использование материалов разрешено только со ссылкой на ресурс cossackdom.com

Тетяна Кузик (м. Київ)

Про захворюваність та смертність в Запорізькій Січі

 (два документи із фондів ЦДІАК України[1])

(Опубл.:  // Наукові записки. Збірник праць молодих вчених та аспірантів.– Т. 9: Біографічна некрополістика в контексті сучасної історичної науки. Джерела та результати досліджень. – К., 2002. – С. 215–226).

“¼по коминницкому ¼мнению естественная смерть предоставленна¼одним бабам и другим мужикам; а что касается до козаков, особливо запорозких, то тем только и простительно умереть на подушке, якие, к несчастию безтолковой бравури, доживут с умом до глубокой старости¼”

(Із записок Луки Яценка-Зеленського)[2]

Починаючи з 1758 р., тобто, менш ніж через двадцять п’ять літ після заснування Січі на річці Підпільній, Кіш намагався отримати дозвіл російського Сенату на  переселення  в інше місце. Одна із основних причин –“мертвыми гробами весь город почти отнятъ и проходовъ н­тъ”[3].

При січовій церкві, як свідчив ієромонах Володимир (Сокальський), записи про смерть не велися[4]. І тільки після поширення в кінці вересня 1760 р. чуток про смерть козаків  від чуми,   свідчення про характер  захворювань та про обставини смертей почали вносити  до “записных журналов” Військової канцелярії [5]. Ці журнали не збереглися. Тим унікальнішими є документи, що публікуються  нині – реєстр імен тих, хто помер у Січі впродовж жовтня–грудня 1760 року, з зазначенням причини смерті (документ № 1), та  перелік (“іменний список”) хворих в Січі, яких оглянув в кінці грудня того самого року лікар Володимир Ломан, з зазначенням поставленого діагнозу (документ № 2).

Документ, що публікується під №1, відомий у двох примірниках. Перший – чернетка, що збереглася у справі, сформованій у Військовій канцелярії, вірогідно, у 1760–1761 роках. Справа має діловодний заголовок: “Д­ло о разглашенной между простонародством в С­чи появившейся опасности. 1760 году. № 15”[6].  Текст документа писано двома почерками. Один з них належить Іванові Чугуєвцю, який упродовж 1757–першої половини 1760 років, а також у першій половині 1761 року був  військовим писарем. Він же і відредагував документ. Другий примірник, із фонду Київської губернської канцелярії,  – це  копія, знята з оригіналу в кінці 1760–на початку 1761 рр. у Новосіченському ретраншементі[7]. Розбіжності  між текстами чернетки та копії, головним чином, орфографічні (копіїст був російськомовним), а деякі з них є наслідком неправильного прочитання тексту оригіналу. Тому різночитання у публікації не відтворено, за винятком формул засвідчення документа (вони є тільки в  копії).

Документ, що публікується під № 2 зберігся у фонді Київської губернської канцелярії у справі, тематично близькій раніше згаданій[8].  Його  було надіслано з Січі до Київської губернської канцелярії разом з  рапортом прикордонного лікаря Володимира Ломана  від 29 грудня 1760 року  про відсутність захворювань на чуму в Запоріжжі.

Окремі документи згаданих справ використовувалися та публікувалися дослідниками[9]. Дані  реєстру (документ  № 1) використав М. Тищенко, якого цікавило питання про вплив карантинних заходів на торгівлю Лівобережної України з Кримом та про доцільність вжиття цих заходів у 1760 році. Проте це не єдине питання, на яке відповідають пропоновані джерела. Насамперед, вони зацікавлять дослідників січового повсякдення, історичної демографії, однак не менш важливими видадуться й тим, хто займається біографічними дослідженнями. Як відомо, основні уявлення про персоналії запорожців створюються на підставі їхніх атестатів або матеріалів  допитів, тож  зазвичай вельми складно збирати  інформацію про того, хто упродовж усього життя не полишав служби у Війську, не одружувався, не потрапляв під жодну підозру, не був пійманий “на воровстве” тощо.

Спробуємо коротко описати  обставини, за яких створено обидва документи.

Упродовж 23–27 вересня 1760 року на січовому базарі за чотири дні померло четверо козаків, що, як стверджували в Коші, захворіли “на фебру и горячку”[10]. Проте серед  “простонародства” поширилися чутки, що причиною  їхньої смерті була чума.

Комендант Новосіченського ретраншементу Григорій Міжуєв 7 жовтня так описував паніку, що охопила населення Січі: “¼лавки с товарами¼шинки, резницы и протчия купечества заперты, и народ приходит в великий ужас¼и мастеровые люди не работают¼многия запорожские козаки из Сечи с крайнею торопливостью перепровляются через реку Подпольную в лес”[11].

Не всі покидали  Січ добровільно. Лікар  Володимир Ломан писав до Київської губернської канцелярії, що хворих проганяли в степ, і “которые еще милостивы были, не снимали с нихъ платья, и еще при том съесные и питейные припасы имъ давали, а которые немилостивы, то с нихъ снимали платье и безъ питья и ествы выгоняли голыхъ”[12].

Не слід думати, що у 18 ст. подібне ставлення до хворих на “опасную прилипчивость” було винятково проявом масового психозу або  характерним тільки для запорожців. В чернетці ордера Київської губернської канцелярії  від 17 листопада 1760 року до Коша читаємо: “кои заразились опасною болезнию – выгнать”, і тільки під час редагування документа останнє слово було замінено на “вывесть”[13].

24 жовтня в Новосіченський ретраншемент прибув з військовою командою секунд-майор Андрій Какурін.  Він отримав наказ командира Українського ландміліцького корпусу П. Девієра про  встановлення навколо Січі застав, якщо чутки про епідемію підтвердяться. Перевірити ці чутки, вірогідно, А. Какурін не ризикнув: “запорожцы никого к себе в Сечь не допускаютъ и объявляютъ, что не ходи–застрелимъ”[14]..

 25 жовтня  А. Какурін разом з офіцерами Новосіченського ретраншементу та лікарем Христофором Фігнером “по валу ходили” і зустріли військового суддю Федора Сохацького. На запитання лікаря, чи є в Січі померлі, суддя відповів, що в Січі померло 15 душ, і на двох були “знаки опасные”[15].

Наступного дня, 26 жовтня, Федір Сохацький повідомив кошового, що знаки були від “какъ бы по-здешнему бешихи, называемые залотухи”[16], а 22 листопада у Військовій канцелярії він зізнався, що про “опасные знаки” він  говорив лікарю, “будучи в веселости подгулявши”[17]. Проте 25 жовтня, після його розмови з Х. Фігнером, Кіш оточили військові загонами. В’їзд та виїзд із Січі було заборонено.  27 жовтня кошовий отаман Олексій Білицький був змушений просити у секунд-майора А. Какуріна спеціального дозволу, щоб стратити “за городомъ ¼по здешнему обыкновению” злочинців, які утримувалися у військовій пушкарні[18].  17 листопада ордери про встановлення застав було відправлено в Кіш та Новосіченський ретраншемент і з Київської губернської канцелярії[19].

За таких умов у Січі виникла загроза голоду. Упродовж листопада–грудня 1760 року  Кіш неодноразово звертався до Київської губернської канцелярії та до гетьмана К. Розумовського з запевненнями про відсутність епідемічних захворювань та з клопотанням про зняття застав. На початку грудня 1760 року Київською губернською канцелярією  до Січі було відряджено  прикордонного лікаря В. Ломана, який мав оглянути хворих і остаточно з'ясувати, скільки людей померло від чуми, як довго вона тривала, а також ізолювати тих, хто доти перебував біля  померлих[20].

23 грудня лікар прибув до Січі, а вже  27 грудня у Військовій канцелярії  йому дали необхідні свідчення ієромонах Володимир  (Сокальський) та  уставщик Леонід. 28 грудня було укладено реєстр, що містить дані про захворювання та випадки смерті у січових передмістях, Військовій канцелярії, школі, а також про трупи, знайдені поблизу Січі (документ  № 1).

Загалом за три місяці вдалося зафіксувати 46 смертних випадків, хоча, вірогідно,  ці дані є неповними. Так, за свідченням ієромонаха Володимира (Сокальського), в січовій парафії, тобто, в  самій Січі та розміщених поблизу зимівниках,   помирали майже щодня, а інколи – по двоє-троє, а то й  більше “з разныхъ обыкновенныхъ болезней ¼ з гарячки, поносовъ, колки, лихоманок, бешихъ”[21]. Ні в донесеннях Коша до інших установ, ні в реєстрі, що публікується,  не вказано кількість померлих у куренях, а враховуючи санітарні умови, цілком вірогідно, що саме там смертність була найвищою[22].

Дані реєстру вразили лікаря Ломана, який, щоправда, не поставив  їх під  сумнів: “по многолюдству в разсуждение глубоких осенних времен – немногое число, и когда справится в нижнемъ городе Киеве на Подоле, то явитца в такое время втрое или по крайней мере вдвое болше умершихъ”[23]. Звісно ж, неможливо було точно встановити  кількість і подальшу долю хворих, яких під час паніки прогнали в степ.

*****

Публікацію підготовлено згідно з методичними рекомендаціями, розробленими для видання корпусу документів “Архів Коша Нової Запорозької Січі”[24]. При цьому відхилення від цих рекомендацій є такі: виносні літери внесено в рядок без виділення курсивом; не обумовлено розміщення тексту на полях, над рядком, написання тексту різними почерками та чорнилами, а також виправлення та закреслення окремих слів та літер; закреслені вирази  відтворено  в підрядкових примітках; скорочення під титлом розкрито, відновлені літери відтворено в дужках ().

Обидва документи публікуються вперше.

Документ № 1

1760 р., грудня 28. – Реєстр померлих в Січі упродовж жовтня–грудня 1760 р.

175 Реестръ умершимъ в С­чи и около jной в разглашение сумнителства 1760 года декабря, 28 день.

С крамного базару умершие.

Федоръ Веровка, Грицко Рудій, Семенъ Стовпецъ с 3-го по 7 числа октябра скоропостижно померли, а с какой іменно бол­зни – нев­домо, толко говорятъ, якобы мед с мишаком і меркуріею, растворенной для мишей і мух, многого числа биваемих в поселениях, стоял в хат­ крамаря Логвина Дядквского, і оние будучи пяни и еще пючи гор­лку, т­мъ медомъ, смешанным с мишакомъ і меркуріею, по незнаемости закушивали і померли. Единъ же с них, Веровка,  іTромонахом Филуменомъ спов­данъ, тайнамъ св(я)тим сообщенъ[25].

Іско Величк­вский дней до 10 бил боленъ, потом, виздоров­вши,  сдоровымъ бил с неделю, а потомъ, паки забол­зновавши, чрезъ неделю умре.

Іванъ, Рецетового родичъ, чрезъ 4 дни билъ на горячку боленъ и умре.

Іванъ Б­лій  с неделю бил боленъ на горячку и умре, коего судя войсковій Федор Сохацкий[26] заховалъ. //

175 зв. Нестеръ Мармута боленъ былъ с неделю и умер.

Ониско Бакута боленъ бил дв­ недел­ и умре, і похованъ кантаржиемъ, кой живъ і понин­.

Кондрат Табака, пянъ будучи, пошолъ купатца і утонул.

Кром­ вишеписанних помершихъ от 8 октября по сие 26 числа декабря в базар­ крамном никого умерших не било и болних ни единого нн­ не ім­ется[27].

И сие показали: атаманъ наказній АлеPей Бруховецкий; товариство: Ониско Шулга, Ониско Чорний. Матв­й Шкуринской.

Ітого в базар­ крамномъ умерло душъ числом 9.

Между кузницями умерло 5 челов­къ ноябра с 1-го – декабра по 12 числа, а іменно:

Федоръ Котляр, калниболоцкий, чрез три недел­ бил боленъ обикновенно и умер.

Юхимъ Котляр, калниболотский, чрез неделю лихорадкою-горячкою одержимъ билъ и умре.

Андр­й Платн­ровский на горячку чрезъ шесть день бил боленъ і от великого поносу і умре. //

176 Никита Непевний, тимош­вский, чрез пят день боленъ бил, и кашел в него бил, и умре.

Леско Прудкій, кур­нний пластуновский, з гор­лки умре.

На вишеписанних умершихъ знаковъ к опасности никакихъ не било і от вишеписанного сего декабра 12 после 26 болних ни единого не ім­ется. І сие показали: атаманъ Криворучко; товариство: Юхимъ Плоскота, Федор Лихошерстий и Кондратъ Усъ.

Въ мясномъ ряду.

Октябра посл­днихъ чиселъ Петро, ушесте боленъ будучи, чрез пять день умре. Опасной же бол­зни, по сказкамъ молодиковъ Тараса с товарищи, кои его смотрели и погребли, не било, да і они дужи и здоровы. А тотъ умерший, Петро, до бол­зни своей много пянствовал. Болних же в іхъ ряду н­кого не ім­ется.

Атаманъ Гаврило Полтавский, Михайло Омелницкой и Артем Пушкар.

Ітого в мясном ряду умер 1. //

176 зв. В базаре шинковом с 20 октябра по 8 число декабра.

Ігнатъ Остроухъ был боленъ недел с дв­ на горячку и, упавши в ліодовню глибокую, убился и умре.

В Івана Гасана брат его Яким Малій[28] с лихорадки і горячки умре.

Іванъ Куцій от безм­рного пянства и кривавого поносу умре.

Трохимъ Чумакъ бил боленъ недел с 2 и от бешихи, тоесть[29] рожю, умре.

Іванъ Б­лій неделю на горячку боленъ бил і умре.

Перехристовъ молодик Ігнат от водяной бол­зни и от жолтяници умре.

Тим­ш Музика от пянства  бил болен 5 день і умре.

Опанас Бондар в двор­ Івана Швидкого, атамана корсунского[30], бил боленъ все л­то и умре[31].

Въ хат­ Антона Висоцкого чернецъ монастира Макошинского[32] от силнихъ боевъ, послушникомъ его, прозиваемимъ Скиртою, учиненнихъ такъ, что кровию храпал и чрез пят день, болезнуя, умре. А послушникъ Скирта по учинении побоевъ тогда ж, ноччу, нев­домо куда д­вался[33]. // 177 А боленъ одинъ Иванъ Безпалій ім­ется.

И сие показали атаманъ Петро Остроухъ, Семенъ М­нской, Іванъ Яблуновский и Іванъ Поб­гайло.

Ітого в базар­ шинковом умерло душъ числомъ 9.

Школниковъ с­чевихъ з гарячки, поносовъ і беших в октябр­ и ноябр­ м(­сT)цях лежа по 5, 6 и 7 дней, померло 8 ч(е)л(о)в(е)къ, о которих по имени и о болезнях і сообщенне данно.

Мижигорской іTродіякон Афтанасій з гарячки і головнои болезни въ 5 день умеръ.

В Канцеляріи воісковой октября последних[34] три  малчика Степанъ Охтира, Василь Глоба и Павло Чорний, бол­въ гарачками і лихорадками по недел­ і болше, порознь померли, і знаков на них н­какихъ не было // 177 зв. І хто их хоронилъ – живи і здоровы.

Прошлого ноября съ 4 до 21 чиселъ в бывший снегъ и стужу около С­чи за Подполною і в речки Чортомлику і по степу сискано з вигнатих в тревогу болнихъ ч(е)л(о)в(е)къ з десит змерзших і в тех местахъ похоронены.

Ітого всего померло в учинившуюс к опасности тревогу вишеписанныхъ разночинцовъ 46.

Сколко ж по зимовникамъ, в лугахъ і степяхъ доброволно[35]  померло, яко Кошъ взаперт­, обстоятелно показать не можно. Токмо по  справк­ по всемъ зимовникамъ бл(а)гополучно было і опасно нигде не помирали. Чумаки ж, по приход­ з солю ис Криму, многие по той сторон­ Дн­пра при Конской і в прочих лугахъ зимуютъ и изв­стно было о некоторих помершихъ н­чего, и сколко их умерло, признат еще нельзя[36].//

187 А н(ы)н­ шафаръ Никитинского перевоза Яковъ Арътеменъко в Кошъ репортовалъ, что по ту сторону Дн­пра і по Лугу на чумакахъ никакой опасности не им­ется, но вс­ здоровы. Яко жъ онъ, шафаръ, по сил­ войскових приказовъ обездилъ т­ м­ста нарочно для осмотру[37].

Ф. 229, оп. 1, спр. 86, арк. 175–177, 187. Чернетка.

Ф. 59, оп. 1, спр. 3556. Копія.

Документ № 2

1760 р., грудня 28. – “Іменний список” хворих в  Січі

 171 Списокъ іменной обретающимся в Коше Запорожском болным, которые команды моей лекарями осматриваны і мною сего декабря 28 числа пересматриваны, кто імены і какими болезнми.

Емельянъ Барабанъ – ранами цынготными

Іванъ Толмачъ[38] – лихораткою чрезъ день

Андрей Семеновъ – меленхолиею

Костентинъ Дементьевъ – лихораткою четверодневъною с обструкциею нижнего живота

Денис Чернои – опухолю ногъ от задержания поноса

Школникъ уставщика Леонида Андрей Хохота – опухолю в келене

Отставной козакъ Матвей Таран – кровавым поносомъ, старъ и дряхлъ

Кирила Кочерга – падучею болезнию

Іванъ Б­спалой – простымъ поносомъ

Семенъ Балашъ – безумствиемъ

Степанъ Жданъ – обструкциею в селезенки

Грекъ Aотей Георгиевъ – шелудями на голове

Грицко Полтавецъ[39] – слаб после лихоратки четверодневной

Тимоaей Богдановъ – ломотою в костях

Отставныя козаки

Грицко Шпоа (!) – одушьем с кашлемъ

Грицко Aескелдатъ – приломлением коленнои чашки

Семенъ Стегакъ – цынготными ранами //

171 зв. Карнеи Демяновичъ – застарелою францускою болезнию

Семенъ Раменной – заращением перепонки на глазах

Данило Шулга – ранами цынготными

Самойла Б­днои – б­лмами в глазах

Іванъ Войтъ – б­лмами в глазах

Итого 22 ч(е)л(о)в(е)ка.

Пограничнои доктор Володимир Ломанъ

Ф. 59, оп. 1, спр. 3554, арк. 171–171 зв. Оригінал.