использование материалов разрешено только со ссылкой на ресурс cossackdom.com

НАРОДНІ ПІСНІ ПРО ЗРУЙНУВАННЯ СІЧІ ТА
ВИХІД ЗАПОРОЗЬКИХ КОЗАКІВ ЗА її КОРДОНИ

[Подано за вид.: Хаджибей - Одеса та українське козацтво (1415-1797 роки): до 210-ї річниці штурмуХаждибейського замку. - Одеса: ОКФА, 1999. - 400 с.]

1. (Голобуцький - 1994. - С. 530-531).

Світ великий, край просторий, та ніде прожити:
Славне військо Запорозьке хотять погубити.

Ой цариця загадала, а Грицько пора[ди]в,
Щоб зігнати запорожців та аж до Дунаю.

Вже на річці Базавлуці і москалі стали,
Ой вже Москаль Запорожжя кругом облягає.

А наш батько Калнишевський того не гадає,
А вже ж Москаль, а вже ж Москаль Січу обступає.

Васюринський козарлюга не п'є, не гуляє
Та свойого отамана рано пробуждає:

"Та встань, батьку-отамане, кличуть тебе люди,
Ой, як станеш ти на башти, Москаля не буде!"

А москалі не дрімали, запас обдирали,
А московськії старшини церкву грабували;

Та беруть срібло, та беруть злото, восковії свічі.
Ой заплакав пан кошовий з старшиною в Січі.

Невичерпні джерела пам'яті
Ой зайшов же пан кошовий та на круту гору:
"Не руйнуйте, люде добрі, хоч Божого дому!"

Запорожські отамани, як орли літали,
Свого батька кошового вірненько благали:

"Позволь, батьку-отамане, нам на башти стати,
Не одному генералу з плеч головку зняти,

Москва стане лагерями, а ми курінями,
Москва стане із штиками, а ми з кулаками,

Ой, щоб слава не пропала поміж козаками".
"Не дозволю, милі браття, вам на башти стати:
Однакове християнство - грішно вигубляти!"

А вже ж уступила одна дівізія та серед самої Січі!
Ой взяла ж вона січові гармати, всі козацькі здобичі.

Ой крикнув же та Калниш кошовий, та стоячи серед церкви:
"Прибирайтесь, славні запорожці, так, як би ік смерті!"

Ой крикнув же та Калниш кошовий, та стоячи на дзвіниці:
"Гей відкидайте, славні запорожці, списи та рушниці!"

Ой пливе щука з Кременчука, розбита із лука...
Ой тепер же нам, Калниш кошовий, з тобою розлука.

Ой пішли, пішли славні запорожці, та не пішки - дубами,
Ой, як оглянуться до славної Січі, умиваються сльозами.

2. (Кондратович. - 1883. - № 1. - С. 43).

Ой чого, чого запорожці
Та й смутні, невеселі стали?

Ой що обступили превражі драгуни
Та й усіма сторонами...

Ой обступили превражі драгуни
Усі степи та й усі плавні,

Пішли наші запорожці
Не з добра, а з печалі.

Ой, як утікали, то усе забирали
І з церков ікони,

Тільки покидали золотую збрую
Та вороні коні...

Ой пустилися наші запорожці
Через море дубами,

Ой, як оглянуться до Старої Січі,
Умиваються сльозами.

Ой ісходились та у кінець Дунаю
Та до купи лимани,

Бо там наших запорожців
Сорок тисяч проживали...

3. (Скальковский. - 1846 - ІП. - С. 204-205; Уривок).

".. .Ой почали козаки думати та гадати,
Як би Москаля в шори убрати.

А далі до Текелі пристали,
Щоб дав білет і велів роботи шукати.

Ой рушили запорожці
До лями на заробітки,

Закивали п'ятами сіроми,
Тільки братцям дали звістки.

Текеля після хоч оглядився -
Запорожців поминай, як звали!

Ой, бідний, зажурився,
Що в шори його убрали".

4. (Скальковский. - 1846. - ІП. - С. 233-234).

Ой тепер наші славні запорожці
Та у великому жалю,

Що не знають кому покориться
І котрому царю.

Поклонилися б ми цьому Туркові,
Та що ж, коли не наша віра.

Поклонилися б Москальові,
Та москаль не приймає.

Ой кругом церкви Січової

Караули стали,
Пану-отцу Володимиру

Служити не дали.
Ой низом, низом, славні запорожці!
Та й до переправи.

Ой берить лодки й всі припаси
Та й ходимо далі.

5. (Зуйченко. - 1885. - С. 364).

Ой на Лиман-морі зашуміла хвиля,
Та стали чайки поринати,

А отець Володимир, піднявши хрест вгору,
Став Господа Бога благати:

"Ой пошли ти, Боже, запорожцям згоду
Від москалевої неволі втікати!

Як не твоя ж воля, підем всі у воду
Спасіння за гріхи прохати".

Аж ось гукнув батько отаман Свердило:
"Чого ж нам, дітки, журитися?

Билися ми з татарвою, билися і з ляхами,
То й хвилі не будем коритися.

Піднімайте ж стерна!
Нехай вона грає, стогне-заривае,
Козачу недолю з моря викликає,

А ми будем Богу молитися".
І, схиливши чуби до чесного хресту,

Козаченьки щиро молились.
Заяснилось море, крячки налетіли,

І хвилі доразу не стало.
Полетіли човни, мов птахи по вітру,
Шукати козачої волі.

6. (Григор'єв-Наш. - 1993. - С. 191).

Ой ішли наші славні запорожці та понад Богом-рікою,
Ой широкою, та глибокою, гей, та понад лиманами,

Ой вже наші славні запорожці у великому жалю:
Що не знали, кому поклониться, та котрому царю.

Ой поклонилися тому турецькому, а що під їм добре жити,
Тільки за одно недобре, що на свого брата бити.

Ой пише москаль листа до кошового: "Ой ідіть до нас жити;
Ой я дам землю та по-прежньому по Дністер границю".

Ой москалю, москалю, москалю: се ти хочеш обманіти;
Ой як підем в твою землю, то будеш лоби голити".

"Ой не бійтеся, славні запорожці, та цього нічого,
Ще ж я в свойому білому царстві не зрадив ніколи".

Закричала ластівонька, зі дна моря виринаючи;
Говорили запорожці, по Січі походжаючи:

"А що будем, брати, робити, а що будем починати?
А чи будемо на Русь іти, чи будемо з.турчином проживати?"

"За чим же нам на Русь іти? Вже нам, браття, з родиною
То й довіку не видатися!".

7. (Кондратович. - 1883. - № 1. - С. 47-48; Уривок).

"...Ходім служити ми до турчина:
Турчин нас добре знає!

"Ти турецький царю, ти турецький царю,
Змилуйся над нами,

Прийми нас у свою землю курінями!"
"Ой рад же ж я, запорожці,

Вашу волю вчинити,
Коли ж все будете, славні запорожці,

Мені зміну робити!"
"Ми не будем, ти турецький царю,

Тобі зміни робити,
Бо нас присягає усіх сорок тисяч
Тобі вірно служити!"

8. (Григор'єв-Наш. - 1993. - С. 191).

Ой прийшли до Дунаю
Та й уголос гукнули,
Ой нап'яли паруса
Тай й за Дунай махнули.

Прийшли до Тураса
Та й вклонилися низько:

"Ой дай же нам землю
Та й коло границі близько".

"Як будете, хлопці,
Мені вірно служити,

То дам я вам землю
Та по-прежньому жити.

Дарую вам землю,
Ще й обидва лимани:

Ловіть, хлопці, рибу,
Справляйте жупани".

9. (Кондратович. - 1883. - № 1. - С. 46).

Ой повійте вітри та усе низовії

Та й на наші лодки та усе дубовії,
А на наші реї та усе кедровії,

На наші паруса та усе шовковії!

Ей зажурився сивий соколочок:

Ей бідна наша, наша головонько,

А що не у купі наші брати сіли.
Наші брати сіли та й пісні запіли.

Один у москаля, другий у турчина,
Третій у Мальтиза служить за одежу.

І той гірко плаче за польскую межу:

"Ой ти москаль, ой єретенний сину,
Запропастив Польщу, ще й нашу Вкраїну".

10. (Григор'єв-Наш. - 1993. - С. 188).

Ой негаразд, запорожці,
Негаразд вчинили:
Степ широкий, край веселий
Та й занепастили

Наступає чорна хмара
Ще й дощик із неба;

Зруйнували Запорожжя -
Колись буде треба.

Ой хоч гаразд, хоч негаразд,

Нічого робити:
Буде добре запорожцям
І під турком жити.