использование материалов разрешено только со ссылкой на ресурс cossackdom.com
  

Населення Азовського війська: кількість та соціальний склад. Основунаселення Азовського війська становили козаки та райя Задунайської Січі,що повернулися в межі російської держави на початку російсько-турецькоївійни 1828 1829 років.

Першим до російського берега пристав човен з кошовим отаманом і 10 курінними отаманами.¹ Прибуття основної частини козаків продовжувалося протягом усього травня1828 року. Так, 14 травня в Ізмаїльський порт прибуло 342 душі обох статейна 68 човнах,² а 24 травняприбуло ще 53 запорожці з майном... із селища Кара-Ормана на човнах ікаюках.³ Але кошовий отаман Задунайської Січі Й.Гладкий, а потім і командуючий 2-ю армією генерал-фельдмаршал П.Вітгенштейн запевняли новоросійського та бессарабського генерал-губернатора, що переселенців буде близько 1.000 душ.⁴ Однак на 8 червня 1828 року після відбуття карантину їх нараховувалосятільки 578 душ обох статей.⁵До цієї кількості не входили 218 козаків і сам Й.Гладкий, які ще 25 травня1828 року були відправлені з карантину під проводом офіцера Михайлова доселища Сатунове для участі в операції по взяттю фортеці Ісакчі.⁶ Отже, на кінець червня задунайських переселенців нараховувалося 796 душобох статей.

27 травня 1828 року із задунайців планувалося сформувати 2 піші полки для участі в російсько-турецькій війні. ⁷Полки формувалися в Ізмаїлі під керівництвом Й.Гладкого. Останній добивавсявід вищого військового керівництва дозволу на прийняття в нове військовеформування всіх бажаючих козаків селища Новопокровського Бессарабськоїобласті і з міста Керч-Єнікале Таврійської губернії. Бажаючі знайшлисянавіть серед чорноморців. Проте потрібної кількості козаків для швидкогосформування 2-х полків не знайшлося і тому був сформований лише один полк,який за указом від 4 квітня 1829 року отримав назву Дунайського і прикріплювався до Дунайської флотилії.⁸Полк нараховував 577 осіб: 550 рядових козаків і 27 офіцерів. Неслужилі запорозького стану родини козаків, чоловіки непридатні до військовоїслужби, райя, церковний причт у кількості 1.759 осіб обох статей були відправленіна місця попереднього проживання, а згодом і на зимові квартири в Таврійськугубернію. Отже, разом задунайців що знаходилися у відомстві полковникаГладкого нараховувалося 2.336 осіб.⁹ Якщо не враховувати нежонатих запорожців, які відправилися Чорним моремдо Керчі (24 душі чоловічої статі), та 21 душа чоловічої та жіночої статіз родин козаків 2-ї сотні, які залишилися біля Сатуновської переправи,то в Таврійську губернію направлялося 1.714 осіб обох статей.¹⁰ Ці дані майже співпадають з даними Ф.Щербини. Він вказує, що на зимовіквартири до Таврійської губернії направлялося 1.716 душ обох статей.¹¹ А.Скальковський стверджує, що кількість членів родин запорожців становить 1.384 душі обох статей. Проте він згадує ще 374 бурлаки, разом з якимикількість Окремого Запорозького війська складає 1.758 душ чоловічої тажіночої статі. ¹² За Переліковоювідомістю , поданою Й.Гладким новоросійському та бессарабському генерал-губернатору,кількість Окремого Запорозького війська, що йшла до Таврійської губерніїстановила 1.759 душ обох статей.¹³Але у названій відомості не згадуються бурлаки. Ймовірно, що названа вищезагальна кількість осіб Окремого Запорозького війська разом із служилимикозаками Дунайського пішого полку є достовірною і становить 2.336 душ обохстатей.

Поступово кількість козаків Дунайськогопішого полку, а отже, і війська зменшується. Задунайці гинули в боях тапід час ліквідації чуми на території колишньої Задунайської Січі. В 30-хроках ХІХ століття помітний і значний відхід козаків знову за Дунай. Причинамивтеч козаків в Добруджу були: 1) невизначеність становища задунайців уРосії на початку 30-х років; 2) відсутність протягом 4-х років остаточногомісця поселення; 3) незадоволення новою організацією козацького війська замість козацької Січі іррегулярне з`єднання;4) залишене в Туреччині нерухоме майно і його відсутність у Росії та інше.

Втечі були постійними і регулярними. Тільки в липні 1831 року втекли 27 козаків і в полку залишилося всього 324 особи. ¹⁴Зменшення чисельності війська прискорило вирішення питання щодо поселенняі створення нового козацького формування. На період поселення задунайцівв Олександрівському повіті Катеринославської губернії військо нараховувало2.319 душ.¹⁵ Така кількістьбула надто замалою, щоб формування із задунайських козаків могло і надалііснувати як окреме військове з`єднання. Саме тому наказний отаман використовуєбудь-яку можливість, щоб збільшити чисельність війська. Намагання Й.Гладкогопідтримувалися і урядом.

У 1832 році до війська були зараховані238 міщан Петровського посаду. Після приєднання селища Новоспаського разомз його мешканцями на 1 січня 1835 року військо нараховувало 5.249 душ обохстатей. Саме такі дані були передані Азовською військовою канцелярією доДепартаменту військових поселень.¹⁶Через рік військо збільшилося на 479 душ і 1 січня 1836 року нараховувало5.728 осіб чоловічої та жіночої статі¹⁷ (у вересні цього ж року у війську в наявності було 2.907 душ чоловічоїстаті ¹⁸). Кількість військазбільшувалася за рахунок включень поодиноких вихідців із турецьких володінь,синів азовських козаків від попереднього шлюбу, козаків із Новоросії, щобажали приєднатися до азовців та за рахунок природного приросту.

На 1 січня 1837 року в Азовському козацькому війську, за даними канцелярії, вже проживали 5.771 душа обох статей. ¹⁹У цьому ж таки році з`являється реальна можливість збільшити військо одразудо 7.230 душ чоловічої та жіночої статі, бо некрасівські козаки із сім`ямипобажали перейти в підданство Росії із турецьких володінь.²⁰ Прохачі питалися дозволу оселитися на одному з берегів Георгіївського острова, де вони зведуть храм власними своїми зусиллями . ²¹Бажаючих було 1.459 душ обох статей, які збиралися перевезти із собою 961голову великої рогатої худоби та 33.506 голів дрібної худоби.²²Прохання мешканців 4-х турецьких аянств Ісакчинського, Бабадагського,Мачинського, Тульчинського 9 січня 1837 року було передане перекладачемРеніського карантину Ріганом новоросійському та бессарабському генерал-губернатору.Бажання колишніх підданих російської держави, які залишили свою батьківщинуз різних обставин, було прийняте урядом з цілковитою готовністю . Адже це була ще одна яскрава перемога зовнішньої та внутрішньої політики Російської імперії. Та на підставах останніх трактатів Росії з Туреччиною поселенняна Георгіївському острові було неприпустиме. Тому мешканцям турецьких аянств було запропоновано перейти до російської держави і приєднатися до Азовського козацького війська, яке складалося із колишніх їх товаришів за Дунаєм, під іменем запорожців відомих .²³ На що бажаючі повернутися до Росії погодилися.

Серед азовських козаків звістка про можливе приєднання некрасівців викликала не однозначну реакцію. Стосунки між задунайськими запорожцями та некрасівцями в Туреччині були складними і не однозначними. Проживання їх на території Османської імперії мало свою історію: від мирного співіснування до кровопролитної війни і нового замирення. Згодом сталоочевидним, що серед бажаючих повернутися до російської держави було багатознайомих азовським козакам людей і, навіть, родичів, які після 9 травня1828 року знайшли притулок серед липованського населення. І тоді козакиАзовського війська звернулися до імператора з проханням дозволити ізвоіцькимкозакам, чи некрасівцям, єдиновірцям їх, а декому із них і родичам... повернутисядо Росії для приєднання із земляками своїми.²⁴

На найвищому рівні було вирішено діятиу справі переселення некрасівців обережно. Ускладнень з Османською імперією російський уряд не бажав, а встановлений Адріанопольським трактатом сімнадцятимісячний термін на добровільне двохстороннє переселення російських та турецькихпідданих вже закінчився. Тому російському посланнику в Константинополібуло доручено приватно домовитися із турецькими міністрами. Через посередництвокнязя Телемака Ганджери російський уповноважений повідомляв Порту, що імператорМикола І згоден продовжити термін переселення в Туреччину мусульман, якіпроживають в Росії в Ахалцихській провінції і сподівається, що і султандасть згоду на переселення тих козаків, земляки і родичі яких живуть вросійській державі. ²⁵

Через декілька місяців російський посланник у Константинополі сповіщав своєму уряду про згоду турецького султана напереселення козаків до Росії. До того ж султан запевняв, що негайно будутьнадіслані розпорядження сілістрійському паші про відкомандирування в Мачинособливого комісара. Турецький і російський чиновники мусили на місці домовитисяпро умови і термін переселення. Султаном була висунута одна умова російськомууряду: щоб у переселенні некрасівських козаків не було ніякого насильства.²⁶

Після непростих дипломатичних переговорів між російським і турецьким урядами 6 липня 1838 року перші переселенціу кількості 140 осіб прибули до станиці Новоспаської. Про це повідомлявноворосійського та бессарабського генерал-губернатора квартальний наглядачбендерської поліції, який супроводжував переселенців до війська.²⁷ Через значні ускладнення у ході переселення термін прийняття переселенців до російських карантинів був продовжений до 1 січня 1839 року. Згідно з Табелем про народонаселення в Азовському війську на 20 жовтня 1838 рокупроживало 6.014 душ чоловічої та жіночої статі, серед яких показано 203особиновоприбулих із турецьких володінь (1 особа духовного звання, 130 козаків,16 хлопчиків до 10 років та 46 жінок).²⁸ Аналіз документів з канцелярії новоросійського та бессарабського генерал-губернатора показав, що всього з 1837 по 1839 рік через Реніський та Ізмаїльський карантини пройшли тільки 217 осіб обох статей, які були приєднані до Азовського козацького війська.²⁹ Бажаючих у 1837 році було в 7 разів більше, ніж тих, хто повернувся. Це було пов`язанез політикою турецького уряду, який не був зацікавлений у переселенні козаківу межі Російської імперії. Підступність турецької адміністрації, постійніпогрози фізичних розправ, неспроможність російського посланця через відсутністьповноважень захистити переселенців, чутки і невпевненість у майбутньомупризвели до того, що значна кількість людей відмовилася переселятися. Неостанню роль у переселенні саме такої кількості некрасівських козаків відіграло і запропоноване місце поселення. Адже їм замість добре знаногоі зручного у всіх відношеннях для поселення Георгіївського острова запропонувалиоселитися на землях Азовського війська, де і без них був уже земельнийголод.

Водночас і 217 переселенців-некрасівцівне були зайвими для війська, у якому в 1838 році нараховувалося 6.014 душобох статей.³⁰ Більшістьцих переселенців була зарахована саме до служилого козацтва (130 осіб із193 чоловічої статі). ³¹

Із загальної кількості переселенців близько половини становили росіяни некрасівсько-липованське населення. У переселенськихсписках вони значилися як люди малоросійської нації . Звичайно ж російськийуряд не вдавався до деталей щодо національної належності цих людей, щобне ускладнювати процес переселення. А турецька адміністрація допускаладо переселення всіх козаків колишніх вихідців із російських володінь.

З поселенням мешканців турецьких аянству землях Азовського козацького війська сутичок чи непорозумінь на національному і релігійному грунті між азовцями і переселенцями не відбувалося. Та йпро колишню ворожнечу як ті, так і інші воліли не згадувати. Для них цебула не найкраща сторінка історії Запорозького і Донського козацтва. Крімтого, перенесені мешканцями турецьких аянств поневіряння та постійні погрозифізичного винищення викликали співчуття у азовських козаків. Уже черездекілька років колишні переселенці, обжившись на нових місцях, почувалисебе повноправними козаками Азовського війська. А згодом, завдяки родиннимзв`язкам та новому надходженню людей до війська, із вжитку азовських козаківзникло і саме поняття некрасівські переселенці .Є очевидним, що колишня ворожнеча між задунайцями та некрасівцями була забута через мету, що їх об`єднувала зберегти свою належність до козацькогостану.

У 1839 році вищим керівництвом державибуло вирішено збільшити чисельність Азовського козацького війська за рахунокциган, що кочували по півдню України. 29 травня 1839 року на підставі Височайшого повеління до Азовського козацтва мала приєднатися 251 родина кочових циган за умови, що вони при такому приєднанні не будуть позбавлені прав, щонадають особам вільного походженняпри переході до козацького стану, і не будуть піддаватися жодним утискам . ³²Планувалося, що цигани остаточно осядуть на військових землях, заведутьвласні господарства, займуться землеробством та скотарством. Однак остаточнооселити циган на військових землях не вдалося. Азовському війську не булизбільшені земельні фонди і, крім того, при дороговизні хліба і робочихрук зведення для циган житла в нинішній час дуже ускладнено .³³Внаслідок цього у 1844 році циган було передано Міністерству державногомайна ³⁴ і у війську залишилося8.982 душі обох статей.³⁵

Наприкінці 1849 року в станицях козацького формування проживало 8.748 душ обох статей,³⁶ а в 1850 році 9.004 душі.³⁷ Безумовно, до цієї кількості входили не тільки козаки, а й люди цивільного відомства, що жили на землях війська. Згідно з відомостями, наведенимиу Військово-статистичному огляді Російської імперії , в Азовському козацькомувійську в 1850 році проживало 9.545 осіб обох статей. На наш погляд, наведенів збірнику дані завищені. В умовах відсутності нових переселенців чисельністьвійська збільшувалася, в основному, тільки за рахунок природного приросту.

У роки Кримської війни від Азовського війська на службу вийшло 1.920 осіб³⁸ і у формуванні залишилися тільки літні чоловіки, жінки та діти (включаючи малоліток до 19-ти років).

Після війни чисельність війська дещо зросла. На 1 січня 1856 року в Азовському козацькому війську нараховувалося 9.908 душ обох статей, із яких до козацького стану належало 9.829 душ чоловічої та жіночої статі. Штатний військовий склад становив 1.926 козаків та офіцерів. За даними О.І.Дружиніної у 1858 році в Азовському війську було 4.806 душчоловічої статі (цікаво, що всього в Катеринославській, Таврійській, Херсонськійгуберніях проживало 6.254 душі чоловічоїстаті козацького походження).³⁹Такі ж дані маємо в Матеріалах для географії і статистики Росії , зібраних капітаном В.Павловичем, де із загальної кількості козацького населенняАзовського війська в 10.016 душ обох статей було 4.806 чоловіків.⁴⁰ Через рік військо вже нараховувало 10.826 осіб, серед яких було 10.393душі козацького стану (чоловіків було 4.972 особи).⁴¹ У 1859 році щільність населення Азовського козацького війська становилабільше 14-ти душ на квадратну версту. Це один з найвищих показників поКатеринославській губернії. На один населений пункт Азовського формуванняприпадало в середньому по 354 двори та 2.095 мешканців. Цей показник бувнайбільший по Катеринославській губернії і Таганрозькому градоначальству.⁴²

На початок переселення на Кубань у 1862році Азовське козацьке військо нараховувало 10.911 душ обох статей 5.361 душа чоловічої та 5.550 душ жіночої статі (8.209 дорослих і 2.537 дітей). За відомостями військової канцелярії на 25 березня 1862 року у військупроживало 57 офіцерських сімей і в них 80 осіб чоловічої і 85 душ жіночоїстаті та 2.649 сімей нижніх чинів і в них 5.281 душа чоловічої і 5.465душ жіночої статі. ⁴³

Зміни кількісного складу Азовського козацького війська показані в таблиці:
 

Отже, за 30 років (з 1832 по 1862 роки)кількість Азовського козацтва зросла майже в 5 разів. Це був період найбільшогоросту чисельності війська. Починаючи з 1862 року, кількість населення козацького формування швидко скорочувалась. Основною причиною зменшення кількісногоскладу було поетапне виселення азовців на Кубань. Протягом 1862 1866 років у західну частину Кавказького хребта переселилася 1.142 сім`ї азовців. ⁴⁴Це була значна кількість, якщо врахувати, що на початку 1862 року передпереселенням у війську було 1.884 будинки і 2.706 козацьких і офіцерськихсімей.⁴⁵ За 4 роки на Кубаньіз Азовського війська пішло 5.238 осіб обох статей, що становило 48% населеннякозацького формування. На місці попереднього поселення в Олександрівськомуповіті Катеринославської губернії залишилося близько 5.670 душ чоловічоїта жіночої статі, які й були переведені до цивільних відомств.

Соціальний склад Азовського війська бувдосить складним. Азовськими козаками називала себе значна кількість людейрізного походження та станів. Безперечно, ядром створеного козацького формуваннябули вихідці з-за Дунаю. Разом з тим, у переселенні активну участь бралазадунайська райя податне християнське населення турецької держави, яказнаходилася під юрисдикцією Задунайської Січі. Яскравим підтвердженнямцьому є рапорт комісара Рожаліна від 26 травня 1828 року, в якому повідомляєтьсяпро прийняття на обсервацію 53 осіб чоловічої та жіночої статі, що прибулив межі імперії із селища Караормана.

Аналіз документації Азовської військовоїканцелярії дає підстави стверджувати, що серед задунайців були колишнізапорожці та їх діти, чорноморські, малоросійські і донські козаки, підданірізних держав селянського, міщанського походження, особи духовного стану,представники вищих верств населення (вихідці із польської шляхти, молдаванськихдворян,значна кількість дворян із Тираспільського повіту, дуки із сербів та болгар)та інші. Все це свідчить про перехід до Росії задунайського населення неоднорідного як в майновому, так і в соціальному плані.

До російської держави перейшли задунайські срібляники та дуки курінна старшина в кількості 26 осіб, заможніодружені козаки та заможна райя. На користь цього свідчать відомості Департаментувійськових поселень, що з виходом із обсервації деякі переселенці маликошти для того, щоб купити волів, підводи,одяг та провіант.

Згідно з відомостями Військового міністерства про кількість вихідців із турецьких володінь на батьківщину повернуласясірома голоколінчики та безштаньки . У документах фігурують 378 бурлаків.Серед незаможного задунайського населення було багато колишніх кріпаків,які перейшли тільки з тим, що мали на собі. Таким переселенцям уряд змушенийбув виділити незначні пільги, одяг, провіант та підводи для проходу намісця тимчасового поселення. Про наявність серед переселенців значної кількостіколишніх кріпаків яскраво свідчить указ Сенату від 15 березня 1829 року Про неповернення у кріпацтво людей, які опиняться між прибулими у підданствоРосії запорожцями, і про виключення з ревізії тих з них, які поступлятьу козацьке військо .⁴⁶ Незважаючина указ, протягом 30-х років ХІХ століття Азовська військова канцелярія неодноразово вирішувала справи, пов`язані з претензіями поміщиків щодоазовських козаків та їх родин.⁴⁷Безперечно, більшість переселенців із турецьких володінь була українцямиселянського походження.

За указом від 27 травня 1832 року задунайські козаки і ті, хто були приписані до складу Дунайського козацького пішогополку та Окремого Запорозького війська, були включені до козацького стану.Курінні отамани та сподвижники Й.Гладкого посіли керівні посади та отрималиофіцерські чини, а решта стала рядовими козаками. До козацької верствинаселення не включалися особи духовного звання. З оселенням козацтва вКатеринославській губернії серед колишніх задунайців стає дедалі помітнішимсоціально-майнове розшарування. Військові чиновники отримали більшу кількістьземлі відповідно до військових рангів та платню за службу і звання. Підвищенняв чинах приводить до появи власного дворянства. Ще в 1829 році дворянськийтитул отримав полковник російської армії Й.Гладкий.⁴⁸У дворянській грамоті від 4 серпня 1829 року, підписаній власноручно імператоромговорилося, що Гладкова на вічні часи в гідність і достоїнство нашої імперіїдворянство возводимо, постановляємо і жалуємо і в склад... дворянства такимчином включаємо, щоб йому і нащадкам його... у всі часи всіма тими вольностями...гідністю і перевагами користуватися, якими і інші нашої Всеросійської імперіїдворяни користуються .⁴⁹Згодом і інші офіцери з колишніх задунайців були включені до списків особистихдворян Катеринославської губернії.

В Азовському козацькому війську з моменту його створення були представники російського офіцерства дворянського походження. Вони були призначені в Дунайський піший полк, а згодом і в Азовське козацьке військо для зайняття посад по внутрішньому управлінню, через що з 1834року у козацькому формуванні з`явилося російське потомствене дворянство.Разом з офіцерами до азовських станиць прибули їх сім`ї, дворові люди таселяни-кріпаки.

Наявність власних та прикомандированихіз регулярної армії офіцерів призвела до збільшення офіцерського складувійська. Кількість офіцерського складу війська сягала 7% Азовського козацтвадійсної служби. Це при тому, що в інших козацьких з`єднаннях офіцери становили2,6% війська. Отже, співвідношення офіцерів та рядових козаків Азовськоговійська в 2,7 рази перевищувало подібні покажчики по інших іррегулярнихчастинах. ⁵⁰ Значний відсотокофіцерства у війську є специфікою Азовського козацького формування.

Згідно з Положенням 1832 року до козацькоїверсви населення включалися міщани Петровського посаду в кількості 238ревізьких душ. Через рік до козацького стану були включені селяни казенного селища Новоспаського. За майновим станом приєднані були різного ступенязаможності. Підтвердженням цьому є активний запис колишніх петровськихміщан та новоспаських селян до Товариства азовських торгових козаків. Начас вступу до нього козаки повинні були мати в грошах, векселях і товарахне менше ніж 1.500 карбованців сріблом. На 1860 рік із 40 козаків, якібули прийняті в Торгове товариство Азовського козацького війська, 25 булоз Петровської станиці і 10 із Новоспаської, що становить 87 % від загальноїкількості азовських торгових козаків. Звичайно, торгові козаки належалидо козацького стану, але прагнення до купецької, торгової діяльності змушувалоїх виділятися із загальної маси козацтва і рухатися в напрямку іншого стану купецького. За Положеннями 1832 року передбачалася присутність у військуцивільних чиновників: чиновника з особливихдоручень, медичного персоналу, архітектора, землеміра. З відкриттям у 1842році на території козацького формування училища в Петровській станиці постійнопроживав учитель. Так у війську з`явилися різночинці.

У кінці 30-х років ХІХ століття в Азовському війську з`явилася ще одна група мирних мешканців українські козаки зЧернігівської губернії,⁵¹ які заснували Стародубівську станицю.

Аналіз документації військової канцелярії дає підстави стверджувати, що в 30-х роках до складу козацького формування входять представники різних категорій населення російської держави: 1)офіцери дворянського походження; 2) козаки селянського, міщанського, козацькогопоходження; 3) різночинці чиновник з особливих доручень, медичний персоналвійська, військовий архітектор, військовий землемір; 4) священнослужителі.На військових землях проживали: 1) дворові люди та селяни-кріпаки власністьофіцерських сімей; 2) відставні солдати та матроси (їм дозволялося селитисяв межах війська для об`єднання з родинами чи родичами); 3) державні селяниі міщани родичі азовських козаків; 4) купці. Однак явною і переважноюбільшістю в Азовському війську були козаки селянського походження. Самедля них військо надавало нові можливості і надію на краще майбутнє. Томуй не дивно, що в 1837 1839 роках до Азовського козацького формування приєдналасяще одна досить значна група переселенців із Туреччини. Ними були мешканцітурецьких аянств Ісакчинського, Мачинського, Тульчинського та Бабадагського.Названі категорії населення проживали вмежах військових земель протягом усього періоду існування козацького формування.Змінювалася тільки кількість представників тої чи іншої верстви населення.

Соціально-майнове розшарування Азовського козацтва, яке помітне вже при поселенні козаків на Бердянському пустищі,з часом поглиблювалося. Слід зазначити, що виділяючи козаків із маси податного населення Російської імперії, уряд разом з тим приймає ряд заходів, щобнадати козакам право переходу до вищих станів. У цьому відношенні за царюванняМиколи І були прийняті 2 важливі законодавчі постанови: 1) постанова від 23 лютого 1848 року про право на дворянствокозацьких осіб із іррегулярних військ; 2) постанова від 8 січня 1851 рокупро права дітей священнослужителів козацького походження. Цими урядовимипостановами скористалася і частина азовців. Так, на початок поетапногопереселення козаків на Кубань в Азовському війську проживало потомственнихдворян 20 осіб чоловічої і 14 осіб жіночої статі та особистих дворян 67душ чоловічої і 59 душ жіночої статі. Православного духовенства різногодуховного звання у війську в 1862 році нараховувалося 54 особи чоловічоїі 59 осіб жіночої статі. ⁵²Отже, кількість осіб привілейованого стану в Азовському війську становила2,5%.

Азовська старшина мала значну кількістьрухомого і нерухомого майна, зосереджувала в своїх руках великі грошовісуми. Той же Й.Гладкий, після відставки, купив будинок у Новоспасівці за1.500 карбованців, а згодом і хутір за 6.000 карбованців.⁵³ У 1862 році хорунжий війська Муратов розпродував власне майно, що оцінювалося в 3.000 карбованців.⁵⁴ Родина К.Решетілова мала близько 700 десятин землі.⁵⁵

Заможні родини азовських козаків зосереджували в своїх руках не менше 3-х козацьких паїв землі. Вони мали в господарстві не менше ніж 4 пари волів та пару коней.

Козацькі родини середнього рівня статкумали переважно 2 козацькі паї землі, 2 пари волів, коня. Вони становилиоснову війська і були тим середньостатистичним козацтвом, яке забезпечувалозагальновійськовий добробут. Яскравим прикладом цього є дані, наведеніпісля ліквідації війська. Так, в 70 80-х роках ХІХ століття в Новоспасівці75% дворів належало колишнім азовським козакам. Серед них 25% дворів вважалисянезаможними, 37% середнього статку, а 13% заможними.⁵⁶

У війську були і незаможні козацькі родини. Вони користувалися переважно половинним козацьким паєм (7 8 десятин землі),але не мали необхідної тяглової сили та реманенту, щоб обробити свою ділянкуземлі. Саме такі родини потребували допомоги держави та війська. Військова канцелярія на чолі з наказним отаманом постійно піклувалася про незаможні козацькі родини. Таких родин у війську було небагато, бо вони, отримавшиматеріальну чи грошову допомогу, при наявності робочих рук та бажання,поступово налагоджували свої господарства і навіть досягали середньогорівня статку. Біднішали переважно ті сім`ї, які залишалися без господаря.Слід наголосити, що сім`ї загиблих чи померлих козаків були під постійноюопікою військової канцелярії. Вона допомагала удовицям та сиротам отриматиз дозволу новоросійського генерал-губернатора більшу кількість землі, ніжпередбачалася законодавством, чи іншого роду допомогу. Яскравим прикладомтакої опіки є справа канцелярії Про допомогу удовиці і дітям зауряд-хорунжогоОвсянникова та сиротам зауряд-хорунжого Чорноморченка . ⁵⁷Військова канцелярія на чолі з наказним отаманом виклопотала їм через новоросійськогота бессарабського генерал-губернатора повний козацький наділ землі, якоснову матеріального добробуту козацьких родин, що залишилися без господаря.Тому й не дивно, що сучасники говорили про відсутність у межах військазлидарів, бурлаків та розорених господарств.

Таким чином, протягом усього періоду існування Азовське козацьке військо не було таким багаточисельним як інші козацьківійська Російської імперії. Найбільші темпи зростання чисельності козацькогоформування припадають на перше десятиліття його існування. В 30 40-і рокиХІХ століття чисельність Азовського війська значно збільшується за рахунокнових переселенців із Туреччини. У новостворене військо переселяються решткизадунайського населення і в 1837 1839 роках до азовців приєдналася частинанекрасівсько-липованського населення. Цей переселенський рух всіляко підтримувавсяурядом і наказним отаманом Азовського війська Й.Гладким, який найбільшебув зацікавлений у кількісному збільшенні служилого козацтва. До Азовськогоформування в ці ж роки були зараховані міщани Петровського посаду та державніселяни селища Новоспаського. Отже, до війська було приєднано більше 5.000цивільних осіб. Це приєднання для новоствореного козацького формуваннябуло досить суттєвим, адже на час поселення військо нараховувало всього2.319 душ обох статей. Крім того, до Азовського козацтва приймалися завласним бажанням колишні запорозькі та задунайські козаки з Катеринославської,Херсонськоїта Таврійської губерній. Згідно з розпорядженням уряду до Азовського військабули приєднані малоросійські козаки з Чернігівської губернії, які і створилинову козацьку станицю Стародубівську. А в 1839 році на землях військаурядова адміністрація намагалася оселити кочових циган.

Проте в 30 40-х роках був досить помітним і відхід козаків знову до Туреччини чи на іншу територію. У Дунайськомуполку почалися втечі через невизначеність власного становища. На середину1831 року до Туреччини втекло близько 150 козаків. До втеч в основномувдавалися ті задунайці, які залишили майно і нерухомість у Туреччині, ав російській державі нічого не отримали.

Протягом 50-х років ХІХ століття темпизростання чисельності Азовського війська зменшуються, через те що: 1) урядбільше не вдавався до заходів щодо штучного збільшення чисельності (приєднаннярізних груп населення) війська; 2) припинився вихід переселенців із-заДунаю; 3) азовці брали безпосередню участь у Кримській війні, у військовихкампаніях на Кавказі, які вплинули не тільки на чисельність війська, алей на стан козацьких станиць; 4) переведення азовців на службу у військовічастини регулярної армії.

З початком поетапного переселення азовців на Кубань у 1862 році, чисельність Азовського козацького війська зменшувалася.

Азовське козацтво було досить неоднорідним за своїм походженням. Основу козацького війська становило населення Задунайської Січі. Поступово до Азовського формування приєднуються вихідці із турецьких володінь, що повернулися до Російської імперії в першій чверті ХІХ століття. З поселенням задунайців у Олександрівському повіті Катеринославської губернії до складу війська включаються міщани, державні селяни, українські козаки, липовансько-некрасівське населення турецьких аянств, які збільшували кількість рядового козацтва. З поширенням на військове формування прав та привілеїв козацьких військ Російської імперії серед азовців з`являються представники дворянства та духовенства (в 1862 році в Азовському війську проживало 165 дворян). Окремою соціальною групою Азовського козацького формування буликозаки Торгового товариства, які від більшості козацтва відрізнялися майновимстаном.

Протягом всього періоду існування іррегулярного з`єднання в межах військових земель проживали різночинці цивільні чиновникирізних міністерств; вільні солдати і матроси, міщани, селяни родичі азовськихкозаків. З появою серед Азовського козацтва дворян у війську з`являютьсядворові люди та селяни-кріпаки. В межах військового формування постійнопроживали особи духовного звання, кількість яких постійно зростала і в1859 році становила 129 осіб.

З перших років існування козацького формування в Приазов`ї серед азовців простежується соціально-майнова диференціація.Азовська старшина, отримавши офіцерські звання, наділялася значно більшиминіж козаки земельними ділянками. Вона зосереджує в своїх руках значну кількістьмайна та нерухомості. Скориставшись наданим урядом правом переходу до вищихстанів, азовська старшина поступово отримує дворянство.

Основу війська становили козаки середнього рівня статку. Їх господарства і визначали рівень добробуту козацького формування.

Наявність у війську незаможних козацькихродин є закономірним явищем і невід`ємною частиною капіталістичного господарства. Таким сім`ям військова адміністрація надавала матеріальну та грошову допомогу і таким чином сприяла покращанню становища збіднілих козацьких родин. Постійне піклування наказного отамана та військової канцелярії про них мало позитивні наслідки розорених козацьких господарств у війську не було.

Поземельні відносини в Азовському козацькому війську. Упоземельних відносинах Азовське козацтво користувалося статутом про поземельні відносини Донського козацького війська. Згідно з положеннями всі земліАзовського козацького формування повинні були бути поділені на землі станичногоюрту та запасні військові землі. Станичний юрт мав складатися з наділівпо 30 десятин на кожного козака, по 200 десятин на обер-офіцера та по 400десятин на штаб-офіцерів. ⁵⁸Земельний запас станичного юрту повинен був становити 1.000 1.500 десятиндля наділів козаків і 7.000 десятин для наділів офіцерів. Коли запасніземлі юрту не використовувалися за прямим призначенням, вони відводилисяпід громадські пасовиська, здавалися у відкуп чи орендувалися за умовиїх нерозорювання. Земля, що залишалася після розподілу між станицями, оголошуваласявійськовою запасною землею і використовувалася для військових потреб таотримання прибутків. В умовах гострої нестачі землі у Азовському військудекларований 30-десятинний козацький наділ землі був ілюзією. При наділів 30 десятин станичним юртам потрібно було б близько 97.520 десятин землі.Військо на час розподілу землі між козаками мало 59.022 десятини. ⁵⁹Під станичні юрти було відведено 73% усієї наявної землі (придатної і непридатноїдля обробітку), що становило 43.460 десятин. Тому азовські козаки отримувалинаділи, які прирівнювалися до вищих наділів державних селян Південної Україниі становили 15 десятин на кожну душу чоловічої статі.

Нестача землі у війську була настількисуттєвою, що повні наділи були неможливі не тільки для козаків, а й дляофіцерів. Офіцери Азовського козацького війська не мали особливих довічнихділянок і користувалися землею станичного юрту: обер-офіцери мали у своємурозпорядженні 2 козацькі паї у кількості 30 десятин, а штаб-офіцери користувалися4-ма козацькими паями в розмірі 60 десятин землі.⁶⁰ У 1837 році через нестачу землі не було навіть задовільнене прохання Й.Гладкого про надання йому в довічне і спадкове володіння пустопорожньої Митрополицькоїділянки в 2.264 десятини.⁶¹

Азовські офіцери та козаки не були власниками землі. Її власником виступало Азовське козацьке військо. По відношеннюдо війська азовці були землекористувачами. Головним розпорядником військових земель стала військова канцелярія. Згідно з положеннями та статутами проблагоустрій у козацьких станицях вона розподіляла землю між станицями увідповідності до кількості мешканців. Земля, що залишалася після розподілу,оголошувалася військовою запасною і призначалася для майбутніх офіцерськихта козацьких наділів. У межах станиці функції контролю і координації земельстаничного юрту здійснювала станична управа. Під її наглядом станична громададілила землі на ріллю, сінокоси, пасовиська; розподіляла окремі ділянкиміж станичниками; визначала землі для оренди, лісоводства та під громадськіспоруди. Постійний перерозподіл наділів у станицях здійснювався через неоднаковуякість грунтів, наближеність ділянок до шляхів сполучення, відстань доморського порту та водоймищ. Термін землекористування визначався громадою.

З поширенням на азовців системи поземельних відносин, що панували на землях Донського війська, вони зустрілися з новою для них системою поземельних відносин. Задунайське населення, що становило основу Азовського козацького формування, переділу землі не знало і вільно користувалося тією частиною вільних січових земель, яку хотіло обробляти. Розміри ділянок визначалися потребами родини і кількістю робочих рук . ⁶²Державні селяни Новоспаського селища були власниками чітко визначеногонаділу землі. Поземельні ділянки були передані їм у довічне спадкове володіння.Подвірно-спадкове володіння було традиційним і для переселенців із Чернігівськоїгубернії. Однак з оселенням в Олександрівському повіті всі вони стали лишекористувачами 15-десятинних ділянок землі, які постійно мінялися. Такасистема поземельних відносин не була характерною для жодної із груп, щотворили Азовське військо. Однак виступати проти поширеної на козацьке формуваннясистеми поземельних відносин при гострій нестачі землі було справою безнадійною.Азовці змушені були змиритися з нею.

Водночас слід зазначити, що козаки намагалися використати будь-яку можливість, щоб закріпити за собою надану при першому розподілі ділянку землі, а згодом і стати її постійним власником. Першимкроком у досягненні цієї мети було отримання ділянки під хутір. У станичномуюрті дозволялося заводити хутори, але лише там, де вони не могли заважатигромадському землекористуванню і тільки за згодою станичної громади.⁶³ Отримавши ділянки під хутір, азовець вже не міг користуватися паєм у станиці. Але часто козаки самовільно захоплювали землі на віддаленій відстані відстаниці і продовжували користуватися станичною ділянкою. Були випадки,коли козаки обробляли ділянку землі більшу ніж їм було виділено станичноюгромадою під хутірське господарство.⁶⁴Загальні правила щодо хуторів порушувалися не тільки козаками, а й офіцерамивійська. Так, у 1867 році було дозволено викупити хутір родичам загиблогохорунжого Азовського війська Муратова. Згідно з документами під це хутірськегосподарство було відведено 9 десятин землі. При обмірі виявилося, що хутірфактично займав 17 десятин землі.⁶⁵

Азовці, отримавши ділянку землі під хутір, намагалися якомога швидше засадити її насадженнями або ж збудувати греблю, млин. Прагнення азовських козаків розвести сади та поставити млин на хутірських землях мають пояснення. За існуючою на Півдні України законодавчою традицією за власниками заводських і фабричних підприємств, водяних млинів, греблей, фруктових садів чи лісосмуг земля закріплювалась у довічну власність. ⁶⁶

Щоб мати більше аргументів на закріплення за собою землі в довічне володіння, азовці намагалися водночас збудуватина хуторах греблю та млин, а поруч посадити фруктові дерева чи лісосмуги.Таким, наприклад, був хутір Олександра Сергєєва. На відведених козаковіпід хутір 15 десятинах землі він збудував греблю, добротний млин, виростивсад із 150 фруктових дерев та посадив понад греблею 1.000 осокорів та верб. ⁶⁷Хутори азовських офіцерів дивували сучасників фруктовими садами великихрозмірів, значною кількістю лісосмуг, добротними млинами.

Кількість хуторів у війську постійно зростала. В 1836 році їх нараховувалося 15.⁶⁸ Через наступні 2 роки кількість хуторів збільшилася до 60-ти. ⁶⁹У той же час відсутність у юртах необхідної для заведення хуторів землідає підстави стверджувати, що за наступні десятиліття кількість хуторівне набагато відрізнялася від даних за 1838 рік. На момент ліквідації військаїх було також 60. Бажаючих мати хутірське господарство в Азовському військубуло багато, але обмежена кількість військової землі не дозволяла цьогозробити.

Зміни в системі поземельних відносин азовських козаків відбулися в 1857 році, коли вийшов новий Статут про благоустрій у козацьких селищах . На Азовське військо знову ж таки поширювалося положенняпро поземельні відносини на землях Донського козацького війська. ⁷⁰Відповідно до них азовські козаки отримували ділянки землі у довічне володінняз правом викупу в спадкову власність. Крім того, Статут підтвердив правоазовських козаків довічно володіти ділянками землі, на яких ростуть садиі лісосмуги та стоять водяні млини. ⁷¹

У власність офіцерам-азовцям передавалися землі їх кріпаків, які також отримували земельні наділи. Довічні ділянкинадавалися із фонду запасних земель. Генералу відводилися 1.500 десятин,штаб-офіцерам по 400 десятин, обер-офіцерам по 200 десятин землі.⁷² Але чиновники війська могли мати наділ у станичному юрті або окрему довічну ділянку землі із військових запасних земель. Козакам та священикам паївідводилися із загального станичного юрту в довічне володіння (по смерть).Розміри ділянок священнослужителів залежали від їх духовного звання: протоієрейотримував 4 козацьких паї; священик 2; диякон 5; дяк та паламар по1 козацькому паю.⁷³ Козацький пай як і раніше становив 15 десятин на душу чоловічої статі.

Однак у наступному 1858 році довічні ділянки були замінені строковими земельними ділянками по 200 десятин. Вони виділялися із запасних земель і їх не можна було дробити. Строкова ділянка надавалася за бездоганну службу на 15 років без права викупу.⁷⁴ Після закінчення визначеного терміну строкове володіння могло бути поновлене на новий 15-річний термін. Чиновники війська, відповідно до свого чину,отримували певну кількість строкових ділянок: обер-офіцери мали 1 строковупоземельну ділянку в розмірі 200 десятин (це і був власне строковий пай),штаб-офіцери дійсної служби отримували 400 десятин землі 2 строкові паї,штаб-офіцеру, який отримував генеральське звання з виходом на пенсію абовже був на пенсії, надавалося 800 десятин землі (4 строкові паї), генералдійсної служби мав у своєму розпорядженні 1.600 десятин землі (8 строковихпаїв). ⁷⁵

Строкові земельні ділянки отримували якбезпомісні, так і дрібнопомісні чиновники, земельні володіння яких булименшими за ту кількість землі, яка відповідала їх чину. Останні отримувализемельний додаток (не менше як 200 десятин) на правах строкового володінняза умови бездоганної служби. В Азовському козацькому війську на 1860 ріквсі військові та цивільні чиновники користувалися строковими земельнимиділянками.⁷⁶

Певні зміни в поземельних відносинах Азовського козацького війська почали відбуватися в 1862 році з початком організованого та масового переселення азовців на Кубань. Переселенці отримували на Кубані нові землі на правах строкового, а згодом спадкового володіння. Крім того, протягом 3-х років після переселення вони зберігали права на колишні володіння в Азовському козацькому війську.⁷⁷ Були випадки, коли дозволялася купівля родичами або спадкоємцями колишнього азовця його ділянки в Приазов`ї.

Згідно з Положенням про скасування Азовськоговійська від 11 жовтня 1865 року колишні азовці, що залишилися на місцяхпопереднього проживання, отримували землі із фонду ліквідованого війська.Відставні офіцери отримували в повну і спадкову власність ділянки землі,які їм належали за чином до ліквідації козацького формування. Власники землі повинні були платити грошовий збір на загальних підставах. Урядникам та козакам, а також їх дітям і сиротам були залишені у власність присадибні ділянки і виділено земельний наділ у розмірі 9 десятин польової землі згромадської власності. По 15 десятин польової землі було надано в користуваннятим козакам та урядникам, які займали посади у військовій канцелярії. Усівдови козацьких нижніх чинів наділялися 7,5 десятинами землі на правахкористування, а дочки-сироти отримували на таких же правах по 4,5 десятинземлі до їх одруження . ⁷⁸

Оренда військових земель була вигідноюсправою і для війська, і для станиць, і для самих азовців. Офіцерські сім`їпостійно здавали земельні ділянки в оренду, бо самі не могли обробити всієїнаданої їм на ранг землі через трирічну відсутність на східному березіЧорного моря. Від оренди своєї строкової ділянки вони мали значні прибутки.Від оренди ж запасних військових земель щорічно поступала в прибуток формуваннянайбільша сума грошей після питного відкупу. Так, у 1857 році до скарбницівійська за оренду запасної землі надійшло 2.768 карбованців 64 ? копійки,а в 1859 році з 1 січня по 1 липня прибуток становив 1.244 карбованців22 копійки. <sup>79</sup> Оренда кожноїдесятини в 50-х роках ХІХ століття давала прибуток до 3-х карбованців сріблом.<sup>80</sup> Висока ціна орендованої землі на території війська була пов`язана з близьким розташуванням до морських портів Бердянська та Маріуполя.

Запасна земля станичного юрту могла бутиздана в оренду тільки за згодою станичної громади. Запасні військові землівіддавалися в оренду за рішенням військової канцелярії. Попередньо земліоцінювалися станичною громадою та військовим керівництвом. Встановленаціна була стартовою ціною на торгах. Про початок торгів сповіщалося заздалегідь.Брати участь у торгах могли всі, хто бажав орендувати землю на територіївійська. Результати торгів визнавалися дійсними тільки після їх затвердженняноворосійським генерал-губернатором. ⁸¹На торги виставлялися як окремі ділянки, так і вся неподільна запасна земля.Як правило, ділянки налічували 60-240 десятин і за один торг здавалосяв оренду декілька таких ділянок. Орендарями були представники різних категорійнаселення козаки, державні та поміщицькі селяни, поміщики, купці, міщани,відставні вільні матроси.⁸² Землекористування орендарів визначалося певними умовами, за порушення яких накладалися значні штрафи. Умови оренди оголошувалися на початку торгу.Орендарі не могли скаржитися на якість землі, тому що самі робили вибір.Гроші за оренду обов`язково вносилися наперед.

Протягом усього терміну оренди військоваканцелярія наглядала за дотриманням умов та правил оренди. Щорічно перевірялисяорендовані землі щодо виконання цих правил та умов. Документи перевіроквизначають головним порушенням розорювання землі, яка за правилами орендиповинна була залишатися нерозореною. Така земля могла використовуватисялише під сінокоси та випас худоби.⁸³Так, в 1862 році в оренду було здано 17 ділянок за умови не розорюватитретини орендованої землі і не засівати її зерновими. Але вже в наступномуроці виявилося, що на 10 ділянках були порушені умови оренди. За це порушеннябув нарахований загальний штраф на 1.083 карбованці99 копійок.⁸⁴

На орендованій землі дозволялося обмежене тимчасове будівництво для господарських потреб, як-то кошари, курені, колодязі, сараї. Після закінчення терміну оренди всі будівлі, крім колодязів, малибути знесені.⁸⁵

Оренда землі в межах Азовського військабула прибутковою не тільки для козацького формування, а й для самих орендарів, які не шкодували 100 карбованців сріблом на внесок за право брати участьу торгах. Так, у жовтні 1865 року на торгах за право оброчного користування 500 десятинами Стародубівського юрту і 588 десятинами юрту Покровськоїстаниці брало участь 5 бажаючих козак, урядник, хорунжий, військовийстаршина Азовського війська та купець. Кожен із учасників торгу заплативпо 100 карбованців сріблом за право участі в ньому. Торг закінчився накористь купця Т.Виродова. За користування ділянкою землі в Стародубівськомуюрті він заплатив 77 карбованців 50 копійок сріблом (15,5 копійки за десятину)і за користування землею Покровської станиці 126 карбованців 42 копійкисріблом (21,5 копійки за десятину) терміном на 1 рік.⁸⁶Ці землі, як було зазначено в кондиціях, могли використовуватися лише яксінокоси або пасовиська, тому й ціна їх була невисокою.⁸⁷ За користування ріллею орендарі сплачували значно вищі суми: десятина цілини в 1859 році коштувала 2 карбованці 50 копійок сріблом, пар 50 копійок за десятину, м`яка земля, придатна для обробітку 2 карбованці срібломза десятину.⁸⁸

Особливо поширилася оренда військових земель з початком переселення азовців на Кубань. Відомість про землі Азовського козацького війська, які здаються в оренду з торгів, починаючи з 1859 року дає уявлення про кількість орендованої землі козаками та людьми сторонніх відомств. ⁸⁹ У 1862 роцізвільнилися значні ділянки землі: у Микольській станиці переселенцями булозалишено 3.210 десятин; у Стародубівській 688 десятин. Після торгів усерпні 1863 року ці землі були здані в оренду. Ціна однорічної оренди становилавід 52 копійок до 1 карбованця 3 копійок сріблом (у залежності від якостіземлі) . Порівняння цін за оренду військовоїземлі до початку переселення азовців на Кубань і під час переходу станичниківу західне передгір`я Кавказького хребта, демонструє зниження цін. Причинацього в збільшенні кількості запасних земель. Водночас у 1859 році 21ділянка в кількості 3.121 десятин 821 сажень була здана за 2 карбованці40 копійок сріблом за десятину терміном на рік; у 1863 році 10 ділянокна 1.377 десятин 1.963 сажні такої ж якості землі вже орендувалися за карбованець60 ? копійки сріблом за десятину.

Деякі орендарі наймали ділянки значнихрозмірів, або декілька ділянок разом. У 1862 році із звільненням значноїкількості військової землі міщанин Голобородько орендував у Микольськійстаниці терміном на 3 роки 3.210 десятин 804 сажні по 52 копійки за десятинущорічно. У 1863 році купцеві Фіялковському було віддано в найми 14 ділянокна 2.319 десятин 2.221 сажень. У цьому ж році цьому купцеві було відданобез торгів ще 4 ділянки на 800 десятин 1.392 сажні. Загальна кількістьземель, орендованих купцем Фіялковським, становила 3.120 десятин 1.213сажнів землі станичних юртів та військових запасних земель. ⁹⁰

Водночас на козацьких землях з`являютьсялюди сторонніх відомств, які користувалися значною кількістю військової землі і при цьому не дотримуються умов оренди. Це призводило до серйозних конфліктів між станичниками та орендарями. Один із таких конфліктів зафіксований у документах військової канцелярії. У 1863 році державні селяни в Покровській станиці орендували землі козаків, що переселилися на Кубань. За умовамиїм в користування на 2 роки надавалися садиби і паї козаків та право навипас худоби на громадських пасовищах. Орендарі пригнали в станицю не тількивласну худобу, але й стада родичів та знайомих. Це призвело до надмірноговикористання станичних пасовищ. Тодігромада Покровської станиці постановила, що орендарі мають право випасатина громадських пасовищах робочих волів та коней і не більше 10 штук та15 штук овець.<sup>91</sup> Відповіддюна таке рішення станичної громади була скарга орендарів. Вона була переданадо канцелярії новоросійського та бессарабського генерал-губернатора. Державніселяни скаржилися на те, що козаки чинять їм утиски і нехтують їх правана землю, яку вони придбали. Але скарга мала протилежні наслідки: новоросійський та бессарабський генерал-губернатор зобов`язав Азовську військову канцелярію розтлумачити орендарям їх права та обов`язки на військових землях і особливо акцентувати увагу на тому, що всі орендарі, які проживають на землях війська, підпорядковуються станичній управі, а отже, і рішенням станичної громади. ⁹²Подібною постановою підтверджувався пріоритет рішень станичної громадиу вирішенні питань землекористування в межах станиці.

Отже, протягом 33 років проживання в Приазов`ї азовські козаки не мали приватної земельної власності. Власником землівиступало Азовське козацьке військо. Військова канцелярія була головнимрозпорядником військових земель. У межах станиці функції контролю земельноївласності здійснювала станична управа. Під її наглядом станична громададілила землі станичного юрту на ріллю, сінокоси та пасовиська; розподілялаокремі ділянки між станичниками, визначала землі для орендування, лісоводства,під хутори та млини. Фактично козаки не були власниками землі. Стосовновійська, вони були землекористувачами.

З дозволу станичної громади на станичнихземлях офіцери і козаки війська заводили хутори. Відхід азовців на хуторизбільшував їх шанси стати власником земельних ділянок. Щоб закріпити засобою хутірські ділянки, козаки в короткий термін засаджували їх фруктовимисадами, лісосмугами та будували на них греблі, млини. Зацікавленість урядув прибуткових господарствах, у межах яких були різного роду підприємства заводи, фабрики, водяні млини, а також лісонасадження, сприяла здійсненнюсподівань та прагнень азовців. Статут про благоустрій у козацьких селищах 1857 року надав козакам право довічно володіти водяними млинами, садамиі землею, що була під ними.

У 1857 році на військо були поширені положення Статуту про благоустрій у козацьких селищах війська Донського , за якимивійськовим чиновникам і їх сім`ям ділянки землі відводилися в довічне володіння.На служилих козаків і офіцерів поширювалося право приватного землеволодіння. Але вже через рік вийшли нові правила про наділ безпомісних та дрібнопоміснихчиновників козацьких військ тільки строковими земельними ділянками терміном на 15років. Азовські козаки, ще не ставши власниками землі, знову змушені булилише користуватися нею. Тільки з виходом на пенсію азовські офіцери отримувализемлю, що надавалася їм на ранг, у приватну власність. Повними власникамиземельних ділянок азовці стали після виходу Положення про скасування Азовськоговійська в 1865 році. Згідно з Положенням азовські офіцери, що залишалися на місцях попереднього поселення, записувалися до дворянства Катеринославської губернії, отримували у повну власність присадибні земельні ділянки, а також ділянки, що були надані їм на ранг. Нижнім чинам Азовського війська, щозгідно з Положенням 1865 року стали селянами, передавались у власність присадибні ділянки і надавалися з громадської власності 9-десятинні земельні наділи.

Після виходу Положення про скасування Азовського війська в 1865 році колишні азовці платили щорічний оброчний податок на землю. Згодом надані у користування ділянки землі викуплялисяколишніми козаками у повну власність. У 1885 році колишні азовці, що мешкалив межах Маріупольського повіту, мали на двір по 19,6 десятин землі. Такіділянки землі були меншими за наділи німецьких, єврейських та грецькихколоністів-поселян, але значно більшими за ділянки колишніх поміщицькихта державних селян.

Сільське господарство. Місцевість,на якій були поселені азовські козаки, являла собою простору відкритурівнину, яка непомітно знижується до моря і пересікається в багатьох місцяхрічками, балками та байраками .⁹³ Через землі війська протікали річки Берда, Кальчик, Каратиш, Солона. Припоселенні азовців водні запаси місцевості були достатніми для проживаннята господарювання. Грунти в межах війська були різноманітні: на півночі чорноземи, придатні для хліборобства, на півдні піщано-кам`янисті грунти,що часто обезводнювалися. Землі Азовського війська вважалися одними з найродючішихсеред 9-ти повітів Катеринославської губернії. Клімат був помірний. Віддаленістьвід кордонів, поселення на обжитій території серед мирного населення, переважанняв ньому обивательського елементу над козацьким, сприятливі кліматичні та географічні умови, наближеність до сухопутних та морських шляхів визначили господарські пріоритети азовських козаків. Основою козацьких господарствстало сільське господарство. Хліборобство та скотарство було провідноюгалуззю в господарській діяльності азовських козаків. Городництво, садівництво,луговодство відігравали допоміжну роль у заняттях козаків.

При всіх географічних та кліматичних перевагах наданої для поселення війська місцевості перші роки господарювання азовців були позначені негативними рисами. Козаки прагнули оселитися в Чорноморії, а отримали землі в Приазов`ї. Заява уряду на тимчасове поселення в Катеринославській губернії в Олександрівському повіті підкріплювала думку козаків про швидке переселення їх на землі поблизу Чорноморського війська. Саме тому козакидеякий час не обзаводилися господарством і жили в землянках. Перші неврожайніроки і, як наслідок, голод 1833 року тільки підкріплювали прагнення азовцівпереселитися на Кубань. Невдоволення козаків своїм становищем вилилисяв конфлікти між ними і наказним отаманом, який намагався всіма засобамисхилити козаків до активного господарювання на відведених землях. Хвилюнезадоволення вдалося зупинити тільки за допомогою новоросійського та бессарабськогогенерал-губернатора.

Приєднання до війська нових земель та мешканців сусідніх населених пунктів стимулювало розвиток козацьких господарств.Приєднані до війська міщани Петровського посаду та селяни селища Новоспаськогодопомогли задунайцям звернути увагу на переваги місцевості та окремих галузейгосподарства. Наближеність військових земель до морських портів, жваваторгівля навколишнього населення переконали азовців у перевагах відведеноїїм під поселення території.

Хліборобство у війську було тим заняттям, якому азовські козаки приділяли найбільше часу, уваги та зусиль. І це невипадково. Зернові культури були основним продуктом споживання козаків,їх худоби, а також одним із головних предметів експорту в країнах ЗахідноїЄвропи та Східного Середземномор я. Основними зерновими культурами, яківирощувалися на землях Азовського козацького війська, були пшениця, жито,овес, просо, гречка. Перевага віддавалася пшениці через її попит на зовнішньомуринку. У війську із сортів пшениці сіяли арнаутку, гірку, болгарську жовтоколосута чорноколосу з синіми остюками. Болгарські сорти пшениці були принесенікозаками з-за Дунаю. Жито, овес, просо та інші зернові культури сіяли,в основному, для задовільнення власних потреб. Рештки врожаю цих культурпродавалися в околицях козацького формування.

Для отримання добрих врожаїв азовці застосовували переважно двопільну систему обробітки землі. Свої наділи козаки ділилина 2 частини: перша відводилася під посіви, друга під пасовиська чи толоку.Землі, що пускали в толоку чи під випас худоби, не розорювали протягом 2 3-х років. Це дозволяло за допомогою тієї ж худоби позбутися бур`яну і добре удобрити органікою землю. Після цього терміну на ділянці сіяливисокосортну пшеницю або льон, який також користувався значним попитомна внутрішньому та зовнішньому ринках. Земля, яка за 2-3 роки відпочилаі добре удобрилася, за умови врахування сівозміни, давала можливість протягом3-5 наступних років вирощувати високі врожаї. Поле, що відводилося підпосіви, поділялося в свою чергу ще на дві частини. Одну частину відводилипід озимину, другу під ярину. Азовські козаки ретельно дотримувалисясівозмін. На тій частині, що раніше була під толокою чипасовиськом, сіяли льон або пшеницю, наступного року засівали житом, третьогороку іншими зерновими, як-то вівсом, ячменем, просом. Кількість посівівзалежала від числа робочих рук, кількості худоби і положення самої ділянкивідносно зручностей для збуту зерна. У 30-х роках ХІХ століття під посівизернових в Азовському війську відводилося 33,8% всіх військових земель(20.000 із 59.022 десятин). Поступово посівні площі під зернові збільшуються.⁹⁴

Із збільшенням посівних площ збільшується і кількість зібраного зерна. З кінця 30-х років ХІХ століття помітна тенденція до поширення інтенсивного господарювання, де при зменшенні посівних площ, урожаї поступово збільшуються.⁹⁵ Ці тенденції показані в таблиці посівів та врожаїв у Азовському козацькому війську.
 

Причинами збільшення врожаїв при зменшенні посівних площ є: 1) застосування двопільної системи обробітку землі; 2)використання природних добрив; 3) дотримування чіткої сівозміни та інше.Саме завдяки таким факторам маємо стійку тенденцію збільшення врожаїв.

Показники врожаю в Азовському війську ⁹⁶дещо вищі за показники врожаю в найкращих господарствах німецьких колоністів,де з 1848 по 1858 роки врожай хліба озимого доходив до сам-5, а яровогодо сам-7 ?.⁹⁷ В.Павловичстверджує, що в 50-х роках середній урожай в Азовському козацькому військутримається: озимого близько сам-5 ? з долями і ярового близько сам-8? з долями.⁹⁸ ВідомостіАзовської військової канцелярії Про кількість зібраного хліба ⁹⁹підтверджують дані В.Павловича. Рівень урожаїв в Азовському козацькомувійську показано в таблиці:
 

Маємо можливість порівняти зростання населення та врожайності зернових Азовського козацького війська в межах Катеринославської губернії. У 1838 році населення війська становило 0,8% всього населеннягубернії і вирощувало 0,4% всього зерна Катеринославщини. Через 20 років у 1857 1858 роках азовці складали 1% населення губернії і вирощували 1,2% зернових. Отже, за 20 років врожаї зростали в 4 рази швидше за населення Азовського війська.

Урожаї в Азовському війську використовувалися наступним чином: із зібраного зерна визначали частину на посіви в наступному році, частину для запасних магазинів у рахунок колишніх недоїмок та обов`язкового збору за поточний рік, частину на повернення державних позик продовольством у разі неврожаїв. Забезпечення хлібних магазинів зерном та використаннязапасів визначалися правилами із Статуту про народне продовольство . ¹⁰⁰Згідно з ним кожен козак та урядник війська, а також їх сини, які користуютьсястаничними паями, мали внести до станичного запасного магазину 6 гарнцівжита або пшениці та 4 гарнці вівса або ячменю (в сумі це становило шостучастину четвертей зернових). ¹⁰¹У 1857 році, коли кількість населення війська була найбільшою, в 5-ти хлібнихвійськових магазинах зберігалося 2.329 четвертей хліба.¹⁰²У них зберігали також муку та крупи. У 1836 році запас муки та крупів становив276 четвертей 2 четверика 7 гарнців; у 1837 році 462 четверті 3 четверика1 гарнець; в 1838 році 595 четвертей.¹⁰³ Кількість продуктів, що зберігалися в хлібних магазинах своєрідних продовольчихскладах залежала від кількості населення, що проживало в межах військовихземель.

Зростання врожаїв зернових культур в Азовському козацькому війську до сам- 6 і вище дають підставу стверджувати, що азовці виробляли зерна більше власних потреб. Військо регулярно продавало зернона користь військових прибутків. Окремі сорти пшениці, які вирощувалисяазовцями, особливо цінувалися. Це, передусім, жовтоколоса та чорноколосаболгарська з синіми остюками. Під цими сортами було більше 20.000 десятин.Її вирощували переважно на чорноземних та піщаних грунтах станиць Петровськоїта Новоспаської. Землю, на якій планувалося сіяти болгарську пшеницю, на3 роки пускали в толоку під випас худоби, а потім тільки розорювали тасіяли. Болгарська пшениця коштувала вдвічі дорожче за звичайні сорти.¹⁰⁴ Недаремно військо представило на Всесвітній виставці виробів сільськогогосподарства і промисловості, яка проходила в Лондоні в 1851 році, самесорти болгарської пшениці.¹⁰⁵Лондонська королівська комісія нагородила вирощену азовськими козакамиболгарську пшеницю медалями 2-го ступеня. 28 березня 1853 року медалі булипередано зауряд-хорунжому Солонському та козаку Сосновському.¹⁰⁶

Ціни на хліб та зерно постійно зросталиі в 1856 1857 роках середня ціна четверті зерна, вирощеного азовцями, коштувала:пшениці 7 карбованців 78 копійок сріблом; жита 5 карбованців 16 копійок;вівса 4 карбованці 60 копійок; ячменю 4 карбованці 45 копійок, проса 4 карбованці 36 копійок; гречки 4 карбованці 22 копійки.¹⁰⁷

Наслідком прибутковості хліборобства стало поширення оренди як серед козаків, так і сторонніх осіб, що орендувализемлю в азовців. Уже наприкінці 30-х років земельні угіддя війська приносилийому значний прибуток 10.000 карбованців. У 40-х роках ХІХ століття прибуток із земельного відкупу збільшився вдвічі і становив 20.000 карбованців асигнаціями. ¹⁰⁸Є підстави говорити про товарну спрямованість козацьких господарств, детоваром були продукти основної галузі господарства азовців хліборобствата земля.

Значну роль у господарстві азовців відігравало скотарство. Ним козаки займалися ще за Дунаєм і мали певний досвід у ційгалузі. Задунайці, при переселенні на батьківщину, привели із собою 2.500коней і близько 500 штук овець. Відсутність постійного місця поселенняпривела до швидкого скорочення поголів`я худоби, приведеної вихідцями ізтурецьких володінь.

З поселенням козаків на Південній Україні необхідність худоби для розвитку козацьких господарств стала очевидною.Саме тому уряд надає в 1832 році грошові позики найбіднішим козацьким сім`яму розмірі 40 карбованців на придбання худоби. Азовці, освоюючи землі Приазов`я, віддавали перевагу волам, а не коням, як це було за Дунаєм. Воли в господарствахазовців були черкаської породи і використовувалися як тяглова робоча сила, безякої, при особливості приазовських грунтів, успішне хліборобство булоб затруднене . Адже грунти були важкими, подекуди піщано-кам`янистими,і їх можна розорювати спеціальним плугом, якого мали тягнути 2 4 пари волів.Крім польових робіт ця худоба використовувалася для перевезення вантажів.Використання волів для перевезення вантажів обходилося дешевше, ніж використанняв цих цілях коней.

Азовці вже не мали коней запорозьких порід ,а використовували для своїх потреб простих і степових коней , які не відзначалисяні зростом, ні силою, ні здатністю переносити складні кліматичні умови.Коні купувалися козаками у навколишніх селян, поміщиків і використовувалисядля летючих пошт , для поїздок у різнихсправах за межі війська. Азовські офіцери для власних потреб купували породистихконей на поміщицьких кінних заводах та в іноземних колоністів, які утримувализмішану породу коней від простих маток і кровних жеребців.¹⁰⁹

Крім волів та коней козаки у своїх господарствах тримали корів, кіз та свиней. Обмежена кількість землі не дозволяла азовцям активно розвивати таку перспективну на Південній Україні галузь сільського господарства як вівчарство. На утримання однієї вівці необхідно булодесятини землі. Азовські козаки не могли собі цього дозволити, тому мали в своїхгосподарствах таку кількість овець простої (степової) породи, яка задовольнялалише власні потреби. Військо не мало і громадських табунів та стад, а вразі потреби в них військова канцелярія використовувала худобу козаків.Худоба азовцями використовувалася тільки для власних потреб і не була предметомторгівлі. Із збільшенням населення козацького формування зростала і кількістьхудоби в межах військових земель. ¹¹⁰
 

У середньому по війську на одну родинуприпадало по 4 воли, 2 корови з телицями, 6 штук овець і кінь. Така кількістьхудоби на родину дозволяла азовцям повноцінно обробляти земельні наділи,самостійно здійснювати перевезення вантажів у межах і поза межами військовихземель, задовольняти потреби козацьких сімей в молочно-м`ясних продуктах.У порівнянні з державними селянами, азовці утримували вдвічі більше великоїрогатої худоби, але менше овець. Колоністи на відміну від козаків та селянвіддавали перевагу не волам, а коням. Коні в іноземних колоніях застосовувалисядля обробки землі та перевезення вантажів.¹¹¹

На утримання худоби азовських козаків укожній станиці відводилася земля під громадські пасовиська та під травина викоси. Щоб уникнути непорозумінь під час сінокосів, військова канцеляріярозробила правила сінокосу і оголосила їх наказом по війську. Так, передпочатком сінокосу кожна станична громада мала поділити відведену під травимісцевість на окремі ділянки за кількістю дворів у станиці. Ці ділянкиповинні були бути однаковими за розмірами і рівними за якістю трав. Якщокозацька родина не в змозі була скосити сіно на своїй ділянці, то вонамала право наймати косарів, або здавати свою ділянку в оренду. Бідні родиниотримували ділянку трави ближче до станиці, бо мали менше можливостей дляпроведення сінокосу та перевезення сіна. Після загального сінокосу громадамогла дозволити козакам косити трави в межах станиці за певну плату.

В Азовському козацькому війську практикувалася заготівля сіна для військового фонду. Сіно з цього фонду використовувалось у неврожайні роки як допомога господарям і для утримання коней під часбойових дій. У мирні та врожайні роки військове сіно розходилося дуже повільно.Так, за 1856 1859 роки військо нараховувало 248 кіп сіна. За наказом генерал-губернатора 30 кіп було видано офіцерам внутрішньої служби, 17 кіп виділено на півріччя 7-ми поштовим коням і 6 кіп бур`яну пішло на опалення військового цегельного заводу.¹¹² Кожного рокуу козацькому формуванні залишалася значна кількість сіна, яке було заготовленев попередні роки. Якщо воно мало товарний вигляд, то за наказом військовоїканцелярії, продавалося. Середня ціна пуда сіна коштувала близько 20 коп.Отже, в межах війська були багаті сінокоси і сіна вистачало для задоволенняпотреб як станичників, так, власне, і самого козацького формування. Частковогромадські сінокоси здавалися в оренду як під викіс трав, так і під пасовиська.

Худоба у війську не була основним предметом купівлі-продажу. Її кількість була такою, що задовольняла тільки власніпотреби азовців. Однак військові та станичні громадські суми поповнювалисяза рахунок коштів, що надходили від оренди військових і станичних сінокосівта пасовиськ. Сінокоси та пасовиська в Азовському формуванні були багатимиі дозволяли не тільки підтримувати на одному рівні поголів`я худоби в йогомежах, а й отримувати значні прибутки.

Наявність худоби у війську була ознакоюблагополуччя і заможності козацьких господарств, одним із важливих критеріївїх матеріального становища. Саме тому худобу берегли і не розпродували.Про те, що худоба мала велику цінність, свідчить хоч би той факт, що тількиза травень 1837 року у війську було зареєстровано 8 випадків конокрадстваі 2 випадки викрадення волів.¹¹³З переселенням на Кубань козаки також не розпродували худоби, а брали їїз собою. Вони були переконані, що з нею буде легше обжитися на нових місцях.

Допоміжними галузями сільського господарства азовців було городництво та садівництво. Городництвом азовці займалисявиключно для задоволення власних потреб. Рештки овочів продавалися на місцевихнедільних базарах. Основними городніми культурами були капуста, картопля(через значну кількість виробів із зерна її ставили в один ряд з овочамиі вирощували малими кількостями), огірки,моркву, кавуни, дині. Але й були такі козацькі господарства, які не садовилигородини і купляли овочі на місцевих базарах. Козаки таких господарствзасівали свої земельні ділянки тільки тими культурами, на які був великийпопит, зерновими та льоном, і отримували від цього значні прибутки. Витратина купівлю овочів були незначними в порівнянні з розмірами прибутку відпроданого зерна.

Азовські козаки займалися садівництвомта лісоводством. На Бердянському пустищі до поселення війська не було ніяких насаджень. У балках та по берегах річок росли невеликі чагарники. Томупід час будівництва власних і громадських споруд азовці мусили їздити доБахмутського лісу та купувати деревину в інших регіонах. Освоюючи відведеніпід поселення землі, козаки намагалися садити дерева, та ті погано приживалися.Вирощення громадських садів та лісових насаджень виявилося взагалі кропіткоюі збитковою справою. Тому азовці не приділяли належної уваги розведеннюгромадських садів та лісосмуг всупереч Статуту про благоустрій у козацькихселищах . За Статутом козаки мусили займатися на військових землях лісоводством та садівництвом, щоб приносити користь краю й задовольняти власні тагромадські потреби .¹¹⁴

Згідно з наказом Міністерства державногомайна 16 вересня 1857 року з`являється розпорядження новоросійського табессарабського генерал-губернатора, де станичним управам наказується відвестипід садівництво ділянку землі і зобов`язати кожного козака, урядника, малолітку посадити дерев стільки, скільки буде потрібно для того, щоб засадити, відведену під громадський сад, площу. Та й після цього розпорядження справа, пов`язана із громадським садівництвом, не набула особливого розвитку. В 1859 роцічиновник із особливих доручень у справах іррегулярних військ при новоросійськомута бессарабському генерал-губернаторі Малишевський доповідав О.Г.Строганову, що в Азовському козацькому війську, на відведених під громадські сади ділянках, до посадки дерев приступили тільки мешканці Новоспаської станиці. Ділянки ж інших станиць використовувалися не за призначенням. У зв`язку з чим генерал-губернатор зобов`язав станичні управи по осені прийняти найсуворіші заходи для розведеннягромадських садів.<sup>115</sup> Станичникимали посадити ті породи дерев, які більш пристосовані до умов краю. Станичніуправи мусили тепер кожного року 1 жовтня надсилати в канцелярію губернаторадокладну інформацію про кількість посаджених дерев та стан насаджень. Уразі невиконання цих розпоряджень О.Г.Строганов попереджував про правові покарання відповідальних осіб.<sup>116</sup> Як наслідок у серпні 1859 року станичні управи повідомляли про готовність станичників приступити до посадки дерев. Однак тільки на весні 1860 рокуділянки, що були відведені під громадські сади, були засаджені деревами,які були менш вибагливими до кліматичних умов Приазов`я.

Азовці на громадських ділянках садили якфруктові дерева, як-то: вишні, яблуні, абрикоси, сливи, кислиці, груші,терен, так і дикі осокори, ясени, дуби, акації, верби, лозу та інші.До несприятливих умов додавалися відсутність досвіду в цій справі та, можливо,недбале ставлення станичників до громадських насаджень. Показовим з цьогоприводу є рапорт Стародубівської станичної управи, в якому повідомлялося, що із посаджених весною 4.925 саджанців прийнялося тільки 270. ¹¹⁷Кожної весни та осені козаки змушені були садити значну кількість саджанців.

Дещо іншою була ситуація із садками приватних осіб. Козаки садили дерева одразу із заведенням власного господарства наприсадибних ділянках та на хуторах, бо таким чином намагалися закріпитиза собою ділянки землі, на яких господарювали.¹¹⁸

Необхідно зазначити, що перевага віддавалася диким сортам дерев над фруктовими, через дороговизну робочих рук длядогляду садів, часті неврожаї, що приносили збитки, незначний попит нафрукти з причини значної кількості дешевих кавунів і динь та високих цін, в порівнянні з іншими продуктами, на фрукти. Але громадський фруктовийсад у Петровському посаді був гордістю азовців. Він був досить знаменитий за своєю величиною і за хорошими сортами фруктових дерев . ¹¹⁹

У 1865 році громадськими садами та лісосмугами в Азовському війську було зайнято 206 десятин 468 сажнів,¹²⁰ що становило 0,3% усієї наявної військової землі. Всі штучні і природнінасадження були оголошені військовою власністю і передавались у громадськекористування. Водночас станичникам заборонялося використовувати їх бездозволу військової канцелярії.

Отже, провідною і найбільш прибутковоюгалуззю господарства азовських козаків було хліборобство. Азовці засівализерновими культурами, переважно пшеницею, дві третини всіх військових земель.Зібраний урожай йшов для задоволення власних та громадських потреб азовськихкозаків. З 50-х років ХІХ століття рівень врожаїв у війську значно перевищуваввласні потреби козаків. Надлишки зерна продавалися якв межах регіону, так і через Бердянський та Маріупольський порти за кордон.

Через обмежену кількість військових земель скотарство в Азовському формуванні не досягло таких успіхів як хліборобство. Громадських табунів азовські козаки не мали, але власну худобу утримували. Для утримання худоби козаків у кожній станиці відводилися ділянки земліпід громадські пасовиська та сінокоси. Наказом по Азовському війську зметою уникнення різного роду непорозумінь були оголошені правила сінокосу.Кількість худоби у війську була такою, що повністю задовольняла потребиазовців у тягловій силі та продуктах тваринництва. Худоба для козацькихгосподарств була одним із головних критеріїв їх матеріального благополуччя.

Городництво та садівництво відігравалидопоміжну роль у господарстві азовців. Ці галузі сільського господарствазадовольняли власні потреби козаків в овочах і фруктах та допомагали їмпережити кризові й неврожайні роки.

Промисли та торгівля. Для задоволення, переважно, власних потреб козаки Азовськоговійська займалися різного роду промислами. Одним із найрозвинутіших бувтрадиційний рибальський промисел. Ним козаки займалися ще за Дунаєм і вінбув основною галуззю господарства Задунайського козацтва. В Азовськомукозацькому формуванні рибальством займалися виключно заради власних потреб.У розпорядженні азовців було декілька річок і частина узбережжя Азовськогоморя від гирла Берди на 10 верст на схід. У цих водоймищах козаки ловилитарань, судака, коропів, білугу, осетрів та іншу рибу. На території військовихземель були три рибопереробні заводи, що перейшли козакам від петровськихміщан. Але товарне рибальство в Азовському війську не поширилося і в 1858році існувало лише 2 рибні заводи ( шалаші ). Оскільки берег Азовськогоморя вважався складовою частиною військового надбання, то віддавався воброчне утримання для збільшення прибутків козацького формування. Так,за перше півріччя 1836 року до військового скарбу надійшло 131 карбованець 25 копійок сріблом за рибний відкуп, а з 1 жовтня 1837 року до 1 жовтня1 838 року 22 півімперіали 66 карбованців і 25 копійок сріблом. З часом прибуток від рибного відкупу збільшуєтьсяі в 1856 році було отримано 1.100 карбованців сріблом.¹²¹

Але рибальство було далеко не єдиним промислом в Азовському козацькому війську. В 30-х роках ХІХ століття азовці інтенсивно будувалися, а тому гостро постало питання наявності будівельного матеріалу. В зв`язку з цим у 1838 році з військової суми було відраховано 55 півімперіалів 4 карбованці 50 копійок сріблом на будівництво цегельного заводу в Петровській станиці.<sup>122</sup> Вірогідно, щоцей завод не забезпечував повною мірою потреби азовців у будівельному матеріалі, бо його нестача зберігалася і надалі. В 40-х роках ХІХ століття на військових землях була знайдена синя і сіра глина, яка після випробування на Керченському чавуноливарному заводі, була визнана придатною для будівництва навіть доменних печей. Купець Славський доставляв її для широкого використання на Керченський чавуноливарний завод.<sup>123</sup>Наявність місцевої глини і нестача будівельного матеріалу для військовихпотреб сприяли розв`язанню питання про будівництво цегельного та черепичногозаводів. У липні 1856 року генерал-губернатор О.Г.Строганов дозволив військовійканцелярії виділити з військового скарбу 300 карбованців сріблом, щоб розпочатибудівництво заводів для виробництва цегли та черепиці. За короткий термінбули збудовані 2 маленькі заводи черепичний та цегельний. За своє існуваннявони задовольнили не тільки потреби війська, а й усієї округи. Реалізаціяпродукції в більш віддалені місця була досить невигідною і навіть збитковоюсправою. Тому у 1863 році заводи були демонтовані, а їх печі продані заукціону. Піч для випалювання цегли була куплена козаком Єфимом Безборотькомза 30 карбованців 50 копійок сріблом, а піч для випалювання черепиці купивза 8 карбованців сріблом козак Данило Охріменко.¹²⁴

Військо мало у Петровську 2 інструментальні заводи, де виробництвом було зайнято 70 осіб. Ними виготовлялося продукції на 27.065 карбованців. На жаль, інформація про інструментальні заводи поміщена тільки в Пам ятній книзі Катеринославської губернії на 1864 рік ¹²⁵й іншими джерелами не підтверджується. Якщо ж у Петровському посаді булиці заводи і виготовляли продукції на вказану суму, то це виробництво можнавважати прибутковим. Особливо якщо врахувати попит на продукцію і порівнятиз найближчими промисловими підприємствами, наприклад із Штейндорфськиммашинобудівним заводом, який наприкінці 50-х років ХІХ століття займав2-е місце (після Луганського ливарного заводу) серед промислових підприємствКатеринославської губернії та Таганрозького градоначальства. Завод належавприватній особі ротмістру Шуману, і спеціалізувався на виробництві сільськогосподарськихмашин та знарядь. На заводі працювало близько 70 чоловік, які щорічно вироблялипродукції на 30.000 карбованців.¹²⁶ Як бачимо, прибуток заводів, що знаходилися в межах Азовського козацького війська, на 1.935 карбованців менший за щорічний прибуток одного з найбільших у Катеринославській губернії та Таганрозькому градоначальстві за розмірами виробництва сільськогосподарських машин та знарядь.

З розвитком хліборобства в Азовському козацькому війську великого значення набуває млинарство. Про його значний розвитоксвідчить кількість млинів на військових землях. У 1836 році азовці мали31 водяний млин і вітряк.¹²⁷У 1838 році кількість їх збільшилася до 35-ти,¹²⁸ а в кінці 50-х років козаки утримували уже 49 водяних млинів і вітряків. ¹²⁹

Розвиток млинарства регулювався спеціальними нормативними актами. Будувати млини та вітряки дозволялося всім бажаючимкозакам у разі погодження двох третин станичної громади. Кількість землі,яку громада могла виділити під млин, обмежувалася 1 десятиною на 2 постави.Власники млинів платили на користь війська або станиці грошовий податок.Власники мали право продавати млини та вітряки, за умови продажу їх козакамчи громаді станиці. Якщо млин заводив військовий чиновник, він мав правонаймати 2-х робітників для нагляду за роботою млина чи вітряка.

Млини та вітряки приносили значні прибутки їх власникам. Суми, затрачені на їх будівництво, покривалися протягом 2 3 років. На будівництво вітряка чи млина витрачалося в середньому 800 карбованців сріблом, а чистого прибутку вони давали близько 200 300 карбованців срібломщорічно.

Азовці займалися горілчаним та винним промислом. Питання щодо цього промислу обговорювалося у вищих інстанціях ще в 1830 1831 роках під час розробки проекту поселення задунайців. Й.Гладкий пропонував дозволити козакам вільний продаж вина та горілки. Але уряд зупинився напитному відкупі, прибутки від якогомали йти до військового скарбу. В 1834 році було затверджено положенняКомітету міністрів про горілчаний відкуп в Азовському козацькому військуна 10 років, починаючи з 1835 року.¹³⁰Козацьке формування отримало право здавати у відкуп продаж горілки і винав межах військових земель на користь військових прибутків. Азовській військовійканцелярії надавалося право вибирати відкупщика. Вона повинна була враховуватифінансову спроможність майбутнього відкупщика, його авторитет і положенняв суспільстві.

На території Азовського козацького формування винокурень не було. Відкупщик повинен був закупити горілчані напої та вина за межами війська, завезти їх до питних будинків і реалізовувати по заздалегідьузгодженій з військовою канцелярією ціні. Під час завезення горілчанихнапоїв та вина на територію військових земель вироби винокуріння обкладалисяподатком, а гроші надходили до військової скарбниці. Крім того, до військовихгромадських сум надходила встановлена військовою канцелярією платня з кожноговідра проданої горілки. Отже, козацьке формування обкладало податком виробивинокуріння як під час завозу їх на територію війська, так і під час продажу.В цьому й полягав зміст питного відкупу в Азовському козацькому війську.

Ймовірно, що термін питного відкупу в Азовському формуванні, що раніше визначався 10 роками, був продовжений ще на 5 років. Підтвердженням цьому є той факт, що в 1857 році військо отримало від генерал-майора Корфа 155 карбованців 44 копійки за винний відкуп 1847 1849 років. Водночасцей факт свідчить і про те, що козацьке формування не завжди вдало вибиралособі відкупщика і через це несло значні збитки.

Питний відкуп був основним джерелом прибутків Азовського війська протягом 1835 1850-х років. У 1836 році він становив 97% всієї військової громадської суми.¹³¹ В 40-х роках ХІХ століття прибутки від питного відкупу сягали до 80%. ¹³²

Протягом усього періоду існування винноїмонополії у війську адміністрація козацького формування намагалася віддавати питний відкуп у руки людини з хорошою репутацією. Проте були випадки,коли відкупщики порушували взяті на себе зобов`язання. Вони завозили замість пінного вина, вино вищого сорту, ціна якого була досить висока і майженедоступна для більшості рядових козаків. Агенти відкупщика по продажупродукції винокуріння розбавляли горілку та вино водою, обраховували покупцівтощо. Все це призводило до поширення корчемства.

Незважаючи на загрозу суворого покараннякозаки все ж таки в домашніх умовах виготовляли горілку з пшениці та жита,а також займалися виноробством. Протягом усього періоду існування військав Приазов`ї Олександрівський повітовий суд регулярно порушував корчемськісправи про незаконне виробництво горілки та торгівлю нею азовськими козаками.Так, наприклад, лише в травні 1837 рокуповітовим судом розглядалися 2 справи про незаконне корчемство козаківДмитра Сніжка і Герасима Чумаченка. ¹³³

Виробництво горілки та вина було вигідною справою і деякі козаки намагалися перетворити його в справжній промисел.Не лякали їх навіть суворі урядові постанови та високі штрафи. Азовці частіше вдавалися до послуг станичників, що виробляли горілку, ніж до закладіввідкупщиків. Сучасники відзначали, що азовські козаки рідко відвідують питні будинки, хіба що в свята і то більше для розмов ніж дляпияцтва.¹³⁴

Отже, різноманітні промисли, якими займалися козаки, не мали вирішального значення для загального господарства, алебули суттєвою допомогою і підтримкою.

Особливе значення для економічного розвитку Азовського війська мала торгівля. Питання про ведення торгівлі козакамипостало одразу після створення війська. 26 листопада 1835 року Азовськавійськова канцелярія звернулася до новоросійського та бессарабського генерал-губернатора з проханням дозволити козакам займатися торгівлею, бо вони бажають цьогоі мають для розвитку справи відповідні капітали.¹³⁵ М.С.Воронцов радився з цього приводу з управляючим Військового міністерства. Останній висловив позитивне ставлення до заняття азовськими козаками торгівлею. Розпорядженням Військового міністерства від 14 лютого 1836 року козакам-азовцям було дозволено вести торгівлю і займатися промислами на рівні з купецтвом із записом в уставні торгові розряди і з оплатою відповідних податків. ¹³⁶Так у війську оформилося Товариство торгових козаків. Воно діяло відповіднодо загальних постанов та законів щодо торгівлі в козацьких військах. Згідноз Торговим статутом козаки могли вільно торгувати як в межах військовихземель, так і поза ними. Коли азовці торгували за межами війська, вонисплачували податки в державну казну і підлягали загальнодержавним торговимзаконам. Азовські козаки мали право торгувати товарами, які вироблялисяяк у війську, так і поза його межами. Козаки Торгового товариства малиправо на особисте звільнення від служби, але платили за це грошовий внесокдо військового скарбу.

Умови вступу до Торгового товариства були жорсткими. Щоб стати членом Товариства, азовець мав надати довідку пронаявність у нього відповідного капіталу. Розміри особистих заощаджень козакамали бути в грошах, векселях і товарах не менше ніж 1.500 карбованців сріблом.Бажаючий вступити до Товариства повинен був також подати письмове свідченнястаничної громади про бездоганну поведінку. Станична громада мала засвідчити,що козак гарної поведінки, добре і чесно веде своє господарство. Під гарною поведінкою розуміли не бути під слідством, у штрафах чи покараннях. Обов`язковопотрібною була письмова згода козаків Торгового товариства прийняти бажаючогодо своїх лав і розписка про стягнення з нього грошового внеску за звільненнявід служби в наступному році. Про зарахування козака до Торгового товариствасповіщалося циркуляром по війську і роздруковувалося столичними Відомостями .¹³⁷

Азовські козаки могли добровільно вийтиз Торгового товариства і тоді їх записували в першу чергу на польову чивнутрішню службу. Торгове товариство могло вивести козака із свого складу,якщо він не в змозі був виплатити свої борги або оголошував себе банкротом.Якщо банкрот не мав боргів, його зараховували в першу чергу на службу.Якщо ж козак мав борги, то починалосяслідство. Коли в ході розслідування виявлялося зле банкрутство , тодімайно боржника використовувалося для сплати боргів, а на козака очікувалопублічне тілесне покарання і відправка на службу поза чергою на 2 зміни.¹³⁸ Подібні випадки мали попереджувати так звані довірені Торгового товариства. Їх обирали на 2 роки із середовища торгових козаків. Довіреними особамиставали благонадійні азовці, що мали не менше 30-ти років і не були поміжсобою родичами. Довірені Товариства підпорядковувалися Комерційному суду.Їм ставилося в обов`язок підтримувати розвиток торгівлі на військових земляхі розширювати Торгове товариство новими членами. Вони наглядали за дотриманнямазовцями законів торгівлі, стежили за вчасною виплатою щорічного грошовоговнеску в різні державні заклади та у військову скарбницю. Внесок до останньоїстановив 57 карбованців15 копійок сріблом з кожного козака, що займавсяторгівлею. Козаки також щорічно платили 3 карбованці на шнурові книги і3 карбованці на богоугодні заклади. За надходженням грошей слідкувала військоваканцелярія, яка нагадувала довіреним Торгового товариства про необхідністьвчасних внесків. Після сплати торговими козаками всіх внесків військоваканцелярія виписувала азовцям, що торгують, посвідчення встановленого зразкана спеціальному гербовому папері. В разі несплати внесків козаки не отримувалипосвідчення і не вносилися до загального списку членів Торгового товариства.

Згідно із Торговим статутом кількістьторгових козаків у війську не могла перевищувати 750 осіб. Всі вони повиннібули жити в межах козацького формування і відлучатися тільки у справах на незначний час. Та Торгове товариство азовських козаків ніколи не малотакої кількості, оскільки і саме військо було незначним у порівнянні зіншими козацькими військами Російської імперії. У 1859 1860 роках торговіпосвідчення мали 34 азовські козаки, в 1861 році 40 азовців. За тим жестатутом кількість торгових козаків в окремих станицях мала відповідатикількості населення станиці. Найбільше торгових козаків мешкало в Петровськійта Новоспаській станицях, населення яких вело жваву торгівлю ще до створеннякозацького формування. Так, у 1861 році 62,5% азовських козаків Торговоготовариства мешкало в Петровську, 25% у Новоспаській і 12,5% у Микольськійстаницях. ¹³⁹

Із збільшенням у війську кількості козаків Торгового товариства збільшується і кількість загального внеску, зробленого козаками-торговцями у військову скарбницю. У 1859 році кожен із 34-х торгових козаків сплатив на користь війська по 57 карбованців 15 копійок, що становило суму в 1.943 карбованці 10 копійок, а в 1860 році загальний внесок 40 торгових козаків дорівнював 2.171 карбованець 70 копійок.¹⁴⁰

Слід зазначити, що вступ до Торгового товариства і перебування в ньому були пов`язані із значними витратами. Козаки, крімподатку війську, платили гроші за гербовий папір, за різного роду торговікниги, за справи та посвідчення, за оголошення в столичних Відомостях про прийняття в Торгове товариство, виділяли великі кошти на утриманняблагодійних закладів, фінансували різні благодійні заходи. Відбір азовцівдо Торгового товариства проводився дуже ретельно і всі торгові козаки повиннібули користуватися повагою та довірою станичників. Однак, ставши членамиТоргового товариства, козаки мали ряд переваг. Вони звільнялися від військовоїслужби і весь свій час присвячували головному заняттю торгівлі. Це давалоїм можливість постійно стежити за цінами, кон юнктурою ринку тощо. Сплачуючипевну суму грошей до військової скарбниці, козаки Торгового товаристване тільки звільнялися від служби, але й мали підтримку та захист війська.Козацьке формування було зацікавлене в підтримці козаків Торгового товариства,бо з їх допомогою могло з успіхом збувати, вироблену в межах військових земель, продукцію, дешевше купуватиякісні товари, робити вдалі грошові вклади до різних установ.

Водночас слід зазначити, що у азовців був і інший шлях, який дозволяв їм на законних підставах займатися торгівлею. Козаки, при наявності відповідного капіталу, могли купити купецькі свідоцтва і вільно торгувати в межах країни. Але в такому разі вони не звільнялисявід свого головного обов`язку військової служби. Перебування азовцівпротягом 2 3 років на східному узбережжі Чорного моря позбавляло їх можливості мати з торгівлі бажані прибутки. Деякі азовські козаки намагалися займатися торгівлею не будучи членом Торгового товариства. Торгували вони у ті роки, коли знаходилися в межах козацького формування на пільгах. Аналіз документів військової канцелярії показує, що такі козаки були спроможні займатисятільки дрібною торгівлею і мати з неї досить незначні прибутки.¹⁴¹

Торгувати в межах війська могли з дозволу військової канцелярії і сторонні купці, але вони не мали права постійного проживання на військових землях.

Основним предметом торгівлі була сільськогосподарська продукція, переважно пшениця. Більшість козаків відвозили товари на великі базари, на ярмарки в сусідні регіони, в найближчі портові міста Маріуполь та Бердянськ.

Торгівля в межах війська велася на базарах та сезонних ярмарках. У Новоспаській станиці влаштовувалися щонедільнібазари, а в Стародубівській станиці тричі на рік проводилися ярмарки. Наці ярмарки привозили товару на 3.200 карбованців сріблом.¹⁴² Але це були невеликі ярмарки місцевого значення. Якщо порівняти ярмарки,що проводилися на військових землях, з іншими ярмарками Олександрівськогоповіту, то лише на один ярмарок, що проводився в найближчому від військадержавному селищі, привозили товарів більше ніж на 10.000 карбованців сріблом,а продавали на суму, яка перевищуваларічний привіз стародубівських ярмарків.

У війську не набула значного розвитку істаціонарна торгівля. У 1858 році в межах Азовського формування була лишеодна лавка в Петровську, де продавалися продукти та промислові товари першоїнеобхідності. На початку 1860 року з`явився державний продовольчий магазин.Протягом усього періоду існування війська в станицях працювали питні будинки. На момент ліквідації Азовського козацького формування їх було9.

Отже, розвиток торгівлі у азовських козаків був пов`язаний з товарним напрямком сільського господарства, особливо хліборобства. Створення Торгового товариства було яскравим проявом господарських досягнень азовців. Ретельний відбір козаків, які бажали торгувати на рівні з купцями, свідчить про те, що серед азовців було багато заможних людей, які наважилися ризикнути власним майном і заощадженнями. Торгівля була прибутковою і виправдовувала витрати. У зв`язку з цим збільшувалася кількість козаків, що бажали торгувати. Розвиток торгівлі був корисним не тільки для самих торгових козаків, ай для війська, в скарбницю якого йшли значні прибутки.

Таким чином, Азовське козацьке військопротягом усього періоду свого існування було малочисельним формуванням.При поселенні на Бердянському пустищі воно нараховувало 2.319 душ обохстатей. У 30 40-х роках ХІХ століття кількість населення швидко збільшується.Темпи зростання чисельності Азовського формування пов`язані з активноюдіяльністю наказного отамана, направленою на збільшення кількості служилогокозацтва, та політикою уряду. Російський уряд, приєднуючи до військовихземель вже існуючі населені пункти, заощаджував таким чином державні коштина створенні нових адміністративних центрів, а, приймаючи вихідців із турецькихволодінь, зміцнював авторитет держави як визволительки християнських народів.

Протягом 30 40-х років Азовське козацьке військо поповнювалося за рахунок приєднаних до війська петровських міщан, новоспаських державних селян, задунайських козаків, що поступово поверталися в межі російської держави із турецьких володінь, липовансько-некрасівського населення із 4-х турецьких аянств, колишніх запорозьких та задунайськихкозаків з Катеринославської, Херсонської, Таврійської губерній, малоросійськихкозаків із Чернігівської губернії та природного приросту. За 30 40-і рокикозацьке формування збільшилося більше ніж на 5.000 цивільних осіб і нараховувалона 1849 рік 8.748 душ обох статей.

У 50-х роках уряд вже не вдавався до штучного збільшення населення Азовського війська. На найвищому рівні неодноразоворозглядаються проекти про переселення азовців у передгір`я Кавказу з метоювикористати військовий та господарський досвід азовських козаків на щене сколонізованій окраїні російської держави. Однак чисельність Азовськогоформування невпинно зростає вже в основномуза рахунок природного приросту, якому сприяв рівень добробуту азовськихкозаків. На початок поетапного переселення азовців на Кубань військо нараховувало10.911 осіб. Водночас слід зазначити, що тенденція до постійного зростаннячисельності азовського населення не вплинула на загальний стан речей. Військоі надалі залишалося одним з найменших козацьких формувань Російської імперії.

Протягом усього періоду існування Азовського козацького війська, його соціальний склад був досить неоднорідний. До складу козацького формування входили представники майже всіх суспільних станівРосійської імперії: офіцери дворянського походження, особи духовного звання,козаки селянського та міщанського походження. На військових землях до самоїліквідації війська проживали: різночинці; дворові люди та селяни-кріпаки власність офіцерських сімей; відставні солдати та матроси; державні селянита міщани родичі азовських козаків, купці.

Різноманітний соціальний склад населенняАзовського козацького формування пов`язаний як з різним соціальним походженнямзадунайського населення, що повернулося в межі російської держави, такі заходами уряду щодо штучного збільшення кількості служилого козацтва.

Соціально-майнове розшарування населенняАзовського війська, яке помітне вже на момент створення козацького формування,дедалі поглиблюється і на початок поетапного переселення азовців на Кубаньчітко виділяються: заможна козацька верхівка, що зосереджувала в своїхруках значну кількість рухомого і нерухомого майна та великі суми грошей;незаможні родини, які користувалися переважно половинним козацьким паєм,але за відсутністю в господарстві тяглової сили та реманенту не могли йогосамостійно обробити. Більшість козацьких родин утримувалася на середньомурівні статку. Саме вони забезпечувализагальновійськовий добробут, влаштовували станичне життя, вели прибутковегосподарство і були тим середньостатистичним козацтвом, яке й визначалосутність та інтереси війська. Саме ця частина азовців була носієм новогорозуміння терміна козацтво . Вони змогли поєднати власне розуміння козацтваз вимогами часу.

З оселенням Азовського козацького війська між Бердянськом і Маріуполем козаки значну увагу приділили освоєнню приазовського степу. Саме ця територія забезпечувала азовцям протягом їх 33-річного проживання на Півдні України всім необхідним для нормального функціонування. Козаки, поселяючись в Приазов`ї, добре розуміли, що саме з ним пов язане їх найближчемайбутнє і тому зосередили свою увагу і сили на освоєнні відведених земель.З активною діяльністю Азовського козацького війська Бердянське пустище перестало бути справжньою пусткою, бо на його землях з`явилося населення, що сколонізувало, освоїло ці землі і досить компактно проживало на ньому. Населення війська відповідало за використання землі і було зацікавленев збереженні природного потенціалу регіону. Кліматичні та природні умовиПриазов`я рідко завдавали суттєвої шкоди господарствам козаків, які з часомнавчилися перемагати стихійні лиха і зводити витрати до мінімуму.

Необхідність утримувати господарства напевному рівні, який дозволяв би існувати цілій родині ще й нести військовуслужбу, вимагала уважного ставлення до основного багатства козаків землі. Її азовці отримали вдвічі менше за встановлену законодавством кількість.З часом виявилося, що й цих 15 десятин досить для вправного господаря,щоб отримувати прибутки. Прибутки від використання військової землі становиливагому частину військових громадських сум. Поширеною була оренда земліпід різні види сільськогосподарських робіт.Близькість Бердянського та Маріупольського портів підвищувала ціни на землюі стимулювала розвиток товарного виробництва на землях Азовського козацькоговійська. У першу чергу це стосувалося розвитку хліборобства. Врожаї в Азовськомукозацькому війську утримувалися на середньому для всієї губернії рівні,а інколи й перевищували цей рівень. Якщо врахувати кількість населенняАзовського формування (незначну в порівнянні з губернією) і внесок військав загальногубернський рівень врожайності, то, безперечно, продуктивністьгосподарств азовських козаків була середньогубернською. Успіхи азовціву хліборобстві були визнані не тільки місцевими жителями, а й на найвищомурівні (Радою Імператорського товариства сільського господарства ПівденноїРосії ) і, навіть, за кордоном на Лондонській всесвітній виставці виробівсільського господарства та промисловості в 1851 році. При цьому слід врахувати,що козаки змушені були конкурувати з господарствами колоністів, які мализначно ширші можливості у виробництві та реалізації.

Скотарство в Азовському козацькому війську не набуло такого розвитку як хліборобство. Товарного напрямку його у формуванні не було, як і не було громадських табунів. Кожне, або майже кожне, господарство мало робочу худобу волів, коней, а також корів, овець, свиней, кіз. Рівеньрозвитку скотарства у війську (крім вівчарства) відповідав загальногубернському. Азовці на відміну від загальногубернських тенденцій не займалися вівчарством. Це було пов язане, в першу чергу, з нестачею робочих рук та малою кількістю пасовиськ через обмеженість земельного фонду Азовського козацького війська. Худоба ж цінувалася азовцями. Вона була великою підмогою для козацькихгосподарств, одним із критеріїв їх майнового благополуччя.

Азовці займалися найрізноманітнішими промислами: рибальством, виготовленням черепиці та цегли, ремонтом сільськогосподарських знарядь праці та інше. Однак промисли в Азовському козацькому війську немали товарного напрямку. Вони були зорієнтовані на задоволення потреб козаківта війська.

Для економічного розвитку Азовського формування особливе значення мала торгівля. Її розвиток був пов`язаний із товарнимнапрямком сільського господарства, особливо хліборобства. Організаційнихформ торгівля у війську набула ще в 30-х роках ХІХ століття. У межах козацькогоформування велась періодична, стаціонарна та відкупна торгівля. З появоюсеред азовців досить заможних людей, які в грошах, векселях та товарахмали не менше ніж 1.500 карбованців сріблом, у війську оформилося Товариствоторгових козаків. Вступ козака до цього товариства надавав йому можливістьза встановлену плату звільнятися від несення військової служби і повністюприсвятити себе торгівлі. Козаки Торгового товариства мали право нарівніз купецтвом вести торгівлю в межах країни. Торгових козаків укозацькому формуванні було небагато (в 1861 році їх нараховувалося лише40 осіб). Однак вони досить успішно торгували і приносили значні прибуткивійську. Створення в Азовському козацькому формуванні Торгового товаристває яскравим прикладом господарських досягнень азовців.

Загальний рівень розвитку господарствадозволяв козакам поступово налагоджувати внутрішнє життя війська, збільшувативитрати на медичне обслуговування, освіту, церковні справи, на утриманнягромадських організацій. Матеріально військо виправдовувало своє існуванняі не потребувало повного державного утримання. Азовці змогли повернутивсі позики, надані державою. Рівень господарювання дозволяв це зробитивчасно і в повному обсязі. Позики державі поверталися з військових прибутків,значний вклад до яких робили козаки, їх наполеглива праця. В останні двадесятиліття козацьке формування й зовсім перейшло на повне самозабезпеченняі не обтяжувало державну казну проханнями надати матеріальну допомогу.

Завдяки наполегливій праці козаків Азовське козацьке військо на момент ліквідації мало: нерухомої власності 1.699 кам`яних і 4 дерев`яних будинків, 2 церкви, 3 молитовні будинки, 2 інструментальні заводи, 49 млинів і вітряків, 2 рибні заводи; 15.144 голови домашніх тварин і значну суму грошей, із якої 26.225карбованців 50 копійок було виділено на переселення станичників у західніпередгір`я Кавказького хребта. На момент ліквідації Азовське козацьке військомало 92.679 карбованців 10 ? копійки. Ця сума майже така як річні витратидержави на всі 12 козацьких військ Імперії. Наявність землі, умови виробництва,форми і методи господарювання, досягнення в хліборобстві та в інших галузяхгосподарства дають підстави говорити як про прибутковий характер козацькихгосподарств, так і про певний рівень добробуту азовців.
 

На зміст