Главная | Статьи и сообщения
использование материалов разрешено только со ссылкой на ресурс cossackdom.com |
Тетяна Кузик (м. Київ)
Про захворюваність та смертність в Запорізькій Січі
(два документи із
фондів ЦДІАК України[1])
(Опубл.: // Наукові
записки. Збірник праць молодих вчених та аспірантів.– Т. 9: Біографічна
некрополістика в контексті сучасної історичної науки. Джерела та результати
досліджень. – К., 2002. – С. 215–226).
“¼по
коминницкому ¼мнению естественная смерть
предоставленна¼одним бабам и другим мужикам; а
что касается до козаков, особливо запорозких, то тем только и простительно
умереть на подушке, якие, к несчастию безтолковой бравури, доживут с умом до
глубокой старости¼”
(Із записок Луки Яценка-Зеленського)[2]
Починаючи з 1758 р., тобто, менш ніж через двадцять
п’ять літ після заснування Січі на річці Підпільній, Кіш намагався отримати
дозвіл російського Сенату на
переселення в інше місце. Одна
із основних причин –“мертвыми гробами весь город почти отнятъ и проходовъ нтъ”[3].
При
січовій церкві, як свідчив ієромонах
Володимир (Сокальський), записи про смерть не велися[4].
І тільки після поширення в кінці вересня 1760 р. чуток про смерть козаків від
чуми, свідчення про характер захворювань та про обставини смертей почали
вносити до “записных журналов” Військової канцелярії [5].
Ці журнали не збереглися. Тим унікальнішими є документи, що публікуються нині –
реєстр імен тих, хто помер у
Січі впродовж жовтня–грудня 1760 року, з зазначенням причини смерті (документ № 1), та
перелік (“іменний список”) хворих в Січі, яких оглянув в кінці грудня
того самого
року лікар Володимир Ломан, з зазначенням поставленого діагнозу (документ № 2).
Документ,
що публікується під №1, відомий у двох примірниках. Перший – чернетка, що
збереглася у справі, сформованій у Військовій канцелярії, вірогідно, у
1760–1761 роках.
Справа має діловодний заголовок: “Дло о разглашенной между простонародством в
Счи появившейся опасности. 1760 году. № 15”[6]. Текст документа писано двома почерками. Один
з них належить Іванові
Чугуєвцю, який упродовж 1757–першої половини 1760 років, а також у першій половині 1761 року був
військовим писарем. Він же і відредагував документ. Другий примірник, із фонду Київської губернської
канцелярії, – це копія, знята з оригіналу в кінці 1760–на
початку 1761 рр. у Новосіченському ретраншементі[7].
Розбіжності між текстами чернетки та
копії, головним чином, орфографічні (копіїст був російськомовним), а деякі з
них є наслідком неправильного прочитання тексту оригіналу. Тому різночитання у
публікації не відтворено, за винятком формул засвідчення документа (вони є
тільки в копії).
Документ, що публікується під
№ 2 зберігся у фонді Київської губернської канцелярії у справі, тематично
близькій раніше згаданій[8]. Його було надіслано з Січі до Київської
губернської канцелярії разом з рапортом
прикордонного лікаря Володимира Ломана від
29 грудня
1760 року про відсутність захворювань на чуму в
Запоріжжі.
Окремі документи згаданих
справ використовувалися та публікувалися дослідниками[9].
Дані реєстру (документ № 1) використав М. Тищенко, якого цікавило
питання про вплив карантинних заходів на торгівлю Лівобережної України з Кримом
та про доцільність вжиття цих заходів у 1760 році. Проте це не єдине питання,
на яке відповідають пропоновані джерела. Насамперед, вони зацікавлять
дослідників січового повсякдення, історичної демографії, однак не менш
важливими видадуться й тим, хто займається біографічними дослідженнями. Як
відомо, основні уявлення про персоналії запорожців створюються на підставі
їхніх атестатів або матеріалів допитів,
тож зазвичай вельми складно
збирати інформацію про того, хто
упродовж усього життя не полишав служби у Війську, не одружувався, не потрапляв
під жодну підозру, не був пійманий “на воровстве” тощо.
Спробуємо коротко описати обставини, за яких створено обидва
документи.
Упродовж 23–27 вересня 1760
року на січовому базарі за чотири дні померло четверо козаків, що, як
стверджували в Коші, захворіли “на фебру и горячку”[10].
Проте серед “простонародства”
поширилися чутки, що причиною їхньої
смерті була чума.
Комендант Новосіченського
ретраншементу Григорій Міжуєв 7 жовтня так описував паніку, що охопила
населення Січі: “¼лавки с товарами¼шинки, резницы
и протчия купечества заперты, и народ приходит в великий ужас¼и
мастеровые люди не работают¼многия
запорожские козаки из Сечи с крайнею торопливостью перепровляются через реку
Подпольную в лес”[11].
Не
всі покидали Січ добровільно.
Лікар Володимир Ломан писав до
Київської губернської канцелярії, що хворих проганяли в степ, і “которые еще
милостивы были, не снимали с нихъ платья, и еще при том съесные и питейные
припасы имъ давали, а которые немилостивы, то с нихъ снимали платье и безъ
питья и ествы выгоняли голыхъ”[12].
Не слід думати, що у 18 ст.
подібне ставлення до хворих на “опасную прилипчивость” було винятково проявом
масового психозу або характерним тільки
для запорожців. В чернетці ордера Київської губернської канцелярії від 17 листопада 1760 року до Коша читаємо:
“кои заразились опасною болезнию – выгнать”, і тільки під
час редагування документа останнє
слово було замінено на “вывесть”[13].
24 жовтня в Новосіченський
ретраншемент прибув з військовою командою секунд-майор Андрій Какурін. Він отримав наказ командира Українського
ландміліцького корпусу П. Девієра про
встановлення навколо Січі застав, якщо чутки про епідемію підтвердяться.
Перевірити ці чутки, вірогідно, А. Какурін не ризикнув: “запорожцы никого к себе в Сечь
не допускаютъ и объявляютъ, что не ходи–застрелимъ”[14]..
25 жовтня
А. Какурін разом з офіцерами Новосіченського ретраншементу та лікарем
Христофором Фігнером
“по валу ходили” і зустріли військового суддю Федора Сохацького. На запитання
лікаря, чи є в Січі померлі, суддя відповів, що в Січі померло 15 душ, і на
двох були “знаки опасные”[15].
Наступного
дня, 26 жовтня, Федір Сохацький повідомив кошового, що знаки були від “какъ бы по-здешнему бешихи,
называемые залотухи”[16],
а 22 листопада у Військовій канцелярії він зізнався, що про “опасные знаки” він говорив лікарю, “будучи в веселости
подгулявши”[17]. Проте 25
жовтня, після його розмови з Х.
Фігнером, Кіш оточили військові загонами. В’їзд та виїзд із Січі було заборонено. 27 жовтня кошовий отаман Олексій Білицький
був змушений просити у секунд-майора А. Какуріна спеціального дозволу, щоб
стратити “за городомъ ¼по
здешнему обыкновению” злочинців, які утримувалися у військовій пушкарні[18]. 17 листопада ордери про встановлення застав
було відправлено в Кіш та Новосіченський ретраншемент і з Київської губернської
канцелярії[19].
За
таких умов у Січі виникла загроза голоду. Упродовж листопада–грудня 1760 року Кіш
неодноразово звертався до Київської губернської канцелярії та до гетьмана К.
Розумовського з запевненнями про відсутність епідемічних захворювань та з
клопотанням про зняття застав. На початку грудня 1760 року Київською
губернською канцелярією до Січі було
відряджено прикордонного лікаря В. Ломана, який мав оглянути хворих і остаточно з'ясувати, скільки людей померло від чуми, як довго
вона тривала, а також ізолювати тих, хто доти перебував біля померлих[20].
23
грудня лікар прибув до Січі, а
вже 27 грудня у Військовій
канцелярії йому дали необхідні свідчення
ієромонах
Володимир (Сокальський) та уставщик Леонід. 28 грудня було укладено
реєстр, що містить дані про захворювання та випадки смерті у січових
передмістях, Військовій канцелярії, школі, а також про трупи, знайдені поблизу
Січі (документ № 1).
Загалом за три місяці вдалося зафіксувати 46
смертних випадків, хоча, вірогідно,
ці дані є неповними.
Так, за свідченням ієромонаха
Володимира (Сокальського), в січовій парафії, тобто, в самій Січі та розміщених поблизу
зимівниках, помирали майже щодня, а
інколи – по двоє-троє, а то й більше “з
разныхъ обыкновенныхъ болезней ¼
з гарячки, поносовъ, колки, лихоманок, бешихъ”[21].
Ні в донесеннях Коша до інших установ, ні в реєстрі, що публікується, не вказано кількість померлих у куренях, а враховуючи санітарні умови, цілком вірогідно,
що саме там смертність була найвищою[22].
Дані реєстру вразили лікаря Ломана,
який, щоправда, не поставив їх під сумнів: “по многолюдству в разсуждение
глубоких осенних времен – немногое число, и когда справится в нижнемъ городе
Киеве на Подоле, то явитца в такое время втрое или по крайней мере вдвое болше
умершихъ”[23]. Звісно ж, неможливо було точно
встановити кількість і подальшу долю
хворих, яких під час паніки прогнали в степ.
*****
Публікацію підготовлено згідно
з методичними рекомендаціями, розробленими для видання корпусу документів
“Архів Коша Нової Запорозької Січі”[24].
При цьому відхилення від цих рекомендацій є такі: виносні літери внесено в
рядок без виділення курсивом; не обумовлено розміщення тексту на полях, над
рядком, написання тексту різними почерками та чорнилами, а також виправлення та
закреслення окремих слів та літер; закреслені вирази відтворено в підрядкових
примітках; скорочення під титлом розкрито, відновлені літери відтворено в
дужках ().
Обидва документи публікуються
вперше.
Документ № 1
1760 р., грудня 28. – Реєстр померлих в Січі упродовж жовтня–грудня 1760 р.
175 Реестръ
умершимъ в Счи и около jной в разглашение сумнителства 1760 года декабря, 28
день.
С крамного базару умершие.
Федоръ
Веровка, Грицко Рудій,
Семенъ Стовпецъ с 3-го по 7 числа октябра скоропостижно померли, а с какой іменно болзни – невдомо, толко говорятъ, якобы
мед с мишаком і меркуріею,
растворенной для мишей і мух, многого числа биваемих в поселениях, стоял в хат
крамаря Логвина Дядквского, і оние будучи пяни и еще пючи горлку, тмъ
медомъ, смешанным с мишакомъ і
меркуріею, по незнаемости закушивали і померли. Единъ
же с них, Веровка, іTромонахом Филуменомъ
сповданъ, тайнамъ св(я)тим сообщенъ[25].
Іско Величквский дней до 10
бил боленъ, потом, виздороввши, сдоровымъ бил с неделю, а потомъ, паки заболзновавши, чрезъ
неделю умре.
Іванъ,
Рецетового родичъ, чрезъ 4 дни билъ на горячку боленъ и умре.
Іванъ
Блій с неделю бил боленъ на горячку и умре,
коего судя войсковій Федор Сохацкий[26]
заховалъ. //
175 зв. Нестеръ
Мармута боленъ былъ с неделю и умер.
Ониско
Бакута боленъ бил дв недел и умре, і похованъ кантаржиемъ, кой живъ і понин.
Кондрат Табака, пянъ
будучи, пошолъ купатца і утонул.
Кром вишеписанних помершихъ
от 8 октября по сие 26 числа декабря в базар крамном никого умерших не било и
болних ни единого нн не імется[27].
И сие показали: атаманъ
наказній АлеPей Бруховецкий; товариство: Ониско Шулга, Ониско Чорний. Матвй
Шкуринской.
Ітого в базар крамномъ
умерло душъ числом 9.
Между
кузницями умерло 5 человкъ ноябра с 1-го – декабра по 12 числа, а іменно:
Федоръ
Котляр, калниболоцкий, чрез три недел бил боленъ обикновенно и умер.
Юхимъ
Котляр, калниболотский, чрез неделю лихорадкою-горячкою одержимъ билъ и умре.
Андрй
Платнровский на горячку чрезъ шесть день бил боленъ і от великого поносу і умре. //
176
Никита Непевний, тимошвский, чрез пят день боленъ бил, и кашел в него бил, и
умре.
Леско
Прудкій, курнний пластуновский, з
горлки умре.
На вишеписанних умершихъ
знаковъ к опасности никакихъ не било і от вишеписанного сего декабра 12 после 26 болних ни
единого не імется. І сие показали: атаманъ Криворучко; товариство:
Юхимъ Плоскота, Федор Лихошерстий и Кондратъ Усъ.
Въ мясномъ ряду.
Октябра
послднихъ чиселъ Петро, ушесте боленъ будучи, чрез пять день умре. Опасной же
болзни, по сказкамъ молодиковъ Тараса с товарищи, кои его смотрели и погребли,
не било, да і они дужи и здоровы.
А тотъ умерший, Петро, до болзни своей много пянствовал. Болних же в іхъ ряду нкого не імется.
Атаманъ
Гаврило Полтавский, Михайло Омелницкой и Артем Пушкар.
Ітого
в мясном ряду умер 1. //
176
зв. В базаре шинковом с 20 октябра по 8 число декабра.
Ігнатъ
Остроухъ был боленъ недел с дв на горячку и, упавши в ліодовню глибокую, убился и умре.
В
Івана Гасана брат его Яким
Малій[28]
с лихорадки і горячки умре.
Іванъ
Куцій от безмрного пянства и
кривавого поносу умре.
Трохимъ
Чумакъ бил боленъ недел с 2 и от бешихи, тоесть[29]
рожю, умре.
Іванъ
Блій неделю на горячку боленъ
бил і умре.
Перехристовъ
молодик Ігнат от водяной болзни и от
жолтяници умре.
Тимш Музика от пянства бил болен 5 день і умре.
Опанас Бондар в двор Івана
Швидкого, атамана корсунского[30],
бил боленъ все лто и умре[31].
Въ
хат Антона Висоцкого чернецъ монастира Макошинского[32]
от силнихъ боевъ, послушникомъ его, прозиваемимъ Скиртою, учиненнихъ такъ, что
кровию храпал и чрез пят день, болезнуя, умре. А послушникъ Скирта по учинении
побоевъ тогда ж, ноччу, невдомо куда двался[33]. //
177 А боленъ одинъ Иванъ Безпалій імется.
И сие показали атаманъ
Петро Остроухъ, Семенъ Мнской, Іванъ
Яблуновский и Іванъ
Побгайло.
Ітого в базар шинковом
умерло душъ числомъ 9.
Школниковъ
счевихъ з гарячки, поносовъ і беших
в октябр и ноябр м(сT)цях лежа по 5, 6 и 7 дней, померло 8 ч(е)л(о)в(е)къ, о
которих по имени и о болезнях і
сообщенне данно.
Мижигорской іTродіякон
Афтанасій з гарячки і головнои болезни въ 5 день умеръ.
В
Канцеляріи воісковой октября
последних[34] три малчика Степанъ Охтира, Василь Глоба и Павло
Чорний, болвъ гарачками і лихорадками по недел і болше, порознь померли, і
знаков на них нкакихъ не было // 177 зв. І хто их хоронилъ
– живи і здоровы.
Прошлого
ноября съ 4 до 21 чиселъ в бывший снегъ и стужу около Счи за Подполною і в речки Чортомлику і по степу сискано з вигнатих в
тревогу болнихъ ч(е)л(о)в(е)къ з десит змерзших і в тех местахъ похоронены.
Ітого всего померло в
учинившуюс к опасности тревогу вишеписанныхъ разночинцовъ 46.
Сколко
ж по зимовникамъ, в лугахъ і степяхъ
доброволно[35] померло, яко Кошъ взаперт, обстоятелно
показать не можно. Токмо по справк по
всемъ зимовникамъ бл(а)гополучно было і опасно нигде не помирали. Чумаки ж, по приход з солю ис Криму, многие по
той сторон Днпра при Конской і в прочих лугахъ зимуютъ и
извстно было о некоторих помершихъ нчего, и сколко их умерло, признат еще
нельзя[36].//
187
А н(ы)н шафаръ Никитинского перевоза Яковъ Арътеменъко в Кошъ репортовалъ, что
по ту сторону Днпра і по Лугу на чумакахъ
никакой опасности не имется, но вс здоровы. Яко жъ онъ, шафаръ, по сил
войскових приказовъ обездилъ т мста нарочно для осмотру[37].
Ф. 229, оп. 1, спр. 86, арк. 175–177, 187. Чернетка.
Ф.
59, оп. 1, спр. 3556. Копія.
Документ №
2
1760 р., грудня
28. – “Іменний список” хворих в Січі
171 Списокъ
іменной обретающимся в Коше
Запорожском болным, которые команды моей лекарями осматриваны і мною
сего декабря 28 числа пересматриваны, кто імены і какими болезнми.
Емельянъ
Барабанъ – ранами цынготными
Іванъ
Толмачъ[38]
– лихораткою чрезъ день
Андрей
Семеновъ – меленхолиею
Костентинъ
Дементьевъ – лихораткою четверодневъною с обструкциею нижнего живота
Денис
Чернои – опухолю ногъ от задержания поноса
Школникъ
уставщика Леонида Андрей Хохота – опухолю в келене
Отставной козакъ Матвей Таран – кровавым
поносомъ, старъ и дряхлъ
Кирила
Кочерга – падучею болезнию
Іванъ
Бспалой – простымъ поносомъ
Семенъ
Балашъ – безумствиемъ
Степанъ
Жданъ – обструкциею в селезенки
Грекъ
Aотей
Георгиевъ – шелудями на голове
Грицко
Полтавецъ[39] – слаб
после лихоратки четверодневной
Тимоaей
Богдановъ – ломотою в костях
Отставныя
козаки
Грицко
Шпоа (!) – одушьем с кашлемъ
Грицко
Aескелдатъ
– приломлением коленнои чашки
Семенъ
Стегакъ – цынготными ранами //
171 зв. Карнеи
Демяновичъ – застарелою францускою болезнию
Семенъ
Раменной – заращением перепонки на глазах
Данило
Шулга – ранами цынготными
Самойла
Бднои – блмами в глазах
Іванъ
Войтъ – блмами в глазах
Итого 22 ч(е)л(о)в(е)ка.
Ф.
59, оп. 1, спр. 3554, арк. 171–171 зв.
Оригінал.
[1]
Центральний державний історичний архів України, м. Київ; при підготовці публікації використано матеріали тільки
цього архіву.
[2] Эварницкий Д. И. Две поездки в Запорожскую Сечь Яценка-Зеленского, монаха
Полтавского монастыря в 1750-1751 г.-Екатеринослав, 1915. – С.43.
[3]
Донесення Коша до гетьмана К. Розумовського від 7.07. 1761 р. (цит. за: Короленко П. П. Материалы по истории
Войска Запорожского, извлеченные из дел Харьковского исторического архива. –
Харьков, 1896. – С. 20–21). Докладніше про намагання Коша упродовж 1758–1764
рр. перенести Січ у Микитине – див. у документах, опублікованих В.
Ленченком (Листи кошового отамана П.
Калнишевського 1763 р. про устрій Запорізької Січі // Пам’ятки
України. – 1989. – № 3. – С. 28–30).
[4]Див.
свідчення ієромонаха Володимира (Сокальського) від 27.12. 1760 р.,
дане у Військовій канцелярії (Ф.
229, оп. 1, спр. 86, арк. 163).
[5]
Свідчення про те, що такі журнали велися – див.: ф. 59, оп. 1, спр. 3554, арк. 119 зв.; ф.
229, оп. 1, спр. 86, арк. 73 зв.
[6]Ф.
229, оп. 1, спр. 86. У справі є також документи за 1761 р.
[7]
Див.: ф.
59, оп. 1, спр. 3556, арк. 2–4.
[8]Ф. 59, оп. 1, спр. 3554.
[9] Щербина В. Сечевая школа // Киевская старина. – 1891. – Т. 34,
сентябрь. – С. 491–492; Тищенко М. Нариси історії торгівлі
Лівобережної України з Кримом // Історично-географічний збірникю – К., 1928. – Т. 2. – С.
132–133; Гісцова Л. З. З архіву Коша Нової Запорозької Січі //
Архіви України. – 1990. – № 6–7. – С. 68.
[10]Ф.
229, оп. 1, спр. 86, арк. 3.
[11]Там
само, арк. 37.
[12]Ф. 59, оп.1, спр. 3554, арк. 167.
[13]Там
само, арк. 95 зв.
[14]Там
само, арк. 57 зв.–58. Донесення А.
Какуріна до П. Девієра від. 25.10.1760 р.
[15]Ф. 229, оп. 1, спр. 86, арк. 58.
[16]Ф. 59, оп. 1, спр. 3554, арк. 123. Рапорт Г. Міжуєва до Київської губернської
канцелярії від 2.12. 1760 р.
[17]Ф.
229, оп. 1, спр. 86, арк. 103; у Військовій канцелярії цей випадок було
прокоментовано менш делікатно: “оной судя, хмлним огнем ежечасто себе
заражаючи и в несостоянии ума будучой¼говорилъ” (там само, арк. 170); твердження Військової
канцелярії, що чутки про епідемію часто поширювалися “отъ невежества и пяного дурачества” (там само, арк. 115), були не безпідставними.
[18]Там
само, арк. 60 зв.
[19]Ф.
59, оп. 1, спр. 3554, арк. 92–100.
[20]Ф.
229, оп. 1, спр. 86, арк. 159.
[21]Там
само, арк. 164.
[22]Про
високу смертність козаків, що мешкали в куренях, писав, наприклад,
секунд-майор О. Никифоров, який
перебував в Січі у 1749 р.: “от тяжелого воздуха запорожских казаков по
куренямъ болныхъ немалое число нне находится ¼
и почти ежедневно умирают, а болезнь не иная, но токмо горячка и лихорадка,
також и в голове лом ¼
здешняя старшина о семъ не обявляетъ” (Ф. 59, оп. 1, спр. 798, арк. 4. Рапорт до Київської
губернської канцелярії від 30.01.1749 р.).
[23]Ф.
59, оп. 1, спр. 3554, арк. 167 зв. Рапорт В. Ломана до Київської губернської канцелярії від 29.12. 1760 р.
[24] Гісцова Л. З. Методичні рекомендації по
підготовці до видання Архіву Коша Нової Запорозької Січі. – К. 1992; див. також
Архів Коша Нової Запорозької Січі. Корпус документів 1734–1775. – К.,
1998–2000. – Т. 1–2 (передмова від упорядників).
[25] Далі закреслено:
“і похоронTнъ, а протчиT другиT закопани”.
[26]
Сохацький Федір – військовий осавул (1758 р.), військовий суддя (1759, 1760
рр.).
[27] Далі закреслено:
“сколко
и гдT болних людTй помTрло и помTрзло или в живих ониT состоятъ – они нT
вдаютъ”.
[28]
У Січі прізвисько “Малий” отримав Яким Гнатович (Вищестебліївський курінь),
кошовий отаман у 1743 (з
29.06)–1744 рр., 1748 (з 25.06)– 1749 рр., 1750 (з
24.06)–1752 (до 24.06) рр., а також з 24.06 1754 р. (до кін. року).
Проте поки що не встановлено, чи саме про його смерть йдеться у цьому
документі.
[29] Далі закреслено:
“золотухи”.
[30]
Іван Швидкий – військовий товмач у 1747–1761 рр. Зберігся його атестат (опубл.:
Архів Коша¼
– Т. 1. – С. 500–502).
[31]
Збереглося свідчення Івана Швидкого, що Опанас Бондар “упиваясь силно чрTзъ
нсколко нTдль, и от того пянства сойшовши зъ ума, пTрвT в той хати¼окна
и двTр поламалъ, а потомъ пошTдъ к валу, из сTбT всю одTжу поскидалъ и ходя
всбдT по ту сторону валу, когда влзъ в ровъ, ходилъ по нTмъ два дн, а потомъ
паки пришTдши в хату, умрT” (Ф. 229, оп. 1, спр. 86, арк. 73 зв.).
[32]
Йдеться про Макошинський Миколаївський чоловічий монастир, що був розташований
неподалік села Макошиного (тепер Менського р-ну Чернігівської обл.). У
1786 р. монастир закрито.
[33] Далі на арк. 177 закреслено: “В протчихъ жT мTстах сколко імTнно вигнатихъ болних чTловкъ умTрло,
или в живихъ ониT гдT находятся, они нT знают”.
[34] Вірогідно, далі пропущено “чисTлъ”.
[35] “Добровільна” смерть у 18 ст. у Запоріжжі (а можливо й не
тільки у Запоріжжі і не тільки у 18 ст.) означала не самогубство, а смерть
“обыкновTною болTзнию”.
[36]
Далі на арк. 187 закреслено: “с
пTршого ж дTкабря по сиT 28 числа сTгодTня какъ о чумакахъ и других по Днпру,
по той сторон ДнTпра, по Лугу и вTздT по рчкам і змовникам нчTго про опасность н от кого в Кош нT
слишно”.
[37]
Далі у копії докумTнта: “На подлинномъ подписано: атаманъ кошTвои
АлTксTй Блицкий с товариствомъ; съ подлиннымъ читал пограничной писаръ Михаила
Усикъ”
(ф.
59, оп. 1, спр. 3556, арк. 4). Олексій Григорович Білицький (Поповичівський
курінь) був кошовим отаманом упродовж 1759–1760 рр. (див. його атестат, опубл.:
Архів Коша¼
–Т. 1 – С. 472–474).
[38]
Вірогідно, тут йдеться про Івана Швидкого (див. примітку 30).
[39]
Можливо, тут йдеться про Григорія Тимофіїва Полтавця, який у 1757 р. був писарем Самарської паланки (Ф.
229, оп. 1, спр. 44, арк. 13 зв., 14).
Главная | Статьи и сообщения
использование материалов разрешено только со ссылкой на ресурс cossackdom.com |