использование материалов разрешено только со ссылкой на ресурс cossackdom.com
  

Козацтво, яке протягом кількох столітьбуло головним форпостом у боротьбі з мусульманським світом, в умовах ХІХстоліття мало майбутнє і перспективи розвитку тільки за умови загальнодержавної користі та строгої централізації військовим і цивільним структурам держави.У цей період козацькі формування активно залучалися до військових дій заопанування узбережжями Азовського та Чорного морів. Їм відводилася рольохоронців південного та південно-східного кордонів Російської імперії. Уряд планував за допомогою козацьких формувань сколонізувати відвойованув ході військових кампаній територію і забезпечити на ній постійне, прихильне до російської держави, населення в стратегічно важливому регіоні. В оселенні козацьких формувань на неспокійному порубіжжі уряд вбачав потрійну користь: 1) козаки, що мали вікові традиції по охороні кордонів, були здатні самостійно захищати порубіжжя і самих себе від ворога; 2) у стратегічно важливомурегіоні козаки ставали постійним населенням, спроможним самостійно себеутримувати та забезпечувати всім необхідним для нормального функціонуванняі несення військової служби; 3) сконцентрувавши козацькі війська на обмеженійтериторії, уряд позбувся осередків бунтарства і непокори всередині держави.

Тому, коли населення Задунайської Січіперейшло в межі Російської імперії і зорганізувалось в козацьке з єднання,уряд, не вагаючись, прийняв рішення оселити задунайців на східному узбережжіЧорного моря. Саме для огляду місць остаточного поселення козаків наказнийотаман Окремого Запорозького війська Й.Гладкий у 1828 році був відправленийз наказу імператора на Кубань. Водночас не тільки уряд, але й Задунайськекозацтво плекало надію оселитися на Чорному морі, поблизу України серед чорноморців. Задунайські козаки не відчували себе чимось окремим і відмінним від чорноморців, а лише складовою частиною колишнього запорозького суспільства. Тому й намагалися приєднатися до чорноморських козаків, що уособлювалисобою колишніх запорожців, які змогли вижити після горезвісних подій 1775року в умовах зміцнення абсолютизму.

Попередні масові переходи задунайськихкозаків закінчувалися приєднанням до Чорноморського війська і поширеннямна вихідців з-за Дунаю прав та привілеїв чорноморських козаків. У поселенніна Кубані задунайці вбачали певну гарантію збереження свого становища іперспективи подальшого розвитку. Тільки на Кубані, яка стала новим осередкомкозацтва, задунайці могли сподіватися: 1) на збереження прав і привілеївкозацького стану; 2) отримати достатню кількість придатної для обробіткуземлі в сприятливих для ведення господарства умовах, а отже, мали більшешансів на економічну спроможність власних господарств; 3) на змогу виконуватипряме призначення козацьких військ охорону прикордонної території, участів бойових діях. Використання козацьких формувань за призначенням збільшувалойого шанси на тривале існування і давало можливість козакам успішно просуватисяпо службі. Саме тому прагнення задунайців оселитися на східному узбережжіЧорного моря були цілком виправданими і зумовленими бажанням залишитисятими, ким вони повернулися з-за Дунаю козаками певного статку, а не тимиким були втікачами-кріпаками, гнаними з батьківщини людьми. Яскравимсвідченням того, що задунайці прагнули зберегти свою належність до козацькогостану, є їх згода на прийняття до складувійська липовансько-некрасівського населення і посильне сприяння некрасівцям у переселенні. Вікова ворожнеча між задунайцями і некрасівцями була забута через спільну мету зберегти себе як козацтво, що добровільно повернулося в межі російської держави з-за Дунаю.

Наміри задунайського населення оселитисяв Чорноморії всіляко підтримувалися урядом. З наказу імператора вище кавказьке керівництво для поселення задунайців мало надати їм зручну місцевість.Однак обставини на Кавказі складалися несприятливо для здійснення прагненькозаків. Намічені для поселення задунайців околиці Анапи виявилися ще повністюне відвойованими. Вони регулярно піддавалися нападам горців і були вкрайнебезпечні для поселення вихідців із-за Дунаю, більша частина яких буламирним населенням колишньої Задунайської Січі. Оселити погано озброєних,без засобів існування, задунайців навколо Анапи означало б віддати їх уруки ворога. Уряд піти на таке не міг. Кавказьке керівництво також хвилювалосяз цього приводу. В разі поселення задунайців на східночорноморському узбережжівоно змушене було б відізвати з лінії фронту військові підрозділи, якіб захищали нових поселенців. До уваги бралася слабка боєздатність і малакількість вихідців із турецьких володінь. Ситуаціяз поселенням задунайського населення навколо Анапи ускладнювалася і черезспалах у 1829 році чуми. Гостро стояло і фінансове питання. Був очевиднимтой факт, що для підтримки новоприбулих будуть потрібні значні кошти. Кавказькекерівництво не виключало такої можливості, що гроші задунайцям на обзаведеннягосподарством наказано буде видати із кавказького відомства. Це йшло врозрізз планами кавказьких військових чиновників. Стає очевидним, що в разі переселеннязадунайців у передгір ях Кавказу керівництво краю мало б багато зайвогоклопоту щодо захисту і утримання нових поселенців.

Ускладнювала ситуацію й та обставина, щовибрана Й.Гладким місцевість під поселення мала дуже обмежену кількістьджерел з питною водою. А попереднє розпорядження уряду було оселити навколоАнапи 500 сімей малоросійських козаків, які й почали прибувати на новімісця поселення. ¹

Відповідь командира Окремого Кавказькогокорпусу Паскевич-Єреванського на запит вищого керівництва щодо можливостейоселення задунайських козаків на Кубані була однозначною. Він вважав такийкрок передчасним і аргументував це тим, що землі Анапської округи ще повністюне контролюються російськими військами. Тому, щоб не спровокувати великиххвилювань у краї цьому , Паскевич-Єреванський вважав, що з поселенням задунайських козаків навколо Анапи треба почекати до закінчення військової кампаніїна Кавказі.² Уряд врахувавзастереження командира Окремого Кавказького корпусу. Несприятливі для поселеннязадунайців обставини на Кавказі змусили керівництво держави оселити козаків на пустопорожній ділянці землі між Маріуполем і Бердянськом . ³У Положеннях про оселення запорозьких козаків у Новоросійському краї зазначалося, що поселення задунайського населення в Катеринославській губерніїє тимчасовим.⁴ Після закінченнявійськової кампанії на Кавказі задунайці мали піти на новоприєднані доРосійської імперії землі для остаточного поселення.

Невизначеність становища вихідців із-заДунаю призвела до нових втеч у Туреччину і не сприяла активному освоєнню,відведеного під тимчасове поселення, Бердянського пустища. Згодом козакизрозуміли, що саме існування козацького формування певною мірою залежитьвід рівня економічного розвитку війська. Тільки економічно себе забезпечуючи,козаки могли сподіватися на збереження свого становища та свого формування.Тому вони взялися за активне освоєння Бердянської землі та прилеглихдо неї ділянок.

У процесі господарювання азовські козакидуже скоро показали не тільки свою економічну життєздатність, а й створилитаке господарство, яке сміливо могло конкурувати із господарствами заможнихдержавних селян та іноземних колоністів. Добробут азовських козацьких господарствне міг не контрастувати з положенням навколишніх кріпосних селян. А якщоврахувати й те, що серед азовців було багато колишніх кріпаків, які успішнопозбулися особистої та економічної залежності від поміщиків, то стає зрозумілимпрагнення кріпаків приєднатися до азовців і незадоволення поміщиків існуванняму регіоні козацького формування, що успішно розвивалося.

Азовське козацьке військо, ядром якогостали вихідці з-за Дунаю, уособлювало військову, суспільну та господарськутрадицію Запорожжя на Півдні України. Задунайські козаки протягом усьогоперіоду проживання в південному регіоні відстоювали свої права та козацькітрадиції. Вони вимагали мати на посаді наказного отамана не чужинця ,а свого чоловіка . Козаки протестували проти призначення на посади у військову канцелярію офіцерів регулярної армії і вимагали повернути в орган внутрішнього управління власних офіцерів. Коли це не вдалося, вони відмовилися прийняти у станичні управи, присланих у військо, армійських офіцерів. Спільнимизусиллями козаки відстояли право на вибір станичних наглядачів із свогосередовища. Азовці намагалися уникнути служби малими військовими одиницямипід зверхністю армійських командирів. І це їм вдавалося. Але навіть такіпасивні форми протесту проти наступу на права та привілеї нащадків Запорозькогокозацтва викликали негативну і різку реакцію з боку уряду. Заколотників і правопорушників неодноразово викликали до губернії для особистих пояснень .Звичайно ж, це не могло залишитися поза увагою навколишнього населення,яке вбачало в азовцях гідних продовжувачів традицій Запорозького козацтва.

Навколишнє селянство неодноразово булосвідками того, як поміщики, знайшовши серед козаків своїх кріпаків, немогли їх повернути. Так було із колишніми кріпаками генерал-майора Сандерса,графині Браницької, із козаком Сірчаком колишнім кріпаком пана Мальчевськогота іншими. ⁵ Населення округибачило, як козаки відстоювали права своїх товаришів, запевняючи чиновників,що переслідувані ними є задунайські козаки, а не розшукувані дезертирита різного роду втікачі. Знаходилося багато свідків, які могли підтвердитиналежність того чи іншого козака до січового задунайського товариства.Так було у справі козака Пономаренка, колишнього міщанина із Борисова,який втік від рекрутчини, та інших.⁶ Дії козаків по захисту своїх прав та традицій, а також досягнення азовців у господарстві приваблювали селян-кріпаків та інше податне населення ісприяли прагненню нижчих верств населення приєднатися до козацького формування.

Згідно з розпорядженням вищих інстанцій,Азовському козацькому війську суворо заборонялося переховувати чи утримувативтікачів у межах військових земель. Військовий чиновник, що виконував поліцейськіфункції, повинен був суворо стежити за наявністю людей сторонніх відомству козацькому формуванні. Коли ж на військових землях знаходили втікачів,то їх під конвоєм відправляли в повітову поліцейську дільницю. Азовці,що переховували втікачів, підлягали суду і каралися високими штрафами,а то й ув`язненнями. За весь період існування війська було багато такихвипадків, коли козаки надавали притулок втікачам. Людей сторонніх відомствнайчастіше переховували на хуторах, рибних заводах, млинах, вітряках. Буливипадки, коли під час повстань та збройних виступів навколишні кріпакивимагали включення їх до складу Азовського козацтва. Так, у 1839 році підчас масових заворушень в Олександрівському повіті селянські заколотники Опанас Грицай та Семен Прудников просили наказного отамана прийняти їхта інших селян до свого війська.

Загальна мобілізація, що почалася на початку Кримської війни, тільки посилила впевненість навколишнього податного населення в можливості приєднатися до війська і стати козаками . Так розпочався ніким не оголошений запис до козацького війська . Звичайно ж добровольціне були включені до складу військових одиниць Азовського з`єднання. Однакнавколишнє селянство і надалі продовжувало складати списки, бо не полишало надії увійти до складу Азовського козацтва. Вже саме перебування козацького формування на колишніх запорозьких землях створило специфічний клімат Запорозьких Вольностей, що розглядався частиною суспільства як взірець вільнолюбивихзмагань народу. Незадоволення поміщиків перебуванням Азовського військав регіоні додавали напруженості в краї і переконували вище керівництвов необхідності перевести військо на окраїну держави і з користю для імперіївикористати військовий і господарський досвід у стратегічно важливому регіоні.Саме фактори соціально-економічного характеру, що створювали особливу специфікурегіону, були однією з головних причин переведення азовців на Кубань.

Не могло не звернути на себе увагу і виконання азовцями набагато менших, у порівнянні з іншими козацькими формуваннями,військових функцій та обов`язків. Малочисельність Азовського з`єднання,невідповідність місця поселення статусу козацького формування, відмінностіу несенні зовнішньої та внутрішньої служби, особливості менталітету значновиділяли Азовське козацьке військо у системі іррегулярних військ Російськоїімперії. Все це обумовило досить незначне місце Азовського козацтва у військовійструктурі Російської держави.

Однак частину азовців колишніх новоспасівських селян, петровських міщан, цілком задовольняло місце поселення, тому щовоно дозволяло основну увагу приділяти власному господарству та добробуту.Тому військове формування з азовців із часом набуло господарського та військово-резервного відтінку. Воно перетворилося на зразок військового поселення і досяглозначних успіхів в освоєнні, наданого для тимчасового поселення, Бердянськогопустища. Саме завдяки рівню господарського розвитку, що дав можливістьповністю економічно самозабезпечити козацьке формування і заощадити державнікошти, Азовському козацькому війську вдалося зберегти себе як окреме іррегулярнез`єднання та проіснувати на мирній і віддаленій від кордонів території33 роки.

Проте як для уряду, так і для самих азовців було очевидним, що з`єднання не виправдовує себе як окреме військове формування. Питання про переселення азовців на Кубань не сходило з порядку денногопротягом усього періоду існування Азовського війська в Приазов`ї.

У 1837 році, після приєднання до Росіїчорноморської берегової лінії на південному схилі Кавказького хребта, нанайвищому рівні розглядалося питання про оселення азовських козаків направому мисі Геленджицької бухти. Після довгих дебатів від проекту прийшлосявідмовитися, щоб не зробити азовців жертвою війни з неприборканими племенамичеркеського народу . ⁷

Наступного року начальник Чорноморськоїберегової лінії М.М.Раєвський розробив проект, за яким передбачалося ізазовських козаків та інших поселенців утворити військо берегових козаківі оселити його по всьому східному березі Чорного моря. Проти цього проектувиступило керівництво Кавказького краю, побоюючись, що азовці не зможутьсебе самостійно утримувати і поповнювати ряди берегових гарнізонів.⁸

Створені в 1843, 1844, 1851 роках проекти передбачали оселення азовців у західній частині Кавказького хребта. Алевони не набули силу закону через складну ситуацію на Кавказі. Згідно зпроектами азовці мали сколонізувати територію, що ще частково належаланатухайцям. Малочисельність війська, незнання місцевості змусили вище військовекерівництво відмовитися від поселення азовських козаків на неповністю контрольованійросійськими військами території.

Реальні перспективи переселення азовцівз`явилися після закінчення Кримської війни. У травні 1857 року військовийміністр сповіщав головнокомандуючому Кавказькою армією волю імператорапро переселення азовських козаків на Кубань з метою надати можливість військувиконувати своє пряме призначення і тим самим послабити напружену ситуаціюна Півдні України, що виникла через присутність козацького формування.Кавказьке керівництво, в особі головнокомандуючого Кавказькою армією князяБарятинського, сповіщало Військове міністерство, що обставини краю не дозволяютьпоселити все Азовське військо на одній якійсь місцевості і надати йомустатус окремого самостійного іррегулярного формування через малочисельністьостаннього.<sup>9</sup> На думку кавказькогокерівництва, найбільш оптимальним кроком у вирішенні проблеми, пов`язаноїз азовцями, було б поселення їх у вже існуючі населені пункти з метою поповненнянаселення останніх, у якому є гостра потреба. Для керівництва Кавказькогокраю це означало позбавитися цілого ряду проблем, пов`язаних з пошукоммісцевості для поселення війська та значними витратами на будівництво громадськихта господарських споруд.

З наближенням до кінця військової кампанії на Кавказі з`являється можливість здійснити переселення азовських козаків на Кубань. У ході цілого ряду успішних військових походів під контрольросійської армії підпала значна територія, яку треба було заселити і освоїти.У зв`язку з цим головнокомандуючий Кавказькою армією Барятинський повідомлявВійськове міністерство, що з`явилася можливість перевести Азовське козацькевійсько на Кубань і оселити його на обіцяній ще Миколою І території. Водночаскнязь Барятинський зауважував, що доречно було б об`єднати це малочисельнеформування з більш чисельним козацьким з`єднанням, боєздатність якого невикликає сумнівів і випробувана в ході кавказької кампанії.

На відміну від імператора Миколи І, Олександр ІІ наполягав на розформуванні Азовського війська і приєднанні азовців доінших козацьких формувань. Гостра потреба в нових поселеннях на Кавказінадала можливість розв`язати проблему щодо остаточного місця поселенняАзовського війська. Як наслідок Височайша воля імператора про поетапнепереселення азовців на Кубань, яке треба провести з належною поступовістю,протягом декількох років, викликом охочих і призначенням за жеребом. Переселенняслід розпочати, коли це дозволять зробити обставини на Кавказі . Про такуволю імператора сповіщав 28 травня 1861 року управляючий Військовим міністерствомкомандуючому Кавказькою армією.¹⁰

З літа 1861 року Військове міністерстворазом з військовим керівництвом Кавказького краю активно розробляє широкомасштабний проект заселення західної частини Кавказького хребта новими козацькимистаницями з метою остаточного підкорення гірських племен.

Під час роботи над проектом військове керівництво зажадало думки новоросійського та бессарабського генерал-губернатора О.Г.Строганова про переведення Азовського козацького формування у повному складі в західну частину Кавказького хребта. О.Г.Строганов відповідав, що було б несправедливо перевести на Кубань заможних мешканців Новоспаської та Петровської станиць, які проживають у даній місцевості вже ціле століття, та чернігівських переселенців, що тільки-но обзавелися господарствами, без їх згоди. Генерал-губернаторзауважував, що значна кількість азовських козаків переселятися в західнучастину Кавказького хребта не бажає, бо вважає, що переселення буде рівноціннеїх розоренню. О.Г.Строганов вважав, що на Кубань слід перевести тількитих, хто хоче переселитися, а інших залишити на місцях їх теперішньогопроживання з переведенням до цивільних відомств.¹¹

Треба віддати належне новоросійському табессарабському генерал-губернатору, який сміливо виклав свою точку зоруна питання переселення Азовського козацького війська в західну частинуКавказького хребта у повному складі, коли вже була відома воля імператоращодо подальшої долі азовців.

Результатом роботи комісії, яка розробляла проект заселення російської території на Кавказі, став указ від 10 травня 1862 року, що затверджував Положення про заселення західної частини Кавказькогохребта . Згідно з Положенням , у Кубанську область передбачалося переселити17.000козацьких сімей. Основну частину переселенців мало дати Кубанське козацькевійсько. Від цього формування в передгір я Кавказу повинні були піти 162офіцерські сім`ї та 12.400 сімей служилих козаків. До названої кількостіофіцерських і козацьких сімей Кубанського війська мали приєднатися 808сімей Азовського козацького війська, 1.200 сімей донських козаків, 2.000державних селян та 600 сімей одружених нижніх чинів Кавказької армії.¹²З інших козацьких військ переселенців не призначали. Однак козаки іншихіррегулярних формувань могли за власним бажанням переселитися на Кубань.

Отже, з Азовського козацького війська мало переселитися в західну частину Кавказького хребта 8 офіцерських і 800 козацьких сімей, що становило 33% загальної кількості азовських сімей. Згідно з Положенням 1862 року на поселення повинні були йти такі сім`ї, що мали не менше одного служилого козака. Був установлений і віковий бар`єр щодо азовців-переселенців. Від участі в жеребкуванні звільнялися ті козаки, що досягли 45-літньоговіку і не мають синів, яким більше 17 років. На 1862 рік у війську вжебула значна кількість сімей відставних нижніх чинів та офіцерів. Якщо рахуватитільки сім`ї, що мали одного і більше служилих козаків, то на Кубань повиннабула піти майже половина сімей служилих козаків Азовського формування.Вище військове керівництво розраховувало на те, що якщо офіцери козацькоговійська, як люди більш досвідчені, подадуть приклад готовності до виконаннямонаршої волі , то, без сумніву, все населення Азовського формування до останнього козака з бажанням піде разом зі своїми начальниками на Кавказ.¹³

Безперечно, починаючи широкомасштабну кампанію по переселенню козацьких формувань із внутрішніх губерній на Кавказ, уряд не міг одразу виселити Азовське козацьке військо в повному складі. Урядовими інстанціями, при прийняті такого рішення, до уваги брався цілий ряд моментів, як-от: 1) неспроможність війська профінансувати переселення всього особистого складу одразу; 2) селянське походження переважної частини азовських козаків; 3) необхідність несення азовцями постійної патрульної морської служби вздовж східного узбережжя Чорного моря; 4) присутність у війську значної кількості сімей відставних козаків та офіцерів; 5) наявність у козацькому формуванні матеріальних цінностей, нерухомого приватного майна, яким потрібно булоналежним чином розпорядитися.

Положенням 1862 року передбачався механізмпереселення. Головнокомандуючий Кавказькою армією завчасно, але не пізнішеяк за рік, мав повідомляти новоросійського генерал-губернатора про кількістьофіцерських і козацьких сімей, які призначаються для переселення у наступномуроці. З кожною сотнею козацьких сімей мала йти одна офіцерська сім`я, якапогоджувалась на це за власним бажанням, або вибиралася по жеребу. Відобов`язкового переселення на Кубань звільнялися сім`ї: відставних офіцерів; відставних козаків, що мали синів молодших 17-річного віку; 45-річних козаків, сини яких ще не досягли 17-річного віку; удовиць, що мали тільки дівчат;круглих сиріт, що не досягли двадцятиріччя.¹⁴

Новоросійський генерал-губернатор на правах корпусного командира робив усі необхідні розпорядження щодо призначенняпереселенців і збору їх до кінця квітня у м.Бердянську (в разі слідуванняморським шляхом) і в м.Керчі (якщо переселенці мали йти суходільним шляхом).Посімейні списки переселенців завчасно направлялися до командуючого військамиКубанської області. Призначення родин для переселення робилося через викликбажаючих, а за їх нестачею по жеребу. Азовські переселенці, що слідувалиморським шляхом, збиралися у Бердянську, звідти зі своїм майном і майномвсіх інших переселенців на пароплавах кавказького відомства повинні булиперевозитися до призначених для поселення місць на східному березі Чорногоморя. Переселенці, що йшли сухопутним шляхом і вели із собою худобу, малиприбувати до Керчі, а потім через протоку на місцевих баржах переправитисяна Тамань і далі слідувати на місце поселення. Під час подорожі переселенцімали знаходитися під наглядом своїх офіцерів, які після прибуття партій,повиннібули здати сім`ї, згідно зі списками, кавказькому керівництву. Усім новимпоселенцям надавалася грошова допомога. Крім того, декларувалися: 1) службовіпільги (для служилих козаків і офіцерів); 2) провіант; 3) порційні гроші,за першою категорією, від казни служилимі неслужилим козакам. Положеннями гарантувалися безплатний проїзд напароплавах кавказького відомства, безкоштовний перевіз майна, безкоштовненадання квартир, пасовиськ, підвід для хворих.

Переселенцям відводилися ділянки від 20 30 десятин землі на кожну ревізьку душу і по 200 десятин на кожну офіцерську сім`ю. Потомствені дворяни і відставні козаки, що вислужили 22 роки назовнішній службі, отримували право придбати визначені ділянки землі в 200десятин для офіцерів і 30 десятин для козаків у повну їх власність. ¹⁵Уряд сподівався, що такі пільги та привілеї привернуть увагу служилих козаківі стимулюватимуть їх переселення в Кубанську область.

Вищі військові чиновники, доводячи до відома азовців указ від 10 травня 1862 року, особливо наголошували, що переселення корисне як для держави, так і власне для самих козаків, бо буде сприятидобробуту війська та власних господарств.¹⁶

Кавказьким керівництвом були попередньовизначені місця для поселення азовських козаків. Планувалося: весною 1862року оселити 100 сімей азовців навколо Анапи і 100 сімей біля Константинівського укріплення; наступного 1863 року 400 сімей азовських козаків розселитипо станицях у долинах річок Суко і Озерейки, на місці колишнього Кабардинського укріплення і далі в околицях Геленджика; в 1864 році відвести для поселення 200 азовським сім`ям землі по морському березі південніше Геленджицькоїбухти. У 1864 році планувалося оселити разом із запланованими переселенцямиі ті азовські сім`ї, що за власним бажанням прийдуть на Кавказ.¹⁷ Так уряд сподівався протягом 1862 1864 років перевести в Кубанську областьмайже половину війська, за якою підуть на Кубань і інші козаки. Їх планувалосяоселити по узбережжю поміж тих станиць, де вже проживатимуть азовські козаки.

Указ 10 травня 1862 року не був несподіванкою для азовців. Протягом всього періоду існування війська в Приазов`ї, питання про переселення азовських козаків на Кавказ поставало не раз. 31 січня1862 року наказний отаман отримав від новоросійського та бессарабськогогенерал-губернатора повідомлення про Височайшу волю імператора поетапнопереселити із Азовського козацького війська 808 сімей на Кубань і розпорядженняпідготувати першу партію переселенців, яка й повинна відбути в Кубанськуобласть 15 20 квітня 1862 року.<sup>18</sup>В зв`язку з цим новоросійський та бессарабський генерал-губернатор О.Г.Строгановпросив наказного отамана і військову канцелярію попередньо провести роз`яснювальнуроботу серед козаків про переваги добровільного переселення на Кавказ.О.Г.Строганов зауважував, що переселення війська неминуче і добровільнийперехід козаків на Кубань надасть їм можливість отримати всі ті пільги,грошову допомогу, привілеї і кращу землю під козацькі станиці, що надаютьсяпереселенцям. На думку генерал-губернатора, все це сприятимекращому влаштуванню азовців на нових місцях поселення і подальшому їх розвитку.¹⁹

Після отримання розпорядження від О.Г.Строганова, наказний отаман К.Решетілов видає укази по війську. Згідно з ними всі офіцери та нижні військові чини козацького формування повинні були 8-9 лютого 1862 року обов`язково з`явитися до Петровська на термінову нараду. Офіцерів,як людей більш досвідчених і грамотних, тих, хто краще знає місцевістьмайбутнього поселення війська, канцелярія за проханням новоросійськогота бессарабського генерал-губернатора закликала подати собою приклад щироїготовності виконати монаршу волю .²⁰ Офіцери Азовського формування запевняли керівництво, що вони цілком зрозумілимету уряду і необхідність цієї міри для загальнодержавної користі ²¹і всіма силами будуть сприяти виконанню [волі государя], переконуючи станичниківу необхідності добровільного переселення .²²Від поселення війська в Кубанській області офіцери звичайно ж мали б користь.Оселення на Кубані гарантувало їм повну власність на землю, швидке просуванняпо службі і можливість більшого матеріального статку, ніж вони мали в Приазов`ї.Виказуючи одностайне бажання йти на переселення, офіцери Азовського формуванняразом з тим сподівалися на справедливу винагороду за господарства, що лишають у Приазов`ї, і прохали імператора не залишати без уваги їх дітей. Вони сподівалися, що їх діти і надалі будуть за казенний рахунок навчатися у навчальних закладах, які визначить вище керівництво. На думку офіцерів, таке рішення уряду буде першим і найголовнішим кроком на поприщі добробуту азовських переселенців та корисним для держави .²³

На відміну від офіцерів війська, козакита їх сім`ї неоднозначно зустріли повідомлення про поетапне переселенняазовських сімей на Кубань. Після оголошення указу, Положень 1862 року та виступів офіцерів козаки Микольської і Покровської станиць одностайнозголосилися добровільно їхати на переселення в західне передгір я Кавказькогохребта із заслуженими ними знаменами та Височайшими грамотами.²⁴ Саме колишні вихідці із турецьких володінь та їх нащадки прагнули зберегти свою належність до козацького стану, яка гарантувалась їм на Кубані.

Мешканці Новоспаської та Петровської станиць хотіли залишитися на місцях теперішнього їхнього проживання, але в разінаказу готові були виконати волю імператора. Вони, пробувши 30 років козаками , так і не відчули своєї належності до козацького стану і воліли й надалізайматися звичайними для них заняттями. Їх не приваблювала військова кар`єраі щедрі пільги для переселенців. Колишніх новоспаських селян та петровськихміщан не лякало повернення до попереднього стану. Більшість із них сподіваласьсаме на це.

Не однозначною була реакція на указ козаків Стародубської станиці. Більшість із них погодилася добровільно переселятися на Кубань. Однак були й такі, що ні за яких умов не хотіли переселятися,та ще й дорікали бажаючим це зробити: Згодились йти йдіть і будете бідувати,а ми залишаємося .²⁵ Настроїстародубівських станичників зрозумілі. Вони тільки обжилися на новому місціпоселення, влаштували свої господарства і знов мусили переселятися. КозакиСтародубської станиці, хоча і погодилися на це переселення, однак сприйняли цю звістку без особливого захоплення.

Після оголошення указу зараз же з`явилося 225 сімей, що бажали переселитися в Кубанську область. Однак після оголошення Порядку призначення переселенців виявилося, що з цієї кількості сімей75 не відповідають правилам переселення. Родичі таких сімей також відмовилися від переселення. Військова канцелярія змушена була вдатися до жеребкування, щоб визначити 200 сімей, які мусять у 1862 році піти на Кубань.

23 березня 1862 року наказний отаман Азовського козацького війська вже перепровадив до новоросійського генерал-губернатора списки переселенців. На Кубань мали відбути 203 козацькі сім`ї, що добровільно згодилися, і ті, кому випало за жеребом. Крім цих сімей у Кубанську область виказали бажання слідувати 49 сімей відставних козаків, удовиць, сиріт,щоб не бути роз`єднаними зі своїми родичами. Козацькі сім`ї, що переселялисяна Кавказ, знали станиці, які там відводилися під поселення (про місце поселення азовців сповістив 15 березня 1862 року командуючий військами Кубанськоїобласті наказного отамана).<sup>26</sup>Тому при записі в Посімейні списки козаки-переселенці вказували станиці,в яких хотіли б оселитися. 101 сім`я побажала осісти в Константинівській станиці, 50 сімей хотіли б жити в Анапській станиці і 52 сім`ї у Благовіщенській.Про такі наміри азовських сімей сповіщав наказний отаман командуючому військамиКубанської області.²⁷

Планувалося, що козацькі сім`ї 15-20 квітня прибудуть до Бердянська, і звідти на пароплавах кавказького відомства направляться на місця поселення. Проте в ході підготовки до переселення ситуація змінилася. Азовці твердо вирішили взяти з собою на Кубань 700 голів худоби, як запоруку добробуту. Тому в кінці березня плани щодо переселення азовців були переглянуті. Азовські сім`ї мали слідувати на Кубань трьома партіями. Перша партія вкількості 37 сімей (148 осіб) мала прибути до Бердянська 20 квітня і разомз пожитками переселенців (до 2.682 пудів у тюках) відправитися до місцяпризначення. Дві інші партії повинні були слідувати сухопутним шляхом доМелітополя і, після отримання відповідних паперів, до Керчі. В Керчі переселенцімали сісти на баржі, прислані кавказьким відомством, і через Керченськупротоку добратися до Тамані, а далі слідувати сухопутним шляхом до пунктупризначення.

Після затвердження списків азовських сімей у козаків залишилося в розпорядженні менше місяця, щоб розпорядитися своєю нерухомістю та господарством. Козаки та офіцери спішно, майже за безцінь, продавали свої садиби не тільки козакам, а й особам сторонніх відомств.Із 157 садиб, що належали 203 козацьким сім`ям, 109 було продано самимигосподарями, 48 садиб залишилося війську і військова канцелярія повиннабула сама розпорядитися цими будівлями і виплатити господарям справедливуціну за їх власність.²⁸

Згідно з Положеннями 1862 року переселенціотримали грошову допомогу від війська у розмірі 514 карбованців 50 копійокі в кількості 982 осіб (732 душі дорослих та 252 дітей) в призначені дляпочатку переселення дні відбули з Азовського формування.²⁹

Перша партія азовців у складі 37 сімейразом з пожитками переселенців відбула 20 квітня до Бердянська. Там їхповинні були чекати пароплави кавказького відомства, щоб переправити доКонстантинівського укріплення місця збору азовських переселенців. Таколи азовські сім`ї прибули цього дня в Бердянський порт, пароплавів тамще не було. Протягом 6-ти днів переселенці чекали на них і витрачали значнікошти на утримання в складах пожитків козацьких сімей. Тільки 26 квітняпароплави прибули до Бердянська. Цього ж дня перша партія переселенціввідбула на шхунах Суок-Су і Новоросійськ на Кавказ. Осавул Донченко,що супроводжував першу партію переселенців, сповіщав азовському керівництву,що він з 14 сім`ями козаків і половиною пожитків прибув 28 квітня 1862року до місця збору азовських переселенців. Друге судно, що цілу добу простоялона мілині, до Константинівського укріплення прибуло 30квітня. ³⁰

Друга партія переселенців, яка мала слідувати сухопутним шляхом, відбула 25 квітня з Микольської станиці (на переселення йшли переважно козацькі сім`ї цієї станиці) під зверхністю хорунжого Назарова.

Третя партія азовців і їх сімей на чоліз хорунжим Муратовим відбула з Петровської станиці 28 квітня.³¹ Партії азовців, що слідували сухопутним шляхом, добиралися до місця поселення також із значними труднощами. Прибувши до Мелітополя, вони отримали маршрут, яким мали йти в Кубанську область. По шляху слідування азовські сім`ї супроводжували засідателі земських судів тих повітів, по яких добирались переселенці.Наблизившись до Керчі, азовці сповістили про своє місцеперебування наказногоотамана. К.Решетілов дав знати про це кавказькому відомству. Вони мусилизабезпечити переправу азовців на Тамань.

Однак завідуючий кавказькими пароплавамикапітан 1-го рангу Заводовський ще під час переправи першої партії азовськихсімей відмовився переправляти на своїх суднах переселенців із худобою наТамань, посилаючись на непристосованість суден. До того ж він не вжив жоднихзаходів, щоб забезпечити азовцям переправу. Тим часом переселенці прибулидо Керчі і декілька днів чекали вирішення своєї участі. Скрутно прийшлосяяк сім`ям переселенців, так і худобі, яка фактично залишилася без корму.

Наказний отаман, довідавшись про становище переселенців, спішно послав до Керчі свого чиновника з особистих доручень із громадською військовою сумою для перевозу азовців через Керченську протоку баржами місцевого морського відомства. Сума в розмірі 1.720 карбованців,витрачена на переправу переселенців, була повернута війську, але вона немогла відшкодувати збитків, що понесли азовські сім`ї, чекаючи більше тижняпереправи без провіанту і фуражу. ³²

З прибуттям до Константинівського укріплення митарства азовців не закінчилися. Сім`ям, що бажали оселитися в нових станицях у Натухайському окрузі, було відмовлено через убогі пасовища у зв`язкуз посушливим літом. Їх було поселено між Старим Копиловим, Петровськоюстаницею і Андріївським постом у межах колишньої Чорноморії.³³ Азовці не отримали земель по річці Білій, що була обіцяна ще імператоромМиколою І. Сім`ї азовських козаків, без їх відома і врахування побажаньта родинних зв`язків, оселили в Благовіщенській станиці, в Анапі, Витязівціі Суворівці між людьми, які царю або зовсім ніколи не служили, або неслужили на морі .³⁴

Місцевість, на якій поселили козаків, була кам`янистою і тому розробка землі мала відбуватися на гірських схилах.Гостро відчувалася нестача питної води, будівельного матеріалу, пасовищ,від чого почався мор худоби. Азовським переселенцям не видали кормовихгрошей для дітей, зменшили грошову допомогу на обзаведення господарством .

Кавказьке керівництво зовсім не рахувалося з побажаннями азовців і оселило козаків на свій розсуд між переселенцямирізних станів. Так військові чиновники Кавказького краю, не вдаючись доподробиць щодо переселенців, їхніх заслуг та намірів, швидкими темпамизаселяли місцевість, що відводилася під нові станиці. Наслідком таких дійбуло те, що азовські козаки гірко нарікали, що місцеве керівництво наКавказі не тільки позбавило їх земель на Білій, а й, навіть, роз`єдналоз родичами . ³⁵

Азовське військо, дізнавшись про такі дії кавказького керівництва, прийшло до висновку, що посадові особи Кавказького краю зовсім не зацікавлені, щоб привернути до себе азовців, бо мають ібез них багато охочих .³⁶ І це при тому, що сам імператор звертав увагу військових чиновників, щобазовські козаки були переселені без будь-яких примусових дій із твердоювпевненістю в тому, що вони не будуть жалкувати про попереднє місце поселенняі бідувати в нових станицях.

Про долю перших переселенців козаки Азовського війська дізналися із листів станичників та розповідей депутатів, які були послані з першою партією переселенців для огляду земель під поселення азовських сімей у 1863 році. Військові депутати Іван Гаденко та Василь Іванов, оглядаючи місцевість по річці Білій і частково в Натухайській окрузі, стали свідками, як ця територія швидко заселяється іншими переселенцями, а першу партіюазовських сімей поселили в інших місцях. 20 червня 1862 року депутати повернулисяу військо і сповістили про становище колишніх станичників у Кубанськійобласті. За словами депутатів, азовським переселенцям відводяться земліпорічках Кабардинці, Озерейці, Суко нетрі зовсім нашим козакам невигідні . А Геленджик депутати не оглянули, бо його зайняли горці.³⁷

Такі повідомлення депутатів дуже засмутили мешканців війська. Ситуація з переселенням дедалі ускладнювалася. Наступного 1863 року на поселення в Кубанську область мало піти не менше 400 сімейазовських козаків. Охочих йти на Кубань було мало. Військова канцеляріявирішила провести жеребкування. Під час жеребкування відбулися хвилюванняв Петровській і Новоспаській станицях.³⁸Зокрема 6 новоспаських станичників на громадських зборах у присутностівійськового керівництва дуже негативно відгукувалися про переселення івідмовилися йти на Кубань. Виступи козаків схвилювали всіх станичниківі знайшли підтримку серед деяких азовців. Керівництво війська прийнялорадикальні заходи: За норовистість і шкідливе мудрування призначили 6новоспаських козаків з їх сім`ями на переселення в Кубанську область на1863 рік.³⁹

Настрої азовців стали відомі новоросійському та бессарабському генерал-губернатору, а згодом і вищому керівництву. Щоб покращити обстановку у війську і не випустити ситуації з-під контролю,по Височайшому повелінню до азовців був відкомандирований генерал-майорГангардт для сприяння переселення на Кавказ азовським козакам і тоді ж було дозволено козакам послати нову депутацію в Кубанську область. ⁴⁰Цього разу на Кубань відбула більш представницька делегація, до складуякої увійшли військовий землемір Земляний та постійний член канцеляріїосавул Гонтін. У серпні 1862 року делегація прибула в Константинівське укріплення і оглянула всю західну частину Кавказького хребта. Депутативизнали землі по річках Аушець, Іль і Хабль зручними для поселення і привабливими для занять сільським господарством та рибною ловлею. Військовим землеміром була зроблена топографічна зйомка місцевості.⁴¹ Постійний член Азовської військової канцелярії клопотався перед кавказьким керівництвом про надання цих земель під поселення азовським козакам.

Відкомандирований до війська генерал-майор Гангардт, ознайомившись із ситуацією у війську, доповідав, що при такихнастроях азовців волю імператора можна виконати за двох умов: 1) якщо переселенцям буде дозволено взяти з собою на Кавказ у 1863 році козацькі святині тазаслужено надані їм прапори; 2) якщо вибрані депутатами війська землі міжАушецем, Ілем і Хаблем будуть відведені під поселення азовців. А якщо кавказькекерівництво ще й погодиться прийняти декілька сімей в Анапу, Суворівкуі Витязівку для з`єднання з родичами, то азовці вважали б себе зовсімщасливими . ⁴²

Кавказьке керівництво дало згоду на поселення азовських козаків на землях, вибраних депутатами козацького формування.Та вже в листопаді 1862 року надійшло повідомлення від керівництва Кубанської області, що на землях по річці Аушець немає ніякої можливості оселити азовські сім`ї з причини значних паводків. Під поселення азовських сімей керівництвом Кубанської області відводилась місцевість між річками Адагумом, Хаблемі по морському узбережжю від укріплення Константинівського до річки Пшада. ⁴³Рішення керівництва Кубанської області оселити козаків у прибережній смузівикликало незадоволення азовців. З одного боку вони чудово розуміли, щопереселення неминуче і противитися волі імператора означало б втрату їхправ та привілеїв. З другого боку козаки не могли змиритися з рішеннямкавказького керівництва, що вело їх до розорення.

Стан справ у Азовському формуванні та майбутнє переселення азовців дуже непокоїло членів військової канцелярії і новоросійського генерал-губернатора. В 1863 році губернатор звернувся до керівництва Кубанської області і просив його знайти можливості оселити азовських козаків на землях, обраних азовськими депутатами. Водночас він зауважував, що якщо рішенняне буде знайдене, то азовці будуть противитися переселенню і завдадутьбагато клопотів.⁴⁴

Командуючий військами Кубанської областіпообіцяв поселити азовських козаків разом на землях між річками Хаблемі Ілем, і надіслав повідомлення в канцелярію губернатора.⁴⁵ Це дещо заспокоїло азовців і вони почали готуватися до переселення.

У 1863 році від Азовського козацького війська мало піти в Кубанську область 400 сімей служилих козаків. Проте бажаючихсімей переселитися на Кубань виявилося значно більше. Разом зі своїми станичниками та родичами побажали йти на Кубань сім`ї відставних козаків, удовиць, сиріт та людей сторонніх відомств, що проживали серед азовців з перших роківйого існування (на 1862 рік у війську проживало 50 сімей некозацького походження). <sup>46</sup>В кінці 1862 року перед військовою канцелярією постала проблема із вільнимиматросами. Вони побажали зі своїми родичами сім`ями азовських козаків йти на Кубань і виказали готовність увійти до складу Кубанського козацькоговійська. Військова канцелярія перепровадила прохання матросів до новоросійськогота бессарабського генерал-губернатора. З наказу губернатора був посланийзапит у Цех вільних матросів. Незабаром прийшло повідомлення, що Цех небуде чинити перешкод своїм членам, якщо вони бажають із своїми родичамипереселитися на Кубань і там служити вітчизні. ⁴⁷У свою чергу командуючий військами Кубанської області граф Євдокимов сповіщавноворосійського та бессарабського генерал-губернатора, що сім`ї некозацькогопоходження будуть прийняті разом з азовцями на Кубані, якщо їх переселеннюне будуть противитися відомства, де значаться ці люди. ⁴⁸

Однак, щоб переселитися на Кубань, матроси повинні були написати заяву в казенну палату. На підставі заяв Цех вільних матросів виключав своїх членів із складу товариства. Після прирахуванняматросів в попередній податний стан з отриманням відповідних документів сім`ї колишніх матросів могли разом з козаками слідувати на поселення. <sup>49</sup>З тієї ж причини, що й матроси з козаками, зголосилися йти на Кубань у1863 році селянські та міщанські сім`ї, що проживали у війську з родичами-козаками.З цього приводу також були зроблені запити в губернські палати державногомайна. У разі письмової згоди відповідних установ селянські та міщанськісім`ї могли вільно слідувати з азовськими козаками на Кубань.⁵⁰

Посімейні списки переселенців на 1863 рік були складені ще на початку грудня 1862 року. Однак аналіз списків показує, що зміни в них відбувалися постійно: молоді козаки одружувалися і вже зісвоїми сім`ями вносилися до списків переселенців; багато сімей відмовлялосявід попереднього рішення через незгоду козаків, що повернулися зі служби,з рішенням сім`ї; смерті членів родини; непередбачених обставин, як-тохвороби, одруження та інше. Перший варіант списку настільки змінювався,що на переселення слідувала половина нових сімей.⁵¹

У 1863 році перед відправкою на Кубаньазовці отримали грошову допомогу від війська в розмірі 32.100 карбованців20 копійок. 20 квітня перша партія переселенців у кількості 16 сімей (76душ обох статей) із вантажем у 500 пудів була відправлена із Бердянськадо нових місць поселення на військовій шхуні Ельборусь .⁵²

Сухопутним шляхом послідувало 488 козацьких сімей. Вони вели з собою значну кількість худоби: 1.954 голови великоїрогатої худоби, 351 коня, 108 овець. Обоз переселенців складався із 938возів з майном.

Як і минулого року переселенці йшли окремими партіями. Розподіл був зроблений з урахуванням побажань козаків слідувати на переселення постанично, не роз`єднуючись з рідними і не змішуючись змешканцями інших станиць.

Першу партію переселенців становили 182козацькі сім`ї у кількості 976 душ обох статей (493 душі чоловічої статіі 483 душі жіночої статі) та 2 офіцерські сім`ї. Очолювали переселенцівосавул Підгурський і хорунжий Гладкий. Партія була сформована із мешканцівМикольської станиці. ⁵³ 26квітня 1863 року переселенці вийшли із своєї станиці і пішли по маршруту:від Микольської станиці до селища Старий Крим; далі через Міуський округДонського війська, землі Ростовського повіту Катеринославської губернії,Черкаський округ Донського війська до кордонів Чорноморського козацькоговійська в напрямку до станиці Старощербатовської і від неї до міста Катеринодара.Переселенці мали подолати 508 верст.

З дозволу вищого керівництва козаки першої партії взяли з собою на нові місця поселення 2 військових прапори, 2 запорозьких перначі; церковне начиння із молитовного будинку Микольської станиці. ⁵⁴

Козаки Покровської станиці у кількості152 сімей становили другу партію переселенців, що слідувала сухопутнимшляхом. У ній було 706 душ обох статей (345 душ чоловічої статі і 361 душажіночої статі). З цією партією йшли 2 офіцерські сім`ї сім`ї сотниківКравченка і Сердюкова. На цих офіцерів і покладався обов`язок супроводитипартію до нових місць поселення. З козаками із Покровської станиці слідувавсвященик, присланий з Катеринослава. Він супроводжував святині, що переселенці-азовці взяли з собою на Кубань: 2 дзвони, вивезені з-за Дунаю, священні книги,іконостаси. Партія відбула з Покровської станиці 29 квітня по маршруту,яким вже слідувала перша партія козаків.

Третю партію переселенців становили 154козацькі сім`ї: 114 сімей із Стародубівської, 31 сім`я із Петровської і9 сімей із Новоспаської станиць загальною кількістю 750 чоловік (390 душчоловічої статі і 360 душ жіночої статі). Партія, на чолі з сотником Чорновим,вийшла із Стародубівської станиці 2 травня 1863 року і направилася по маршрутупопередніх партій. Крім 5-ти офіцерів, що супроводжували партії переселенців,на Кубань пішов і осавул Котляревський для сумісного проживання з сім`єюсвоєї дочки вдови загиблого осавула Донченка, що переселився минулогороку з першими азовськими сім`ями.⁵⁵

По прибутті на Кубань, азовців, за наказом командуючого військами Кубанської області, стали ділити на окремі групиз метою поселення в станицях по річці Абині між іншими переселенцями. ⁵⁶Кавказьке керівництво знову порушило обіцянку поселити азовських козаківпостанично в окремих станицях на землях між річками Хабль і Іль. Азовцівдуже обурило таке ставлення кавказьких військових чиновників. Вони відмовилисявиконувати розпорядження місцевого керівництва. Сім`ї азовських козаківстали табором біля Анапи і просили керівників Кубанської області виконатисвої зобов`язання перед козаками Азовського козацького війська. Азовцівбуло суворо попереджено і наказано слідувати на відведену під поселення місцевість. Азовські сім`ї й надалі залишилися стояти табором. Керівництво Кубанської області вдалося до погроз. Але й вони не допомогли. Тоді командуючий військами Кубанської області наказав за допомогою зброї припинити непослух азовців. Чиновники побоювались, що азовських козаків підтримають і іншіпереселенці, з бажаннями та заслугами яких на Кубані мало рахувалися. Протиазовців були виставлені регулярні війська. Козаки Азовського війська виставилипоперед себе жінок та дітей і надалі відмовлялися виконувати розпорядженняйти в призначені для їх поселення станиці. Однак зброя застосована не була проливати кров ніхто не бажав. Знову почалися переговори між козакамиАзовського війська та представниками виконавчої влади. Вони закінчилисятим, що заколотників непослуху буловиявлено і притягнуто до суду (згодом їх заслали до Сибіру і тільки післяліквідації війська міра покарання козакам була переглянута).

Азовців-переселенців, за наказом командуючого військами Кубанської області, поділили на 4 частини і оселили в Абинській, Хабльській, Грузинській та Ільській станицях.⁵⁷

Інцидент 1863 року з азовцями змусив іінших керівників, крім новоросійського та бессарабського генерал-губернатора,замислитися над доцільністю переселення всіх азовців на Кубань. Перед Військовимміністерством з цього приводу клопотався і командуючий військами Одеськоговійськового округу генерал-ад ютант Коцебу. На його думку, на Кубань слідперевести тільки ті козацькі сім`ї, які цього бажають. Інших же козаківнеобхідно залишити в Приазов`ї і перевести у цивільне відомство. Відповідіна клопотання генерал-ад`ютанта Коцебу не послідувало. Натомість 15 листопада1863 року імператор розпорядився: в наступному році кількість сімей у Кубанськійобласті поповнити шляхом збільшення числа переселенців від Азовського козацькогоформування до 300 сімей і більше, якщо в них буде потреба.<sup>58</sup> У грудні 1863 року у військо надійшов наказ про необхідність поповнити число сімей, призначених для поселення в Закубанському краї в наступному1864 році . Згідно з наказом військо мало виставити щонайменше 300 козацьких сімей. У зв`язку з цим перед Азовською військовою канцелярією постала серйозна проблема. Сімей, що бажали йти на Кубань, було мало. Основну масу переселенців повинні були становити сім`ї, якимвипаде йти на Кубань за жеребом. Цього разу в жеребкуванні мали взяти участьпереважно козаки Новоспаської і Петровської станиць. Ще в 1862 році станичнігромади поміж собою визначили кількість сімей, що мали переселитися в Кубанськуобласть. За спільним рішенням станичних громад від Петровської станиціна переселення повинно було йти 4 сім`ї і від Новоспаської станиці 110сімей. Однак у 1862 1863 роках на Кубань пішло з Новоспаської станиці тільки9 сімей: 6 за призначенням військової канцелярії і генерал-губернатора,і 3 сім`ї добровільно побажали слідувати на Кубань зі своїми родичами.З Петровської станиці сімей служилих козаків не послідувало. Тому в 1864році мешканці цих станиць мали дати основну масу переселенців.

Кавказьке керівництво, в свою чергу, пообіцяло поселити азовців окремими станицями в тій місцевості, яку вибрали їх депутати. З оголошенням зобов язань кавказького відомства у війську з`явилися охочійти на поселення в Кубанську область. Більш того, Микольська станична управа25грудня 1863 року повідомляла військову канцелярію, що за виключенням небагатьохсімей, козаки яких ще несуть службу у морських командах, мешканці станицізголосилися цілою станицею виконати Августійшу волю монарха .<sup>59</sup> Так набралося 150 сімей, які побажали на чолі зі своїм станичним наглядачем урядником Воликом переселитися в західну частину Кавказького хребта. Зцього приводу наказний отаман К.Решетілов видав наказ по війську, в якомусхвалював рішення козаків Микольської станиці і запевняв, що уряд невідмовить їм ні в чому можливому за їх готовність виконати Височайшу волю . К.Решетілов і військова канцелярія закликали й інші станичні громади наслідувати приклад козаків Микольської станиці.<sup>60</sup> Так, на січень 1864 року у Посімейних списках переселенців значилосятільки 228 сімей мешканців Микольської станиці: 182 сім`ї служилих козаків;5 сирітських сімей; 39 сімей відставних козаків та 2 сім`ї удовиць. Більшебажаючих добровільно переселитися на Кубань не було.

Козаки Петровської і Новоспаської станиць відмовилися, навіть, від участі в загальному жеребкуванні. Більше того,без відома військової канцелярії вони провели станичні зібрання, на якихвирішили вибрати з-поміж себе депутатів для поїздки в Петербург з метоюподати петицію імператору з проханням залишитиїх на місцях теперішнього проживання.⁶¹ Коли про дії петровських та новоспаських козаків довідалася військова канцелярія, то наказала станичним наглядачам попередити козаків про можливі наслідкиїх дій та рішень для долі всього Азовського козацтва. Пояснення станичнихуправ подіяли на новоспаських і петровських козаків і вони відмовилися від посилки депутатів до Петербурга.

Козаки Стародубівської станиці під загальне жеребкування не підпадали. Адже в станиці залишилося тільки 60 сімей служилих козаків. Основна ж маса сімей вже відбула на Кубань. Однак стародубівські станичники повідомили військову канцелярію, що вони підуть на переселення разом із останніми козацькими сім`ями Микольської і Покровської станиць.Вагання козаків були пов`язанні з невизначеністю конкретних місць поселенняі сподіваннями на те, що наступного року уряд вже не буде вимагати переселенцівз війська. Це дещо знижувало темпи переселення азовців, на які сподівавсяуряд. У 1864 році не брали участі в жеребкування і мешканці Покровськоїстаниці 43 козацькі сім`ї, що залишилися в цій станиці. Вони категоричновідмовилися від переселення в Кубанську область і намагалися за будь-якуціну залишитися в межах війська. Згодом до 228 сімей мешканців Микольськоїстаниці приєдналися ще 32 сім`ї, щодобровільно побажали йти на поселення на Кубань. Останні 40 сімей буливизначені за жеребом.

Коли партія переселенців на 1864 рік була сформована, у військо прийшло розпорядження військового міністра про переселення у 1865 році в Кубанську область Азовського козацького формування у повному складі. Це розпорядження фактично вирішило долю війська. Однак частинаазовських козаків не бажала миритися з таким станом справ. Новоспаськіта петровські козаки, які дали мізерну частину переселенців, не бажалипереселятися. Вони прагнули залишитися в Приазов`ї і, навіть, повернутисядо попереднього стану. В Новоспаській і Петровській станицях з`явилисятаємні листи ( ябеди ), в яких говорилося, що військові чиновники оголошуютьїм неправильне Височайше повеління . Таємні листи переконували станичниківу необхідності депутації до царя і подачі на його ім`я прохання залишитиїх у Приазов`ї. ⁶² У такихдіях козаків яскраво простежується суто селянська психологія. Представникиподатних верств населення, ставши козаками , так і не відчули своєї належностідо козацького стану.

Для вияснення обставин, пов`язаних з діями зухвалих творців ябед , у військо прибув командирований новоросійським генерал-губернатором генерал-майор Гангардт. Одразу з його прибуттям військова канцелярія видала наказ, яким зобов`язала азовських офіцерів та станичніуправи пильно стежити за такими шкідливими членами їх громад . У разі виявлення творців ябед негайно їх заарештувати, записати їхні слова іперепровадити до військової канцелярії для передання заколотників польовомуголовному суду.⁶³

Очевидно, що керівництво війська і командирований чиновник зробили все можливе, щоб не надати цій справі розголосу. Від цього залежали як долі багатьох людей, так і подальша кар`єра самих військовихчиновників. Станичні громади не виявили наклепників або не бажали їхвиявляти. Суворе попередження і загроза польового суду змусили авторів таємних листів відмовитися від своїх намірів. Справа, не маючи продовження, була закрита.

Тим часом нова партія переселенців булаготова відправитися в Кубанську область на поселення. Азовським сім`ям,що переселялися, військо надало грошову допомогу в розмірі 22.256 карбованців50 копійок. Від станиць переселенці отримали 2.994 карбованці 87 копійок.<sup>64</sup> На переселення мало піти 349 козацьких сімей, із яких 309 відповідали умовам переселення і 40 були сім`ями відставних козаків, удовиць, сироти та люди сторонніх відомств, що йшли на поселення разом зі своїми родичами. За декілька днів до виступу переселенців із війська слідувати на Кубань відмовилися5 сімей, козаки яких ще служили на східному узбережжі Чорного моря і 6сімей відставних козаків та удовиць. Всього на переселення послідувало338 азовських сімей у кількості 1.568 душ (769 душ чоловічої статі і 799душ жіночої статі) і 2 офіцерські сім`ї в кількості 5 душ обох статей.⁶⁵

Переселенці, як і в минулому році, булиподілені на 3 партії. Дві перші партії становили козаки Микольської станиці.Першу партію очолював наглядач станиці Волик. На чолі другої партії стоявсотник Пирогов. З цією партією в Кубанську область на поселення йшли священикІоан Дементєв і причетник. Вони супроводжували все церковне начиння Микольського молитовного будинку, яке Микольські козаки взяли з собою.⁶⁶ Третю партію переселенців становили козаки Стародубської, Новоспаськоїі Петровських станиць, яким випало йти на Кубань по жеребу. Супроводивпартію хорунжий Гаденко. ⁶⁷

Із меж війська партії переселенців виступили 30 квітня, 2, 5 травня 1864 року. Маршрут слідування був таким же, як ів попередні роки.⁶⁸ Безособливих пригод азовські сім`ї прибули в Катеринодар 24, 26 травня, 3червня 1864 року і були перепроваджені на нові місця поселення на територіюАбинського полку. Азовські козаки були поселені окремо від інших переселенціву станицях Сіверській, Азовській, Дербентській, Папайській (у Сіверськійстаниці оселилося 165 сімей, в інших по 40 75 сімей).⁶⁹

В Азовському війську за відсутністю значної кількості козацьких сімей Микольська і Покровська станичні управи ліквідовувалися, а землі станиць в адміністративному відношенні стали підлягати Стародубській станичній управі.

Під час відправки партій переселенців доАзовського формування надійшов наказ від командуючого військами Одеськоговійськового округу генерал-ад`ютанта Коцебу негайно прибути в штаб округунаказному отаману і постійному члену військової канцелярії. В Одесі керівництвуАзовського козацького війська повідомили рішення головнокомандуючого Кавказькоюармією, за яким необхідності в переселенні козацького формування на Кубаньу повному складі немає. Водночас, кавказьке керівництво зобов`язувалосяприйняти переселенців із війська, які добровільно побажають оселитися вКубанській області серед своїх родичів.⁷⁰

Рішення вищого військового керівництвапро відміну обов`язкового переселення Азовського козацтва на Кубань булооголошено наказом по війську 5 червня 1864 року. Дії та виступи азовцівна Кубані, позиція щодо переселення козаків Петровської і Новоспаськоїстаниць змусили урядовців більш уважніше поставитися до питання переводуАзовського козацького формування в повному складі на окраїни держави. Згадуютьсяі застереження новоросійського та бессарабського генерал-губернатора такомандуючого військами Одеського військового округу про недоречність виселеннявсіх азовців на Кубань через їх походження, суто селянську психологію і велике бажання залишитися в Приазов`ї на місцях їх теперішнього поселення.Уряд не бажав загострювати і так напружену ситуацію на Південній Українічерез присутність козацького формування в регіоні і на Кубані,де козаки вимагали враховувати їх інтереси та побажання і, навіть, намагалисяїх відстоювати. Тому, перевівши основну частину Азовського козацтва наКубань, урядовці прийшли до висновку, що в Приазов`ї слід залишити тихмешканців козацького війська, які були включені до складу Азовського формуваннязгідно з Височайшими розпорядженнями 1832 і 1833 років та знову перевестиїх до цивільного відомства, ліквідувавши цим і саме козацьке військо. Проектпро ліквідацію формування почав розроблятися вже в червні 1864 року. Дороботи над ним було залучене і керівництво регіону та наказний отаман війська.⁷¹

Після виходу 5 червня наказу К.Решетілова козаки, що бажали зберегти свою належність до козацького стану і приєднатися до родичів на Кубані, почали записуватися в Посімейні списки переселенців і готуватися до переселення. Переселитися в Кубанську область бажали, перш за все, ті козаки, які до 1864 року несли патрульну службу на східномуберезі Чорного моря і не переселилися разом зі станичниками. Сім`ї переселенцівпрагнули добратися на нові місця поселення ще до зими 1865 року. Тому йпросили керівництво прискорити вирішення питання про перевід бажаючих наКубань не пізніше осені 1864 року. Дозвіл на переселення охочих із Азовськоговійська було отримано на початку серпня. Азовські сім ї отримали визначенудля них грошову допомогу від війська в розмірі 944 карбованці 50 копійок,від станиць 104 карбованці, і 18 серпня відправилися на Кубань. Цьогороку в Кубанську область слідувала партія у складі 18 сімей (65 душ обохстатей). З прибуттям до Катеринодара сім`ї азовських козаків та їх родичівбули поселені в станицях, де вже проживали козаки із Азовського війська.⁷²

Азовське козацьке військо було спроможнемайже самостійно фінансувати своє переселення. Суми грошових витрат напереселення Азовського козацтва показані в таблиці:
 

Крім того, військо відшкодувало переселенцям збитки, пов`язані з переселенням, викупило їх господарства і майно та інше. Всього Азовське формування на переселення витратило більше 73.000 карбованців, після чого ще й залишилося 92.679 карбованців 94 копійки сріблом. Це трохи менше річних витрат держави на всі 12 козацьких військ Імперії в 1864 році. ⁷³

У 1865 році охочих переселитися на Кубань серед азовців не виявилося. А 11 жовтня 1865 року вийшло в світ Положення про скасування Азовського козацького війська , в якому говорилося, що Азовськекозацьке з`єднання, поселене в Новоросійському краї, ліквідується і всейого населення, що не переселялося в Кубанську область, переводиться доцивільного відомства.<sup>74</sup>За цим Положенням генерали і офіцери війська, які лишалися на місцяхпопереднього поселення, виписувалися із козацького стану і приписувалися до дворянства Катеринославської губернії: потомствені дворяни до потомствених,а особисті до особистих. З цього часу вони підпорядковувалися діючимзаконам Російської імперії. Всім офіцерам, які лишалися в Приазов`ї, надавалосяправо носити мундири Азовського козацького війська. Урядники і козаки зїх родинами отримували у власність поземельний наділ і приписувалися достану селян-власників. Згідно з положеннями про селян, затвердженими 19 лютого 1861 року, і додатковими постановами, вони отримували всі праваі обов`язки цього стану. Урядники і козаки Азовського війська та їх нащадкиповинні були виконувати всі повинності, покладені населян-власників. До селян приписувалися також і цивільні чини Азовського козацького війська.

Правами відставних солдатів користувалися: а) відставні урядники і козаки, які вислужили три роки поза військом чи6 років на внутрішній службі, а також ті, які через інвалідність були відправлені у відставку; б) козаки і урядники, які ще продовжують службу і були надійсній польовій чи внутрішній службі 15 і більше років, а також ті, хтопрослужив на Кавказі 9 років.

Особи сторонніх відомств, які купувалиу козаків, що переселялися на Кавказ, землю і садиби, підпорядковувалисямісцевому управлінню.

З метою розмежування земель для тих, хтозалишився в межах військових земель, створювалася тимчасова межова комісія.Вона знаходилася при військовій канцелярії і витрати, пов`язані з її діяльністю,покривалися із військового капіталу.

Після опублікування Положення військоваканцелярія розпочала роботу по розбору архіву. Вона мала передати справипо військовій частині до 1861 року в штаб Одеського військового округу, а з 1861 року в штаб Кубанського козацького війська. Справи цивільного змісту передавалися у відомство Катеринославської палати державного майна та інші губернські відомства. Після закінчення цієї роботи військова канцелярія мала бути скасована.⁷⁵

З ліквідацією Азовського війська в Кубанське козацьке військо передавалися пожалувані азовським козакам прапори, Височайші грамоти, а також 2 баркаси, що знаходилися у війську для навчання практичному плаванню , вся вогнепальна і холодна зброя разом з артилерійським причандаллям.До військової казни Кубанського війська поступили і капітали Азовськогокозацького формування у розмірі 99.868 карбованців 94 копійки. ⁷⁶

Після оголошення указу від 11 жовтня 1865 року 23 азовські сім`ї, що залишилися в Покровській станиці, вирішили приєднатися до своїх станичників на Кубані. Вище військове керівництво дало дозвілна їх переселення в Кубанську область. 30 квітня 1866 року партія азовців-переселенців, отримавши грошову допомогу від війська в розмірі 2.809 карбованців 25 копійок, під наглядом урядника Трубаєнка пішла на Кубань. 8 липня 1866 року військове правління Кубанського козацького війська повідомило новоросійського табессарабського генерал-губернатора, що козацькі сім`ї поселені в станицях Абинського полку: Хабльській 10 сімей, в Сіверській 3 сім`ї, Абинській 2 сім`ї. 2 сім`ї було поселено в Анапському селищі Адагумського полку.Сім`ї осіб некозацького стану були поселені в станицях, де проживають їхродичі. ⁷⁷ Козаки, що становилицю партію, були останніми переселенцями із Азовського козацького військана Кубань.

27 серпня 1866 року закінчила свою роботу і військова канцелярія. З її закриттям остаточно ліквідувалось і Азовське козацьке з`єднання на Півдні України.⁷⁸

Таким чином, причинами ліквідації Азовського козацького війська та переселення азовців на Кубань були: по-перше, досить незначне становище Азовського іррегулярного формування у військовій структурі Російської імперії, що було зумовлене невідповідністю місця поселення статусу козацького війська, малочисельністю, відмінністю у несенні зовнішньої тавнутрішньої служби, виконанням набагато менших у порівнянні з іншими козацькимиформуваннями військових функцій. По-друге, рівень економічного розвиткуАзовського війська, форми і методи господарювання, організація внутрішньогожиття азовських козаків дали підстави сприймати козацьке з`єднання як вагомийфактор збереження історичної традиції козацтва на Україні. Азовське військоуособлювало військову, суспільну та господарську традицію Запорожжя наукраїнських землях. Фактори, що створили особливу специфіку регіону, булиоднією з головних причин переведення азовців на Кубань, бо розглядалисяурядом як недопустимий взірець вільнолюбивих змагань українського народу.По-третє, переселення азовців на Кубань відповідало основним напрямкамполітики російського уряду, направленої на поступове переселення козацькихформувань із внутрішніх губерній на найбільш небезпечні окраїни державиз метою використати там військовий та господарський досвід козаків і нейтралізуватитим самим неспокійний елемент козацтва. По-четверте, гостра потреба в більшлояльних до російської держави поселенцях на південних окраїнах держави,переселення яких давало можливість заощадити значні державні кошти. Азовськекозацьке військо було здатне майже самостійно профінансувати своє переселенняна Кубань, а маючи досвід в господарській діяльності та заощадження, спроможнебуло і повністю себе утримувати.

Від Азовського козацького війська протягом 1862 1866 років у Кубанську область на поселення пішла 1.142 сім`ї. У 1862році 253 азовські сім`ї були поселені серед інших поселенців на землях Адагумського полку в станицях Анапській, Новоросійській, Благовіщенськійта в Анапському селищі.

У 1863 році 508 сімей азовських козаківкерівництво Кубанської області разом із іншими переселенцями поселило встаницях Абинській, Хабльській, Грузинській, Ільській Абинського полку.Під час поселення азовські козаки намагалися відстоювати свої інтереси.Вони вимагали надати їм для поселення землі, обіцяні царем Миколою І,і поселення у окремих самостійних станицях. Відмова керівництва Кубанськоїобласті виконувати прохання азовських козаків привела до стихійних виступівазовців. З великими труднощами, погрожуючи зброєю, керівникам краю вдалосяпереконати азовських козаків припинити неподобства . Наслідком таких дій керівництва Кавказького краю щодо переселенцівбула відмова мешканців Азовського війська добровільно переселятися на Кубань.Тільки після того, як кавказьке керівництво зобов`язалося уважніше ставитисядо переселенців із Азовського війська і оселити козаків на вибраних їхдепутатами землях в окремих станицях, у Кубанську область на поселенняпішло 358 азовських сімей.

У кінці 1864 року уряд держави відмовився від своїх намірів переселити Азовське військо в повному складі на Кубань. Рішення мотивувалося майже повністю заселеною західною частиною Кавказького хребта і великою кількістю бажаючих оселитися на Кубані. Урядовці переконалися в недоцільності переселяти в Кубанську область колишніх новоспаських селян та петровських міщан, які за будь-яку ціну намагалися залишитися в Приазов`ї на освоєних ними землях.

У 1865 році переселенців на Кубань відАзовського козацького війська вже не призначалося. Водночас керівництвокраю зобов`язалося прийняти сім ї азовських козаків, які побажають приєднатисядо своїх станичників на Кавказі. У 1866 році в Кубанську область пішлиостанні переселенці від Азовського формування у складі 23 сімей. Вони булипоселені між своїми станичниками в станицях Хабльській, Сіверській, АбинськійАбинського полку і в Анапському селищі Адагумського полку.

На поселення в Кубанську область у повному складі пішли мешканці тих станиць, які були засновані вихідцями з-за Дунаю. Бажання поселитися поблизу Чорноморського козацького війська підтримувалося серед козаків протягом усього періоду існування Азовського війська в Приазов`ї. З переселенням на Кубань задунайські козаки та їх нащадки пов`язували надії зберегти право та привілеї козацького стану. На це сподівалися і представники малоросійського козацтва мешканці Стародубської станиці, переважна частина яких також пішла на Кубань. УПриазов`ї, на місцях попереднього поселення війська, залишилися колишніновоспаські селяни та петровські міщани. З переселенням у Кубанську область48% населення Азовського війська (5.238 осіб), козацьке формування із азовцівбуло скасоване. Близько 5.670 душ обох статей було переведено до цивільнихвідомств і зараховано: рядових козаків до розряду державних селян, офіцеріввійська до дворянства Катеринославської губернії.

На зміст