использование материалов разрешено только со ссылкой на ресурс cossackdom.com
  

Територіальний та адміністративний устрій Азовського козацького війська. Азовськекозацьке військо, створене іменним указом від 27 травня 1832 року, булопоселене понад північним берегом Азовського моря на казенних землях Олександрівського повіту між Бердянськом та Маріуполем. Землі війська простягалися від берега моря смугою на північний схід більше ніж на 60 верст, при ширині 8-13 верст. ¹Вони межували на сході та півночі з грецькими поселеннями Таганрозькогоградоначальства, на півдні виходили на берег Азовського моря та лиману,на заході і південному заході кордони військових земель проходили по правихберегах річок Берди та Каратиша і далі межували із землями казенного селаТемрюка, з німецькою колонією Бергталь та поміщицькими маєтками. Фактично це була частина земель колишньої Кальміуської паланки.

За "Положеннями про оселення запорозькихкозаків у Новоросійському краї" військо отримало Бердянське пустище в розмірі43.141 десятини землі, ділянку в 4.000 десятин, яка раніше призначаласядля ізраїльських християн, а також 4.000 десятин землі міщан Петровськогопосаду. ² Як наслідок, у1832 році Азовське військо мало у своєму розпорядженні 51.141 десятинуземлі. Військові землі знаходилися в черезсмужжі із землями казенного селищаНовоспаського. "Положеннями" від 27 травня 1832 року козакам заборонялосяпорушувати межі цього селища . Черезсмужжязаважало проїзду до моря та проведенню сільськогосподарських робіт. Заклопотанням наказного отамана Сенатським указом від 13 січня 1833 рокуселище Новоспаське разом із мешканцями і земельними угіддями було приєднанедо Азовського козацького війська.³Після таких змін на 1 січня 1837 року за військом значилося 64.908 десятинземлі. ⁴

Існуючої кількості військової землі невистачало для офіційно визначеної положеннями про земельне довольство козацькихвійськ пропорції в 30 десятин на кожну ревізьку душу. При кількості 2.930душ чоловічої статі,⁵ невключаючи в це число офіцерів, війську не вистачало 22.998 десятин землі.У зв`язку з цим наказний отаман просить приєднати суміжну із землями військаказенну ділянку землі розміром 9.881 десятини, прозвану в народі Юрзуфською<sup>6</sup> .Приєднання Юрзуфської ділянки дозволило б зменшити земельний голод у війську, мешканцям Петровського посаду мати власні наділи не за 30 верст від домівок, а біля свого двору. Крім того, у козаків з`явився б вільний проїзд до моря.

Після тривалого листування новоросійського та бессарабського генерал-губернатора з військовим міністром О.І.Чернишовим на найвищому рівні було прийняте рішення: до земель Азовського військаприєднати Юрзуфську ділянку. В результаті чого кількість військової землізростає до 74.769 десятин.⁷Однак, вже в 40-х роках землі за військом зафіксовано 74.189 десятин.⁸ Ймовірно, що під час приєднання Юрзуфської ділянки до земель Азовськогокозацького формування були включені "непридатні" землі - балки, байраки,болотисті місця тощо. Ділянка виявилась останнім земельним надбанням азовців.Із включенням до військових земель Юрзуфської ділянки землі Азовськоговійська становили 4,3 % території Олександрівського повіту.⁹

Приєднання Юрзуфської ділянки не вирішувало земельної проблеми азовців. Тому ще не раз наказні отамани Азовського козацького формування порушували питання про збільшення кількості військової землічерез приєднання сусідніх ділянок (наприклад, землі колишнього аулу Роботайта інших). Але їхні клопотання залишалися без відповіді. Уряд вважав земельнідомагання азовців недоречними, бо розглядав перебування козаків на територіїПівденної України тимчасовим явищем. На 1865 рік, перед ліквідацією, Азовськевійсько разом з лиманами та очеретяними плавнями нараховувало 74.308 десятин437 сажнів землі.¹⁰ Враховуючите, що на початку становлення Азовського війська його адміністративно-територіальний устрій був підпорядкований земельному питанню, стають зрозумілими намагання Й.Гладкого якнайшвидше розв`язати земельну проблему у козацькому формуванні. Без її вирішення не можна було сподіватися на остаточне встановлення іадміністративного устрою.

При обставинах, що склалися, наказний отаман війська та новоросійський генерал-губернатор запропонували зменшити розміри козацьких земельних ділянок удвічі. Тільки наділяючи козаків половиннимипаями, можна було сподіватися, що кожен азовець зможе отримати земельнуділянку. Оскільки військо було поселене на Півдні України, де вищі наділидержавних селян становили 15 десятин, пропозиція генерал-губернатора інаказного отамана була підтримана у вищих урядових інстанціях, а згодомі затверджена. З отриманням у 1832 році всіма козаками-азовцями земельнихділянок на військових землях почав встановлюватися і адміністративний устрій.

На травень 1832 року єдиним населеним пунктом у межах війська був Петровський посад. За розрахунками уряду він мав стати адміністративним центром військових земель. Петровський посад цілком відповідав вимогам головного військового поселення. Він виник ще в 1770 році з фортеці Святого Петра, яка була складовою частиною Дніпровської укріпленої лінії. На час приєднання в посаді проживало 238 ревізьких душ.¹¹ Мешканцями Петровська керувала міська управа, члени якої мали досвід адміністративної роботи. Включаючи Петровський посад до складу військових земель з метоюперетворення його в адміністративний центр, уряд намагався заощадити державнікошти. Адже створення нового населеного пункту вимагало чималих витрат.До уваги бралося й те, що добре розвинутий населений пункт мав би статиі гарним адміністративним центром. Однак петровські міщани не були задоволенівключенням їх до козацького стану. Вони надіслали колективного листа доМ.С.Воронцова, де просили генерал-губернатора повернути їх до попередньогостану. Однак цього не сталося, і мешканціПетровського посаду мусили змиритися з рішенням уряду. Проте міська адміністраціяне поспішала з передачею повноважень військовій канцелярії. Вона всілякозволікала, бо сподівалася, що попереднє розпорядження може бути скасоване.Бездіяльність місцевих урядовців змусила Й.Гладкого звернутися до новоросійськогота бессарабського генерал-губернатора з проханням прискорити передачу повноваженьміської управи військовій канцелярії. Щоб змусити петровську адміністраціюдо дій, наказний отаман відправив доПетровського посаду козацьку команду з офіцером на чолі за очеретом дляпокриття будівель і для огорожі, а також рибалок, щоб ті приступили до рибальства. Рішучі заходи Й.Гладкого змусили міську управу передати повноваження органу внутрішнього управління військом - військовій канцелярії.

Однак, щоб не загострювати стосунків зпетровськими міщанами, які несподівано для себе стали "козаками", азовцівирішили оселитися на ще незаселеній місцевості. Найкращим місцем для будівництвазадунайці визнали місцевість балки Кальчика, де було багато джерел з питноюводою. У цьому місці почалося будівництво містечка Микольська. Свою назвувоно отримало від Святого покровителя - Миколи. Та й імператор Микола Іпротегував козакам, а особливо їх отаману. Тому назва головного населеногопункту війська не була випадковою.

Проте Микольськ недовго був головним адміністративним центром козацького формування. З інтенсивною забудовою містечка збільшилися витрати води, що призвело до пересихання джерел. Це позначилося на станікозацьких господарств. У зв'язку з цим Й.Гладкий у 1837 році звернувсядо новоросійського та бессарабського генерал-губернатора з проханням поклопотатисяпро дозвіл перевести військову канцелярію, інші громадські установи тачастину козацьких господарств до Петровського посаду. Однак Микольськ неперестав і надалі бути одним з найбільших населених пунктів війська. На1862 рік у ньому було 577 приватних козацьких будинків, у яких проживало707 сімей загальною кількістю 2.464 особи.¹²У містечку розміщалася також станична управа, яка підпорядковувалась органувнутрішнього управління військом.

З розміщенням у Петровському посаді військових органів влади він активно розбудовується. На початок переселення азовцівна Кубань у ньому було більше 10 громадських споруд, 368 приватних будинків, в яких проживало 575 козацьких сімей у кількості 2.009 осіб.¹³

Але двох населених пунктів на 728.867 квадратних верст було замало. Козаки отримували земельні ділянки на всій площі військових земель. Тому водночас з містечком Микольськом козаками почала будуватисястаниця Покровська, яка була названа в честь Святої Покрови. Розташовуваласястаниця на річці Солоній в 158-ми верстах від Олександрівська і в 57-миверстах від Петровського посаду. Перші роки вона інтенсивно забудовувалась,але порівняно з іншими козацькими станицями була незначних розмірів.

Новоспаська станиця утворилася внаслідокприєднання у 1833 році казенного селища Новоспаського до земель Азовськогокозацького війська. Саме ж селище Новоспаське було засноване ще у 1805році кріпаками-втікачами із Полтавської губернії. У 1822 році до цих мешканцівприєдналася група молокан, яких було вислано з Полтавської губернії.¹⁴ Новоспаські селяни, ставши козаками, значно збільшили чисельність війська. У Новоспаській станиці проживало близько 43% загальної кількості населення війська.

Останньою на землях Азовського козацького війська оформилася Стародубська станиця. Вона була заснована переселенцями - українськими козаками із Чернігівської губернії, яких у кінці 30-х років ХІХ століття приєднали до Азовського козацтва. Станиця розташовуваласяпри річці Каратиші на відстані 144 версти від повітового міста Олександрівська і 42-х верст від Петровського посаду. В 1862 році в ній розташовувалисягромадська будівля, де розміщалася станична управа, молитовний будинок,хлібний магазин, господарські споруди, 176 козацьких будинків і проживалоблизько 9,7 % населення війська.¹⁵

Таким чином, на кінець 30-х років ХІХ століття Азовське козацьке військо мало 5 станиць, кількість яких залишалася постійною. В станицях проживала переважна більшість азовських козаків і саме тут проходила більша частина їхнього життя. Поступово збільшувалася кількість хуторів,заснованих азовцями. На рік ліквідації війська їх нараховувалося 60.

Питання управління новоствореним військом постало ще в 1831 році, коли Й.Гладкий доповів вищому керівництву про знайдене ним Бердянське пустище. У цьому ж році уряд, розглядаючи питання про можливість оселити козаків між Бердянськом та Маріуполем, доручив виконуючому обов`язки бессарабського цивільного губернатора Іванову розробити проект місцевогоуправління землями Азовського козацького формування. В основу були покладеніположення про управління землями Донського та Чорноморського козацькихвійськ. Підготовлений Івановим проект передбачав розподіл управління навійськову та цивільну частини. Військовою частиною повинен був керуватиштаб війська, а цивільною - військове правління, суд та поліція. До військовогоправління повинні були увійти президент правління, 2 виборні чиновники,секретар та писарі. Військовий суд повинен був складатися з 3-х суддів,яких на три роки вибирали військові чиновники і затверджував новоросійськийгенерал-губернатор. Головувати у суді повинен був один із членів суду,а саме той, хто мав найбільше голосів під час виборів. Що ж до поліції,то вона мала складатися з двох осавулів (старшого та молодшого поліцмейстерів),які знаходитимуться у розпорядженні наказного отамана. Отаман війська призначавсяголовою всіх військових установ. Він також мав би наглядати за роботоювійськового суду (щоб не затримувався розгляд справ). Рішення наказного отамана у справах планувалося бути вирішальним. Проектом не передбачалося збереження будь-яких попередніх традиційних форм управління.

Однак проект внутрішнього управління Окремого Запорозького війська, розроблений цивільним губернатором Івановим, не задовольнив вище керівництво держави з причин малочисельності війська, незначної, порівняно з іншими козацькими формуваннями, території поселення, відсутностівласних коштів на утримання значного штату. В лютому 1832 року управляючийГоловним штабом сповіщав новоросійському та бессарабському генерал-губернатору, що проект було представлено імператору. За наказом монарха замість штабу, військового правління і поліції затверджувалась одна військова канцелярія, як це було в Астраханському козацькому війську згідно з положенням від17 травня 1817 року. Внаслідок таких змін справи цивільні та карні передавалися у відомство найближчого до Азовського війська Олександрівського повітового суду і тільки військові дисциплінарні справи мали вирішуватися військовою судною комісією. У віданні останньої повинні знаходитися всі справи провчинки козаків. Військова канцелярія мала складатися з наказного отамана(голови), одного постійного члена, трьох асесорів, секретаря та канцелярськихслужбовців. Всі ці зміни були враховані в "Положенні про оселення запорозькихкозаків у Новоросійському краї".

Азовське козацьке військо було приреченемати встановлену в Російській імперії систему підпорядкування вищій державнійвладі. Водночас слід зазначити, що в першій половині ХІХ століття складаєтьсяі сам бюрократичний апарат російської держави. В системі управління виробляється жорстка підпорядкованість різних ланок державної влади. Саме державна ієрархія окремої ланки визначала перелік питань, що входили до її компетенції. Азовське козацьке військо, як військово-адміністративний елемент держаної системи, не могло вимагати для себе створення окремої специфічної системи управління .Тому перед урядом по відношенню до Азовського козацького формування посталозавдання створити таку систему військово-адміністративного управління,яка б без зайвих суперечностей влилася в уже існуючий державний механізм.

За встановленою системою управління Азовське козацьке військо безпосередньо підпорядковувалося новоросійському генерал-губернаторові як в цивільних справах, так і у військових. Через генерал-губернатора Азовське з`єднання підлягало Військовому міністерству. До 1857 року справи війська розглядав Департамент військових поселень Військового міністерства, а з1857 року - Управління іррегулярних військ цього ж міністерства. Питання,які не могли бути вирішені Військовим міністерством, передавалися до Сенату,а його рішення, схвалені імператором,набували силу закону. Безпосередньо управляла азовцями військова канцеляріяна чолі з наказним отаманом. Останній користувався в управлінні правамибригадного командира і призначався урядом. Його рішення щодо справ у військубуло вирішальним. У свою чергу військова канцелярія не могла приймати рішеннябез згоди наказного отамана. При незгоді з рішенням наказного отамана військоваканцелярія могла повідомляти про своє розуміння справ новоросійського генерал-губернатора. Однак до прийняття рішення генерал-губернатором військова канцелярія виконувала накази отамана.

Військова канцелярія, як орган внутрішнього управління військом, відала військовими, цивільними та військово-суднимисправами азовців. Цивільні судові справи війська розглядалися Олександрівськимповітовим судом на загальних підставах.

Аналіз справ військового справочиння даєможливість реконструювати військові, військово-судові та цивільні функціїАзовського козацького війська. Військові функції канцелярії полягали узабезпеченні успішного виконання азовцями військової служби. Для цьогоканцелярія постійно складала відомості про стан війська, забезпечувалапроведення військової підготовки, дбала про матеріальне забезпечення служилихкозаків всім необхідним, стежила за виконанням азовцями військового обов`язку.

Військово-судові обов`язки канцелярії полягали в покаранні козаків за вчинки під час військової служби. Для цього створювалася спеціальна комісія, яка після розслідування виносила вирок або складалапетицію і подавала документ новоросійському та бессарабському генерал-губернатору на затвердження.<sup>16</sup> Водночас слід зазначити, що у війську протягом всього періоду його існування булирідкими випадки порушення військової дисципліни служилими козаками чи недбалевиконання ними військового обов`язку. Військово-судових справ розглядалосябільше в перші роки існування війська, коли азовці бездіяли на місцях поселення. ¹⁷Починаючи вже з 1838 року, справи військово-карного характеру порушувалисядуже рідко. Спеціальна військово-судова комісія бездіяла і розпускаласяна невизначений термін. Показовими з цього приводу є щорічні рапорти військовоїканцелярії про стан Азовського козацького війська, які свідчать, що з 1857року і до 1861 року жоден азовець не притягувався до суду і тільки в 1861році один козак був під судом за порушення військової дисципліни. ¹⁸

Більшість же карних справ мали цивільнийхарактер і підлягали розгляду Олександрівським повітовим судом на загальнихзасадах. Справи до повітового суду передавалися військовою канцелярією.Найбільше цивільно-судових справ в Азовському козацькому війську було порушенов 1837 році, коли повітовий суд розглядав 21 карну справу, пов'язану зазовськими козаками. Тільки в травні розслідувалося 5 справ і 4 було вирішено.Тоді ж під слідством перебувало 27 осіб, з яких10 притягувалися до суду за конокрадство, 3 - за крадіжки, 1 - за "підговорипоміщицьких селян до втечі", 2 - з причин неясності щодо належності довійська, інші - як співучасники в тих чи інших злочинах.¹⁹ Військовій канцелярії ставилося в обов`язок наглядати за козаками, що перебували під слідством, під домашнім арештом, під наглядом поліції після вирішення справи.

Цивільні функції канцелярії полягали увирішенні всіх справ, пов`язаних з господарською діяльністю війська, з громадськимжиттям азовців, освітою, релігією та медичним обслуговуванням козаків.Військова канцелярія, виконуючи цивільні функції, робила різного роду оголошеннята ретельно стежила за їх виконанням; регулярно переписувала мешканціввійська з метою не допускати до поселення людей сторонніх відомств бездозволу вищого керівництва та пошуку втікачів; наглядала за виконаннямземських повинностей у межах військових земель; піклувалася про устрійпоселень, земельних угідь, різних громадських та господарських споруд;забезпечувала населення війська продовольством та фуражем; піклуваласяпро стан медичного обслуговування козаків, їх освіту та можливість виконуватихристиянський обов`язок.²⁰

Важливим напрямком діяльності військовоїканцелярії була підготовка нею власних кадрів. Проблема, пов`язана з відсутністюу війську грамотних людей, які б добре зналися на законах, володіли навичкамиписьмоводства та справочиння, постала одразу з її відкриттям. У перші рокиіснування Азовського формування козаки не могли собі дозволити готувативласні кадри через брак військовихкоштів. Єдине, що могли собі дозволити тоді азовці - це навчати декількох"малоліток" письму у військовій канцелярії. ²¹Саме в ній підлітки отримували спеціальну підготовку та початкову освіту.

Однак підготовка власних кадрів була дуже важливою для війська. Відповіддю на постійні прохання наказного отаманата канцелярії щодо підготовки власних канцелярських службовців та секретарів був указ від 15 червня 1842 року. Згідно з ним на підставі "Статуту навчальних закладів" в Петровському посаді було відкрито приходське училище за рахунок військових сум. Воно підпорядковувалося Таганрозькій гімназії і знаходилося під опікою військової канцелярії.²² В училищі працювали один учитель (його платня становила 171 карбованець45 копійок) та священик, платня якого становила 42 карбованці 90 копійокна рік. Учні вивчали короткий катехізис, священну історію, російську граматику,чистописання та першу частину арифметики.²³ Усі витрати військового училища відносили на рахунок військового скарбу:платню вчителям, опалення, освітлення, найми приміщень, придбання підручників,обладнання та інше. Наглядач училища складав звіт про витрати училища,який перевірявся військовою канцелярією і відсилався в Департамент Міністерстванародної освіти. Витрати значних сум з військового скарбу повинні булибути узгоджені з військовим міністром, але придбанням необхідного обладнанняі підручників займався наглядач училища з дозволу наказного отамана.²⁴ У 1850 році в училищі навчалося 20 учнів, а в 1858 році 1 учитель і 1 законовчитель навчали вже 40 учнів.²⁵

В училищі, крім різних наук, була обов`язковою гімнастика. Учнів вчили їздити верхи на коні, легко і швидко рухатися,володіти пікою та шаблею, влучно стріляти, плавати. Людину для цих занятьвибирала військова канцелярія і платила їй за роботу платню з військовихприбутків.

Училище приймало дітей всіх чиновниківта козаків війська. Родичі учнів не могли їх забрати до закінчення всьогокурсу навчання, крім випадку тяжкого захворювання дитини, або розореннябатьків, які не в змозі були утримувати дітей.²⁶ Діти, батьки яких загинули в боях, а матері не могли утримувати їх в училищах, отримували грошову допомогу під час навчання. Допомога надавалася 6 учням в розмірі 6 карбованців 85 копійок сріблом кожному. Грошова допомога дітям призначалася станичною громадою. На весь час навчання учні звільнялисявід усіх земських та станичних повинностей.²⁷

5 серпня 1842 року вийшла постанова уряду, де наказувалося постійно мати при Київському військовому шпиталі 5 хлопчиків із Азовського війська для навчання фельдшерській справі за рахунок казни. ²⁸Військова канцелярія повинна була відбирати юнаків для навчання. При цьомувідібрані для навчання повинні були мати початкову освіту та нахил до медицини.

Крім того, для дітей офіцерів війська були надані 4 вакансії в сторонніх навчальних закладах за рахунок казни, а згодом за рахунок військового скарбу. Таке розпорядження було наслідком постійних клопотань наказного отамана та військової канцелярії.

Членами канцелярії, а особливо наказнимотаманом, неодноразово піднімалося і вирішувалося на різних рівнях цілийряд питань, пов`язаних з церковними справами. Так, у грудні 1832 року вмежах військових земель сталася подія, яка викликала неабияке здивуванняі осуд навколишнього населення та змусила світську і духовну влади прийматитермінові заходи, щоб виправити ситуацію в Азовському війську. Вона почаласяз того, що особи духовного звання, які прийшли разом з козаками з-за Дунаю,попросилися до монастирів. Ієромонахи Йосип Чернецький і Інокентій Смолинський,священик Яків Чернявський, монахи Спиридон і Єрофій пояснювали своє бажаннятим, що не можуть виконувати всіх своїх обов`язків згідно з установленимпорядком, бо досконало його не знають.²⁹ Та до того ж мають чимало літ за своїми плечима.

На перший погляд пояснення духовенствомсвоїх намірів піти до монастирів цілком резонні. Дійсно, із-за Дунаю набатьківщину повернулися особи духовного звання похилого віку. Однак невсі вони були такими вже й старими, що не могли виконувати своїх обов`язків.До того ж незнання порядку проведення обрядів чотири роки тому не завадилоієромонаху Інокентію просити обер-священика армій і флотів Мансвєтова затвердитийого штатним священиком Дунайського козацького полку. На доказ свого духовногосану він пред `явив свідоцтво від сілістрійськогомитрополита Анфима, яке дозволяло йому виконувати всі християнські обряди.Прохання ієромонаха було направлене до вищих інстанцій і указом Синодувід 9 лютого 1832 року він офіційно був затверджений на бажану посаду.З того часу ієромонах Інокентій виконував у Дунайському полку всі "християнськітреби і користувався окладом платні на рівні з осавулом".³⁰ А вже в кінці 1832 році він разом з іншими представниками духовенства,що вийшли із турецьких володінь, попросився до монастиря.

Аналіз справ Азовської військової канцелярії та Олександрівського духовного правління дає підстави стверджувати, щовказані в проханні духовенства причини були далеко не головними. Трагедіяосіб духовного звання Азовського формування полягала в тому, що вони самітого не відаючи, дозволяли азовським козакам порушувати одну з головниххристиянських заповідей. І не тільки дозволяли, а й самі проводили "обвінчаннянезаконних шлюбів" і сприяли двоєженству колишніх задунайських козаків. ³¹Після того, як порушення були цілком доведені, духовенству нічого не залишалося,як йти до монастирів і в їх стінах замолювати гріхи. Причина такої ситуаціїполягала в тому, що релігійна обрядовість задунайського козацтва різковідрізнялася від порядку проведення християнських обрядів російської православноїцеркви. А надмірна довіра Азовського духовенства мешканцям військових земель,і особливо так званим "неодруженим" козакам, привела до вкрай негативнихнаслідків для самих осіб духовного звання. Після освячення одного із шлюбіву кінці 1832 року до військової канцелярії надійшли папери, які підтверджували,що щойно одружений козак вже має законну дружину і дітей, зареєстрованихна його прізвище. Такого факту приховати у війську не могли. В іншому випадкупісля розкриття таємниці духовному суду мали піддатися і штатний священиквійська, що здійснював контроль над рештою Азовського духовенства, ОнисимЧічкевич та посадові військові особи - наказний отаман, постійний члента асесори канцелярії. Після повідомлення відповідних інстанцій про фактдвоєженства у козацькому війську до духовного суду були притягнені священикЧернявський, який здійснював обряд вінчання, та козак-двоєженець. У ходіслідства виявилося, що незаконних сімей у війську багато та й не один священикЧернявський винний у "обвінчанні незаконних пар". Винні козаки звичайно ж були покарані. Правлячий Синод анулював за згодою обох сторін попередні шлюби козаків та задовольнив прохання задунайського духовенства відправитися до монастирів спокутувати гріхи: ієромонаху Йосипу Чернецькому, священику Якову Чернявському, монахам Спиридону та Єрофію - до монастиря, що знаходився на землях Чорноморського війська, а ієромонаху Інокентію Смолинському -до Преображенського монастиря, що в Ольгопільському повіті Подольськоїгубернії у містечку Берладі.³² Вищий світський орган влади - Сенат, змушений був видати указ про зарахування хлопчиків з попередніх сімей задунайських козаків за бажанням родичів доскладу Азовського козацького війська. Неприємний інцидент був вичерпаний.

Щоб надалі мати змогу ретельніше слідкувати за ходом церковних справ в Азовському війську, Правлячий Синод у 1833 році виніс рішення про переведення духовенства Азовського козацького формування у відомство Катеринославської єпархії Олександівського духовного правління під зверхність архієпископа Катеринославського, Херсонського та Таврійського Гавриїла Розанова. І одним із перших заходів Олександрівського духовногоправління Катеринославської консисторії щодо церковних справ Азовськоговійська стало розпорядження про розширення штату церковнослужителів натериторії формування. У козацьке військо був присланий ще один священикі зарахований до штату церковний причт Петровського посаду.³³ В зв`язку з цим Азовське формування поповнилося особами духовного звання, які добре зналися на законах і обрядовості офіційної православної церкви. Це в свою чергу дозволяло Катеринославській єпархії та військовій канцелярії краще контролювати задунайців у відношенні виконання ними християнськогообов`язку.

Одразу ж із появою Азовського козацтвав Катеринославській губернії постало питання і про будівництво церкви вземлях війська. Її наявність була б переконливим свідченням як добробутукозацького формування, так і ваги місцевої влади. Держава також була зацікавленав існуванні церковного храму на військових землях. Адже з його появою з`являласяможливість додаткового контролю і нагляду над азовцями. Оскільки козакиАзовського війська в перші роки свого проживання на Катеринославщині немогли за власний кошт збудувати військову церкву, грошову допомогу вирішиланадати держава. У 1832 році імператором був затверджений проект церквиз кошторисом в 60.000 карбованців. Оскільки в столиці були допущені прорахункив проекті церкви та кошторисі (проект був розрахований на кошторис в 200.000карбованців, а не в 60.000), тому виділена сума була замалою, щоб початибудівництво військової церкви. У зв`язку з цим було вирішено збудуватиу козацьких станицях для початку молитовні будинки, а потім, після накопиченнянеобхідної для будівництва церкви суми, звести храм.

Тільки завдяки великому прагненню самихкозаків і постійним клопотанням наказного отамана та військової канцеляріїна території Азовського формування з`явилася церква. Вона була збудованав 1844 році у головному населеному пункті війська - в Петровському посаді,на кошти азовців. <sup>34</sup>Оскільки задунайські козаки вирушили до російського берега 9 травня в деньСвятого Миколи, а згодом саме цей день був проголошений святковим днему війську, то храм Божий колишні задунайці назвали на честь Миколи Чудотворця.У 1858 році на території козацького формування була побудована ще однацерква в Новоспасівській станиці і названа на честь Покрови Пресвятої Богородиці.На момент ліквідації війська воно мало дві кам`яні церкви, два кам`янихі один дерев`яний молитовні будинки.

Церкви та молитовні будинки Азовськоговійська були тими місцями, де привселюдно оголошувалися укази, розпорядження,інструкції, приймалися високопоставлені особи, зберігалися церковні святиніта військові регалії, проводилися загальні збори тощо. Вони відігравалироль своєрідних громадських закладів, у яких можна було як вирішувати важливівійськові питання, так і зібратися разом та просто поспілкуватися.

Функції військової канцелярії та напрямки діяльності певною мірою визначили штат канцелярії, який був затвердженийімператором. Відповідно до штату військова канцелярія складалася з голови(наказного отамана), постійного члена штаб-офіцерського чину, 3 асесорівобер-офіцерського чину, секретаря, канцелярських службовців. Постійногочлена та асесорів вибирали з чиновників війська - благонадійних та освічениху справах, які вже були на службі. Призначення затверджував новоросійськийгенерал-губернатор. Секретаря та канцеляристів вибирали із цивільних чиновників:першого затверджував генерал-губернатор, а останніх - військова канцелярія.Звільнення з посад здійснювалося в такому ж порядку. Канцелярія Азовськогокозацького війська отримувала на рік 5.300 карбованців. Сума по штату протягом10 років з часу поселення війська виділялася із казни, а згодом - із військовихсум.³⁵

У розпорядженні канцелярії знаходиласямісцева поліція. Один із членів канцелярії, за призначенням наказного отамана,виконував поліцейські обов`язки відповідно до "Статуту Благочиння". В йогорозпорядження надавалися 4 козаки. Під час виконання служби поліцейськийчиновник звільнявся від обов`язку постійно знаходитися в канцелярії. ³⁶

Про укомплектування штату військової канцелярії Азовського козацького війська Й.Гладкий доповідав новоросійському та бессарабському генерал-губернатору 23 жовтня 1832 року. М.С.Воронцов про відкриття Азовської канцелярії сповістив Правлячий Сенат.³⁷ Військова канцелярія розміщалася в містечку Микольську. В 1837 році перед військом постало питання про перенесення канцелярії до Петровського посаду в зв`язку з невдалим розташуванням Микольська. Наступного року дозвіл напереведення канцелярії було отримано і канцелярію перенесли до Петровська. ³⁸

Перші роки діяльності військової канцелярії показали, що керівництво війська в особі наказного отамана та офіцерів-азовців абсолютно не обізнане із законодавством Росії: військовими статутами, правилами, постановами, положеннями. Члени Азовської канцелярії погано зналися насправочинні та письмоводстві. Оформлення документації за 1832-1833 рокине відповідало загальноросійським вимогам. Присутність у війську обізнанихлюдей стала необхідністю. Це чудово розуміли як самі козаки, так і вищекерівництво. Як наслідок, згідно з імператорським указом від 1 жовтня 1834року, на посади по внутрішньому управліннюв Азовське козацьке військо відкомандировувалися на 10 років штаб-офіцері 5 обер-офіцерів із кавалерії, які за станом здоров`я не могли продовжуватистройову службу. Їм призначалася платня відповідно до чину і столові грошіу розмірі 1.000 карбованців штаб-офіцеру і по 600 карбованців обер-офіцерамна рік.³⁹

Указ від 1 жовтня 1831 року фактично порушував попередню постанову, за якою члени військової канцелярії обиралися із офіцерів самого війська. Складалася ситуація, при якій військом починають керувати офіцери регулярної армії, які були мало обізнані з прагненнями та потребами козацтва. Але такий крок з боку уряду був цілком виправданим. Азовськомукозацькому війську на перших порах потрібні були офіцери, досвідчені таблагонадійні, які мали за своїми плечима бойовий військовий досвід та булидобре обізнані з військовим та цивільним законодавством. Але не тількинеобізнаність азовських офіцерів з російським законодавством та справочиннямзмусили уряд скасувати попереднє розпорядження щодо внутрішнього управліннявійськом. Перебіг подій та поява регламентованих документів дають підставуговорити про те, що вище керівництво держави не дуже вірило у "благонадійність"азовців і прагнуло встановити над військом безпосередній контроль. Протягом1833 року азовські козаки двічі подавали скарги новоросійському та бессарабськомугенерал-губернатору, де виказували незадоволення своїм становищем. Аджезамість околиць Анапи, так очікуваних задунайцями, їх поселили на Бердянськомупустищі. Виступ козаків був підтриманий колишніми міщанами Петровськогопосаду. Останні вимагали повернути їх до міщанського та купецького станів,тому що "невідомо через що приєднали їх до козаків без бажання їхнього".⁴⁰ Для з`ясування ситуації в Азовське військо приїздив ад`ютант графа М.С.Воронцова, і козаків, які найактивніше виступали, було відправлено до Херсону для"особистих пояснень". Тому й не дивно, що уряд намагався встановити контрольнад азовцями, зобов`язавши армійських офіцерів стежити за ходом справ укозацькому війську. За допомогою тих же офіцерів керівництво держави розраховувалопривчити азовських козаків до військової дисципліни і виключити причиниможливих "неподобств".

Нарешті, наступним указом 1840 року урядуже відкрито говорить про необхідність постійно мати при Азовській військовій канцелярії армійського штаб-офіцера для нагляду "за порядком та правильним ходом справ".⁴¹ Необхідно наголосити, що урядова адміністрація подібними указами дуже ускладнила кадрову ситуацію у війську. На 4 січня 1837 року із 3 штаб-офіцерів, 13обер-офіцерів та 9 урядників посади по внутрішньому управлінню займали2 штаб-офіцери та 3 обер-офіцери. На думку місцевого керівництва, для роботиу військовій канцелярії було досить і 3-х офіцерів, а прикомандированііз армії обер-офіцери для заняття посад станичних наглядачів взагалі зайві,"тому що станиці управляються наглядачами по вибору громади".⁴²

Майже всі офіцери Азовського козацькоговійська при ще невизначеній внутрішній та зовнішній службі опинилися безпосад і фактично бездіяли на місцях поселення. Звідси цілий ряд порушеньвійськової дисципліни та "неблагопристойних" вчинків. Показовою з бокуофіцерів є поведінка зауряд-осавула М.І.Підгурського, який з 1 листопада1834 року до липня 1837 року перебував під слідством за нанесення побоївунтер-офіцеру з дворян Бєляєву, але справу за розпорядженням генерал-губернаторабуло припинено. ⁴³Зауряд-хорунжий С.В.Меткий також перебував у 1835 році під слідством ідо вирішення справи був усунутий із своєї посади.

Щоб якось покращити кадрову ситуацію увійську і надати можливість азовським офіцерам продовжувати військову кар`єру,до 1837 року включно практикувалися поодинокі переводи козацьких офіцерівдо частин регулярної армії. Так, у лютому 1837 року до Бугського уланськогополку 5-ї легкої кавалерійської дивізії було прикомандировано, а згодомі остаточно переведено, сина Й.Гладкого Василя Гладкого "для пізнання порядкуслужби". ⁴⁴Останній у п'ятнадцятилітньому віці 8 жовтня 1829 року був зарахованийдо Дунайського козацького пішого полку. Через свій вік він ніяких посаду козацькому формуванні не займав. Коли оформився штат Азовського військаі офіцерів виявилося більше ніж вакантних посад по управлінню, В.Гладкийв черговий раз залишився без посади, бо перевагу при призначенні отримувалиспочатку більш досвідчені і старші за чинами офіцери війська, а потім офіцери,прикомандировані із регулярної армії.

Враховуючи складну кадрову ситуацію у козацькому формуванні, в якій власні офіцери бездіяли на місцях поселення, а посадипо внутрішньому управлінню займали прикомандировані з регулярної арміїофіцери, Й.Гладкий, посилаючись на складне фінансове становище війська,просить вище військове керівництво зменшити кількість армійських офіцеріву козацькому формуванні. Його прохання підтримав і новоросійський та бессарабськийгенерал-губернатор, наголошуючи при цьому, що платня прикомандированимофіцерам з 1837 року повинна йти з військових прибутків, а військо заразнемає їх стільки, щоб сплачувати всім військовим чинам платню. 12 квітня1837 року з Військового міністерства надійшло повідомлення, що імператоррозпорядився підполковника Савранова і штаб-ротмістра Яковлєва перевестив Оренбурзький лінійний батальйон. Однак небажання уряду повністю відмовитисявід безпосереднього контакту з військом конкретизується розпорядженнямвиплачувати з військової казни офіцерам регулярної армії майору Ломакіну,ротмістру Лебединцю, капітану Байкову і поручику Озеровському платню істолові гроші ще протягом 3-х років, починаючи з 1 травня 1837 року. ⁴⁵

Одночасно з укомплектуванням штату Азовської канцелярії йде формування структур, що їй підпорядковуються. "Положеннями" від 27 травня 1832 року передбачалися посади лікаря, 2-х фельдшерів і аптекаря. ⁴⁶Ще в лютому 1832 року у військо були призначені штаб-лікар Галицинськийі 2 фельдшери, яких було переведено з Тираспольського військового шпиталю⁴⁷ (згідно з табелем військових чинів Азовського війська штаб-лікар МихайлоГалицинський був зарахований до козацького формування 14 грудня 1831 року ⁴⁸).8 грудня 1832 року у військо було призначено аптекаря - кандидата фармаціїІвана Іванченка, який знаходився на військовій службі з 1829 року. В козацькомуформуванні він керував військовою аптекою. Аптекаря у військо призначилоголовне медичне керівництво на прохання наказного отамана. Він мав дозвілна торгівлю ліками, які сам робив або отримував, але періодично повиненбув звітувати про витрати та прибутки, про наявне аптекарське устаткування.⁴⁹

Передбачений за "Положенням" 1832 рокушпиталь у перші роки існування війська так і не з`явився через брак коштівна його будівництво та устаткування. Якщо була потреба в серйозному лікуванні,тоді хворого відправляли в Таганрозький напівшпиталь і його лікування оплачувалося за рахунок військових сум. Варто відзначити, що у самому козацькому формуванні хворих було не багато. Більшість захворювань лікували місцеві лікарі стаціонарно і досить успішно з цим справлялися. Епідемій у війську зареєстровано небуло. <sup>50</sup>Медичне обслуговування азовських козаків поступово налагоджується. У 1858році, крім укомплектованого медичного штату, Азовське формування мало тимчасовийшпиталь у Петровському посаді на 25 ліжок, який утримувався за рахуноквійськових сум. На цей рік у війську було 9 фельдшерів, з яких 2 було пришпиталі, 4 - по станицях і 3 - на пільгах. <sup>51</sup>З 2 січня 1860 року 3 фельдшерів, що були на пільгах, було призначено уштат війська: 2-х - у військовий шпиталь (старшого та молодшого) і одногомолодшого - до Деревецького хутора. Їх утримувало військо за рахунок своїхкоштів.<sup>52</sup> З часом у козацькому формуванні повинен був з`явитися постійний шпиталь,але цього так і не сталося. На момент ліквідації війська була лише аптека,яка отримувала медикаменти з Херсонської казенної аптеки і 11 жовтня 1865року була передана окружному штаб-лікарю.⁵³

У 1837 році у війську були введені ще дві посади - військового архітектора і військового землеміра. Архітектор повинен був суворо стежити за забудовою станиць і надалі не допускати повтору ситуації з містечком Микольськом, коли при його забудові пересохли майже всі джерела з питною водою. Архітектор отримував платню у розмірі 6.000 карбованцівщорічно спочатку від казни, а потім із військових сум. ⁵⁴Посада військового землеміра була введена через гостру нестачу землі укозацькому формуванні. Військовий землемір мав кожного року робити обміривійськових земель, ретельно стежити як за наділами станичних юртів, такі за розмірами кожного наділу окремо.

Військовій канцелярії підпорядковувалисястаничні та хутірські управи. Кожна станиця управлялася станичним правлінням,до складу якого входили наглядач, писар, десяцький, двоє суддів, обранихстаничною громадою. Платня їм ішла з прибутків війська і залежала від кількостіпідопічних. ⁵⁵Станична управа повинна була дотримуватися наступних принципів у своїйроботі: 1) справедливо розподіляти земельні угіддя; 2) захищати громадськемайно від пошкоджень і втрат; 3) примножувати станичні прибутки і не допускатимарнотратства; 4) регламентувати громадську працю; 5) утримувати станичніхлібні магазини у належному стані.

Станична управа мала суворо стежити завиконанням козаками земських повинностей. Земські повинності Азовськогокозацького війська поділялися на 5 розрядів: 1) утримання в належному станідоріг, мостів, перевозів, гаток; 2) допомога військовим командам при переходічерез землі Азовського козацького формування (квартирування, забезпеченняпродовольством, надання засобів для успішного слідування в частини тощо);3) перепровадження арештантів; 4) створення та нагляд за станом громадськихзапасів продовольства; 5) забезпечення підводами відкомандированих у справахслужби військових чиновників, членів земської поліції та посильних (такзвана "підводна повинність").

Повинності перших трьох розрядів виконувалися на основі "Статуту про земські повинності"⁵⁶ і "Положення про земські повинності в землях Війська Донського". ⁵⁷Земська повинність, яка полягала в створенні громадських запасів продовольства,виконувалася відповідно до "Статуту про народне продовольство".⁵⁸ Такі запаси робилися для забезпечення мешканців війська продовольством,посівним фондом у неврожайні роки, під час військових дій та інших непередбаченихситуацій. Підводна повинність відбувалася наймами підвід станичників. Виконанняазовськими козаками земських повинностей у межах станичного юрту сприялоблагоустрою станиць, хуторів; раціональному використанню громадських угідь;утриманню в належному стані господарських та громадських споруд, засобівпересування, шляхів, мостів; забезпечувало наявність продовольчих запасівта фуражу на час стихійних лих, війни, непередбачених обставин. Тому такпильно стежили станичні управи за виконанням станичниками земських повинностей.

В Азовському війську на 1836 рік нараховувалося 15, а в 1838 році 60 хуторів.⁵⁹ Хутори в станичних юртах дозволялося заводити тільки зі згоди всієї станичної громади, затвердженої письмовим присудом. У хуторі, який мав не менше 25дворів, була своя поліція у складі приказного та декількох десятників.У їх обов`язки входило стежити за порядком. З початком переселення азовцівна Кубань у війську була введена посада управляючого хуторами, який повиненбув управляти ними до моменту ліквідації війська. З переводом козаків-азовцівна Кубань хутори або ліквідовувалися, або купувалися людьми різних станів. ⁶⁰

Починаючи з 1832 року, у станицях з`являється цілий ряд посад на громадських засадах: як-то наглядачів хлібних магазинів, писарів, що наглядали "за надходженням у військовий прибуток сіна та хліба", наглядачів за сінокосами тощо.<sup>61</sup> На ці посади станичники вибирали достойних і чесних урядників чи козаків. На час виконання обов`язків посадові особи звільнялися від відбування земських повинностей в межах станиці і отримували платню із станичних прибутків.

Система управління Азовського козацькоговійська, вироблена в 30-х роках ХІХ століття, майже не змінилася протягомусього періоду його існування. Єдине, що слід зазначити, це те, що в 1852році офіційно було зменшено кількість офіцерів, які займали посади по внутрішньомууправлінню військом. З цього року в канцелярії працювали 2 асесори замість3-х і до складу керівництва було офіційнозараховано чиновника з особливих доручень.⁶² Цей чиновник при Й.Гладкому був ще під час російсько-турецької війни, але до складу канцелярії не входив і не мав військового звання.

За весь період існування Азовського козацького війська в ньому змінилося 4 наказні отамани (власне 2 отамани і 2 виконуючих обов`язки наказного отамана). З 1832 по 1851 рік наказним отаманом війська був полковник, а з 1 квітня 1843 року генерал-майор Йосип Гладкий. На цій посаді він зарекомендував себе як сумлінний і дбайливий офіцер, який опікується як долею всього війська, так і кожної окремої козацької сім`ї. Імператор та вищі чиновники держави неодноразово ставили Гладкого в приклад іншим офіцерам.⁶³ Однак таке ставлення наказного отамана Азовського козацького війська досвоїх підлеглих було продиктоване, в першу чергу, захистом власних інтересів- власного соціального та матеріального становища. Аналіз спогадів азовськихофіцерів ⁶⁴дає підстави говорити, що козаки війська ставилися до свого отамана шанобливо,з повагою, і, навіть, з деякою покірністю. Таке ставлення цілком зрозуміле.Адже саме Й.Гладкому вони мали завдячувати своїм поверненням на батьківщинуі своїм становищем. Їх єднала з отаманом спільна таємниця і провина - загибелькозацького населення за Дунаєм. Не виключено, що козаки трохи побоювалисясвого отамана. І хоч Й.Гладкий поводився із козаками суворо, проте, засловами азовців і людей сторонніх відомств, що проживали у війську, бувспокійним і розсудливим, уважним до мешканців військових земель та навколишньогонаселення,⁶⁵ "поводився з усіма просто, не таївся, що вийшов з простих людей". Щоправда, був скупим і "цупкенько держався за свою калиточку". ⁶⁶

У 1851 році Й. Гладкому запропонували піти у відставку. Пропозиція була несподіваною для отамана і від того принизливою. Й.Гладкий у свої 62 роки добре себе почував, був енергійним, діяльним і"для своїх років на диво молодявим".⁶⁷ Він був сповнений планів щодо розширення кордонів військових земель, покращання добробуту війська, удосконалення військової підготовки служилих козаківтощо. Запропонована на найвищому рівні відставка не залишала вибору. Й.Гладкий, як людина горда, самовпевнена, одразу написав заяву про звільнення у запас. Зрозуміло, що не роки отамана були причиною такої пропозиції. Змінилосяставлення монарха та деяких урядовців до Азовського формування. Відправляючиотамана на пенсію, уряд усував з політичної арени офіцера діючої служби,що мав авторитет та певну вагу. В разі відставки Й.Гладкий позбавлявсяправа активно втручатися у вирішення питань щодо подальшої долі війська,а урядовці позбувалися ревного захисника інтересів козацького формуванняі могли спокійно готувати проект переведення азовців на Кубань. Вже в цьомуроці проект був підготовлений, а перший наказний отаманАзовського козацького війська указом від 13 жовтня 1851 року був відправленийз мундиром і "повним пенсіоном" розміром 838 карбованців 50 копійок у відставку. ⁶⁸

Після виходу указу від 13 жовтня 1851 року Й.Гладкий почував себе невпевнено. Він і надалі продовжував виконуватиобов`язки наказного отамана та сподівався, що можливо ще все зміниться.Аналіз його листа до дочки Марії та зятя І.П.Слоновського свідчить самепро такі настрої відставного отамана.<sup>69</sup> Та цього не сталося. Через декілька місяців у військо прибув Яків Герасимович Кухаренко, який і став виконуючим обов`язки наказного отамана Азовськогокозацького формування. Й.М.Гладкий змушений був відійти від справ і повністюприсвятити себе сім`ї і власному господарству. Він і надалі жив у межахвійськових земель - у Новоспаській станиці у власному будинку, а члениродини стали опорою і розрадою відставного отамана у такий складний длянього час.

Із сім`єю Й.Гладкий з`єднався ще 3 січня1829 року. Після повернення із-за Дунаю він одразу не зізнався, що одруженийі має сім`ю. Скоріш за все Гладкий боявся осуду козаків за неправдиві відомості про себе, а особливо наслідків, які мали прослідувати як зі сторони козацького товариства, так і урядової адміністрації. Коли ж отаман побачив в Одесіземляків - не витримав і передав черезСемена Галушку листа та гроші родині. Дружина Гладкого була неписемноюжінкою і попросила прочитати вісточку від чоловіка інших людей. Так в Мельникахскоро дізналися, що їх земляк живий та ще й паном став. Справник ВасильТовбич зняв копію з листа і перепровадив її до Малоросійського генерал-губернатора. <sup>70</sup>Губернатору свою чергу сповістив царя. Даремно хвилювався Гладкий з приводу розкриттятаємниці про його сімейний стан. Він уже встиг добре зарекомендувати себеу військовій кампанії і заслужити повагу деяких урядовців в тому числій імператора. Тому звістка про сім`ю "неодруженого" отамана була сприйнятаМиколою І спокійно, з долею іронії. Він простив і цей гріх отаману та розпорядивсяприйняти молодших дітей Й.Гладкого в престижні навчальні заклади державиза рахунок казни.

Сім`я отамана з розумінням віднеслася допояснень свого господаря з приводу його відсутності та мовчанки цілих 9років і все йому пробачила. Й.Гладкий, відчуваючи провину перед своїмиблизькими, що в злиднях поневірялися стільки років, надалі був уважнимдо дітей та дружини. Він робив усе можливе, щоб забезпечити синам та дочкамнадійне майбутнє та безбідне життя Феодосії Андріївні. Згодом сім`я Гладкийпоповнилася новим членом родини - донькою Марією. Її та старшу дочку ОленуЙ.Гладкий виховував сам. Середня донька наказного отамана - Наталка, зарозпорядженням імператора навчалася в Полтавському інституті шляхетнихпанянок. Молодший син Й.Гладкого - Дем`ян, вивчав артилерійську справув Олександрівському царсько-сільськомумалолітньому корпусі. Після закінчення навчання був направлений у діючуармію командувати батареєю (він дослужився до чина підполковника і в 1862році ще за життя батька помер). Старший син сім`ї Гладких - Василь Йосипович,після повернення батька додому був прийнятий на навчання в Золотоноське повітове училище, а потім продовжив навчання у Катеринославській губерніальній гімназії, яку й закінчив із срібною медаллю. 8 жовтня 1829 року, на п`ятнадцятому році життя, Василь Гладкий був приписаний у чині зауряд-хорунжого до Окремого Запорозького війська. Через рік його переведено в Дунайський піший полк,а згодом у склад пішого козацького полку Азовського війська. Щоб дати можливість юнакові успішно просуватися по сходинках військової кар`єри, він, згідно з царським указом від 1 грудня 1837 року, був переведений укорнети і направлений у Бузький уланський полк. Дослужившись до званняпідполковника, Василь Йосипович Гладкий вийшов у відставку і зайнявся громадськимисправами Південної України. Отже, до пенсії Й.Гладкого всі його діти отрималигарну освіту; сини успішно робили кар`єру, а доньки повиходили заміж імали власні сім`ї.

Рідні Й.Гладкого прийняли повідомленняпро відставку стримано і спокійно. По-іншому на відставку наказного отаманавідреагувала переважна частина азовців. Вони сприйняли вихід на пенсіюЙ.Гладкого як втечу від відповідальності за майбутнє козацького з`єднання.Тому й неодноразово нарікали відставному отаману, що зрікся їх і дозволив"чужинцю" керувати військом. Вони були впевнені, що Й.Гладкий залишив їхдобровільно. Попередній досвід переконував азовських козаків у тому, щоїх отаман досягав практично всього, чого прагнув. А раз він склав повноваження,то не бажав надалі опікуватися долею своїх підлеглих. З відставкою Й.Гладкогоазовці змиритися не могли. Вони продовжували вважати його своїм отаманомі з будь-яким питанням йшли до нього за порадою чи проханням допомогти.Й.Гладкий, не витримавши нарікань козаків та їх постійних надокучань, виїхавза межі війська до придбаного за 6.000 карбованців хутора Ново-Петриківки.В ньому відставний офіцер із своєю дружиною прожив до 1862 року і, очевиднопісля смерті сина Дем`яна, переїхав до Олександрівська. У повітовому містівін жив на Покровській вулиці у власному будинку. З себе був "середньогозросту, дуже кріпенький, широкогрудий, натоптаний; лице йому округле, округла,неначе обточена, голова, вуса вниз по-запорозьки". І як свідчать сучасники"генералові Гладкому десь-би й віку не було, якби не холера".⁷¹Влітку 1866 року він поїхав на Катеринославський ярмарок і там заразивсяхолерою. 5 липня Й.М.Гладкий помер. Днем пізніше померла і Феодосія Андріївна,що опікувалася хворим. Вони були поховані на старовинному козацькому Пилипівськомукладовищі в Олександрівську.

З жовтня 1851 по жовтень 1852 року обов`язки наказного отамана війська виконував Яків Герасимович Кухаренко. <sup>72</sup>З переводом його на таку ж посаду у Чорноморське козацьке військо виконуючимобов`язки наказного отамана Азовського війська було призначено полковникаСисоя Косолапа. Останній, отримавши чин генерал-майора, обіймав цю посадудо 1856 року. Наприкінці 1856 року у військо прибув новопризначений наказнийотаман - генерал-майор Костянтин Решитілов, який і був на чолі азовцівдо остаточної ліквідації козацького формування.

Отже, на початку становлення Азовськогокозацького війська територіально-адміністративний устрій військових земельбув підпорядкований земельному питанню. Не вирішивши земельної проблеми,годі було сподіватися і на остаточне оформлення адміністративного устрою.Тільки після змін, внесених в положення про земельне довольство козаківАзовського війська, вдалося забезпечити кожного азовця ділянкою землі.Після надання азовським козакам земельних паїв вдалося повністю сформуватиі адміністрацію війська.

Розроблена і впроваджена в життя системауправління Азовським козацьким військом, дає підстави стверджувати, щовоно було централізоване за зразком інших іррегулярних військ Російськоїімперії без найменшого дотримання козацьких звичаїв та традицій по виборукошового, старшини та по управлінню військом. Однак в офіційних документахробився наголос на те, що козацьке населення - це особливий стан, якийяк за своїми правами, так і за своїми обов`язками різниться від інших державнихстанів. Відмінними рисами козацького стану були: особливий порядок відбуваннявійськової повинності, звільнення від подушних податків, від рекрутськоїповинності, від державного земельного збору, право безмитної торгівлі вмежах військових територій, особливі права на користування державними землямита іншими угіддями як-то: рибна ловля, добування солі та інше. Усім цимкозаки різнилися від інших податних верств населення: селян (державних,поміщицьких, вільновідпущених), міщан, відставних солдатів та матросів.Проте такі привілеї аж ніяк не відповідалиправам та вольностям Запорозького козацтва.

Військовий устрій Азовського іррегулярного війська та військова служба азовських козаків .Сформоване у 1828 році Окреме Запорозьке військо протягом 4-х років немало чітко визначених військових обов`язків і не могло нести повноцінноївійськової служби. На цьому етапі спроби залучити козаків на службу немали успіху. Це видно на прикладі Дунайського пішого полку. Полк був сформованийЙ.Гладким за розпорядженням Миколи І. За указом від 4 квітня 1829 рокувін отримав назву Дунайського і прикріплявся до Дунайської флотилії. Штабполку знаходився в Ізмаїлі. Проте його служба продовжувалася недовго. Черезвтечі козаків до Туреччини, обмеженість військової служби вже в 1831 роціДунайський козацький полк звільнили і відправили на тимчасові квартириОкремого Запорозького війська в Катеринославську губернію.

"Положенням про оселення запорозьких козаків у Новоросійському краї" 1832 року військова організація Азовського формування визначалася за принципом інших іррегулярних козацьких військ Російськоїімперії. Військова служба Азовського війська поділялася на польову та внутрішню.Польовою називалася служба в стройових частинах. Вона могла бути або зовнішньою(поза військом), або лінійною (прикордонною). Внутрішню службу азовці проходили у військових установах: офіцери і військові чиновники - посадовими особами, а прості козаки - прислуга, посильні, сторожі, писарі, тобто як нестройові. До внутрішньої служби належала і караульнаслужба та діяльність у складі місцевої поліції.⁷³

Загальний термін служби для офіцерськихчинів визначався в 25 років незалежно від роду служби. Якщо офіцерськийчин отримувала особа недворянського походження, то вона могла піти у відставкутільки прослуживши в цьому чині не менше 6-ти років. Загальний термін службирядових козаків визначався 30-ма роками, із яких 25 років - на польовійі 5 років - на внутрішній службі. Протягом 25-річного строку польової службикозакам надавалися довгострокові відпустки. Термін дійсної служби, післяякої козаки звільнялися на пільги, був спочатку дворічним, а потім трирічним.Фактично, на зовнішній службі козаки були від 10 до 12 років і на пільгахвід 13 до 15 років.⁷⁴

Дітям офіцерів та військових чиновниківдозволялося записуватися на службу у п'ятнадцятирічному віці, але самаслужба починалася з 19-ти років. Діти простих козаків з 17-ти років записувалисявійськовою канцелярією в "малолітки" на два роки і протягом цього часувідбували різні станичні повинності - "сиденки". У двадцять років вонипереводилисяу козаки і з цього часу рахувався термін їх польової служби. Чини азовціввизначалися за принципом інших козацьких військ і були узгоджені з армійськимичинами наступним чином:
 

До "стройового розкладу" не включалисячоловіки, нездатні до стройової служби, особи духовного звання та торговікозаки, які платили за звільнення від служби гроші.

За "Положеннями" 1832 року Азовському козацькому війську протягом 10-ти років мала відпускатися амуніція і зброя від казни. При необхідності формування від війська кінного полку, нижнім чинам і офіцерам за рахунок казни надавався кінь та фураж.

Першочерговим завданням азовців у цей період було економічне самозабезпечення війська всім необхідним для нормальногофункціонування і виконання військового обов`язку. Тому Й. Гладкий "вживвсіх заходів для того, щоб привчити козаків до постійної осілості і в особливостінежонатих". <sup>75</sup> Однак подібненамагання отамана суперечило бажанням служилих козаків. Не всі азовці хотілизайматися мирною працею. Більшість служилих козаків Дунайського козацькогополку, а це переважно неодружені козаки, незвичні до господарських занять,не обзаводилися навіть осілістю. <sup>76</sup>Вони віддавали перевагу військовій службі, а не заняттям мирних обивателів.Серед служилих козаків поширюється пияцтво та бійки. На думку наказногоотамана, таким козакам краще було б служити, ніж бездіяти на місцях поселення.Саме тому у січні 1835 року він пише доповідну записку на ім`я новоросійськогота бессарабського генерал-губернатора і клопоче про направлення полку надійсну службу з його повним укомплектуванням, щоб зайняти службою козаків.⁷⁷ Й.Гладкий чудово розумів, що в зв`язку з відсутністю військової службистановище азовських козаків було досить непевним. Військо не виправдовувалосебе як окреме військове формування і набирало господарського та військово-резервного відтінку.

Необхідно зазначити, що від Азовськогокозацького війська на перших порах не варто було чекати значної військовоїкористі. Новостворене козацьке військо, до складу якого було включено людейрізних станів, ще не було на дійсній службі і звісно не мало можливості"навчитися в малій війні". Щоб привчитися до порядку і підпорядкованості,а головне припинити "бешкетування, що відбуваються від безділля",⁷⁸ азовців доречно було б прилучити до військових частин, розташованих покордонах. Військові підрозділи регулярної армії, звичні до обов'язків служби,до військової дисципліни, могли б допомогти азовським козакам краще засвоїтифункції прикордонної служби. З цього приводу новоросійський та бессарабськийгенерал-губернатор у доповідній записці від 29 січня 1835 року писав уВійськове міністерство, що оскільки по Чорноморському узбережжю від Перекопуаж до Керченської протоки прикордонну службу несуть лише 46-й Донськийкозацький полк і Балаклавський Грецький батальйон, то було б доцільнимпосилити їх особовий склад козаками Азовського війська. Генерал-губернатор доводив, що для азовців така служба буде корисною, адже козаки знаходитимуться на місцевості, де завжди необхідна обережність, де часто бувають сутичкиз контрабандистами та горцями.⁷⁹ Відсутність коштів і необхідність державної економії робили слушними пропозиції генерал-губернатора. Комплектація полку із азовських козаків і відправкайого в діючу армію потребували значних грошових витрат. Запропоноване жМ.С.Воронцовим вирішення проблеми через сформування із азовських козаків3-х сотень, із яких дві піші приєднати до Донського козацького № 46 полкуі одну кінну до Балаклавського батальйону, не могло призвести до значнихвитрат казни. Військо вже мало від Дунайського пішого полку 400 шабель,300 рушниць і достатню кількість пік. Залишилося додати тільки пістолетипо одному для пішого і по парі для кінного козака.

Військове міністерство прихильно поставилося до пропозиції новоросійського та бессарабського генерал-губернатора. Департаментом військових поселень для імператора була підготовлена доповідь про стансправ у війську та сповіщалося про клопотання М.С.Воронцова сформуватиіз азовських козаків 3 сотні і направити їх на службу. Микола І наказавзв`язатися з командиром Окремого Кавказького корпусу генерал-ад`ютантомРозеном і запитати його думки щодо використання азовців на прикордоннійслужбі. Генерал-ад`ютант у свою чергу зазначав, що призначення на службув Анапу і Геленджик 2-х сотень козаків буде дуже корисним як для краю,так і для самого козацького війська. На основі цього імператор дав згодуна відправку азовців в Анапу і Геленджик. ⁸⁰

Й.Гладкий був більш ніж незадоволений таким вирішенням питання військової служби азовських козаків. По-перше, в мирний час 2-і сотні в кількості 5-ти урядників і 105-ти козаків під зверхністюармійських командирів змушені були направлятися в діючу армію на театрвійськових дій. По-друге, розпорошувалися сили Азовського козацького війська.По-третє, порушувалася традиція іррегулярних частин направляти на військовуслужбу цілі з`єднання, а не їх окремі частини. Це робило військову службукозацького війська неповноцінною і навіть сумнівною. Під загрозу ставилосясаме існування Азовського козацтва. Однак Й.Гладкий погодився на першийраз відправити 2 піші сотні в Анапу і Геленджик.

Комплектування козацьких сотень, забезпечення їх зброєю та амуніцією затягнулося ще на рік. Для козаків війська буларозроблена і затверджена у вищих військових інстанціях форма.⁸¹ На кінець зими 1837 року сформованііз азовських козаків сотні були готові відправитися в діючу армію. Їх зупинивнаказ Миколи І про скасування попереднього розпорядження і новий указ просформування для патрулювання східного узбережжя Чорного моря 10-ти особливихкоманд із Азовського війська.

Саме в цей час йшло активне освоєння російською державою східного берега Чорного моря. Крейсерство між Геленджиком і Гаграми було вкрай необхідним для припинення зносин між гірськими народами Кавказу і Туреччиною. За наказом Миколи І почалася підготовка для зайняття зручних якірних місць між Геленджиком та Гаграми.⁸² Для їх охорони планувалося збудувати укріплення. Сполучення між якірнимистоянками повинно було здійснюватися через крейсерство на невеликих суднах.Ці крейсерські судна мали не допускати до російських берегів турецькі галерита корчми з контрабандою.⁸³Будівництво укріплень повинне було розпочатися протягом літа 1837 року.Головний командир Чорноморського флоту і портів віце-адмірал М.П.Лазарєввисунув пропозицію використати при створенні крейсерських команд колишніхзапорожців. До пропозиції М.П.Лазарєва прислухалися, оскільки від великихпатрульних кораблів невеликі контрабандистські галери та корчми дуже частовтікали, а виділити людей і невеликі човни для берегової охорони Чорноморськийфлот був не в змозі. ⁸⁴

Питання про формування патрульних командіз азовських козаків розглядалися на найвищому рівні ще з січня 1837 року.Тоді планувалося створити 10 команд, які на своїх старих, ще із-за Дунаю,човнах повинні були патрулювати східно-чорноморське узбережжя. У разі непридатності старих човнів передбачалося будівництво нових чайок чи використання невеликих суден, які застосовувалися в портах Азовського моря для каботажних робіт. ⁸⁵

Й.Гладкий був радий такому повороту справ. Він запевняв новоросійського та бессарабського генерал-губернатора, щодля сформування таких команд в Азовському козацькому формуванні можна знайтинеобхідну кількість людей, здатних виконувати службу. Але у війську давновже не було старих козацьких чайок. До того ж наказний отаман зауважував,що навіть ті човни, які залишилися, непридатнідля патрулювання саме морського узбережжя, тому що були "призначені тількидля берегового плавання рік, що здійснювалося нерідко за допомогою жердин". ⁸⁶У той же час каботажні човни, які використовувалися на Азовському моріяк по своїй конструкції, так і по надійності будови, теж виявилися непридатнимидля військової служби.

Отримавши такі відомості, М.П.Лазарєв запропонував побудувати для патрулювання морського узбережжя човни на зразок мальтійських, які були зручними, міцними і швидкохідними. Віце-адмірал рекомендував командиру Севастопольського порту якнайшвидше відрядити до Акмечеті корабельногоінженера для зняття точного креслення мальтійських човнів, які знаходилисяв Акмечетській бухті. Дуже скоро креслення цих човнів були готові. Вонибули відправлені у Військове міністерство та до новоросійського й бессарабськогогенерал-губернатора. Вже 8 лютого 1837 року М.С.Воронцов отримує розпорядженнявійськового міністра терміново почати будівництво 3-х човнів на зразокмальтійських. Така їх кількість вважалася достатньою на початок військовоїкампанії по східному березі Чорного моря. Однак до серпня цього року передбачалосяпобудувати ще 7 човнів. ⁸⁷

Перші 3 човни вирішено було побудуватив Одесі. З їх будівництвом почалася комплектація команд. За розпорядженнямімператора для крейсерства вздовж східного берега Чорного моря формувалося10 особливих команд із козаків Азовського війська. Штат кожної командискладався із 18-ти рядових козаків, урядника та хорунжого. Загальне керівництвокомандами мав здійснювати осавул Азовського війська А.Дяченко. Забезпечувалисякоманди необхідною амуніцією з Кременчуцької комісії. Платня командам призначаласязгідно з грузинським положенням. Під час крейсерства команди забезпечувалисяпровіантом відповідно до морського положення. Частина Азовського війська,призначена для патрулювання, поділялася на сотні і започатковувався такийпорядок, згідно з яким кожна сотня замінювалася іншою через кожні два рокислужби на Чорноморському узбережжі. ⁸⁸У червні 1838 року "для відзнаки від сторонніх суден" азовським човнамбули надані прапори І-ї дивізії Гребного флоту.⁸⁹

На початок весни 1838 року 3 човни особливої конструкції на зразок мальтійських були побудовані. Наказом військовогоміністра була прискорена робота над будівництвом ще 7-ми човнів. Тепервони будувалися в Миколаєві за рахунок Чорноморської кордонної лінії. Укомплектованікоманди азовських козаків уже в червні 1837 року відбули в Сухум-Кале іГеленджик "для забезпечення сполучення між укріпленнями Чорноморської береговоїлінії". ⁹⁰

Після прибуття на місце дислокації команди підпорядковувалися відомству командуючого військовими суднами біля абхазьких берегів капітану 1-го рангу Юр`єву. Загальне керівництво над командамиАзовського козацького війська здійснював начальник Чорноморської береговоїлінії генерал-лейтенант М.М.Раєвський.⁹¹Однак, коли азовці прибули на східне узбережжя Чорного моря, то Чорноморськоїморської берегової лінії як такої ще не було. Азовські команди разом ізЧорноморським флотом та сухопутними військами повинні були спочатку відвоювативигідні якірні місця, спорудити на них укріплення, а вже потім здійснюватикрейсерство. Азовці дуже скоро зарекомендували себе гарними вояками таморяками і, за висловлюванням генерала М.М.Раєвського, "зробилися заповзятливимиі страшними для контрабандистських і черкеських галер."⁹²

Успіхи козаків у патрулюванні змусили військове командування Чорноморської берегової лінії звернути увагу на подальше впорядкування їх військової служби. У 1838 році генерал-лейтенант М.М.Раєвський розробив "Проект про поселення на східному березі Чорного моря прибережних козаків". Цей документ заслуговує більш детального розгляду. За будовою його можнаподілити на 2 частини. У першій частині підкреслюється ревна служба азовськихкозаків. У ній йдеться мова про те, що азовські та чорноморські козаки,як показав досвід, добре знаються в управлінні веслових і грузових суден,добре орієнтуються у військовій ситуації східного берега Чорного моря.У другій частині "Проекту" наголошувалося, що за 2 роки служби козаки добрепривчаються до морської служби і чудово орієнтуються у військовій обстановцікраю. Але, прослуживши визначений термін, азовці відбувають у військо.На їх місця приходять інші, яких знову необхідно навчати. Це викликає цілийряд незручностей. Тому М.М.Раєвський пропонував оселити азовських козаківна східному березі Чорного моря від Мінгрелії до гирла Кубані, за виняткомскелястих Гагр, і зробити їх головною опорою каботажної торгівлі в регіоні.

Начальник Чорноморської берегової лініїподав свій проект на розгляд військовому міністрові. Після довгого листуванняВійськового міністерства з командиром Окремого Кавказького корпусу буловирішено, що в поселенні козаків на Чорноморському узбережжі немає необхідності.Головною стає думка про економічну збитковість для держави подібного поселенняна запропонованій М.М.Раєвським території. Урядовці були переконані, щоазовці не зможуть утримувати себе самостійно і перетворяться в додатокгарнізонних укріплень та будуть утримуватися за рахунок державної казни.У зв`язку з цим було вирішено не вдаватися до реорганізації військовихчастин на східному березі Чорного моря, а збудувати ще 20 човнів на зразокмальтійських і сформувати додатково 5 команд із азовських козаків. На будівництвотакої кількості човнів було відпущено50.000 карбованців асигнаціями із коштів Кавказького корпусу. Штаб-квартироюдля начальника азовських команд осавула А.Дяченка було вибране місто Сухумі.У 1839 році вже була збудована запланована кількість човнів і сформованікоманди із азовців.

Питання про оселення азовських козаківна східному березі Чорного моря, підняте М.М.Раєвським, ще не один разпоставало на порядку денному. Його розглядали у 1843, 1844, 1851,1856 роках.Однак обставини, що склалися на Кавказі, не дозволяли оселити азовськихкозаків по східночорноморському узбережжю.

З 1839 року азовські команди на своїх човнах здійснювали сполучення між фортами Чорноморської лінії, перевозили пасажирів і вантажі з пароплавів, стежили за турецькими суднами, щоб не допускатиконтрабандистів до берега, перешкоджали торгівлі із горцями недозволенимитоварами. Після розподілу азовських команд по укріпленнях берегові блокгаузибули перебудовані під казарми для азовців та під склади, де ховали човнипісля повернення до берега.

Внаслідок військових десантів російського флоту, до складу яких входили і азовські морські команди, протягом 1839року на східному узбережжі Чорного моря було побудовано цілий ряд новихфортів: на річці Субаші - форт Головінський, укріплення на річці Псезуапе- форт Лазарєв і укріплення на річці Мегкаме - форт Раєвський.

Але вже на початку 1840 року з фортамиЧорноморської берегової лінії почалися проблеми. Через невелику швидкістьросійських рейдерів і пароплавів та малу кількість азовських човнів невдавалося затримувати всі контрабандистські турецькі судна, які постачалимісцевим жителям порох, свинець та зброю. Отримавши нову партію необхідноготовару, черкеси за короткий час зруйнували цілий ряд фортів, які перекриваливихід у море. Так, 16 лютого 1840 рокучеркеси захопили і зруйнували форт Лазарєв, знищивши при цьому увесь йогогарнізон. 4 березня 1840 року горцями був розорений форт Вельямінівський.22 березня 1840 року було захоплене укріплення Михайлівське. 24 березнячеркеси знищили Миколаївське укріплення. ⁹³

Отже, з-під контролю російської армії тафлоту вийшла велика ділянка узбережжя і це не могло не непокоїти вище керівництво. Адже для відновлення цих плацдармів потрібні були час, кошти, люди, озброєння. Саме тому в 1840 році генерал-лейтенант М.М.Раєвський доповідав військовому міністрові, що для патрулювання Чорноморської берегової лінії необхідномати 40 азовських човнів, які добре себе зарекомендували як під час патрулювання, так і в ході військових дій. А оскільки із раніше споруджених залишилося26, то він клопотався про побудову ще 14 човнів.⁹⁴ Та Військове міністерство, а згодом і цар вирішують "обмежитися тепер побудовою 4-х нових човнів до повного числа 30, відповідно до числа укріплень, щознаходяться на східному березі, і команд азовських козаків".⁹⁵

У січні 1841 року імператор затвердив,розроблений командиром Окремого Кавказького корпусу, розподіл 30 азовськихчовнів по укріпленнях. За цим розподілом по одному човну мали укріпленняСухумі, Бомбари, Анапа, бо вони сполучалися з іншими фортецями ще й сухопутнимишляхами; 3 човни мало Новоросійське укріплення, тому що в ньому зосереджувалосякерівництво всієї берегової лінії; в останніх 12 укріпленнях, а саме: вКабардинському, Геленджицькому, Новотроїцькому, Михайлівському, Тенгінському,Вельямінівському, Лазарєвському, Головінському, Навагінському, СвятогоДуха, Гаграх, Піцунді повинно було знаходитися по 2 човни.⁹⁶В укріпленнях, де було по 2-3 човни, до азовських козаків прикомандировувалисяіз місцевих лінійних військ по 16 чоловік нижніх чинів веслярів.⁹⁷ Тоді ж у 1841 році служба козаків Чорноморської берегової лінії була визначена 3-ма роками. Після терміну служби змінювалися не всі козаки, а тільки половина команд. Друга половина морських команд навчала новоприбулих азовців і допомагала їм на перших порах патрулювати східне узбережжя Чорного моря.

Поступово кількість азовських човнів такоманд зростала. Причиною цього був ряд спільних операцій флоту та сухопутнихвійськ по опануванню східним узбережжям Чорного моря, які почалися з жовтня1841 року. Новий командуючий військами Чорноморської берегової лінії генерал-майор Анреп прагнув перевести війська по 28-верстній укріпленій прибережній смузі з форту Святого Духа до Сочі. Азовські команди, які входили до складу Чорноморської ескадри, мали підтримувати піхоту артилерійським вогнем, переправляти накораблі вбитих та поранених. У зв`язку з цим у Миколаєві з 1839 по 1843роки було побудовано вже 34 човни.⁹⁸

У 1844 році креслення мальтійських човнів було дещо змінене відомим тоді в Миколаєві майстром греком Левтером Карагачем і він почав будувати човни в Редут-Кале.⁹⁹ Баркаси редутської побудови були легкі на ходу, під вітрилами і на веслах. До того ж вони були досить зручні для витягування їх на берег під час прибою. Вдосконалення призвело до того, що човни нової конструкції краще виконували своє призначення. Озброєння човнів не змінилося. На них, як і раніше, встановлювалися трьохфунтові фальконети - артилерійські гармати калібру 45-100 мм, якістріляли свинцевими ядрами. Азовці запевняли, що двох фальконетів по бортахдостатньо як під час наступу, так і в обороні. Козаки, як і раніше, малиіндивідуальну зброю. Озброєння азовців (яке вони зобов`язані були придбатиза власний рахунок) складалося із рушниці, шаблі і кинджала. Рушниці булирізного калібру, переважно це драгунські гвинтівки з багнетами та кинджалами,виготовлені на Златоустівській збройній фабриці для лейб-гвардії Чорноморськогодивізіону.¹⁰⁰ Крім драгунськихгвинтівок у розпорядженні козаків азовських команд були рушниці 7-лінійногокалібру та нарізні з усім потрібним причандаллям для них: ножами, відкрутками,пульними формами 7-лінійного калібру, шкіряними чохлами, патронташами на40 патронів для рушниць 7-лінійного калібру та інше. До єдиного зразкарушниць азовські козаки протягом всього періоду існування війська так іне перейшли. У відомості від 14 травня 1865 року про військову зброю козаків азовських команд при Сухумській морській станції значилося нарізних драгунських рушниць з багнетами 300 штук, рушниць 7-лінійного калібру 173 штуки і 77штук ударних рушниць.¹⁰¹У користуванні козаків були шаблі зразка 1817 і 1838 років. Поступово шаблінового зразка витісняли шаблі старої форми. Про це свідчить та ж відомість,за якою на 14 травня 1865 року у війську від морської команди залишилосяшабель нової форми 122 штуки і старої - 48.

Однак така різноманітна і дещо застарілазброя не заважала козакам демонструвати зразки мужності та відваги. Враховуючице, 6 вересня 1844 року вийшов указ Миколи І, за яким начальникові Чорноморської кордонної лінії дозволялося залишати на подальшу службу в азовських командах здібних і благонадійних офіцерів та козаків, якщо вони того бажають. Проте це правило не поширювалося на "нездатних і неблагонадійних в поведінці,які відправляються у військо, на пільги на те встановлені".¹⁰² Термін служби офіцерам та урядникам був збільшений: неодруженим - до 4років, а одруженим і тим, хто мав дітей - до 3 років. Цей же указ дозволявзалишитися на службі поза терміном військовому старшині Я.Н.Бараховичу"із-за поваги відмінної служби цього офіцера". За 3 роки служби (з 1844по 1847 роки) цей офіцер дослужився до підполковницького чину та ще й ставначальником азовських команд. Стає зрозумілим бажання азовських офіцерівзбільшити термін зовнішньої служби. Перед ними відкривалися реальні перспективишвидко просуватися по службі і в чинах та отримувати добру платню і призовігроші за перехоплені контрабандистські судна. Той же Я.Барахович у 1844році отримував щорічно 165 карбованців сріблом та "призи" з кожного вдалогопоходу. До того ж 11 березня 1845 року платня офіцерів Азовського козацькоговійська була зрівняна з платнею офіцерів Кавказьких лінійних батальйоніві була вищою, ніж у офіцерів флоту.¹⁰³

У листопаді 1844 року була проведена незначна реорганізація азовських команд. Новий начальник Чорноморської береговоїлінії барон О.І.Будберг запропонував розділити азовські команди на двавідділення. Поділ азовських морських команд на відділення мав сприяти кращомувиконанню обов`язків патрулювання і в той же час допомагати "добробутучинів Азовського козацького війська, що найбільше виділяються своєю службою."<sup>104</sup> Перше відділення повинне було патрулювати східний берег Чорного моря відАнапи до Навагінського укріплення, а друге - від укріплення Святого Духадо укріплення Святого Миколи. Цей розподіл було затверджено іменним указомвід 14 січня 1845 року. Одним із відділень командував військовий старшинаЯ.Барахович, а іншим - підполковник А.Дяченко. Відділення дислокувалисяпри Сухумській та Геленджицькій морських станціях (згодом козаків булопереведено із Геленджицької до Константинівської морської станції). Офіцерита козаки азовських команд при морських станціях забезпечувалися постачаннямвід казни. Вони отримували порційні гроші, а начальникам команд виплачувалисяще й столові. Нижнім чинам, які служили в азовських командах, щорічно відпускалисясині фланелеві сорочки, в`язані вовняні фуфайки і дощові парусинові плащіза рахунок коштів кавказького відомства.

З призначенням у військо на посаду виконуючого обов`язки наказного отамана Я.Г.Кухаренка термін зовнішньої служби азовських козаків змінився. З 1852 року козаки азовських команд йшли на пільги щорічно. Виконуючий обов`язки наказного отамана вважав це доцільним з причини утримування козацьких господарств у належному стані.¹⁰⁵ Таке нововведення було незручним як для морського керівництва, так і длясамих козаків. Азовці не встигали призвичаїтися до клімату, пізнати всітонкощі патрульної служби, вдосконалити навики морського плавання. Підчас довгострокової відпустки козаки забували все те, чого ледве навчилисяза короткий термін служби. Незручності збільшувалися ще й через те, щогребці лінійних військ змінювалися через кожні півроку і ніяк не моглибути наставниками новоприбулих сотень азовських козаків на Чорноморськеузбережжя. "Для ліквідації такого роду речей" начальник Чорноморської береговоїлінії просив у вищого керівництва: 1) лінійних веслярів повернути до своїхбатальйонів і на всіх човнах залишити виключно одних козаків; 2) на постахмати по одній команді азовців, а вукріпленнях - по 2 команди козаків з Азовського війська при одному офіцерові;3) термін служби азовських козаків визначити трирічним. Після його закінченняна пільги повинна йти лише половина козаків, а інші залишатимуться допомагатина перших порах новоприбулим азовцям. ¹⁰⁶Однак відповіді на це прохання отримано не було - почалася Кримська війна.Після її закінчення пропозиція начальника Чорноморської берегової лініїщодо служби азовських козаків була розглянута. Термін служби азовців уморських командах був подовжений до 3-х років.

У 1853 році з початком Кримської війниросійський уряд був змушений тимчасово ліквідувати укріплення Чорноморськоїберегової лінії у зв`язку з присутністю англо-французької ескадри в акваторіїЧорного моря і неспроможністю нечисельних гарнізонів самостійно захищатисявід неприятеля. З ліквідацією укріплень азовські команди були переведенідо Новоросійська і зараховані до складу новоросійського гарнізону. Післяліквідації Новоросійського укріплення козаки азовських команд були приєднанідо діючих проти ворога військових підрозділів регулярної армії. За стройовимрапортом від 29 грудня 1855 року в першому відділенні азовських команд,які воювали проти ворога, було 1 штаб-офіцер, 1 обер-офіцер, 5 унтер-офіцерів,147 козаків; друга половина азовських команд нараховувала 9 обер-офіцерів,11 унтер-офіцерів, 164 козаків.¹⁰⁷

У той же час на період війни Азовське військо підпадало під командування наказного отамана Донського козацького війська генерал-лейтенанта Хомутова. Саме на нього покладалася оборона узбережжяАзовського моря, яка повинна була здійснюватися "місцевими засобами". Длявиконання цього завдання Азовське козацьке військо виставило морський батальйону складі 1 штаб-офіцера, 11 обер-офіцерів, 42 урядників та 722 козаків;піший батальйон з 1 штаб-офіцера, 5 обер-офіцерів, 25 урядників та 400козаків (у його склад увійшла навчальна команда); кінну сотню з 3 обер-офіцерів,7 урядників та 104 козаків.¹⁰⁸Загалом на зовнішню службу Азовське військо виставило 1.920 осіб. Практичноце було все доросле чоловіче населення козацького формування. У станицяхзалишилися тільки жінки, літні чоловіки та діти.¹⁰⁹ Морський батальйон був приписаний до Азовської флотилії, а піший батальйон займався охороною берегів Азовського моря.

Після завершення Кримської війни у 1856році всі військові підрозділи Азовського козацького війська були розформовані. На службі залишилися тільки азовські команди, які продовжували патрулювати східне узбережжя Чорного моря.

Після Кримської війни кількість азовських човнів збільшилася до 42-х і Азовське військо виставило 20 команд. Збільшення азовських морських команд пов`язане з відновленням Чорноморської прикордонної берегової лінії та з активними діями російської армії в західних передгір `яхКавказького хребта. У жовтні 1857 року була сформована ще одна команда.У 1861 році їх було вже 26.¹¹⁰ Вони базувалися на Сухумській та Константинівській морських станціях. На20 грудня 1861 року в них служило: при Сухумській станції - 26 урядників,333 козаки і при Константинівській - 8 урядників та 148 козаків.¹¹¹

З початком поетапного переселення козаків на Кубань кількість азовських команд поступово зменшується. На місця азовських офіцерів і козаків для подальшої служби на азовських баркасах призначалися офіцери і матроси від морського відомства. Тільки в листопаді 1864 рокубуло дозволено залишити в морських командах тих із офіцерів Азовськоговійська, які бажають продовжити службу на баркасах при Сухумській станції. ¹¹²

Для відбування внутрішньої служби Азовського козацького війська за положенням 1844 року була сформована особлива команда з 1 урядника, 10 кінних козаків і 14 піших. Обов`язки начальника командивиконував урядник, призначений наказним отаманом. Внутрішню службу спочаткунесли козаки, які за станом здоров`я чи через вік не могли бути на польовій.З 1857 року на внутрішню службу на загальних підставах призначалися козаки,які вислужили на зовнішній 25 років. Військова канцелярія регулярно складаланаряди на службу, де вказувалися внутрішньо-служилим козакам дні і місяцінесення служби по війську. Платня їм йшла із військових сум.

У війську була створена особлива навчальна команда для підготовки молоді до служби (офіційно вона була затверджена27 жовтня 1853 року). Навчальна команда складалася із 1 офіцера, 2 урядників, 2 приказних, 4 канонірів і 30 козаків. Для навчання юнаків призначавсянаказним отаманом офіцер із військово-служилого складу. З цією ж метоюдо навчальної команди включалися і військово-служилі козаки із кожної станиці,які стояли в першій черзі на зовнішнюслужбу. Вони повинні були навчити не менше однієї третини молодих козаків,що ще не були на зовнішній службі, але мають відбути на неї в першій черзівійськово-служилих козаків. Офіцеру та нижнім чинам навчальної командивиплачували платню із військових сум. З утворенням у війську навчальноїкоманди внутрішня команда зменшилася на 13 осіб. Козаки навчальної командизамінили внутрішньо-служилих азовців у караулі, приставленому до грошовогоящика при військовій канцелярії та вострозі. Саме через таку службу покривалися витрати на утримання навчальноїкоманди.¹¹³

5 лютого 1862 року в Азовському козацькому війську за наказом Олександра ІІ була створена спеціальна поромна команда, яка утримувала поромну переправу через гирло річки Берда, наглядала запоромом, а також виконувала різні доручення військового керівництва. Вонаскладалася з 1 приказного і 4 внутрішньо-служилих козаків.¹¹⁴

Протягом всього періоду існування Азовське козацьке військо, в порівнянні з іншими іррегулярними формуваннями Російської імперії, було незначним. На початок переселення азовців на Кубань усьогоу війську значилося 36 офіцерів і 1.569 осіб стройових нижніх чинів. Ізпоказаної кількості офіцерів 1 генерал і 5 обер-офіцерів були зайняті увнутрішньому управлінні. Із 1.569 осібстройових нижніх чинів урядників було 100 і рядових козаків 1.469. На зовнішнійта внутрішній службі перебувало: в азовських командах при Сухумській таКонстантинівській морських станціях - 34 урядники і 481 козак; в навчальнійкоманді -2 урядники і 36 козаків; на посадах по війську - 22 урядники та20 козаків. У відпустках у війську знаходилося 42 урядники та 929 козаків.¹¹⁵ Найбільший військовий склад війська був на 1 січня 1856 року - 1.926 козаків та офіцерів.¹¹⁶

Малочисельність війська не завадила козакам добре себе зарекомендувати під час патрулювання східного берега Чорногоморя. Азовці не раз показували себе вмілими, вправними та хоробрими воїнами.Найбільш значні військові операції, "вилазки", десанти азовських морськихкоманд знайшли своє відображення в рапортах начальників азовських команд,начальника Чорноморської берегової лінії, командира Окремого Кавказькогокорпусу, в звітах Військового міністерства.

Протягом усього періоду свого існуванняАзовське козацьке військо брало участь майже у всіх війнах, що вела Російськаімперія в кінці 20-х-початку 60-х років ХІХ століття. Одразу після виходудо Росії задунайські козаки на чолі з Й.Гладким були учасниками російсько-турецької війни 1828-1829 років. Значну допомогу у взятті добре укріплених, майженеприступних турецьких фортець, російській армії надали задунайці, що добрезнали місцевість, розташування турецьких військ та будови фортець Османськоїімперії. Саме завдяки задунайцям були швидко і вдало налагоджені переправиі в короткий час захоплені фортеціІсакчі, Браїлів, Гірсове та інші.

У складі Окремого Кавказького корпусу азовці брали участь у затяжній Кавказькій війні. Патрулюючи східне узбережжя Чорного моря, надавали активну допомогу російським військам і флоту у зайнятті"вигідних якірних місць", у будівництві Чорноморської берегової лінії.

У роки Кримської війни з наказу військового міністра князя Долгорукова Азовською флотилією спочатку було загородженегирло Дону, бо узбережжя та Таманський півострів стали районом бойовихдій. Згодом козаки морських команд у складі армійських підрозділів бралиучасть у бойових діях. Військові підрозділи самого Азовського козацькогоз`єднання досить ефективно охороняли узбережжя Азовського моря, самостійновідбивши в 1855 році спробу англо-французької ескадри висадити десант біляПетровського посаду.

Після Кримської війни морські команди ізазовських козаків продовжували нести зовнішню службу. Вони активно бралиучасть у відбудові Чорноморської берегової лінії, постійно робили десантина територію, яка контролювалася "неприятельськими горцями", здійснювалипатрулювання, в ході якого знищували контрабандистські судна з Туреччинита Греції. Навіть переселення значної кількості сімей у передгір`я Кавказуне завадило козакам-азовцям і надалі демонструвати зразки мужності та відваги.Про один такий бій читаємо у звіті Департаменту військових поселень Військовогоміністерства. 18-19 червня 1862 року 13 азовських баркасів брали участьу військовій операції поблизу форту Навагінського. В ущелину Псахе буввисаджений десант, який знищив "народне судилище" і аул "непокірних горців".У ході цих подій було поранено 2-х сотників, 2-х урядників, приказного,12 козаків і вбито урядника та 5-х козаків. І це в той час, коли сім`їазовців готувалися переселитися на Кубань.

Військова служба козаків азовських команд була високо оцінена урядом. Тільки офіцерам та нижнім чинам, що служилипри Сухумській морській станції, було вручено 263 срібні медалі із стрічками"За підкорення Західного Кавказу".¹¹⁷ В цілому, служба Азовського козацького війська була гідно оцінена. За період свого існування воно було нагороджене прапорами та Височайшими грамотами. Першого прапора військо задунайців отримало 6 грудня 1831 року "за хоробрість і завзяття, виявлені при переправі через Дунай 27 травня 1828 року". 1липня 1844 року козацьке формування було нагороджене прапором "за хоробрістьі завзяття при переправі через Дунай російських військ у 1828 році, постійнувідданість і відмінну службу". За участь у Кримській війні Азовське військоотримало найвищу нагороду, яку на той час могло отримати військове формування- Георгіївський прапор з надписом: "За хоробрість і зразкову службу у війніпроти французів, англічан і турків у 1853, 1854, 1855, 1856 роках".¹¹⁸

Визнання вищими військовими інстанціямизаслуг азовців не завадило уряду ліквідувати одне з останніх формуваньна Південній Україні, яке за організацією, комплектуванням, проходженнямслужби, навчанням, озброєнням та обмундируванням значно відрізнялося відрегулярних військових частин. Від 11 іррегулярних формувань Російськоїімперії Азовське козацьке військо відрізнялося місцем поселення (далековід кордонів, серед мирного населення), відмінностями у несенні зовнішньоїта внутрішньої військової служби, особливостями господарювання та менталітету.

Отже, після включення Азовського з`єднання до системи іррегулярних військ Російської імперії, військо мало типовуструктуру управління, за якою головували наказний отаман, призначений урядом,та військова канцелярія з офіцерів регулярної армії. Однак обмеженістьвійськових функцій через малу кількість служилого козацтва та невдале розташуванняне могло не відрізняти Азовське козацьке військо від інших козацьких з`єднаньРосійської імперії. Воно за період свого існування набуло більш господарськогота військово-резервного відтінку.

Таким чином, адміністративно-територіальний устрій Азовського війська мав свої особливості. На початку становленнякозацького формування він був підпорядкований земельному питанню. Наданіза "Положенням про оселення запорозьких козаків у Новоросійському краї"1832 року землі для поселення Азовського козацького війська не могли задовольнитипотреб усіх козаків у земельних ділянках. У поземельних відносинах Азовськекозацьке військо користувалося статутами та положеннями про поземельнедовольство Донського козацького війська. У ході розподілу військових земельвиявилося, що близько однієї третини козаків через відсутність наявноїземлі не можуть отримати визначених положеннями наділів землі розміромв 30 десятин. Тільки після змін, внесенихдо правил в поземельне довольство Азовського козацького війська, коли булизменшені розміри козацьких паїв вдвічі, вдалося наділити всіх азовськихкозаків земельними ділянками. Після вирішення земельного питання в Азовськомукозацькому війську остаточно встановився і адміністративний устрій.

Як елемент загальноімперської військово-адміністративної системи Азовське іррегулярне формування мало встановлену в російській державі систему підпорядкування вищій владі. Згідно з "Положенням" 1832 року військо підпорядковувалося вищому законодавчому органу Російської імперії - Сенату на чолі з імператором. Виконавча влада зосереджувалася у Військовому міністерстві в Департаменті військових поселень, а з 1857 року з реорганізацією останнього - в Управлінні іррегулярних військ цього ж міністерства. З оселенням Азовського козацького війська на Південній Україні ним управляв новоросійський табессарабський генерал-губернатор. Своє керівництво він здійснював черезвійськову канцелярію - орган внутрішнього управління козацького формування.Очолював військову канцелярію наказний отаман. Він користувався в управлінніправами бригадного командира і призначався урядом. Рішення наказного отаманащодо справ у війську мало вирішальне значення.

Військова канцелярія, як орган внутрішнього управління козацьким формуванням, відала військовими, цивільними та військово-судовими справами азовських козаків. Цивільні судові справи азовців розглядалисьОлександрівським повітовим судом. Обов`язки та напрямки діяльності канцеляріївизначили її штат. Вона складалася з голови (наказного отамана), постійногочлена штаб-офіцерського чину, 3-х (а з 1852 року 2-х) асесорів обер-офіцерськогочину, секретаря, канцелярських службовців.

З укомплектуванням штату військової канцелярії формуються і структури, що їй підпорядковуються, - станичні та хутірськіуправи, медичний персонал, штат військових священиків. До складу військовоїканцелярії були включені військовий землемір, військовий архітектор тачиновник з особливих доручень. Щобвстановити контроль над Азовським козацтвом, до війська були направленіофіцери регулярної армії.

Військовий устрій Азовського козацькоговійська визначався за принципом інших козацьких військ Російської імперії.Військова служба азовських козаків поділялася на внутрішню та зовнішню(польову). Польова служба козацьких військ Російської імперії полягалав охороні кордонів держави. Поселення Азовського козацького формуванняна віддаленій від кордонів і осередків бойових дій території дуже ускладнюваловиконання азовцями такого роду служби. Невідповідність місця поселеннястатусу козацького формування призвело до того, що Азовське військо протягом5 років не мало чітко визначених військових обов`язків і не могло нестиповноцінної військової служби. Невиконання військом основного свого призначеннямало привести до ліквідації козацького формування.

Постійні клопотання наказного отамана Й.Гладкого про призначення козаків на дійсну службу увінчалися успіхом. Височайшимповелінням від 17 лютого 1837 року була визначена зовнішня служба Азовськоговійська. Із азовських козаків для охорони східного узбережжя Чорного моряз метою припинення зносин турецьких контрабандистів з гірськими народамиКавказу формується 10 патрульних команд по 20 осіб у кожній. Козаки неслислужбу позмінно: кожна сотня, відслуживши 2 (згодом 3) роки, відводиласьу військо на пільги, а її місце займала інша сотня. На зовнішній службікозак мав відслужити 25 років. Для патрулювання азовськими морськими командамисхідночорноморського узбережжя булизбудовані баркаси особливої конструкції - на зразок мальтійських човнів.Вони спочатку будувались у Миколаєві, а з 1844 року - в Редут-Кале.

Іменним указом від 14 січня 1845 року була проведена реорганізація азовських команд. Вони були поділені на два відділення і мали патрулювати чітко визначені ділянки східного узбережжя Чорного моря. Перше відділення патрулювало узбережжя від Анапи до Навагінського укріплення, адруге - від укріплення Святого Духа до укріплення Святого Миколи. Такийрозподіл був корисний тим, що допомагав азовським командам краще здійснюватипатрулювання і сприяв покращанню добробуту чинів Азовського війська. Відділенняазовських морських команд базувалися в добре облаштованих і зручних Сухумськійі Константинівських морських станціях. Кількість азовських команд поступовозростала і досягла 26-ти. Азовські морські команди несли свою службу насхідному узбережжі Чорного моря до 1865 року.

Внутрішня служба азовських козаків булавизначена указом від 2 лютого 1844 року. Згідно з ним для несення службиу військових установах та по війську була сформована команда із урядника,14 піших і 10 кінних козаків.

Указом від 27 жовтня 1853 року у військубула створена навчальна команда із офіцера, 2 урядників, 2 приказних, 4канонірів і 30 козаків. Призначення цієї команди полягало в підготовцімолодих козаків для служби на східному березі Чорного моря.

За наказом Олександра ІІ 5 лютого 1862року в Азовському війську була сформована специфічна поромна команда, якакрім переправи через гирло Берди мала виконувати доручення військовогокерівництва.

Служба Азовського війська була високо оцінена урядом. Визнанням бойових заслуг і військової доблесті азовців стали 3царські грамоти, 3 прапори. Однак малочисельність війська (найбільший військовийсклад козацького формування був на 1 січня 1856 року - 1.926 козаків іофіцерів) та обмеженість військових функцій у порівнянні з іншими іррегулярнимиз'єднаннями держави обумовили досить незначне місце Азовського козацькогоформування у військовій структурі Російської імперії.

На зміст