использование материалов разрешено только со ссылкой на ресурс cossackdom.com

Дідик С.С.

Архів фортеці Св. Єлизавети: маловідомий фонд

Архів фортеці Св. Єлизавети – комплекс архівних матеріалів, які зберігаються в Інституті рукопису Центральної наукової бібліотеки ім. В.Вернадського у фонді під номером ІХ. Хронологічно документи архіву охоплюють 1753 по 1821 роки. У фонді зберігається приблизно 23 тисячі одиниць зберігання[1].

Дослідники зверталися до частини матеріалів архіву фортеці Св. Єлизавети і використовували їх у своїх дослідженнях. Так, член Одеського товариства історії і старожитностей Г.Соколов на основі матеріалів фортечного архіву надрукував свою розвідку “Историческая и статистическая записка о военном городе Елизаветграде”[2]. Документами архіву, опублікованими В.Ястребовим, активно користувався дослідник Є.Загоровський і написав роботу “Очерки по истории Славянской колонизации в Новороссии в XVIII веке”[3]. На матеріалах архіву ґрунтуються дослідження С.Шамрая “До історії залюднення степової України (Крилівщина і Лизаветщина)”[4], Н.Полонської-Василенко “Заселення Південної України в першій половині XVIII століття (1734–1775)”[5]. В наш час матеріали архіву були використані істориком О.Посунько “Історія Нової Сербії і Слав’яносербії”[6]. Кожен з цих науковців, розробляючи своє дослідження, користувався документами фортечного архіву, але загальний обсяг використаних ними документів був незначним в порівнянні з загальною кількістю одиниць зберігання. Тому основний масив документів архіву фортеці залишається не використаним і чекає свого часу.

Фортеця Св. Єлизавети була важливим стратегічним пунктом, одним з оплотів російського панування на південноукраїнських територіях. Протягом 1753–1764 років фортеця була місцем перебування вищого російського командування на півдні України. Також фортеця була важливим адміністративним центром регіону, центром Нової Сербії та Новослобідського козацького, згодом Єлисаветградського пікінерного полку. З 1775 року Єлизаветинська фортеця втрачає своє оборонне значення; у 1784 році з неї було вивезено до Херсона всю артилерію. З 1785 року вона перетворюється на місто Єлисаветград (в 1920-х роках місто Зінов’євськ, в наш час місто Кіровоград, адміністративний центр Кіровоградської області)[7].

Оскільки фортеця була важливим центром управління регіоном, у ній розміщалися Комендантська, згодом Гарнізонна канцелярія та канцелярія Новослобідського полку. Комендантська канцелярія почала діяти ще до заснування самої фортеці. Восени 1752 року, приблизно за рік до початку будівництва фортеці, був призначений її комендант, який до побудови фортеці мав розміщуватися в місті Архангельському[8]. Там, напевно, перебувала і Комендантська канцелярія.

До 1876 року документи фортеці Св.Єлизавети зберігалися в архіві міської думи м. Єлисаветграда. А в 1876 році Єлисаветградська дума передала архів Київському університету, оскільки вважалося, що в архіві зберігаються документи з історії запорозького козацтва[9]. До 1927 року архів зберігався в бібліотеці Київського університету, а звідти в неопрацьованому вигляді був переданий до відділу рукописів Державної публічної бібліотеки АН УРСР[10], зараз ЦНБ ім. В.Вернадського.

Архів фортеці був виявлений в 1835 році дослідником-аматором, членом Одеського товариства історіі і старожитностей А.Скальковським. Слід зазначити, що довгий час члени саме цього товариства намагалися впорядкувати архівні справи та працювати з документами архіву. Член Товариства Г.Соколов звернувся в 1840 році до Товариства з пропозицією оглянути архів. Дозвіл для роботи в архіві дослідник отримав за сприянням самого губернатора М.Воронцова. В грудні Г.Соколов приступив до роботи і згодом представив товариству 37 копій документів архіву скасованої на той час фортеці Св. Єлизавети. Г.Соколов був першим, хто зробив спробу скласти описи фортечного архіву. Вже в листопаді 1844 року він повідомив Товариству, що завершив роботу і додав список на 159 сторінках, які включали 169 одиниць документів. Матеріали охоплювали період з 1753 по 1800-і роки і торкалися, в основному, історії Нової Сербії і Новослобідського полку. За цей титанічний труд Г.Соколову була оголошена подяка. Але на превеликий жаль складений опис було призначено для відомчого використання і відправлено до департаменту Генерального штабу, а самі архівні справи залишилися у розпорядженні Другого резервного кавалерійського корпусу. Хоч деякі документи Г.Соколов все ж таки передав Товариству, і згодом вони були опубліковані[11].

Пізніше, в 1866 році, в архіві фортеці Св. Єлизавети працював предводитель дворянства Херсонської губернії Є.Касіянов. Він повідомив Товариство, що більшість архівних матеріалів були оглянуті ще в 1843–1844 роках його попередником Г.Соколовим. Та його попрохали продовжити роботу. Є.Касіянов оглядав матеріали архіву, знімав копії з найцінніших, на його і Товариства думку, документів. Через деякий час Є.Касінова було призначено Мінським цивільним губернатором і з його від’їздом в 1868 році припинилися роботи в фортечному архіві[12]. Мабуть завдяки відданій роботі Г.Соколова і Є.Касіянова були зняті копії з деяких документів фортеці, які зараз зберігаються в фонді Одеського товариства в тому ж таки Інституті рукопису ЦНБ[13].

В 1889 році, коли архів фортеці Св. Єлизавети перебував уже в Києві, ще один член Товариства – В.Ястребов опублікував в черговому томі “Записок...” Одеського товариства статтю, присвячену фортечному архіву і подав стислий огляд справ архіву. Його робота цінна тим, що в ній дослідник опублікував частину документів фортеці Св. Єлизавети[14]. В.Ястребов не приділив значної уваги інтерпретації цих документів, та його опублікованими документами пізніше скористалися інші дослідники.

Після опису матеріалів архіву Г.Соколовим довгий час робота по впорядкуванню документів архіву не велася. Напевне в 1927 році, з передачею архіву до відділу рукописів Державної публічної бібліотеки (згодом ЦНБ ім. В.Вернадського), для зберігання документів архіву був створений фонд під номером ІХ, якому присвоєно назву “Архів фортеці Св. Єлизавети”. Співробітниками відділу робилася спроба по впорядкуванню архівних матеріалів. Схоже, впорядкування не було закінчено: наприкінці 1920-х років з матеріалами архіву ознайомився історик С.Шамрай, який зазначив, що аркуші архівних справ не були пронумеровані. Взагалі історик не займався самим описом і впорядкуванням справ архіву, але зазначив, що архів нараховує всього 24 папки, або 433 зв’язки, в яких приблизно 30 тисяч аркушів. З 24 папок 23 передані разом з рукописним відділом бібліотеки колишнього Київського університету до Рукописного відділу Державної Публічної бібліотеки, а 1 папка чомусь потрапила до Київського центрального архіву давніх актів. Дослідник відзначив також поганий стан архіву (багато справ згнило і розсипалося)[15].

Лише в 1960-х роках співробітник Інституту рукопису І.Лисоченко впорядкувала архів фортеці Св. Єлизавети. Були переглянуті папки зі справами, складено каталог і короткий опис справ. Папки зі справами були розміщено в хронологічній послідовності, пронумеровано аркуші справ. Нажаль, на сьогодні фонд ІХ представлений не в повному обсязі. В Інституті зберігається приблизно дві третини від загальної кількості документів архіву. Частина матеріалів архіву фортеці потрапили до Київського центрального архіву давніх актів. І.Лисоченко також відзначила поганий стан документів архіву, як наслідок недбалого ставлення до зберігання і порядкування архівних матеріалів в XVIII, XIX та на початку ХХ століття. Байдуже, безвідповідальне ставлення до архівних матеріалів в минулому стало головною причиною того, що багато документів виявилися пошкодженими або взагалі були втрачені для дослідників. В 1960-х роках значна кількість матеріалів архіву була відібрана на реставрацію[16].

Хронологічно матеріали архіву відносяться до 1753–1821 років. В 1784 році фортеця Св. Єлизавети стала вже позаштатною, і документи з 1874 року висвітлюють здебільшого інформацію про кінно-єгерський корпус. З огляду на цей факт фонд можна поділити на дві частини – на матеріали, які відклалися до 1784 року, і після 1784 року[17].

В цілому фонд ІХ мало відомий широкому загалу науковців, а тому не введений в науковий оббіг в тій мірі, на яку він заслуговує. Матеріали архіву фортеці Св. Єлизавети могли б використати історики, краєзнавці, архівознавці. Документи фонду ІХ могли б доповнити, уточнити, а може навіть пролити світло на нові аспекти таких широких і, здавалося, добре розроблених тем, як: Гайдамацький рух на Правобережній Україні (спр. 38-73; 215-237; 457-498), запорозьке козацтво в останні часи свого існування (спр. 1150-1173; 1183-1187; 1422-1442; 1728-1776), закордонні відносини російських урядовців (спр. 132-214; 625-650), військова історія XVIII століття (спр. 1007-1011; 1319-1344; 1966-2037; 2080-2093), заселення південного краю і торгівельні відносини в краї (спр. 1128-1145; 1305-1318; 1501-1503; 1504; 1896; 1904-1911) та інші. Матеріали фонду можуть стати потужною джерельною базою для нових або малодосліджених тем, як початки міського самоврядування в Єлисаветграді (спр. 251-256), Новослобідський козацький полк (спр. 1345-1354; 1505-1506; 1611-1618; 1708-1727; 2108), інженерна справа і будівництво фортеці Св. Єлизавети (спр. 111-127; 521-551; 1450-1467; 1698-1707), прикордонні стосунки з турками, татарами, поляками (спр. 132-214; 1961-1965; 2050-2056).

Щоб архівними матеріалами фонду було зручно користуватися, треба зробити анотацію всіх справ архіву. Для більшої доступності матеріалів фонду широкому колу фахівців треба розпочати публікацію документів. Але це, так би мовити, в перспективі. Ця справа може затягнутися не на один рік, і роботи вистачить не на одного вченого.

Анотація

Доповідь присвячена архіву фортеці Св. Єлизавети – маловідомому архівному ресурсу, який зберігається в Інституті рукопису ЦНБ ім. В.Вернадського в фонді під номером IX. Документи архіву фортеці Св. Єлизавети є цінним джерелом для дослідження історії Південної України XVIII століття.