки, а й стимулювалось завдяки підсумковим спортивно-змагальним заходам, які часто супроводжувались пристойним нагородженням кращих митців.

Слід мати на увазі й те, що настанови та вказівки щодо бойової підготовки козаків на початку ХХ ст. було значною мірою уніфіковано, завдяки чому частково нівелювались як українська військово-козацька спадщина, так і родинні чи індивідуальні властивості бою на шашках.

Наголосимо, що проаналізований вишкіл з володіння шашкою являв  своєрідний підмурівок для ймовірної трансформації відповідного військово-прикладного мистетцтва у спортивний аналог у майбутньому.

Представлена розробка не вичерпує проблематики козацького бойового мистецтва й вишколу, що обумовлює доречність подальших досліджень відповідного спрямування.

РЕЗЮМЕ

У статті досліджено зміст бойового вишколу кубанських козаків з володіння шашкою під час проходження служби в кавалерійських полках І черги. Доведено, що досягнення з мистецтва бою на шашках стимулювались як самим воєнізованим козацьким середовищем, так і військовим проводом Російської імперії, свідченням чого було запровадження окремого взірця шашки для кавказьких козаків та проведення військово-прикладних змагань.

Ключові слова: українські козаки, Кубанське козацьке військо, козацька кавалерія, козацьке бойове мистецтво, шашка, бойовий вишкіл.

РЕЗЮМЕ

В статье рассмотрено содержание боевой подготовки кубанских казаков касаемо владения шашкой во время прохождения службы в кавалерийских полках І очереди. Доказано, что достижения в исскустве боя на шашках стимулировались как военизированной казачьей средой, так и военным руководством Российской империи, свидетельством чего было изготовление отдельного образца шашки для кавказских казаков и проведение военно-прикладных соревнований.

Ключевые слова: украинские казаки, Кубанское казачье військо, казачья кавалерия, казацкое боевое искусство, шашка, боевая подготовка.

SUMMARY

In article is considered contents of combat preparing the Kuban cossacks (the art holdings by saber) during passing of the service in cavalry regiment. It Is Proved that achievements in art boa on saber were stimulated both military cossack ambience, and military managament of the Russian empire, certificate what was a fabrication separate sample sabres for caucasian cossacks and undertaking military-applied competitions.

Key words: The Ukrainian Cossacks, the Kuban Cossack army, the Cossack cavalry, Сossack combat art, saber, combat preparation.

ПОСИЛАННЯ:

1.     Бачинська О.А. Козацький стан та одиночні козацькі формування у першій половині ХІХ ст. / О.А.Бачинська // Історія українського козацтва: Нариси: У 2 т. / Редкол.: В.А.Смолій (відп. ред.) та ін.. – К.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2007. – Т. 2. – С. 337-355; Маленко Л.М. Дунайське козацьке військо/ Л.М.Маленко // Українське козацтво: Мала енциклопедія / Кер. авт. колект. Ф.Г.Турченко; Відпов. Ред. С.Р.Лях. – Вид. 2-е, доп. і перероб. – Київ: Генеза; Запоріжжя: Прем’єр, 2006. – С., 1992. – С. 169; Її ж: Азовське козацьке військо (1828-1866) /Л.М.Маленко // Українське козацтво: Мала енциклопедія. – С. 10-12.

2.     Маленко Л. Кубанське козацтво / Л.Маленко // Українське козацтво: Мала енциклопедія. – С. 322-327.

3.     Кабузан В.М. Народы России в первой половине XIX в. Численность и этнический состав / В.М.Кабузан. – М.: Наука, 1992. – С. 23; Попко И.Д. Черноморские казаки в их гражданском и военном быту / И.Д. Попко // Черноморские казаки. – М.: Вече 2009. – С. 31-32; Маленко Л. Чорноморське козацтво / Л.Маленко, Б.Фролов // Українське козацтво: Мала енциклопедія. – С.  641-643.

4.     Задунайський В. Бойове мистецтво та військова спадщина українських козаків в кінці XІX – на початку XX ст. / В. Задунайський. – Донецьк: Норд-Прес – ДонНУ, 2006. – С. 41; Российское казачество. Справочник. – Ростов-н/Д.: Издательско-коммерческий центр «Булат», 1995. – С. 12-13.

5.     Щербина Ф. История Кубанского Казачьего Войска. В 2-х т. / Ф.Щербина. – Краснодар: Советская Кубань, 1992; Маленко Л. Кубанське козацтво. – С. 322-327.

6.     Білий Д.Д. Українці Кубані в 1792-1921 роках. Еволюція соціальних ідентичностей / Д.Д.Білий. – Львів-Донецьк: Східний видавничий дім, 2009. – 543 с.

7.     Задунайський В. Бойове мистецтво та військова спадщина українських козаків в кінці XІX – на початку XX ст. – 335 с.; Його ж: Володіння холодною зброєю у військових формуваннях України, Росії та Польщі (кінець ХІХ – 30-ті рр. ХХ ст.) / В.Задунайський. – Донецьк: Норд-Прес – ДонНУ, 2008. – 204 с.; Його ж: Козацькі учбові збори початку ХХ ст.–центри вишколу з козацького військового та бойового мистецтва / В.Задунайський // Український історичний збірник / Гол. ред. В. Смолій. – Вип. 7. – К.: Ін-т історії України НАН України, 2004. – С. 268-279; Його ж: Використання “лави” козацькою і польською кавалерією напередодні та під час Першої світової війни / В.Задунайський // Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст. – Вип. XII. – К.: Ін-т історії України НАН України, 2006. – С. 262-267; Його ж: Військова організація та бойові дії донських і українських кубанських козаків під час революції 1917-1921 рр. / В.Задунайський // Історичні і політологічні дослідження / Гол. ред. П.В.Добров. – Донецьк, 2008. – № 3-4. – С.46-52; Його ж: Рушниця у бойовій системі кубанських козаків (початок ХХ ст.) / В.Задунайський // Історичні і політологічні дослідження / Гол. ред. П.В.Добров. – Донецьк, 2009. – № 2. – С. 58-64; Його ж: Кліматичні та епідеміологічні умови військової служби кубанських козаків на початку ХХ ст. / В.Задунайський // Кубань – Україна: питання історико-культурної взаємодії. Випуск 5. / Укл. А.М.Авраменко. – Краснодар-Київ: ЕДВІ, 2011. – С. 211-215.

8.     Малукало А. Кубанское казачье войско в 1860 – 1914 гг.: организация, система управления и функционирования, социально-экономический статус / А.Малукало. – Краснодар: «Кубанькино», 2003. – 216 с.; Авраменко А. Козацьке військо на Кубані / А.М.Авраменко, Б.Є.Фролов, В.К.Чумаченко // Історія Українського Козацтва. Нариси: У 2 т. – Т. ІІ. – С. 364-414; Фролов Б.Е. Оружие кубанских казаков / Б.Е.Фролов. – Краснодар: Традиция, 2009.–128 с.

9.     Шахторин А.А. Подготовка казаков Кубанского казачьего войска во второй половине ХІХ – начале ХХ веков / А.А. Шахторин. – Краснодар: КВВАУЛ, 2008. – 213 с.

10.                 Karpus Z. Wschodni sojusznicy polski w wojnie 1920 roku / Karpus Z. – Toruń, 1994. – 230 s.

11.                 ДАКК. Ф. 396, оп. 1, спр. 8563/1, 315 арк.; спр. 8563/2, арк. 316-630.

12.                 Там само. – спр. 8563/2, арк. 440.

13.                 Задунайський В. Бойове мистецтво та військова спадщина українських козаків в кінці XІX – на початку XX ст. – С. 97-98.

14.                 Там само. – С. 97; Авраменко А. Вказ. Праця. – С. 398.

15.                 Задунайський В. Бойове мистецтво та військова спадщина українських козаків в кінці XІX – на початку XX ст. – С. 84-85.

16.                 Фролов Б.Е. Вказ. Праця. – С. 61.

17.                 Аствацатурян Є. Оружие народов Кавказа / Є. Аствацатурян. – М.: Хоббикнига, 1995. – С. 88.

18.                 Там само; Отечественное холодное оружие. – М.: Воениздат, 1978. – С. 16-20; Учебник для кавалерийских кружков военных знаний І и ІІ ступени. – М.: Госвоениздат, 1931. – С. 61; Кулинский А.Н. Русское холодное оружие XVIII – XX вв. В 2 т. / А.Н.Кулинский. – СПб.: Атлант, 2001. – Т. І. – С.150-164.

19.                 Олсуфьев В. Наставление для обучения владению оружием в нашей кавалерии / В.Олсуфьев. – СПб., 1904. – С. 20; Отечественное холодное оружие. – С. 10-15.

20.                 Аствацатурян Є. Вказ. праця. – С. 82-87; Отчет полк Брусилова и п/полк. Химец о командировке во Францию, Австро-Венгрию и Германию для осмотра кавалерийских школ. // Науково-довідкова бібліотека ЦДІА України: ХІІ–1/0-88 № 58847. – С. 7.

21.                 Выдержки из “Строевого устава Австро-Венгерской. конницы» // Витт Л. Конница. Вооружение и владение оружием / Л.Витт. – СПб., 1900. –С. 212-219; Regylamin tymczasowy. Kawalerja. – Paryz, 1918. – S. 23-28; Regylamin kawalerji. Władanie Bronia. – Warszawa, 1933. – S. 2-23; Олсуфьев В. Вказ. праця. – С. 4-35; Наставление для ведения занятий с казаками в учебных сборах // Собрание узаконений и распоряжений правительства, издаваемое при правительствующем сенате. – СПб., 1911. – От. 1. – С. 2459-2485; Боевой устав конницы РККА. Часть І. – Москва-Ленинград: Госиздат, 1928. – С. 62-75.

22.                 Руководство по боевой подготовке конницы РККА. – Москва: Госвоениздат, 1930. – С. 14-15.

23.                 Ерашов В. Пособие по казачьему боевому искусству / В. Ерашов, В.Задунайский. – Ростов-на-Дону: НПК «Гефест», 2003. – С. 45-53; Задунайский В. Посібник-настанова з козацького бойового мистецтва (Частина І) / В.Задунайский. – Донецьк: Норд-Прес – ДонНУ, 2008. – 64 с.

24.                 Задунайский В. Посібник-настанова з козацького бойового мистецтва. – С. 39-40.

25.                 Аствацатурян Є. Вказ. праця. – С. 28, 29; Задунайський В. Шабля / В.Задунайський // Українське козацтво: Мала енциклопедія. – С. 649-650; Російський державний арків Ростовської області. – Ф. 46. – Оп. 1. – Спр. 390. – Арк. 5.

26.                 Яворницький Д. Історія запорізьких козаків / Д. Яворницький. – Львів: “Світ”, 1990. – Т.1. – С. 166.

27.                 Фролов Б.Е. Вказ. Праця. – С. 57.

28.                 Там само. – С. 78; Аствацатурян Є. Вказ. праця. – С. 88; Кулинский А. Вказ. праця. – С. 165-167.

29.                 31Фролов Б.Є. Вказ. Праця. – С. 73.

30.                 Там само. – С. 76-77; Кулинский А. Вказ. праця. – С. 165.

31.                 Фролов Б.Є. Вказ. Праця. – С. 78-79.

32.                 Там само. – С. 65-67.

33.                 Там само. – С. 66-67.

34.                 Там само. – С. 67.

35.                 Там само. – С. 67-73.

36.                 Полное собрание законов Российской империи. Собрание III. Т. ХХІХ. 1909. – СПб., 1912. – С. 718.

37.                 Там само.

38.                 Задунайський В. Володіння холодною зброєю у військових формуваннях України, Росії та Польщі. – С. 18-20, 23-33.

39.                 Леп’явко С. Козацькі війни кінця XVI ст. в Україні / С. Леп’явко. – Чернігів: Сіверянська думка, 1996. – С. 32-37.

40.                 Попко И.Д. Вказ. Праця. – С. 125-126, 128; Фролов Б.Є. Вказ. Праця. – С. 4.

41.                 ДАКК. Ф. 396, оп. 1, спр. 8563/1, арк. 150-155, 311; спр. 8563/2, арк. 434-435.

42.                 Там само. – спр. 8563/1, арк. 151.

43.                 Там само. – арк. 311.

44.                 Там само. – спр. 8563/2, арк. 455.

45.                 Там само. – арк. 434-435.

46.                 Там само.

47.                 Там само.

48.                 Задунайський В. Бойове мистецтво та військова спадщина українських козаків в кінці XІX – на початку XX ст. – С. 66-67.

49.                 Задунайський В. Козацькі учбові збори початку ХХ ст.–центри вишколу з козацького військового та бойового мистецтва. – С. 268-279.

50.                 ДАКК. Ф. 396, оп. 1, спр. 8563/1, арк. 259-260; спр. 8563/2, арк. 435.

51.                 Там само. – спр. 8563/1, арк. 258-259; спр. 8563/2, арк. 449-450.

52.                 Там само. – спр. 8563/2, арк. 461.

53.                  Там само. – арк. 461-465.

54.                 Там само. – спр. 8563/1, арк. 143-144, 162, 259.

55.                 Там само. – арк. 162, 259.

56.                 Там само. – арк. 165.

57.                 Там само. – арк. 165-166.

58.                 Там само. – арк. 258-259.

ВЗІРЦІ КАВКАЗЬКИХ ШАШОК, ЩО БУЛИ НА ОЗБРОЄННІ КУБАНСЬКИХ КОЗАКІВ НА ПОЧАТКУ ХХ ст,

(І –  ВЗІРЕЦЬ 1904 р. З ПІХВАМИ)

ВЗІРЕЦЬ КАВКАЗЬКОЇ (ЧЕРКЕСЬКОЇ) ШАШКИ З ПІХВАМИ

КУБАНСЬКІ КОЗАКИ В СТРОЙОВІЙ ФОРМІ Й ПРИ ЗБРОЇ (КИНДЖАЛИ Й ШАШКИ КАВКАЗЬКИХ ВЗІРЦІВ)