Комментарии История запорожских казаков. - Т.3 Д.И. ЯВОРНИЦКИЙ

ОГЛАВЛЕНИЕ | Монографии

Д.И.ЯВОРНИЦКИЙ
История запорожских казаков. Т.3.


КОМЕНТАРІ Г. Я. СЕРГІЄНКА

Глава первая

"...козакорусский народ..." — Тут йдеться про український народ, складовою частиною якого були козаки як певний суспільний стан.
Мурат-Герай — кримський хан. Гераї або Гіреї — династія кримських ханів, що правила Кримом з початку XV ст. до його входження в Російську державу (1783).
Січ (Стара Січ) — йдеться про козацьку фортецю, яка з XVI ст. й до зруйнування російським військом та лівобережним козацьким полком (14 травня 1709 р.) знаходилась на о.Базавлук (Чортомлик).
Ясси і Цецора — міста в Молдавії. (Тепер у складі Румунії)
Кримський калга-салтан — перший спадкоємець престолу в Кримському ханстві, друга особа після хана в державі.
Турецький візир (везир) — великий візир, який очолював державну адміністрацію в Туреччині і водночас був головнокомандуючим армії.
Нурредін-салтан — другий спадкоємець престолу в Кримському ханстві, третя особа після хана і калги-салтана в державі.
Буджак (по-турецькому куток) — назва південної частини Бессарабії, низинної рівнини, на якій у XIX ст. знаходилися Акерманський і Бендерський повіти Бессарабської губернії. У XVI.—XVII ст. Буджак населяли татари-ногайці. У XVIII ст. Білгородська орда покинула Буджак, і тут поселилися колоністи, переважно болгари і гагаузи, а також молдавани, українці, росіяни. За умовами Бухарестського мирного договору Росії і Туреччини (16 травня 1812) кордон між ними встановлювався по р.Прут (раніше був по р.Дністер), до Росії відійшла вся Бессарабія з фортецями Бендери, Акерман, Кілія, Ізмаїл.
Білгород (Білоград) — давньоруське місто-фортеця (IX ст.) на березі Дністровського лиману поблизу грецького міста-держави Тіра. Білгород у XIV ст. завоювали генуезці і назвали Монкастро. В XV ст. місто перейшло до Молдавського князівства й перейменоване на Четатаальба (Біла фортеця). 1484 р. Білгород захопила Туреччина й дала йому свою назву — Акерман (Білий камінь). У XVII—XVIII ст. Акерман був центром татарської Білгородської орди. Повітове місто Бессарабської губернії (1812—1918). У 1918—1940 рр. Акерман належав Румунії. З 1940 р. у складі УРСР. З 1944 р. Акерман носить назву Білгород-Дністровський (тепер районний центр Одеської області).
Филиппов пост... — Пилипівський піст (пилипівка) — час, коли за релігійною забороною миряни не вживали в їжу окремі види продуктів, зокрема м'ясо, тваринні жири. Запроваджувався за кілька днів до Різдва Христового, яке відзначається щороку 25 грудня (7 січня).
Талер — велика срібна монета вагою 29 г.
Софія Олексіївна (1657—1704) — російська царівна (дочка Олексія Михайловича), регентша Російської держави (1682—1689) при двох малолітніх царях Івані V і Петрі І. Вона намагалася стати царицею, але була скинута Петром І і ув'язнена в Новодівичий монастир (Москва), де й скінчилось її життя.
Бахчисарай — місто в Криму, столиця Кримського ханства з XV ст. до 1736р. (Тепер районний центр Кримської АРСР).
Козлов (Гезлев). — За часів Кримського ханства в XV ст. на місці античного м.Керкінітіди засновано татарське м.Гезлев (українці називали його Козлов). Запорожці під час походу на Крим у 1589р. здобули Гезлев і зруйнували фортецю. Після приєднання Криму до Росії (1783) Гезлев перейменовано на Євпаторію. Нині місто — районний центр Кримської АРСР.
Толмач — перекладач.
Кримська Украйна. — Територія степів Причорномор'я, що з півночі прилягали до Перекопу і Сивашу. (Тепер це південні райони в Херсонській і Запорізькій областях).
Гордон Патрик (1635—1699) — виходець з Шотландії, на військовій службі в Росії з 1661 р., дослужився до чинів генерала і контр-адмірала. Служив на Україні (1667—1686), брав участь у Кримських походах 1687 і 1689рр. Учасник облоги і взяття Азова (1696). Автор щоденника англійською мовою, який опубліковано в Росії під назвою "Дневник генерала Патрика Гордона" (1892).
Пресвята Богородиця і пріснодіва Марія. — В християнстві — міфічна жінка, яка народила Ісуса Христа для врятування людства. Запорожці вважали її своєю заступницею.

Глава вторая

...рада на реке Коломаке... — козацька Коломацька рада, на якій 25 липня 1687 р. гетьманом України обрано Івана Степановича Мазепу. У козацькому війську І.С.Мазепа тоді займав посаду генерального осавула, а не обозного.
Бусурманські вежі — турецькі або татарські військові укріплення в фортецях; у їх вікнах-бійницях встановлювалися гармати.
Матвій Іркліївський, далі Матвій Царевський. Це одна і та ж особа.
Приказ Малої Росії (Малоросійський приказ) — центральна установа Російської держави, що відала справами Лівобережної України (1662—1722). Підпорядковувався Посольському приказові. Малоросійський приказ контролював діяльність російських воєвод в українських містах і гетьманське управління; займався справами оборони Лівобережної України від вторгнень польських" турецьких, татарських і шведських військ; наглядав за Генеральним військовим судом і міським судочинством, а також православною церквою. Запорозька Січ також підпорядковувалась Малоросійському приказові через гетьмана Лівобережної України. Гетьманське управління Лівобережної України і Кіш Запорозької Січі були перетворені в органи місцевого самоуправління.
Алтин — російська срібна (мідна) монета і лічильна грошова одиниця, що дорівнювала 6 денгам.
Денга — російська срібна (мідна) монета, що дорівнювала 1/2 копійки.
Посполита рада — загальна рада козаків Запорозької Січі, яка вирішувала важливі питання внутрішнього і міжнародного життя. На такій раді щороку 1 січня обиралася кошова старшина. Посполита рада запорожців 30 січня 1648 р. обрала гетьманом України Богдана Хмельницького і підтримала визвольну війну проти панування Речі Посполитої.
Сердюки — козаки, які входили до найманих піхотних полків на Лівобережній Україні в кінці XVII — першій чверті XVIII ст. Складалися переважно з втікачів із Правобережної України. Охороняли гетьманську резиденцію. Сердюцькі полки, що підлягали гетьманам, ліквідовано царським указом (1726).
Компанійці — козаки, які складали наймані кінні полки на Лівобережній Україні. Як і сердюцькі, вони підлягали гетьману. Існували з 70-х років XVII до 70-х років XVIII ст. Використовувалися для сторожової і розвідувальної служби, придушення антифеодальних виступів селян, у походах проти Кримського ханства.
Куницький (рік народження невідомий — 1684) — шляхтич, наказний гетьман над правобережними козаками (1683—1684), призначений польським королем. Займався заселенням Правобережної України. Його резиденція знаходилася у м.Немирові на Поділлі. В кінці 1683р. з 8-тис. козацьким військом Куницький здійснив похід на Тягинь (Бендери) і роз громив турецько-татарське ополчення. Проте нові значні сили турків і татар оточили козацьке військо на березі р. Прут. Куницький з кіннотою прорвався з оточення. Залишена ним піхота на чолі з полковником Андрієм Могилою відбила атаки ворогів й повернулась в Могилів-Подільський. Тут у січні 1684 р. зібралася козацька рада, яка засудила Куницького до страти за втечу від війська.
Могила Андрій (роки народження і смерті невідомі) — запорозький козак, обраний полковником, а після страти Куницького (1684) — наказним гетьманом. Його резиденція знаходилася в Немирові. Вів боротьбу проти турецько-татарської агресії на Правобережній Україні. Проте у травні 1684 р. біля м-ка Студениця козацький загін А. Могили потрапив у засідку й був знищений. Могилі з 30 козаками вдалося врятуватися і добратися до Немирова. Тут козаки вчинили заколот у війську; більшість їх (близько 4 тис.) покинула гетьмана й була прийнята в козацькі полки на Лівобережжі. Подальша доля А. Могили невідома.
Бубни (котли) — старовинний ударний інструмент, подібний до тулумбаса або литаврів, що використовувався для подачі звукових сигналів до збору війська на раду або на битву.
Армати — гармати, артилерія, яку українські козаки високо цінували і берегли.

Глава третья

Паланка — місцевість в Запорозькому краї, згодом адміністративно-територіальний округ у Новій Січі (1734—1775). Існувало 8 паланок: Кодацька, Бугогардівська, Інгульська (правий берег Дніпра), Протовчанська, Орельська, Самарська, Кальміуська (лівий берег Дніпра), Прогноїнська (гирло Дніпра). Військова і судова влада в паланках належала козацьким полковникам, призначуваним Кошем.
Петрів день — християнське свято, що відзначається щороку 29 червня за ст.стилем (12 липня).
Сераскер-паша — головний начальник турецьких військ; відповідав чину генерала.
Струг — гребний військовий човен, річковий або морський вітрильник у Росії.
Успіння пресвятої Богородиці — християнське свято, що відзначається щороку 15(28) серпня як день пам'яті Божої матері, завершення життєвого шляху пріснодіви Марії.
Тафта — вид тканини.
Сукно анбурзьке (амбурзьке) — сукно, що доставлялося з Гамбурга (Німеччина).
Целовальник — торговець горілкою.
Рейтари — наймана кіннота в Речі Посполитій в XVI—XVII ст.; у Росії рейтарські полки існували з 1632 р. до початку XVIII ст., коли були перетворені в драгунські кінні полки.
Копейщики — солдати, озброєні списами (від російського слова "копье").
Кабак — шинок, де продавалися спиртні напої.
Напські (анапські) ногайці, горські черкеси, білогородські татари — народності, які проживали в Причорномор'ї, Приазов'ї і на Північному Кавказі.

Глава четвертая

Самарський Миколаївський монастир — монастир, що перебував під опікою козаків Запорозької Січі. У 1689 р. російські війська князя В.В.Голіцина штурмом оволоділи монастирем і покарали ченців за протест проти будівництва на р.Самарі царських фортець.
Новобогородицький і Новосергіївський городки — військові фортеці, споруджені царським урядом на Запорожжі для захисту від татарських наскоків і контролю над Запорозькою Січчю. Запорожці виступали проти їх будівництва, але царський уряд цими протестами знехтував.
Новосергіївський городок споруджено 1689р. на р.Самарі в урочищі Сорок Байраків. Рештки його укріплень у XIX ст. виявлені поблизу с.Вольного Новомосковського повіту Катеринославської губернії.
...собранное с Переволочанского перевоза годовое борошно... — Борошно — податок за користування перевозом через Дніпро (натурою або грішми).
Батурин — центр Батуринської сотні Стародубського полку. В 1669—1708 рр. — резиденція гетьманів Лівобережної України (Дем'яна Многогрішного, Івана Самойловича, Івана Мазепи). 1708 р. зруйнований царським військом. Резиденцією гетьманів стало м.Глухів.
Морове повітря (чума) — інфекційна хвороба, що поширювалась на Україні й призводила до загибелі багатьох людей.
Саранча (сарана) — величезна маса комах, яка живилася зеленню, перелітала з одного місця на інше і поїдала посіви, траву, листя. В середні віки з'являлася на Україні досить часто.
Жученко Федір Іванович (рік народження невідомий — 1709) — полтавський полковник (1659—1661, 1670—1672, 1679—1681, 1687—1691), учасник Кримських походів (1687,1689).
Христове Воскресіння — неділя. Щотижневе християнське свято, запроваджене церквою на честь міфічного воскресіння сина Божого - Ісуса Христа.
Лев — українська назва турецької срібної монети, що дорівнювала 60 коп. (XVIII ст.).
Іскра Іван Іванович (рік народження невідомий — 1708) — полтавський полковник (1696—1703). Під час другого Азовського походу (1696) з Полтавським полком брав участь в облозі і взятті турецько-татарських фортець в пониззі Дніпра, був наказним гетьманом над козацьким військом. 1700 р. очолював козацький загін у війні проти шведів у Ліфляндії. Не підтримав наміри Мазепи, і за це позбавлений полковництва (1703). Разом з Василем Кочубеєм Іван Іскра викрив таємні зносини Мазепи з польським і шведським королями (1707). Надісланому Іскрою та Кочубеєм листові Петро І не повірив і видав їх на розправу Мазепі, їх скарано 26 липня 1708 р. Поховані на території Києво-Печерської лаври.
Кармазинче сукно — дороге сукно, яким користувалась переважно козацька старшина.
"...присяги гетмана Зиновія Хмельницкаго и всего низового и городового войска, учиненной великому государю, блаженной памяти АлексЪю Михайловичу..." — Після Переяславської ради 8(18) січня 1654 р. в Успенському соборі Переяслава в присутності царських послів відбулася урочиста присяга гетьмана і генеральної старшини Російській державі. Наступного дня присягали старшини, козаки і міщани Переяславського полку. В 17 полків України виїхали представники царського посольства для прийняття присяги від населення. Присяга відбувалася 8—31 січня 1654 р. (населення Києва присягнуло 17 січня) й фіксувалася в присяжних книгах, в яких записано понад 125 тис.осіб. Жінки не присягали. До присяжних книг вписувалися старшини, шляхта, козаки, міщани — господарі маєтків або дворів. Селяни — найчисельніший стан — в присяжні книги не потрапили, але схвалили державно-політичне об'єднання України з Росією.
Свято Покрови — одне із значних православних свят, що відзначається щороку 1(14) жовтня. В його основу покладено міф про те, як у цей день 910 р. в Константинополі юродивому Андрію і його учневі Єпіфанію у Влахернському храмі з'явилася Богородиця, простягла на них покривало (омофор) і виголосила молитву про врятування світу від бід і страждань.

Глава пятая

Великий піст. — Тривав з 16 лютого (1 березня) до Пасхи — християнського щорічного весняного свята, що визначається духовенством спеціальними таблицями — пасхаліями. У цей час за релігійною забороною миряни не вживали в їжу тваринні жири і м'ясо.
...имеретинского ("милитинскаго") царя... — Імеретія — самостійне царство, що виникло в Грузії (XV ст.) з столицею Кутаїсі. Імеретинський цар Олександр Арчинович (1674—1710) присягнув Росії (1691). Населення Імеретії вело тривалу визвольну боротьбу проти турецького панування. Остаточно визволилась і приєдналась до Росії Імеретія лише 1810р.
Чех — срібна монета, що карбувалася в Польщі, Литві, Пруссії та інших країнах Європи і дорівнювала півтора грошам.
Бесбаші (бейсубаші) — старший воєначальник в даній місцевості в Туреччині та її володіннях.
..."Махіавель и хитрий лисъ", как називали, его (Мазепу) запорожцы... — Макіавеллізм — політика, що здійснюється п'ідступними методами, не гребує нічим для досягнення поставленої мети. Походить від імені політичного діяча середньовічної Флорентійської республіки Нікколо Макіавеллі (1469—1527), який відкидав будь-яку мораль і йшов на обман, віроломство, зраду, вбивство і тому подібні засоби в політиці.
Ясинський Варлаам (рік народження невідомий — 1707) — церковний діяч, письменник, автор віршів, передмов, послань, листів тощо. Освіту отримав у Київській колегії і Краківській академії. Ректор Київської колегії (1669—1673), настоятель Печорського монастиря (1673—1690), київський і галицький митрополит (1690—1707).
Індукта — митний податок, що стягувався з товарів, які ввозилися з Росії, на користь гетьманського правління Лівобережної України (друга половина XVII — перша половина XVIII ст.).

Глава шестая

Єфімок. — У Росії і на Україні єфімками називали талери (срібні монети).
Полуботок Павло Леонтійович (1660—1724) — чернігівський полковник (1706—1724), наказний гетьман Лівобережної України (1722—1724). П.Л.Полуботок був найбагатшим землевласником на Лівобережній Україні (володів 70 селами й 3200 селянськими дворами). За легендою, він у 1720 р. зробив вклад в Англійський банк 200 тис.крб. золотом (близько 650 кг) і заповів цей скарб самостійній Українській державі та своїм спадкоємцям. Виступав на чолі старшинської групи, яка домагалася відновлення скасованого Петром I гетьманства й ліквідації Малоросійської колегії. Царський уряд ув'язнив П.Л.Полуботка в казематі Петропавлівської фортеці, де він і помер 18(29) грудня 1724 р. Маєтки і багатства його конфісковані царським урядом.
Межигірський монастир. — Межигірський Спасо-Преображенський монастир, заснований 988 р. поблизу Вишгорода на Київщині. Після зруйнування польсько-шляхетським військом козацького Трахтемирівського монастиря і шпиталю при ньому (1664—1665) Межигірськнй монастир став притулком для старих запорожців, на утримання яких Запорозька Січ виділяла кошти. За царським указом 1786 р. Межигірський монастир закрито, на його території діяла фаянсова фабрика. 1886 р. монастир знову відкрито, а 1894 р. перетворено на жіночий. За радянського часу Межигірський монастир ліквідовано остаточно. Тепер на його території розміщені державні дачі партійних діячів і радянських урядовців. Учені вважають, що в підземеллях Межигір'я заховала бібліотека рукописів Київського князя Ярослава Мудрого. (Шатров В. Тайна Межигорского монастиря. — Литературная газета. — 1990. — 14 февр.).
Саадак (сайдак, сагайдак) — набір озброєння лучника (лук, колчан і стріли).
...как Петрик, так и запорожцы указывали на два зла, практиковавшиеся на Украйне: отдачу в аренду шинков и пожалование чиновникам маетностей или земель вместе с людьми. — Гетьмани Лівобережної України практикували передачу шинків, де торгували горілкою, в оренду за певну плату і цим поповнювали державний скарб, яким відав підскарбій — один з генеральних старшин. Селяни, козаки й міщани висловлювали невдоволення подібними заходами гетьманів, бо це вело до їх збіднення. За часів гетьманства І.С.Мазепи особливо інтенсивно роздавалися українські землі (маєтності) старшині, шляхті і російським поміщикам. Мазепа видав понад 1000 універсалів на земельні володіння.
...аренда, столь ненавистная украинскому народу через жидов, необходима для добывания денег на войсковые расходы... — 28 жовтня 1708 р. Петро І у спеціальному маніфесті до українського народу оголосив про скасування обтяжливих і ненависних оренд та податків, накладених І.С.Мазепою. Євреї-орендатори особливо нещадно визискували селян, міщан і козаків.
...сичевую Покровскую церковь... — У Запорозькій Січі козаки споруджували Покровську церкву на честь святої Богородиці діви Марії.
Полтава — місто-фортеця, центр козацького Полтавського полку. У квітні-червні 1709 р. гарнізон Полтави (4 тис. російських солдатів і 2,5 тис. козаків та озброєних міщан) під командуванням полковника О.С.Келіна протягом 2-х місяців обороняв фортецю від наступу шведської армії і завдав їй значних втрат (6176 вбитих солдатів і офіцерів). Оборона Полтави забезпечила перемогу російської армії над шведською у Полтавській битві 27 червня 1709р.
Антецессор — попередник, предок.

Глава седьмая

...козаки учинят вечный мир с ордой, как было при Хмельницком учинено... — У лютому 1649 р. до Б.Хмельницького в Переяслав прибув посол з Туреччини Осман-ага, який повідомив про готовність турецького уряду надати козакам допомогу у війні з Річчю Посполитою. В результаті переговорів була укладена угода, за умовами якої українські купці дістали право вільного плавання по Чорному морю і в Архіпелазі (через протоку Босфор) та безмитної торгівлі протягом 100 років. Україна могла тримати в Стамбулі свого резидента. Гетьман зобов'язувався перешкоджати донським і запорозьким козакам влаштовувати напади на турецькі володіння. Ця угода й названа Д.І.Яворницьким "вічним миром". Подібну угоду мали намір укласти з Туреччиною і запорожці в 1709 р.
...гетман со своим сонмом заднепрянских панов пусть осматривается кругом. — За роки гетьманування Івана Мазепи (1687—1708) зріс і зміцнився стан феодалів на Лівобережній Україні. Це викликало невдоволення серед рядового козацтва і запорожців, які нерідко виступали з погрозами вчинити розправу над панами.
"Гетманъ и на главЪ дома Успенія ДЪвы Маріи в кіевопечерской лаврЪ сдЪлалъ неизреченное украшеніе оть злата..." — Гетьман І.С.Мазепа досить прихильно ставився до духовенства й виділяв кошти на будівництво Вознесенського собору в Переяславі, Микільського військового собору і Богоявленської церкви Братського монастиря, відбудову Софійського собору, оздоблення церков (зокрема Успенського собору) Печерського монастиря у Києві. Однак турботи гетьмана про церковні справи не перешкоджали митрополиту київському і галицькому Іоасафу Кроковському за повелінням Петра І в листопаді 1708 р. у м.Глухові тричі виголосити анафему і вічне прокляття Іванові Мазепі за перехід на бік шведського короля Карла XII.
"Дадимъ гетманство Палію, вручимъ ему всЪ клейноты. Палій пойдетъ уже не Петриковою дорогой, — он знаетъ, какъ прибрать къ рукамъ украинскихъ пановъ". — Так говорили запорожці в Січі у 1693 р., протиставляючи Семена Палія — ватажка козацтва і організатора визвольного руху на Правобережній Україні гетьманові Іванові Мазепі, який підтримував феодалів на Лівобережній Україні. Запорожці сподівались, що Семен Палій приборкуватиме панів, які визискували селян у своїх маєтках. Про ці настрої і розмови в Запорозькій Січі Іван Мазепа знав і тому намагався скомпрометувати Семена Палія перед царським урядом.
"Пока Мазепа будетъ гетманомъ, намъ отъ него добра нечего чаять, потому что онъ всякого добра желаеть МосквЪ и на Москву смотритъ, а намъ никакого добра не желаетъ; только тоть гетманъ будеть намъ на руку, котораго мы поставимъ въ черной радЪ". — Так 1693 р. заявляли запорожці про своє невдоволення діяльністю гетьмана Мазепи. Щоправда, вони перебільшували відданість гетьмана Москві — урядові Російської держави. В Запорозькій Січі наростало невдоволення, назрівала опозиція проти гетьмана, висловлювалась думка про скинення Мазепи і обрання іншого гетьмана на загальній ("чорній") раді.
...в прошлое время напрасно трудились под Кызыкерменем Новицкий и Палий. — Йдеться про спільний похід проти татарської фортеці Казікермен правобережних і лівобережних козацьких полків (1693). В ньому взяли участь 4180 козаків Лівобережжя і 1300 Правобережжя, їх очолювали полковники Григорій Новицький і Семен Палій. Загін запорожців водив колишній кошовий отаман Федір Степанов. Козаки штурмували ногайський посад і розгромили татарські чамбули, пошкодили гарматним вогнем мури і башти фортеці Казікермен, завдали значних втрат гарнізонові. Але оволодіти фортецею об'єднаному козацькому війську не вдалося, що дало привід запорожцям вважати похід "даремною" справою.
Українцев Омелян Гнатович (рік народження невідомий — 1708) — думний дяк, глава Посольського приказу (1689—1699). В Константинополі 3 липня 1700 р. уклав мирний договір Росії з Туреччиною на 30 років.
...восточной кафолической церкви... — кафолічна церква — та, що мала своїх послідовників в усьому світі. Християнська православна церква вважалась кафолічною.
Авізія — повідомлення.
Шиптухові сукна — вид сукна, що привозилось в Запорозьку Січ як царська платня козакам.
Что такое козак без войны? То же, что писарь без правой руки: без войны он й наг, без войны он и голоден. Козаку воевать с бусурманами, по виражению старого малороссийского летописца, что соловью петь. — Тут дещо перебільшено необхідність участі українських козаків у війнах. І запорозькі, і городові козаки бралися за зброю через необхідність захищати Україну від іноземних ворожих нашесть та каральних акцій польсько-шляхетських військ. В мирний час вони займалися хліборобством, ремеслами, промислами і торгівлею. Про козаків французький інженер Г.Л. де Боплан писав, що серед них "трапляються знавці усіх ремесел, необхідних людині... Всі вони вміють обробляти землю... Всі вони розуміються на багатьох ремеслах..." (Боплан Г.Л. де. Опис України // Жовтень. — 1981. — № 4. — С.56). Під час війни козаки звичайно ж не обминали і трофеїв.
Адріан (1636—1700) — останній патріарх "всея Русі" (1690—1700), який владу духовенства ставив вище царської. Петро І на невизначений час відклав обрання нового патріарха. Відтоді церковними справами в Росії відали Монастирський приказ (1701) і Духовна колегія (1721), згодом перейменована на Синод. В результаті цих реформ церква цілком підпорядковувалась царській владі. Члени Синоду призначалися царем і складали йому присягу. За діяльністю Синоду наглядав обер-прокурор.
Часть Заднепровья, т.е. область от Днепра до Днестра, теперешние Киевская и Подольская губернии по миру 1680 года между Россией, Турцией и Польшей признана была нейтральной й обращена в пустыню без городов и населения. — Якогось тристороннього договору Росії, Туреччини і Польщі від 1680 р. щодо статусу Правобережної України не існувало. Йдеться, очевидно, про Бахчисарайський мирний договір (1680) Росії і Туреччини та Московський трактат про "вічний мир" (1686) Росії і Речі Посполитої, статті яких передбачали знесення фортець, міст і сіл на значній території Київщини і Поділля, оголошеній нейтральною.

Глава восьмая

Аюка (Аюкай) (1646—1724) — калмицький тайша (хан, правитель) (1671—1724), союзник Росії за договором 1673р. у війнах проти Кримського ханства. Загони калмиків нерідко допомагали донським і запорозьким козакам. Під час Північної війни (1700—1721) тайша залишався союзником Петра І, і його військо мало прибути на Україну під Полтаву для боротьби проти шведської армії Карла XII.
Азовський бей — воєначальник і правитель фортеці Азов.
Каймакан — турецький державний сановник, який виконував обов'язки великого візира, коли останній знаходився у діючій армії (у поході) за межами столиці Туреччини Стамбула.
Куфа горілки. — Куфа — міра рідини. Одна куфа на Лівобережній Україні дорівнювала 40 відрам горілки або води (XVII—XVIII ст.). Відро київське містило 8,5л, московське — 12,5л рідини.
Ага — звання начальника, придворних слуг, військових і цивільних чиновників у Туреччині.
Свічка Леонтій Назарович (рік народження невідомий — 1699) — лубенський полковий осавул (1665,1679,1682—1688), суддя (1672), полковник (1688—1699), очолював Лубенський полк в Кримських походах (1687,1689) і другому Азовському поході (1696). Мав маєтки в Пирятинському повіті. Помер у Пирятині.

Глава девятая

Мокіевський Костянтин (роки народження і смерті невідомі) — полковник Київського полку. У серпні 1694 р. очолював виборних козаків цього полку в поході на турецьку фортецю Очаків (спільно з фастівськими козаками полковника Семена Палія).
Про діяльність К.Гордієнка історична література подає цікаві відомості. Майбутній військовий і державний діяч України Костянтин Гордієнко — вихованець Київської академії, козак Платнерівського куреня Запорозької Січі, кошовий отаман (1709, 1728). Навесні 1709р. перейшов на бік Карла XII, а після Полтавської битви відступив із загоном козаків до м.Бендери. В грудні 1711 р. входив до складу посольства, відправленого гетьманом Пилипом Орликом в Константинополь для захисту інтересів України і підбурювання Туреччини до війни з Російською державою. У 1712 р. К.Гордієнко висловив гетьману І.І.Скоропадському бажання повернутися у підданство Росії разом із запорожцями Олешківської Січі. У 1713 р. він прибув до Олешок. Обраний кошовим отаманом в Олешківській Січі (1728), але був незабаром скинутий повсталими козаками після переходу в Стару Січ на Чортомлик. Вів безуспішну боротьбу за відокремлення України і Запорожжя від Російської держави, але ні український народ, ні запорозьке козацтво не підтримали його намірів і зусиль. В 1729—1733 рр. К.Гордієнко не брав участі в політичній боротьбі. Помер в Кам'янській Січі 4 травня 1733 р., там і похований. К.Гордієнко належав до визначних діячів запорозького козацтва, але зв'язки з гетьманами І.Мазепою та П.Орликом зашкодили його популярності. Та й методи боротьби за визволення і державну самостійність України не могли знайти співчуття і підтримки українського народу, який не хотів здобувати свободу шляхом угод з Швецією, Польщею, Туреччиной і Кримським ханством, бо ці держави дбали насамперед про власні інтереси.
Лизогуб Яків Кіндратович (рік народження невідомий — 1698) — канівський полковник (1666—1669), чернігівський полковник (1687—1698). Під час Азовського походу (1696) — наказний гетьман над козацькими полками, які діяли спільно з російським військом у війні з Туреччиною, облозі та взятті Азова.
Лизогуб Юхим Якович (рік народження невідомий — 1704) — син Я.К.Лизогуба. Чернігівський полковник (1698—1704), учасник оборони Чигирина (1677—1678) від нашесть турецько-татарських полчищ і Кримських походів російських та козацьких військ (1687,1689). Займав посаду генерального хорунжого в козацькому війську на Лівобережній Україні. Як наказний гетьман Ю.Я.Лизогуб (спільно з С.П.Палієм) очолював лівобережне й правобережне козацькі війська у вересні-жовтні 1694 р. у поході на Буджак (володіння Кримського ханства).
Каторги і фуркати — турецькі військові кораблі, на яких гребцями були захоплені у полон чоловіки з України, Росії, Польщі.
Сорочинський Петро (роки народження і смерті невідомі) — кошовий отаман Запорозької Січі (1709), обраний козаками після переходу К.Гордієнка на бік шведського короля Карла XII. На час руйнування російськими військами Січі 14 травня 1709р. П.Сорочинський був відсутній (їздив у Крим з наміром дістати військову допомогу від хана для захисту Запорожжя від російських військ).

Глава десятая

Чечель Дмитро (роки народження і смерті невідомі) — полковник сердюцького козацького війська. Під час Азовського походу (1696) очолював козацький загін, який обороняв фортецю Тавань на Дніпрі. У 1708 р. Д.Чечель командував полком лівобережних козаків при захисті фортеці Батурин, яку штурмувало і потім зруйнувало російське військо під командуванням О.Д.Меншикова. Втік з фортеці, але незабаром був схоплений і виданий Меншикову. Очевидно, скараний на смерть.
Долгорукий Яків Федорович (1659—1720) — російський державний і військовий діяч, князь, боярин, намісник великоперський, бєлгородський воєвода. Командував полками російського війська під час Азовських походів (1695—1696), учасник битви під Нарвою, де потрапив у полон до шведів (1700—1711), президент Ревізіон-колегії (1717—1720).
Глухів — сотенне місто Ніжинського полку (з 1654), резиденція гетьманів Лівобережної України (1708—1764) і Малоросійської колегії (1722—1727, 1764—1786). Тепер районний центр Сумської області.
Галіони — турецькі військові кораблі.
Долгорукий Лука Федорович (роки народження і смерті невідомі), брат Я.Ф.Долгорукого, князь, боярин, сєвський воєвода.
Новицький Ілля Федорович (рік народження невідомий — 1704) — охотницький полковник (1673—1696) козацького війська Лівобережної України, головний начальник південних прикордонних міст і сіл лівобережних полків, значний військовий товариш (1702), учасник військових походів проти Кримського ханства. Володів маєтками на Лівобережній Україні (Нехаївка, Снітин, Окіп, Ісачки, Шеки, Клішинці, Литвяки, Хорошки, Гробище та ін.), багатьма млинами на р. Сулі.
Яковлєв. — Помилково названий лубенським полковником (в іншому місці — лубенський осавул). В Лубнах такого полковника не було. Посаду лубенського полковника займав тоді Леонтій Свічка.
Мухаммад (570—632) — арабський релігійний і політичний діяч, засновник ісламу — мусульманської релігії, пророк.

Глава одиннадцатая

...материал для топографии всей поднепровской части Запорожья XVI века. — Цей топографічний матеріал готувався у 1697 р. козаками під керівництвом полтавського полковника Івана Іскри й відноситься до кінця XVII ст.
Бірючі і делляли — спеціальні посланці кримського хана, які оголошували ханські накази населенню Криму.
Цареград (Константинополь, Стамбул) — столиця Туреччини. Розташована по обидва боки протоки Босфор на двох континентах — в Азії і Європі.
Єпітрахіль — частина ритуального одягу православного священика: широка чорна стрічка, що накидалася на шию, а її довгі кінці спускалися вниз у вигляді фартуха. Носилася під ризою — парчевою накидкою без рукавів, розшитою золотими або срібними нитками.
Церковний пономар (дячок, псаломщик, причетник) — нижчий церковнослужитель православної церкви, в обов'язки якого входило читання й співи на крилосі, а також ведення церковного діловодства.
Сорок (сорочок) — одиниця рахунку для хутрових шкурок соболів і білок (40 штук).
Головін Федір Олексійович (1650—1706) — російський державний діяч, боярин, граф, генерал-адмірал (з 1700р.). Уклав Нерчинський договір Росії з Китаєм (1689). Учасник Великого посольства Росії в країни Європи (1697). Перший міністр і керівник російської зовнішньої політики — начальник Посольського і Малоросійського приказів (1699—1706), сприяв укладенню Константинопольського мирного договору з Туреччиною (1700), листувався з І.С.Мазепою і Й.Р.Паткулем, керував діяльністю російських послів у Польщі, Туреччині, Австрії та інших країнах на початку Північної війни. Повірив доносам гетьмана І.С.Мазепи і дав згоду на арешт Семена Палія (1704).

Глава двенадцатая

Прибрежье Балтийского моря, так называемия Ливония, искони веков принадлежала России и только орден меченосцев отнял его у древней Руси, а потом всем Балтийским побережьем завладели поляки и шведи и чрез то заслонили для России свет от Западной Европи. — Лівонія, куди входили латиські та естонські землі в Східній Прибалтиці, належала до володінь Київської Русі. Завоювавши ці землі під час монголо-татарського нашестя на Русь, німецькі рицарі—хрестоносці (мечоносці) — заснували там феодально-католицьку державу — Лівонський орден (1237—1561), Вона була ліквідована внаслідок Лівонської війни (1558—1583). Побережжя Балтійського моря тоді захопила Швеція, і вихід Росії до нього був знову надовго закритий.
Христіан V (1646—1699) — король Данії.
Столбовський договір — мир, укладений Росією і Швецією в с.Столбово поблизу м.Тихвіна 27 лютого 1617 р. Швеція повернула Росії Новгород і Стару Русу, але захопила територію з містами Корела, Копор'є, Орєшок. Ям, Іван-город.
Вестфальський договір — мир, укладений 24 жовтня 1648 р. державами — учасниками Тридцятирічної війни (1618—1648) у містах провінції Вестфалія (Німеччина) — Оснабрюке і Мюнстері.
Паткуль Йоганн Рейнгольд (1660—1707) — ліфляндський дворянин; перебував на військовій службі у короля Швеції Карла XI. У 1689—1694 рр. виступав за відновлення незалежності Ліфляндії (Латвії) і прав дворянства, за що переслідувався шведським урядом. Емігрував за кордон. У 1698 р. став на службу до курфюста Саксонії (Німеччина) і сприяв укладенню союзу Саксонії, Польщі та Росії проти Швеції 1702р. перейшов на службу в Росію, виконував дипломатичні та військові доручення Петра І. У 1704 р. Й.Р.Паткуль їздив у Варшаву як російський міністр, а повертаючись в Росію, принагідно відвідав м.Фастів, де вів переговори з полковником Семеном Палієм, уклав з ним угоду про припинення повстань проти Речі Посполитої та участь козацьких загонів у війні проти Швеції. Згодом у Польщі й Саксонії він командував російськими військами. Саксонський уряд 20 грудня 1705 р. арештував Й.Р.Паткуля й звинуватив у тому, що він діяв без згоди Петра І. За Альтранштадтським договором між Швецією і Саксонією (1706) Й.Р.Паткуля було видано шведським властям (Карлу XII), оголошено зрадником і 10 жовтня 1707 р. скарано жахливою смертю (колесовано і четвертовано).
...масляница... (масляная) — масниця є давнім слов'янським святом проводів зими і зустрічі весни.
Остзейський край — Прибалтійський край, що складався з Курляндської, Ліфляндської і Естляндської губерній Російської імперії. До Курляндської губернії входили землі Литви, Ліфляндської — Латвії і Естляндської — Естонії. Ліфляндія і Естляндія приєднані до Росії у 1709 р., Курляндія — після третього поділу Польщі (1795).
Північна війна — війна Росії проти Швеції (1700—1721) за вихід до Балтійського моря. Російська армія здобула ряд значних перемог над шведською армією в битвах під Калішем (1706), Лісною (1708), Полтавою (1709). В Полтавській битві шведська армія була повністю розгромлена і під с.Переволочною на Дніпрі взята в полон. Король шведський Карл XII і його союзники гетьман Лівобережної України Іван Мазепа та кошовий отаман Запорозької Січі Костянтин Гордієнко з незначними загонами відступили у володіння Туреччини до м.Бендери. Російський флот на Балтійському морі здобув перемогу над шведським флотом у великих морських битвах біля Гангута (1714) і Гренгама (1720). Північна війна була завершена укладенням між Росією і Швецією Ніштадтського мирного договору (1721). Росія дістала вихід до Балтійського моря.
Вражда запорожских козаков против "московскихъ" людей во время похода на север... — Під час Північної війни (1700—1721) запорозькі козаки брали участь у походах проти шведів на узбережжя Балтійського моря. Царське командування не дбало про постачання загонів козаків, що й викликало у них невдоволення.
Єрусалимський патріарх. — Патріарх — найвищий духовний сан; глава православної церкви в ряді країн. Єрусалимському патріарху підпорядковувалась православна церква в Росії, Білорусії і на Україні.
Гетман Мазепа... остерегался именно того, чтобы через Запорожье на него не поднялась Украйна. — У Запорозькій Січі козаки з недовірою ставилися до гетьмана Івана Мазепи, який на Лівобережній Україні зміцнював панування старшини, заводив феодальні порядки, зокрема й панщину для селян. Тому гетьман, побоюючись виступу проти нього запорожців спільно з лівобережними селянами і козаками, тримав вірне йому наймане військо (сердюцікі й компанійські полки), надсилав царькому урядові на запорожців доноси, в яких звинувачував їх у зрадницьких діях і намірах.
Лещинський Станіслав (1677—1766) — польський магнат, познанський воєвода; на вимогу шведського короля Карла XII обраний шляхетською конфедерацією королем Польщі (1704—1709). З С.Лещинським підтримував таємні зв'язки гетьман І.С.Мазепа. Після поразки Карла XII С.Лещинський зрікся престолу і емігрував до Франції. У 1733 р. польський сейм знову обрав С.Лещинського королем. В тому ж році на територію Польщі вторглися російські війська й примусили його вдруге зректися престолу. Він емігрував у Францію і назавжди відмовився від претензій на польський престол.
Миклашевський Михайло Андрійович (рік народження невідомий — 1706) — виходець з Правобережної України, військовий товариш (1671—1675), глухівський городовий отаман (1675—1677), ніжинський полковий осавул (1679—1682), генеральний хорунжий (1682), генеральний осавул (1683—1686), стародубський полковник (1689—1706). Учасник походів проти Кримського ханства, Північної війни. Володів значними маєтками на Лівобережній Україні (с.Зазірки, Кочерги, Кам'яні Озера, Воргол, Понурівка, Левенка, Солова, Рухове, Дівовка, Істрівка, Привалівка, Верхній Млинок, Буда Понурівська, Паліївка, Колошинівка, Кубарове та ін.), а також численними угіддями, млинами і руднями.
Голіцин Дмитро Михайлович (1665—1737) — російський державний діяч, князь. Посол Росії в Туреччині (1702) для ратифікації мирного трактату, укладеного 1700 р. Цю місію провів вдало. Київський генерал-губернатор (1711—1721). У Києві організував просвітительский гурток викладачів і студентів Київської академії для перекладу історичної і політичної літератури. Член Верховної таємної ради за часів імператриці Анни Іоанівни (1726—1730), намагався при допомозі "кондицій" (умов) обмежити її владу. Після розпуску ради увільнений від державної служби й жив у своєму маєтку. За опозицію до царської влади ув'язнений в Шліссельбурзьку фортецю (1736—1737), де і помер.
Пророк Ілля — один з християнських святих, міфічний персонаж релігійної літератури. З святом Іллі пов'язувалось закінчення косовиці сіна і початок збирання хлібів. За уявою людей від Пророка Іллі залежали дощі і доля урожаю.
Между тем ненависть запорожцев к москалям все более й более возрастала й перешла в открытую вражду. — Суперечки між запорожцями і російськими військами часто виникали внаслідок зловживань начальників російської армії та наступу царизму на запорозькі вольності.
Андрій — святий апостол Ісуса Христа, брат апостола Петра. За грецькою міфологією Ісус Христос закликав Андрія першим йти за ним, і тому він прозваний "Первозванним", проповідував християнство в Причорномор'ї скіфам, в Придніпров'ї — слов'янам. За руськими літописами Андрій Первозванний на одній з Дніпровських гір поставив хрест і цим вказав місце для заснування Києва. На честь Андрія Первозванного у Києві на одній з гір у 1747—1753рр. збудована церква за проектом архітектора В.В.Растреллі. В Росії найвищим орденом вважався орден Андрія Первозванного.
Скоропадський Іван Ілліч (1646—1722) — гетьман Лівобережної України (1708—1722). Обіймав посади: батуринський сотник, генеральний осавул, стародубський полковник (1706—1708). Обраний гетьманом на старшинській раді у м.Глухові. В Полтавській битві (1709) І.І.Скоропадський очолював лівобережне козацьке вісько. Відомий як великий землевласник; до-його володінь належало понад 20 тис. селянських дворів. Для контролю за діяльністю гетьманського уряду на Лівобережній Україні царський уряд призначав своїх резидентів, які знаходилися при гетьмані в м.Глухові. За життя гетьмана 16 травня 1722р. царським маніфестом створено Малоросійську колегію, якій підпорядковувалися адміністративні й судові органи Лівобережної України.
Вознесіння Господнє — свято православної церкви, що відзначається на 40-й день після пасхи. В основі його лежить міф про вознесіння в небо воскреслого Ісуса Христа.

Глава тринадцатая

Інфлянти — польські території, приєднані до Росії після першого поділу Польщі (1772). Перейменовані в Двінську провінцію, яка увійшла до Вітебської губернії.
Шнява — російський весловий човен, що використовувався на річках.
Меншиков Олександр Данилович (1673—1729) — з міщан Москви. Державний діяч і полководець. Граф Римської імперії (1702), князь Римської імперії, "світлійший" князь їжорський (1707). Як генерал російської армії, командував військами і здобув перемоги над шведами під Нотебургом (1702) і Калішем (1706). За участь у Полтавській битві (1709) одержав звання фельдмаршала. Згодом став генералісімусом (1727). Брав участь в здійсненні реформ Петра І, користувався його довір'ям і дружбою. О.С.Пушкін назвав О.Д.Меншикова "полудержавным властелином". Президент воєнної колегії (1719). Мав значні маєтки на Україні. Після смерті Петра І О.Д.Меншиков сприяв зайняттю престолу Катериною І (1725—1727) і сином Олексія Петровича — Петром II (1727), одруженим на дочці фаворита Анні. Згодом цар від цього шлюбу відмовився, а проти О.Д.Меншикова виникла змова вищих сановників, що закінчилось для князя трагічно. У вересні 1727р. він був арештований і засланий спочатку у м.Ранненбург (фортеця поблизу Воронежа), а потім у м.Березів (Тобольська губернія в Східному Сибіру), де і помер через два роки (12 листопада 1729 р.).
Ввиду близости врага царь Петр Алексеевич июля 4 дня (1706 р. — Авт.) приехал в город Киев и провел в нем полтора месяца. — Перебуваючи в Києві, Петро І жив у приватному будинку на Подолі. Будинок зберігся до нашого часу (вул.Костянтинівська, 6). В грудні 1952р. на будинку встановлено меморіальну дошку.
Галаган Гнат Іванович (рік народження невідомий — 1748) — син українського козака з с.Омельник (поблизу Кременчука) на Полтавщині. В Запорозькій Січі обраний полковником. На Лівобережній Україні при гетьмануванні Івана Мазепи також був полковником і командував найманим компанійським кінним ("охотницьким") полком. Разом з Мазепою перейшов на бік шведського короля Карла XII, але незабаром привів свій полк в табір російського війська й склав присягу на вірність Петру І. Г.І.Галаган зі своїм полком допомагав російському війську навесні 1709р. руйнувати Запорозьку Січ і винищувати запорожців. В наступний час був чигиринським (1709—1713) і прилуцьким (1714—1739) полковником. Петро І надав Г. І. Галагану значні маєтки на Україні.
"...вЪрный обЪихъ сторонъ ДнЪпра Иванъ Степановичх Мазепа, гетманъ и славного чина св.апостола Андрея кавалеръ..." — Від Петра І Іван Степанович Мазепа отримав найвищий в Росії орден Андрія Первозванного з голубим бантом.
Консистенція — відшкодування збитків.
Головкін Гаврило Іванович (1660—1734) — російський державний діяч, граф, канцлер, начальник Посольського приказу (1706—1717) і Колегії закордонних справ (1717—1730). Малоросійський приказ підпорядковувався тоді Посольському приказові.
Левенець Іван Прокопович (рік народження невідомий — 1736) — сотник Полтавського козацького полку (1687—1690), полковий осавул (1691—1693), полковник полтавський (1701—1709), значний військовий товариш (1711), бунчуковий товариш (1723), один з трьох правителів Генеральної військової канцелярії (1724—1727), полковник (1725—1727), учасник Північної війни і військових походів проти Кримського ханства. Володів маєтками на Лівобережній Україні (с.Мильці, Нижні Млини), а також млинами, винокурнею, броварнею, шинком.
...появление в Запорожье известного в истории войска донского козака Кондратия Булавина, поднявшего бунт на Дону против московского правительства. - Булавін Кіндрат Опанасович (1660-1708) - організатор і керівник одного з найбільших антифеодальних повстань (селянської війни) в Росії на початку XVIII ст. Син козацького отамана Трьохізбянської станиці на Дону. Отаман козаків Бахмутських соляних промислів. Очолив 200 донських козаків, які 9 жовтня 1707р. розгромили тисячний каральний загін царських військ під командуванням князя Ю.В.Долгорукого поблизу Шульгинського городка на р.Айдар. Від листопада 1707 до лютого 1708 р. К.О.Булавін перебував на Запорожжі в фортеці Кодак. На раді в Запорозькій Січі закликав козаків йти на допомогу донцям. Кілька сотень запорожців прибули в табір на р.Вороновиці і підтримали повстання - рушили в похід на Дон (березень 1708). Повстанське військо оволоділо фортецею Черкаськ (столицею Війська Донського), і там 9 травня 1708 р. військове коло обрало отаманом Війська Донського К.О.Булавіна. Повстання охопило Дон, Слобідську Україну, Запорожжя, Поволжя, ряд південних повітів центральної Росії. Козаки здійснили походи на Слобідську Україну, Поволжя і Азов, оволоділи Царицином. Однак повстанське військо зазнало поразки в ряді битв з карателями. Проти отамана К.О.Булавіна була вчинена змова старшини в Черкаську, 7 липня 1708 р. він загинув у бою із змовниками. Значні сили царських каральних військ розгромили загони селян і козаків - Г.Некрасова, І.Павлова, С.Безпалого, М.Голого - та інших вожаків і придушили повстання.
Долгорукий Юрій Володимирович (рік народження невідомий - 1707) - князь, полковник, очолював у 1707р. каральний військовий загін для придушення повстання на Дону. 9 жовтня 1707 р. К.О.Булавін з двома сотнями повсталих донських козаків розгромив цей загін. Ю.В.Долгорукий загинув у бою. Цей бій став початком повстання у Росії під проводом К.О.Булавіна - селянської війни.
Максимов Лук'ян (рік народження невідомий - 1708) - станичний отаман Війська Донського, виступав проти повстанців, очолюваних К.Булавіним. Скараний на смерть за рішенням кола (ради) донських козаків у Новочеркаську (Черкаському городку).
Святогірський монастир - православний духовний заклад, заснований у XIV ст. біля підніжжя Донецької скали (Крейдяної гори) на березі Сіверського Дінця. Культурний і освітний осередок Слобідської України. Визначною пам'яткою архітектури є Миколаївська церква. Після Жовтневої революції багато будівель Святогірського монастиря по-варварському знесено або зруйнувалось без догляду. На території колишнього монастиря утворено Слов'яногірський історико-архітектурний заповідник (поблизу м.Слов'яногірська Донецької області).
Долгорукий Василь Володимирович (роки народження і смерті невідомі) - князь, після смерті брата очолив каральне військо на Дону для придушення селянської війни під проводом К.О.Булавіна (1707-1708).
Кумачеве знамено - прапор малинового кольору, з яким запорозькі козаки вирушали у військові походи.
Но шведского короля предупредил князь Меншиков, который быстро овладел Батуриным и сжег его до основаная. - Російське військо під командуванням О.Д.Меншикова оточило місто-фортецю Батурин (резиденцію гетьмана Івана Мазепи) 31 жовтня 1708 р. і 2 листопада 1708 р. штурмом оволоділо нею. Російські війська вивезли з Батурина запаси продовольства і боєприпаси (порох, гармати, ядра), місто спалили, а фортецю зруйнували. Багато захисників міста - козаків і місцевих жителів-загинуло під час штурму або скарано в екзекуції.
Великі Будища - село на Полтавщині. 1709 р. навесні тут знаходилась штаб-квартира шведського короля Карла XII.

Глава четырнадцатая

Как для царя Петра Алексеевича, так и для запорожских козаков переход гетмана Мазепы на сторону шведского короля был совершенной неожиданностью. - Гетьман І.С.Мазепа ретельно приховував свій задум перейти на бік шведського короля Карла XII. 16 жовтня 1708р. він писав О.Д.Меншикову: "Исполняя повеление вашей княжей милости, в предпочтенном вашей же княжой светлости письме, от господина полковника стародубского присланном, изображенное, выдал я во все рейменту моего полки универсалы с таковым указом: дабы всяк, хто токмо похочет, ишол против неприятеля для промыслу й добычи, обнадеживая всех тым, что ни у кого добыча отобрана не будет, и якая бы кому досталась. А предложил в тых универсалах и тое: что неприятель убрався з всеми силами своими в полк Стародубский великую нужду и крайний голод терпит, и по сторонам малолюдные купы от войска для приуготования корма распускает, над которыми латво можно промышлять и добыватца". (Цит. по : Шутой В.Е. Борьба народних масс против нашествия армии Карла XII. 1700-1709. - М., 1958. - С.270). А через 8 днів після цього вірнопідданського листа І.Мазепа та його прихильники перейшли на бік шведського короля Карла XII (24 жовтня 1708р.).
Как представитель польско-аристократическогои бюрократического начала в малороссийском крае, Мазепа по необходимости встречал страшную оппозицию со стороны запорожского войска, которое искони веков своего существования считало себя хранителем народно-козацких начал не только в одном Запорожьи, но и во всей Малороссии. - Якщо сучасні історики все ще шукають причини переходу Івана Мазепи на бік шведів в його політичних амбіціях або моральних якостях і зрештою прагненні здобути для України державну самостійність, то Д.І.Яворницький 100 років тому докладно і науково пояснив трагічну помилку старого гетьмана. Іван Мазепа протягом 21 року гетьманського правління так і не зміг зрозуміти, що ідеалом козацьких і селянських мас України було збереження давніх "вольностей", здобутих у визвольній війні прав на волю і землю, об'єднання з єдиновірним російським народом, перебування під захистом могутньої Російської держави. І хоч гетьман Іван Мазепа мав державний розум і неабияку мудрість політичного комбінатора, він не зміг звернути український народ з пройденого ним історичного шляху й повести в невідомість примарним союзом з правителями Швеції і Польщі. Дотепер історики все ще ковзають на поверхні такого складного політичного і морального феномена, як поведінка Мазепи у 1708-1709 рр., і намагаються однозначно пояснити все це словом "зрада" (Росії, Україні, Петру І, українському народові). Українське суспільство не могло підтримати незрозумілі йому політичні комбінації гетьмана з ворожими силами. І тому крах планів і замислів Івана Мазепи цілком закономірний та історично обумовлений, бо народ - творець своєї історії, а не особи, хай навіть геніальні. Українські козаки, селяни та міщани не підтримали політичні комбінації не лише Івана Мазепи. Вони привели до військової і політичної поразки гетьманів Івана Виговського, Юрія Хмельницького, Павла Тетерю, Петра Дорошенка в їх намаганні орієнтуватися на шляхетську Польщу або султанську Туреччину. При всій своїй мудрості Іван Мазепа все ж не зміг утриматися від авантюрних намірів і дій стосовно долі України й прийшов до трагічного фіналу.
Был в Запорожьи кошевой отаман Гордиенко, страшный ненавистник Москвы. Но он слишком открыто действовал. Гордиенко бил человек передовый по своим убеждениям - горячий патриот и чистый народник. Он не любил Москви. Не любил, может быть, потому, что родился вдали от нее, но вместе не любил и Польши. - Д.І.Яворницький казав, що ідеалам Костянтина Гордієнка щодо політичного статусу України було: невтручання царського уряду у внутрішнє життя Запорозької Січі та збереження запорожцям козацьких "прав і вольностей"; запровадження на Україні "народного козацького правління", але без участі місцевого панства і прийшлого боярства. К.Гордієнко ненавидів і гетьмана Мазепу, який вводив на Україні панські порядки й загравав з царським урядом. І хоча кошовий отаман з загоном запорожців перейшов на бік Карла XII, він не зрікся своїх ідеалів. Примирення і спілки з Мазепою також не відбулося. Після Полтавської битви і поразки шведської армії запорожці відступили на південь, де заснували над Дніпром спочатку Олешківську, а потім Кам'янську Січ у володіннях Кримського ханства. К.Гордієнко певний час перебував у Бендерах разом з І.Мазепою, а після смерті останнього - з П.Орликом. Д.І.Яворницький неоднозначне оцінював особу К.Гордієнка і цим наблизився до історичної правди.
На четвертый день Рождества Христова... - Четвертий день різдва - 28 грудня (10 січня).
...о бунтовщиках Булавине, Некрасове и Беспалове. - Ватажки повстанців на Дону під час селянської війни 1707-1708рр. у Росії.
...по водосвятии на Богоявление Господнє... - Водохреща - культова дія в християнстві (напередодні свята хрещення або богоявлення): священик тричі занурює у воду хрест.
Обнадеженные гетманом Мазепой и настроенные кошовим отаманом Гордиенком, запорожские козаки действительно с этого времени решили большинством голосов действовать против русского царя. - Запорожці не були одностайними, і їх більшість не пішла за кошовим отаманом. Частина козацької кінноти й піхоти на чолі з К.Гордієнком прибула до табору Карла XII у Великі Будищі. Цьому передували бурхливі події. Навесні 1709 р. запорозька кіннота й піхота зібралася в Січі. Тоді ж близько 6 тис. запорожців, не згодних з К.Гордієнком, вийшли з Січі й розташувались табором біля сіл Старий Кодак і Нове (Новий Кодак). Вони мали намір приєднатися до лівобережного козацького війська гетьмана Івана Скоропадського й воювати проти шведів. Згодом вони повернулися на Запорожжя, куди вже прямувало царське військо, щоб зруйнувати Січ.
Датуваня (12 березня, неділя) перебування в Переволочній загону запорожців на чолі з К.Гордієнком не точне (11 березня - п'ятниця, 12 березня - субота, 13 березня - неділя). Отже, козацька рада в Переволочній відбувалася не 12, а в неділю 13 березня 1709 р.
Реншильд Карл Густав (1651-1722) - шведський полководець, фельдмаршал, граф. Учасник битв з російською армією під Нарвою (1703) і Фрауштадтом (1706). В битві під Полтавою (1709) був головнокомандуючим шведською армією, зазнав поразки і потрапив у полон. Звільнений 1718 р. і повернувся до Швеції.
В зто время гетман Мазепа, узнав о выходе к нему Гордиенка, выслал навстречу кошевому конвой в 2000 человек. - У самого гетьмана Мазепи всього козаків було близько 2 тис. Тому цифра, названа Д.І.Яворницьким, викликає сумнів. Не можна вірити й тому, що військо К.Гордієнка швидко зросло до 15 тис. чоловік, розгромило "російські загони" та закріпило за собою "береги Дніпра і його притоків Орелі й Ворскли". Ці міфічні цифри й "подвиги" запорожців вигадані шведським придворним істориком Георгом Нордбергом в книзі "Історія Карла XII" (1748. - Т.І-IV) і прийняті на віру деякими вітчизняними істориками. На думку радянського історика В.О.Голобуцького, К.Гордієнко привів у Великі Будища лише "кілька сотень козаків" (Див.: Голобуцкий В.А. Запорожское козачество. - Киев, 1957. - С.336). Г.Нордберг описав і помпезний прийом І.Мазепою К.Гордієнка в с.Диканьці, де знаходилась головна квартира колишнього гетьмана. Інших свідчень про ці події не збереглося.
Церемонію прийому Карлом XII К.Гордієнка у с.Великих Будищах 27 березня 1709 р. описали шведські історики - придворний пастор і проповідник Георгій Нордберг та камергер Густав Адлерфельд. В книзі "Життя Карла XII" (1740-1742. - Т.І-III) Г.Адлерфельд повідомляв, що під час аудієнції К.Гордієнко нібито виголосив промову латинською мовою, потім уклав договір з Мазепою про спільні дії. Тоді ж Карл XII надав своє покровительство Івану Мазепі та Костю Гордієнку з їх військом, а також обіцяв, що Україна і Запорожжя користуватимуться давніми правами і привілеями. Про державну самостійність України в цій угоді ("статті") не згадувалося. Від населення України вимагалось припинити війну проти шведів й надавати їм квартири, продовольство і фураж. Звичайно, це була ілюзія: припинити народну війну проти загарбників вже стало неможливо, тим більше, що значні козацькі сили на чолі з новим гетьманом Іваном Скоропадським та російські війська завдавали відчутних втрат шведській армії. Очікуваної військової допомоги від Мазепи і Гордієнка шведський король так і не отримав.
Григораш (роки народження і смерті невідомі) - полковник брацлавський, який придушував виступи запорозьких козаків проти польської шляхти на Правобережній Україні в Уманському і Брацлавському полках у 1708-1709 рр.
Під проводом К.Гордієнка знаходилося 4 тис. запорожців, з яких лише половина була озброєна рушницями. Козаки висловлювали невдоволення кошовим отаманом, який "увів їх в явну погибель і... через нього вони опинилися в безвихідному становищі", бо повернутися в Січ вже не могли через оточення російськими військами; відверто говорили, що не бажають служити Мазепі і воювати проти російського царя. Тому називати козаків "зрадниками" немає підстав.

Глава пятнадцатая

... половина запорожского войска, вышедшая с властным кошевым из Сичи, пошла с ним для соединения с шведским королем, другая же половина с Гордиенком не пошла и объявила свое намерение служить русскому царю... - Навесні 1709р. у Запорозькій Січі відбулося розмежування між козаками: частину їх кошовий отаман К.Гордієнко умовив іти на з'єднання з військами шведського короля Карла XII на Полтавщину; друга частина залишилася в Січі або на Запорожжі, маючи намір спільно з російським і лівобережним козацьким військом воювати проти шведів як загарбників.
...сичевие запорожцы лишили заочно Константна Гордиенка звання кошового отамана и на его место вибрали Петра Сорочинского. - Підбурені К.Гордієнком січові козаки незабаром зібралися на раду, оголосили себе прихильниками шведського короля і відправили посланців до кримського хана з проханням прийняти їх під свою протекцію. Однак турецький візир порадив хану не давати згоди, щоб не було приводу для загострення відносин Туреччини з Росією. Переважна більшість запорожців не перейшла на бік шведського короля і не воювала проти Росії. Вони обрали кошовим отаманом Петра Сорочинського.
Д.І.Яворницький вважає, що при К.Гордієнку на боці шведів нараховувалося приблизно 7600 запорожців. Раніше була названа інша цифра - 4 тис. запорожців, з яких лише половина була озброєна рушницями. Очевидно, цифра 7600 значно перебільшена. Далі буде названа ще менша цифра - 3 тис. піших запорожців, які під начальством К.Гордієнка знаходились біля м.Нові Санжари на Полтавщині.
Яковлев Петро (роки народження і смерті невідомі) - полковник, який командував російським військом (3 полки) і виконував наказ Петра І про знищення Запорозької Січі 14 травня 1709р.
Щодо полонених, взятих в Запорозькій Січі 14 травня 1709р. російськими і козацькими полками, то викликає сумнів твердження, що там захоплено 160 жінок і дітей. Адже за традицією в Січ жінки не допускалися. Звідки там з'явилися жінки й діти, Д.І.Яворницький не пояснив. Не названо й кошового отамана: Петро Сорочинський чи інша особа? Згадано наказного кошового отамана Кирика Конеловського. Вірогідно, саме він опинився у полоні. Далі буде названо отамана Якима Богуша, який очолював козаків при їх відступі на дубах (човнах) з Січі в урочище Олешки і Кардашинський лиман. Запорожці обрали Богуша кошовим отаманом. Царське військо вчинило жорстоку розправу над запорожцями, які потрапили в полон або здалися добровільно.
Фузія - рушниця.
Протазан - турецька шабля або клинок.
"...шведъ нынЪ и самъ отъ войска нашего окруженъ и подъ Опошнею побитъ и потерявъ пушки, и знамена и немалое число людей, ушелъ отъ войскъ нашихъ за Вислу..." - Тут помилка: треба "за Ворсклу".
Деташемент - відділена від головних сил армії військова частина (кілька полків) що виконувала спеціальне завдання.
Апраксін Федір Матвійович (1661-1728) - військовий і державний діяч Росії, генерал-адмірал флоту, граф, брат цариці Марфи Матвіївни - дружини царя Олексія Михайловича. Учасник Азовського походу (1696), начальник Адміралтейського приказу і Адміралтейської колегії. Під час Північної війни командував військами при обороні Кроншлота і Петербурга. В Гангутській битві (1714) командував галерною ескадрою. Командував Каспійською флотилією в Персидському поході (1722-1723) і Балтійським флотом (1723-1726). Член Верховної таємної ради (1726).
"... по учиненіи тридесятилЪтнего миру съ салтановымъ величествомъ турскимъ..." - Тут мова йде про Константинопольский мирний договір Росії з Туреччиною, укладений 3 липня 1700 р. Цей мир дав можливість Росії розпочати Північну війну (1700-1721) проти Швеції.
Кроковський Іоасаф (рік народження невідомий - 1718) - вихованець Київської колегії, професор колегії, ігумен Микільсько-Пустинного монастиря (1689), ректор Київської колегії (1689-1690, 1693-1697), ігумен Братського монастиря (1690-1697), архімандрит Печорської Лаври (1697-1707), київський і галицький митрополит (1707-1718). Автор духовних творів-проповідей і передмов до церковних видань. Співчував царевичу Олексію Петровичу, за що 1718 р. був арештований у Москві. Помер у м.Твер (по дорозі в Петербург).

Глава шестнадцатая

Келін Олексій Степанович (рік народження невідомий - 1715) - полковник російської армії. Командував Тверським піхотним полком. Учасник Північної війни, боїв під Нотебургом, Нієншанцем, Дерптом, Нарвою. З 17 січня 1709 р. комендант м.Полтави, організатор оборони фортеці від шведських загарбників (травень-червень 1709). За оборону Полтави отримав військове звання генерал-майора. У Полтаві О.С.Келіну споруджено пам'ятник (1909). Д.І.Яворницький помилково назвав Келіна ім'ям "Іван".
Пощажено было несколько простых козаков, которые сами явились с повинной к царю. Таких собралось к июлю седьмому числу до 15000 человек. - Наведена цифра, мабуть, надто перебільшена. Такої кількості козаків - прихильників гетьмана Івана Мазепи - джерела не дають. Напевне, її вигадав історик І.І.Голиков (XVIII ст.) в 30-томній праці "Деяния Петра Великого, мудрого преобразователя России", щоб підсилити враження читачів від тріумфу царя на Україні після Полтавської битви.
Бендери - місто і фортеця в Молдавії, яка тоді перебувала під ігом Туреччини. Тут після Полтавської битви перебував шведський король Карл ХП (1709-1714). В Бендерах знаходився і гетьман Іван Мазепа з відданою йому козацькою старшиною. Тут він і помер у вересні 1709 р. Тепер Бендери - районний центр Молдови.
... предания Мазепы анафеме... - Анафема - в християнстві прокляття і відлучення від церкви як найвища кара за релігійний злочин (богохульство, глум над святинями, святотатство, вільнодумство, виступи проти освяченого церквою монархічного самодержавного ладу тощо). Анафемі були піддані І.І.Болотников, С.Т.Разін, О.І.Пугачов, декабристи і ін. В листопаді 1708 р. у церкві м.Глухова в присутності царя Петра І, російських вельмож і українських старшин митрополит київський і галицький Іоасаф Кроковський тричі виголосив анафему і вічне прокляття гетьману Івану Мазепі за "зраду" царю, а потім ляльку, що зображала "злочинця", віддали в руки ката і повісили. До середини XIX ст. з церковних амвонів Росії в першу неділю посту проголошувалось прокляття: "Глаголющим, яко царя возводятся на престол не по особому благоволению Божию й тако дерзающим на бунт и измсну, аки Гришке Отрепьеву и Ивану Мазепе и прочим подобным - анафема!". З часом Священий синод скасував анафему Мазепі, і в церквах припинилось безглузде повторення прокляття. Звичайно, анафема Мазепі - скоріше вибух гніву і емоцій, ніж справжньої ненависті духовенства, царя і дворян, як це було стосовно проводирів селянських війн і декабристів.
Олешки - урочище на березі Кардашинського лиману (р.Конки, що впадає в Дніпро), де запорожці 1709 р. заснували Січ в турецьких володіннях. Тепер на цьому місці - м.Цюрупинськ Херсонської області.
На підставі архівних документів Д.І.Яворницький доводить, що запорожці після розгрому Чортомлицької Січі царським військом (1709) відступили в турецькі володіння й поселилися в урочищі Олешки на березі Кардашинського лиману. Тут їхня Січ існувала 19 років (1709-1728). Потім вони повернулися на р.Чортомлик, і тут їхня Січ знаходилася 2 роки (1728-1730). З Чортомлика вони знову спустилися до гирла р.Кам'янки, що впадає в Дніпро, й тут заснували Кам'янську Січ (1730-1734). Звідси в 1734р. запорожці повернулися в Росію і поселилися на притоці Дніпра - р.Підпільній, в 5 верстах нижче старої Чортомлицькоі Січі. Тут Запорозька Січ знаходилася до її ліквідації 1775 р. Вона дістала назву Нова Січ.
Радянський історик В.О.Голобуцький дає дещо відмінну версію про місця перебування запорожців: у 1709-1711р. Січ знаходилася на р.Кам'янці в межах Росії, але царський уряд примусив запорожців залишити це місте; у 1711-1734 рр. Січ перебувала в уроч. Олешки. Цю версію свого часу висунув історик Д.М.Бантяш-Каменський. (Голобуцький В.А. Запорожское казачество. - Киев, 1957 - С.337-340).
Нам здається, що аргументи Д.І.Яворницького заслуговують більшого довір'я, ніж Д.М.Бантиша-Каменського і В.О.Голобуцького: Січ знаходилася спочатку в Олешках, потім на Чортомлику і, нарешіі, на р.Кам'янці, звідки козаки повернулися в Росію і поселилися на р.Підпільній.
Орлик Пилип (1672-1742) - шляхтич, генеральний писар лівобережного козацького війська (1702-1708), після смерті Івана Мазепи проголошений гетьманом (1710). Уклав угоду ("Конституцію") з К.Гордієнком про визволення України і протекторат над нею Карла XII (Швеції). В 1714 р. П.Орлик залишив Бендери і проживав у Швеції, Німеччині, Польщі, Франції, Туреччині, Кримському ханстві, намагався зібрати сили і створити коаліцію європейських держав для війни проти Росії, щоб визволити з-під царської влади Україну. Під час укладення Прутського миру між Росією і Туреччиною (1711) Пилип Орлик наполягав на відокремленні України від Росії. В грудні 1711р. відрядив посольство до Константинополя для переговорів про визволення України і автономію Запорозької Січі. В Салоніках (Македонія) П.Орлик жив 12 років. 1734 р. прибув у м.Каушани (Молдавія) й звідти намагався підбурити запорожців до виступу проти Росії. Але ця акція йому не вдалася: козаки повернулися на батьківщину і заснували Нову Січ. (Крупшцький Б. Гетьман Пилип Орлик (1672-1742). Огляд його політичної діяльності. - Варшава, 1937. - 251с.).
У м.Бендерах між колишнім кошовим отаманом Запорозької Січі Костянтином Гордієнком і емігрованим гетьманом Пилипом Орликом 1710 р. була укладена угода (16 пунктів) про незалежне політичне становище України, до якого прагнуло козацтво від часів гетьмана Богдана Хмельницького. В історичній літературі цей документ названо ще "Конституцією" України. Він повністю приведений Д.І.Яворницьким з посиланням на джерела. 10 травня 1710 р. в Бендерах шведський король Карл XII затвердив обрання Пилипа Орлика гетьманом України і названу угоду.
Інтрига - прибуток з оренди (маєтків, промислів тощо).
Елекція - вибори урядових осіб в Речі Посполитій, зокрема королів. Цей термін застосовувався і на Україні.
Маїстрат - магістрат, виборне міське управління.
Евекта - митний податок, що стягувався гетьманським урядом за вивіз товарів з Лівобережної України в Росію (друга половина XVII - перша половина XVIII ст.).
Інтерцига - майновий контракт, або угода.
Шафіров Петро Павлович (1669-1739) - російський державний діяч і дипломат, барон. Брав участь в укладенні Прутського мирного договору Росії і Туреччини (1711), Ніштадтського мирного договору Росії і Швеції (1721). Займав посади віце-канцлера і управителя поштою, віце-президента Колегії закордонних справ, президента Комерц-колегії.

Глава семнадцатая

Потоцький Йосиф (Юзеф) - польський ("київський") воєвода, брав участь у нападі на Правобережну Україну (1711) спільно з козаками Пилипа Орлика, запорожцями і татарами.
Флінт - вогнепальна зброя, рушниця.
Сикурс - допомога (військова).
...неудачи, которую испытал русский царь на берегу реки Прута. - Під час російсько-турецької війни (1710-1713) влітку 1711р. 38-тис. російську армію Петра І оточило 180-тис. турецьке і татарське війська поблизу с.Станілешті під Яссами (Молдавія) за р.Прут. Російське військо мужньо обороняло свій табір і відбивало ворожі штурми. Російське командування вступило в переговори з турецьким і 12 липня 1711 р. уклало невигідний для Росії Прутський трактат.
Горленко Лазар (рік народження невідомий - 1687) - прилуцький полковник (1658,1661-1662,1664-1668,1672-1677,1680-1687). Вбитий повсталими козаками під час першого Кримського походу (1687).
Горленко Дмитро Лазарович (роки народження і смерті невідомі) - прилуцький полковник (1692-1708), наказний гетьман під час Північної війни над козацькими полками (1705). Разом з Мазепою і Карпом XII втік у Бендери, а звідти в Константинополь. 1715 р. повернувся з еміграції і жив у Москві, звідки царським урядом відпущений на Україну (1731). Володів на Україні кількома селами.
Російсько-турецький мир, укладений 14 червня 1713р. на 25 років. (Радянська енциклопедія історії України дає іншу дату - 13 червня). - За умовами цього мирного договору Росія зобов'язувалась вивести свої війська з Правобережної України, а шведський король Карл XII і гетьман Пилип Орлик мусили залишити Бендери.
Войнаровський Андрій (рік народження невідомий - 1740) - з української старшини, племінник гетьмана Івана Мазепи і спадкоємець його багатств. Займав старшинські посади в козацькому війську. Власник значних маєтностей на Лівобережній Україні. Разом з гетьманом Іваном Мазепою та групою старшин перейшов на бік шведського короля Карла XII (1708). Після розгрому шведів у Полтавській битві (1709) втік у Бендери. Разом з П.Орликом, проголошеним гетьманом після смерті І.Мазепи, підбурював Туреччину і Кримське ханство до війни проти Росії (1710-1711), намагався утворити антиросійську коаліцію держав Європи. За наказом Петра І.А.Войнаровського заарештував російський консул в м.Гамбурзі (Німеччина) і відправив у Петербург (1716). Засланий в Якутськ, де і помер. Декабрист К.Ф.Рилєєв присвятив А.Войнаровському поему "Войнаровський" (1824).

Глава восемнадцатая

...Полтавская битва бесповоротно решила вековой вопрос о слиянии двух русских народностей, великорусской й малорусской в одно целое политическое тело. - Народна війна на Україні против шведських завойовників і Полтавська битва справді засвідчили міцність союзу народів Росії і України, проголошеного Земським собором (1653) і Переяславською радою (1654). Однак історичний розвиток російської (великоросійської) і української (малоросійської) народностей, їх існування в одній державі не означало злиття "в одне політичне тіло", як твердить Д.І.Яворницький. Незважаючи на тривалу централізаторську та русифікаторську національну політику царського самодержавства щодо України, етнічні особливості української народності (зокрема мова, культура, побут і звичаї) збереглися і розвинулися на власній основі.
Малашевич Іван Олексійович (роки народження і смерті невідомі) - кошовий отаман Олешківської (1714,1716) і Кам'янської (1733-1734) Січей, виходець з козаків м.Золотоноші (Полтавщина). Піклувався про повернення запорожців на Україну під владу Російської держави і "помилування війська запорозького". Домігся дозволу на перевод запорожців з р.Кам'янки в урочище Базавлук, де й була заснована Нова Січ (1734-1775).
Петра і Павла - християнське свято апостолів Ісуса Христа, які проповідували його вчення. Відзначається щороку 29 червня (12 липня).
Фрідріх I (1676-1751) - герцог гессе-касельський, чоловік сестри Карла XII, шведської королеви Ульрики-Елеонори (1715), генералісимус Швеції, шведський король (1720-1751). Підтримував Пилипа Орлика і листувався із запорозькими козаками. Уклав Ніштадтський (1721) і Абоський (1743) мирні договори Швеції і Росії.

Глава девятнадцатая

Ніштадтський вічний мир Росії і Швеції (1721) - мирний договір, що закріпив перемогу Російської держави над королівством Швеції у Північній війні (1700-1721). Укладений російськими і шведськими представниками 10 вересня 1721 р. у м.Ніштадті (Фінляндія). За умовами договору до складу Російської держави увійшли Ліфляндія (тепер Латвія) з містом Ригою, Естляндія (тепер Естонія) з містами Ревелем (тепер Таллінн) і Нарвою, Інгерманландія (тепер Ленінградська область), західна частина Карелії, м.Виборг, острови в Балтійському морі - Езель і Даго. Договір закріпив за Росією вихід до Балтійського моря.
Для управлення Малороссией назначен был наказной гетман, Черниговский полковник Павел Полуботок, избрание же настоящего гетмана отложено было на неопределенное время. - Мотивуючи свою відмову дати дозвіл на обрання гетьмана Лівобережної України, Петро І на чолобитну української старшини (1722) відповів:"Усім відомо, що від Богдана Хмельницького до Скоропадського усі гетьмани виявилися зрадниками, від чого багато потерпіла російська держава, особливо Малоросія, і тому потрібно підшукати на гетьмана вірну й надійну людину, а поки така знайдеться, визначено урядування, якому належить коритися і не надокучати щодо виборів гетьмана". (Цит. за: Костомаров Н.И. Павел Полуботок // Русская старина. - 1876. - Т.XVI. - С.507-508.) Звинувачення, висунуті проти усіх українських гетьманів у "зраді", Петро І використав для того, щоб заборонити обрання гетьмана на Лівобережній Україні і цим позбавити її державної автономії, визнаної царським урядом за умовами "Березневих статей" Богдана Хмельницького (1654).
Трубецькой Іван Юрійович (рік народження невідомий - 1750) - російський військовий діяч, генерал-фельдмаршал. Новгородський намісник (1698), учасник Північної війни, потрапив у полон до шведів (1700-1718). Пізніше займав посаду Московського генерал-губернатора (1739-1750).
Вейсбах Йоган-Бернгард (рік народження невідомий - 1735) - військовий діяч, генерал, граф, виходець з Богемії (Австрія). Перейшов на службу в Росію (1707). У Полтавській битві (1709) командував кавалерією російської армії на правому фланзі й переслідував розгромлене шведське військо до Переволочної.
Катерина І Олексіївна (1684-1727) - російська імператриця (1725-1727), дружина Петра І (1712-1725). Мала двох дочок - Анну і Єлизавету (майбутню імператрицю). При царюванні Катерини І влада фактично перебувала в руках О.Д.Меншикова.
Богоявлення Господнє - друга назва християнського свята Хрещення, що відзначається щороку 25 грудня (7 січня).
Голіцин Михайло Михайлович (1675-1730) - російський полководець, князь, генерал-фельдмаршал, головнокомандуючий російською армією на Лівобережній Україні. У Полтавській битві (1709) командував гвардією, переслідував шведів до Переволочної і там прийняв капітуляцію шведської армії. З 1722р. йому підлягали і козацькі полки. Президент Військової колегії, сенатор і член Верховної таємної ради (1728-1730).
Вынужденные необходимостью оставить место Чортомлыцкой Сичи запорожцы в 1730 году снова вернулись под протекцию крымского хана, но на зтот раз избрали местом для своей Сичи не Алешки, а устье речки Каменки, составлявшей в то время границу между влидениями Турции и России. - Кам'янська Січ (1730-1734) розташовувалася майже на кордоні Росії і Туреччини, зазнавала менше утисків з боку Кримського ханства. Запорожці мали більше можливостей для спілкування з Україною і переговорів з царським урядом та місцевою адміністрацією Лівобережної України про їх повернення під протекцію Росії та заснування Нової Січі.

Глава двадцатая

Кабарда (Велика і Мала) - територія на західній частині колишньої Терської області царської Росії. Тепер - Кабардинська АРСР, що входить до складу РРФСР.

Глава двадцать первая

Каушани - молдавське місто поблизу Бендер (Бессарабія), літня резиденція кримських ханів і місце перебування ногайських сераскерів (правителів) Буджацької орди. В Каушани прибув Пилип Орлик і 23 квітня 1734 р. звернувся до запорожців з листом, у якому дорікав їм за те, що вони перейшли у підданство Росії. Задуми П.Орлика щодо відторгнення України від Росії зазнали краху.
Афонська гора. - Свята гора, вузький гористий півострів (східна частина широкого Халкидикського п-ва), що виходить в Егейське море (Архіпелаг), на території Греції. На Афонській горі розташовувалися Карейська лавра, Ватопедський монастир, скит святого Андрія, монастир святого Пантелеймона (належав росіянам), малоросійський скит святого пророка Іллі, монастир (лавра) святого Афанасія, Іверський монастир, монастир "Пантократор" та ін. На Афонській горі тривалий час жив український поет і філософ Іван Вишенський (кінець XVI - початок XVII ст.).
Ногайські, кримські й азовські татари - представники татарської народності, які мешкали або кочували в Криму, Приазов'ї і в степах Північного Причорномор'я.
...прислать особых депутатов в город Лубны для подписания условий... - Лубни - місто на Полтавщині, центр козацького полку. Тут 1734 р. депутати від Нової Січі підписали з представником російського уряду генерал-лейтенантом, принцем Гессен-Кобурзьким договір про умови переходу запорозького війська в підданство російським царям і присягнули їм на вірність. Запорозька Січ засновувалась в урочищі Базавлук на р.Підпільній, поблизу зруйнованої старої Чортомлицької Січі.
Граф Вейсбах відрядив у Нову Січ генерал-майора Тараканова для оголошення запорожців підданими Росії. У жовтні 1734 р. склали присягу на вірність Російській державі 7115 запорозьких козаків. Так завершилася 25-річна трагічна епопея перебування запорожців під владою Кримського ханства і їх наполеглива боротьба за повернення на батьківщину.