Володимир Мільчев
СВІТОГЛЯДНІ ІМПЕРАТИВИ ВІЙСЬКОВИХ ПОСЕЛЕНЦІВ
НОВОЇ СЕРБІЇ
(згідно матеріалів епістолярної спадщини)
(Опубліковано: Студії з історії Степової України. – Вип. 1. – Запоріжжя, 2003. – С. 53-59.)
Переважна
більшість дослідників, який займаються вивченям історії Нової Сербії,
відчувають певний брак наявних документальних матеріалів. Не в останню чергу це
пов’язано із: 1) розпорошеністю джерел по числених архівних фондах; 2) втратами
окремих документальних комплексів; 3) недостатнім рівнем евристичної
археографічної роботи, спрямованої на виявлення нових джерел.
Тобто,
одним із першочергових завдань українських, сербських та російських науковців є
виявлення, обробка та публікація джерел до історії Нової Сербії. Однією з
архівних установ, у фондах якої переховується значна кількість матеріалів до
історії цієї сербської військово-землеробської колонії на півдні України, є
Російський державний архів давніх актів (Российский государственный архив
древних актов). Зокрема у зібраннях фонду № 248 – “Сенат и его
учреждения”, маємо хоча і розпорошену, однак досить презентабельну підбірку
справ за описами №№ 39, 40, 41, 103, 113. Вони являють собою, головним чином,
протоколи засідань Правлячого Сенату у справах Нової Сербії (окільки ця
адміністративно-територіальна одиниця підпорядковувалась безпосередньо Сенату),
чорнетки і копії наказів та ордерів до командування Новосербського корпусу,
рапорти та донесення останнього.
Особливий
інтерес являють собою справи за описом № 113 – “Опись дел Секретной Экспедиции
Сената”, які стосуються Нової Сербії1. У них
зконцентровано велику кількість документів, що відбивають взаємини поселенців
Нової Сербії з запорозькими козаками, поляками, ногайцями; розвідувальну
діяльність новосербських військовослужбовців на території Кримського ханства;
агітаційну та вербувальну активність офіцерів Нової Сербії у австрійських
володіннях.
Втім,
навіть маючи у своєму розпорядженні подібні матеріали до історії Нової Сербії,
дослідник незмінно відзначає той факт, що ці матеріали хоча й допомагають у
реконструкції процесів заснування та заселення Нової Сербії, відтворенні
багатьох аспектів військової та політичної історії цієї південнослов’янської
колонії, однак не дають майже ніякої можливості показати життя та переживання
головного суб’єкта цих процесів – людей: генералітет, офіцерство, рядових
поселенців... Вони на жаль залишаються для нас одноманітними,
деперсоніфікованими рядками на сторінках тогочасних документів із зазначенням,
у кращому випадку, прізвищ та імен.
Пов’язано
це, в першу чергу, із браком мемуарних джерел до історії Нової Сербії –
спогадів, щоденників тощо. Власне кажучи, окрім мемуарів Сімеона Пішчевича, у
нашому розпорядженні не має жодного джерела, у якому б було комплексно та
широкомасштабно зображено повсякдене життя стандартного сербського переселенця
на півдні України2.
Важливим
доповненням можуть слугувати ті нечислені залишки епістолярної спадщини
новосербських поселенців, що дійшли до нас. Зокрема у праці академіка Міти
Костича з історії Нової Сербії та Слов’яносербії автором використано підбірку
листів мешканців новосербських шанців до своїх рідних, виявлених ним у
зібраннях Державного архіву у Відні3. На жаль тексти листів було
наведено Костичем лише у цитатах чи у переказі, хоча вони й заслуговували на
повну публікацію з огляду на високий рівень їх інформативності. Також не подано
відомостей про час появи та загальну кількість цих листів.
Серед
матеріалів Секретної експедиції Правлячого Сенату нами було виявлено донесення
Колегії іноземних справ Російської імперії до Сенату із викладенням претензій
австрійського двору до російського уряду4. Суть справи полягала у
наступному. 20 серпня 1754 р. Колегія іноземних справ отримала ноту протесту
від австрійського посла графа Естергазі. Її було спричинено протиправними, на
думку австрійського уряду, діями новосербських військовослужбовців. На початку
літа 1754 р. на території Темешварського Банату було затримано поручика Михайла
Новаковича, разом із капралом Сімою Живановичем та рядовим гусаром Даміаном
Даисковицком (Дашковичем?). Ті таємно, з території Польщі, в’їхали
до австрійських володінь, російські паспорти мали прострочені, не
зареєструвалися у представництвах місцевої влади. Їх було заарештовано та
відправлено до в’язниці у Темешварі. Під час обшуку при них було знайдено майже два десятки
листів від мешканців Нової Сербії до своїх родичів та приятелів. Тексти листів
виявилися крамольними – у них у негативному світлі було представлено існуючі у
Австрійській імперії порядки, поносилася католицька віра, наголошувалося на
необхідності емігрувати до Російської імперії. За сумою подібний злочин мав
призвести до смертної кари. Втім, заради збереження приятельських стосунків із
російським двором, Відень обмежився висланням згаданих військовослужбовців
Новосербського корпусу за межі держави та проханням посилити контроль за
російськими офіцерами, яких відряджають до австрійських володінь. До донесення
Колегії іноземних справ додавався екстрактний переклад російською мовою з
листів, вилучених у поручика Новаковича у Темешварі5. Саме вони і є
об’єктом нашої історико-археографічної розвідки (див. Додаток № 1).
Порівняльний
аналіз цих копій із текстом листів використаних академіком Костичем дозволив
встановити тотожність частини з них за ознаками: адресат–адресант, дата, зміст.
Так, встановлено, що стовідсотково тотожними є листи (порівняй Додатки №№
1 та 2):
1) Гусара Маріція до свого батька попа Яноша (№ 2).
2) Ігнатія Степанова до своєї матері (№ 4).
3) Капітана Лазара Серезлі до купця Степана Станковича (№ 8).
4) Священика Петра Булича до монаха Лазара (№ 11).
5) Марії Станкової до свого батька Миколи Станковича (№ 15).
Матеріали
Костича та документи з Російського державного архіву давніх актів
взаємодоповнюють одне одного, оскільки і в першому і в другому випадках вони
наводяться не цілком, а лише екстрактно, цитатами. Якщо у книзі Костича
головним чином задіяно фрагменти, які мають ілюструвати повсякденне життя
новосербців, то у перекладах з листів, вилучених у Новаковича, наголос зроблено
на антиавстрійській та антикатолицькій пропаганді (в оригіналі подібні місця
було підкреслено австрійським цензором). Подібна взаємодоповнюваність є вельми
важливою, оскільки російський варіант дещо спотворений подвійним перекладом з
сербської на німецьку, та з німецької на російську. Внаслідок цього особливо
перекрученими та важкими для розуміння є особові та фамільні імена, географічні
назви.
На
особливу увагу заслуговують ті з листів, про які не згадано у Костича. Хоча з
їх змісту у екстракті, що публікується, представлено насамперед ті місця, що
мали антиавстрійську спрямованість, ми не можемо заперечувати їх високий
інформативний рівень у висвітленні настроїв, ідей, рівня релігійності
новосербських поселенців, проблем, які їх турбували.
Дуже
показовими є листи які відображають емоційну напруженість людини відірваної від
батьківщини, родичів, її бажання не відриватися від свого етнічного оточення
(№№ 2, 9, 13).
Майже в
кожному з представлених листів ми можемо помітити присутність релігійної
ейфорії, глибокого задоволення від того, що вони опинилися у православній
країні. У окремих листах досить яскраво змальовано образ “православного Едему”
– Російської імперії, спроекований крізь призму південноукраїнської реальності.
В уяві нових її мешканців це втілення царства небесного на землі, країна з
родючими землями, ріками повними риби та раків, багата на ліси (№№ 1, 2, 8, 9).
Країна де вони позбулися переслідувань православної віри. Країна, де можна
отримувати великі суми грошового жалування, майже нічого за це не зробивши,
країна, якою править велика, могутня, мудра та безвимовно добра та щедра
православна цариця ...
Як
бачимо, образ цілком пропагандистський, такий, що має приваблювати нових
поселенців до Нової Сербії. Втім, як і більшість подібних образів, досить
нестійкий та нежиттездатний. Як відомо, будене життя у Новій Сербії протягом
подальших років її існування виявилося для рядових поселенців не таким вже й
безтурботним. Епідемії, конфлікти з запорожцями, зловживання вищого
командування Нової Сербії значно знизили рівень ейфорічного сприйняття оточуючого
світу. Тобто, картини щасливого та привольного життя, що зображено у листах –
це лише перша, оманлива фіксація нової реальності. Втім і вона заслуговує на
повагу та ретельне дослідження науковцями.
Сподіваємося,
що невеличкий комплекс епістолярій, що подано у додатках значно розширить
горизонти знання про історію Нової Сербії. Публікацію здійснено популярним
способом, мовою оригіналу, із збереженням орфографічних та пунктуаційних
особливостей.
1. РГАДА, ф. 248, оп. 113, д. 400. – Об усилении войска в Новой
Сербии. Без даты.
РГАДА,
ф. 248, оп. 113, д. 603. – По рапорту генерал-лейтенанта Хорвата о лозунгах
и паролях. 1758.
РГАДА,
ф. 248, оп. 113, д. 606. – О наблюдении, чтобы посылаемые
генерал-лейтенантом Хорватом в Венгрию офицеры и гусары вели себя осторожно.
1759.
РГАДА,
ф. 248, оп. 113, д. 642. – О черногорских, албанских и ногайских выходцах в
Россию. 1758.
РГАДА,
ф. 248, оп. 113, д. 1337. – О расходах на Македонский гусарский полк. 1760.
РГАДА,
ф. 248, оп. 113, д. 1574. – О Новой Сербии, гайдамаках и крепости Святой
Елизаветы. 1752–1756.
РГАДА,
ф. 248, оп. 113, д. 1579. – О Новой Сербии и гайдамаках. 1755–1757.
РГАДА,
ф. 248, оп. 113, д. 1589. – Исходящий журнал генерал-лейтенанта Ивана
Глебова по делам Новой Сербии. 1756.
РГАДА,
ф. 248, оп. 113, д. 1591. – О Новой Сербии и гайдамаках. 1758–1760.
РГАДА,
ф. 248, оп. 113, д. 1592. – О Новой Сербии, гайдамаках и крепости Святой
Елизаветы. 1760–1764.
2. Известие о похождении
Симеона Степановича Пишчевича. 1731–1785 // Издание Императорского Общества
Истории и Древностей Российских при Московском Университете. Под ред.
д.чл. Нила Попова. – М.: В Университетской типографии (М.Катков) на
Страстном бульваре, 1884. – 561 с.
3. Мита Костић. Српска насеља у
Русиjу: Нова Србиjа и Славеносрбиjа // Српски етнографски
зборник. – Кн. XXVI. Одељење 1. Насеља и порекло становништва. –
Београд: Српска краљевска академиjа, 1923. – С. 96-98.
4. РГАДА, ф. 248, оп. 113, д. 1574 , лл. 841-847.
5. РГАДА, ф. 248, оп. 113, д. 1574 , лл. 848-854.
ДОДАТКИ
1754 р. – Екстактний переклад з листів мешканців Нової Сербії у Австрійську імперію, вилучених у поручика М. Новаковича
№ 1.
Писмо к протопопу Албиту в Венгрию, от Лазаря
Серецлии из Новой Сербии от 30го ноября 1753го году.
Чрез сие уведомляю, что мы
все в православной российской империи в добром здравии находимся, особливо же в
нашей Новой Сербии весело живем; слава Богу мы хорошее жалованье имеем, к тому
ж всемилостивейшая наша Государыня нам весма изобилную землю пожаловала, тепер
никто нас не называет шисматиками; в наш полк принимаются четырех нацей люди: а
имянно, райцы, булгары, македонцы и волохи, а венгерцы и немцы не принимаются,
буде они не крестятся, потому нам весма удивително что другие наши християне
намерения не оказуют в православную империю перейти, и лутче было б, своему
непреодолеваемому и православному российскому престолу служить, нежели иному,
которой не нашой веры // и когда б я прежде знал что православная империя и
нашей веры император и государь есть, то бы я еще пред пятнатцатью годами сюда
приехал. Теперь вижу я что моему императору служу а прежде слеп был. Скажи
моему брату что буде он хочет оставить прежнее свое состояние тобы к нам
приехал, а я его хорошим человеком зделаю, никакой грек ниже раиц в
российской империи такой чести не имел и иметь не будет, как генерал Хорват
имеет.
Лазарь Серецли
№ 2.
Писмо к купцу Косте в Венгрию от капитана Черецли
Ласло, из Новой Сербии от 1го сентября 1753 года.
При сем случае я оставить не
хотел вас как старого моего приятеля о моем состоянии уведомить; мы благодаря
Бога все в добром здравии, жалованья, чести и земли имеем преизобилно; и живем
господами, так как венгерцы // в Венгрии, я удивляюсь как вы тамо жить
можете, ибо я уповаю что вы и здесь у генерала Хорвата честь и пропитание
получить моглиб, как с другими людми бедными учинено, еще вам сообщаю что
мы указ получили с «500» человек гусаров в марте месяце 1754 года в Москву
маршировать, куда и я командирован, откуды мы Ея Величество в Киев
препровождать имеем; и тако буды вы сюда приехать вознамеритесь, то привезите
с собою несколко добрых и прворных людей дабы каждому показать что и вараздинцы
хорошие и честные люди суть.
К № 2му.
Писмо к попу Яносу от сына его Мариция от 3 ноября
1753 г.
Желая сердечно вас Государя
родителя о моем состоянии уведомить, не мог сей случай пропустить, слава Богу я
здоров и теперь в добром состоянии, подполковника Хорвата я оставил ибо мне
кучером служить уже скучило; но записался в гусары в роту к господину капитану
// Черецли; у которого я без отлучно нахожусь, и он мне вторым отцом и в моих
нуждах мне помагает. Бог благословил нас доброю землею и хорошим жалованьем, и
у нас ни в чем недостатку нет, Толко у меня об вас и о сестре серце болит; и
потому прошу буде можно приезжай батюшка сюда и привези мою сестру с собою, а
ежели за старостию сюда приехать не можете, то из поехавших в Венгрию четырех
офицеров каждой мою сестру с собою возмет, дабы я здесь в чужой земле не один
был; Слава Богу теперь нам никто не говорит что мы сизматики, или унияты, я
ожидаю Вашего ответа, приедете ли сюда, или нет, а сестру мою ко мне пришлите,
ибо вы знаете что жизнь ваша уже коротка.
Варадий Мариций.
№ 3.
От попа Яноша к матери его и
к брату в Нагестантии уведомителное о его добром здоровье, и что он находится в
службе под ведомством генерала Хорвата и притом рекомендует о не оставлении его
матери, а о себе дает знать // что ему здесь нехудо. Июня от 25го 1753, а
откуда писано того не показано.
№ 4.
Писмо от Игнатия Степанова к
матери его Марие в Венгрию.
Доношу вам матушка что я
здоров и благодарю Бога, что я из сизматической земли выехал, и тебе
приказываю, смотри когда от здешняго двора посланные за людми офицеры
приедут, то с ними сюда приезжай ибо здесь весма хороше.
№ 5.
Писмо от фуриера Бадина
Габора к его отцу Бадину Габору в Венгрию от 13 октября 1753го года.
При отдании должнаго моего
поклона моим любезным родителям и приятелям, прошу вас и выговариваю, для чего
вы сюда не едете, ибо я о вашем принятии весма старался, при сем же вам
объявляю, что я по милости Ея Императорскаго Величества фуриером пожалован и
честь имел у Ея Величества руку целовать, також получил в подарок 100 талеров
// которые на строение дома употребил.
Бадин Габор.
№ 6.
От Николая Чорбы к Петру
Капитанову: в Банацкую милицию уведомителное о добром ево состоянии со всеми
домашними с поздравлением разных ево приятелей от 28 октября 1753. Из Новой
Сербии.
№ 7.
Писмо к Кагарию Яносу в
Венгрию от Кагария Иствана от 6 ноября 1753.
О здешних новостях я вам
братец толко сие сообщить имею, что здесь во всем потребном великое изобилие и
ни в чем нужды нет; и тако вас братец прошу буде мать моя скончалась, то продай
все свое имение и приезжай сюда, ибо теперь хорошей тебе случай с господами
офицерами с малыми издержками сюда приехать.
Кагарий Истван.
№ 8.
Писмо к купцу Степану
Станковичу в Грос Варден от капитана Черецли Лацло от 1го ноября 1753го.
О состоянии нашем сообщаю
вам // что мы есть здоровы, и никакой заботы не имеем, но хорошее жалованье
получаем, и доволно земли имеем, тако что мне и к моей роте принадлежит вдоль
на три мили, а в ширину на две, и при том много лесов, степей и озер; також и в
почтении здесь недостатку нет, толко что око вина по четыре гроша продается,
Здесь слава Богу ни кто нас сизматиками не называет, а немцы и католики такую
же честь имеют, какую мы от венгерцов имели, здесь наша империя, здесь наше
господство, О Грос Вардене мало сожалею, кроме моих добрых друзей, которым я
мой поклон посылаю, особливо же моему зятю; он хотя обещал сюда приехать,
однако ж солгал, а ежели б приехал, то бы я подлинно ему хлеб доставил.
Черецли Лацло капитан.
№ 9.
Писмо Булга Тогнера к его
теще Пилаги Игинатини в Венгрию от 3го ноября 1753 го.
Я желаю чтоб сие писмо вас
всех в добром здравии застало, а мы все // здоровы и ни в чем нужды не имеем,
хорошее жалованье получаем, а земля плодородна, лесов, рыбы, воды и раков
изобилие, и потому желаю всей православной земле с вами жить, ибо слава Богу мы
доволно способов к пропитанию имеем: трактир держать, торговать и скот заводить
позволяется, а пахать кто сколко может, чего ради наиболше желаю с вами вместе
жить, ибо я с моею женою болшую полевую работу исправить не в состоянии, и так
для Бога старайтесь сюда приехать, Здесь о униатах и не слыхать; любезные мои
приятели не оставайтесь в такой земле, где вы в вашей вере обезпокоиваны
бываете но приезжайте Императрице нашей веры служить, Теперь прямое время и на
нашей земле все християне живут и когдаб у вас лутче было, я бы вас не звал,
однакож тысячу раз здесь лутче, и так я желаю с вами в сей изрядной и христианской
земле жить и Бога хвалить.
Булга Тогнер.
№ 10.
От Иоанна Кристича Бара Гетора
к его свояку Васкаради Иякову сыну в Сегедин уведомителное о его здоровье, и
что он прибыл благополучно в Киев, и дабы он не оставлял его своими писмами, и
уведомил о ево дворе, продан ли он или нет, или насилно взят; и при том
поздравляя своих сродников пишет во уведомление о протчих своих домашних
поведениях, из Киева Подолскаго октября от 11го 1753го
№ 11.
От священника Феодора Булича и капитана Новой Сербии
к священнику ж Лазарю Сенпиетарачкому в Сен Петре, в коем уведомляет, о сияющем
в России непоколебимом благочестии, и о показывании от Ея Императорскаго
Величества к ново приезжающим высочайшей ко удоволствию их милости, а притом
поносит иноверных, похуждает римский закон и гонение против православия,
заключая наконец поздравлением своих сродников, // от 30го октября ж 1753 года
из Новаго Миргорода.
№ 12.
От Николая Чорбы к капитану
Михаилу Продановичу в Кобыль, уведомителное о здоровье, и о своем домашнем
состоянии, с приписанием поздравления его сродникам и приятелям от 28 октября ж
1753го из Новой Сербии.
№ 13.
Писмо Василья Поповича к
некоторому Петару в Венгрию от 22го сентября 1752.
Когда братец сюда поедеш
привези мне женщину, и не смотри на то богата ли она или бедна, толко бы //
такая была, которая домашнюю экономию содержать умела, хотя б она об одной
рубашке, однакож чтоб недурна была, пожалуй привези и будь обнадежен, что она
на тебя жаловатся не станет, ибо Бог мне столко хлеба дал, что жену содержать
могу; привези ко мне Нону буде она хочет, ибо она меня знает и несмотри на то
что у ней муж есть, и не думай что то грех. Но паче прощение от Бога получишь,
ибо она сюда к вере христианской приедет, или же буде девица Сейкелгейд замуж
не вышла, или Гафиава сестра или сама Гафия буде она овдовела или какую нибудь
бедную хотя об одной рубашке привези; я уверяю тебя, что я мог бы из здешних
российских женщин богатую иметь, но я богатства их не хочю, почему прошу ответ
ко мне прислать, я онаго целой год буду дожидатся, а потом женюсь.
Ежели ты братец сюда
приедешь, то буде возможно привези с собою Тодораша, а буде сюда приехать не
хочешь, то заклинаю тебя да и от Бога проклят будешь, ибо когдаб я знал что
тебе худо будет то я тебя не звал бы. //
К тому ж Василья Поповича
писму приложено другое писанное от него ж к некоторому Мамику, в коем он при
прославлении здешней империи и благочестия и во всем своего доволства обявляет,
что де он находится в городе Миргороде при генерале маиоре Хорвате; которой не
принимает ни ис каких наций людей кроме сербов, и приедет ли он Мамик или нет,
то однако он совестно уверяет, что о фамилии своей старание имеет, и хотя
римскому императору оное и противно, но Ея Императорское Величество
Всероссийская по его прошению не соизволит оставить послать за оною ево
фамилиею нарочных офицеров.
№ 14.
Писмо его ж Василья Поповича
к Логодошу Петеру в Венгрию от 3го октября 1753 года.
Желая Вам от всевышшаго Бога
всякаго благополучия, обявляю чрез сие и прошу соберите всех своих сынов и
потом все с вашими людми сюда приезжайте, дабы здесь весело пожить могли; А
понеже вы прежде добраго не спознали, то приезжайте сюда, и оное найдите //
А в протчем уведомляю, что
от Ея Величества офицеры за вами пошлются, и буде вы не приедете, то хотя ко мне несколко
отпишите.
№ 15.
От Марии Станковы к отцу ее Николаю Станковичю в Будин, уведомителное о здоровье, и при том поздравителное ко всем ея сродникам. Между же тем пишет, чтоб они молились Богу, дабы он их в Россию донес для прославления, и душ своих спасения. От 22го октября 1753 году из Новой Сербии.
Российский государственный архив древних актов (РГАДА),
ф. 248, оп. 113, д.
1574, лл. 848-848 об., 849-849 об.,
850-850 об., 851-851 об.,
852-852 об., 853-853 об., 854.
Додаток № 2
Уривок з праці М.Костича “Нова Србиjа и Славеносрбиjа”
У државном архиву у Бечу
сачувана је једна мала збирка приватних писама, која су српски досељеници из Нове
Србије писали својим рођацима у Угарској. Та писма нам у многом осветљују унутрашњи
друштвени живот насеља, откривају субјективно осећање самих досељеника у новој
отаџбини и дају нам прилике да и непосредно завиримо у тај брзи асимилациони
процес. У свим тим писмима, која су држане власти заплениле код разних руских
емисара, једнодушно се хвали живот у Новој Србији и позивају рођаци и познаници
да се и они тамо одселе. Занимљиво је у том погледу писмо Петра Булића проте у
Новом-Миргороду, који је припадао најближој околини генерала Хорвата; послао га
је своме куму калуђеру Лазару, администратору парохије Велики Св. Петар |код Св. Миклуша у Банату.
На почетку хвали у псеудокласичним хиперболама онога времена царицу Јелисавету “која // помаже
православне у целом свету и најмилостивије се за све досељенике брине”. Доба
њезине владе упоређује са златним добом цара Константина, цара Теодосија и
благочестиве царице Пулхерије и Ирене. “Овде реч Божја није везана
као тамо од иновераца”, говори му даље, затим иронично узвикује: “Па где су
заслуге Ваших предака и очева? Ни ваше рођене заслуге не цени тамо нико. Овде
је само наше племе и род, нико од иноверника, Римљана и Унијата”. На крају
зове га да се и он досели: “кад је већ забрањена сеоба у Русију простом
народу, нико неће свештеницима на пут стајати, нарочито калуђерима, за којима
не плачу жена и деца”. Хвали се: “Мени је, хвала Богу, у Новој Србији добро, да ми не може боље бити. Седим код
куће без сваког посла, примам годишње 300 рубаља осим споредних прихода”.
Марија Станкова из шанца
Кропчина, који је лежао на речици Вису источно од
Новомиргорода, пише своме оцу Николи Станковићу у Будим (22. окт.
1753.) између неких породичних ствари: “коме тамо рђаво иде овде ће
му бити добро, што је овде све јевтино и бадава се живети може, но најбоље
пролазе занатлије. С тога терајте шогора Ђорђа да дође, па да га Бог види!” Хтела му
је, каже, руски да пише али није, што се боји да ја не би разумео, јер руски се
од српског разликује. Ката и Јоца не знају српски. Московски је опет друкчије и
лепше него руски; завршује она своја језична разматрања, из којих видимо како
је прнлагођивање брзо напредовало.
Редов Игњат Степанов из
телесне компаније генерала Хорвата у писму мајци хвали Бога, што се ослободио шизматичке
земље и зове је да и она к њему дође.
Василије Поповић, такођер из
Миргорода, пише (3. окт. 1753) Петру Филиповићу у Сентомаш да покупи све своје
друштво па да дође у Нову Србију, руска царица ће своје официре по нове
досељенике послати. Етнографске важности за нас има његова молба у том писму,
да Филиповић понесе у Русију “неколико комада секира, јер тамо стаје комад
једну немачку форинту а талир ишту за оне које имају облик као оне у
Угарској, овде секире имају други облик”. Осим тога моли да му наруче и
пошаљу и једну широку ручну секиру, јер ни таких тамо нема. //
Капетан Лазар Серезли који се заједно с Хорватом иселио, опет јавља Стеваиу Станковићу у Велики Вараждин да у Новој Србији имају добре плате и доста земље. Само његова и његове компаније земља протеже се у дужину три миље, у ширину две миље и има доста шуме, ливада и воде. Овде нас, каже, нико не назива шизматицима, јер Немци и католици уживају овде онакову част, какову смо ми имали код Мађара. Овде је наше царство и наша влада!
Са Србима одселио се у Русију и један мали број
Мађара. Далеко од земље матице и од своје компактне народне и верске целине
променули су они брзо веру и народност.
Тако н. пр. Pap Marczi из шанца Несторова у Новој Србији зове (3. нов.
1753) свог оца Јаноша из Великог Вараждина к себи и хвали му се да их је Бог с
добром земљом и платом благословио, имају свега доста: могу водити економију,
трговати, држати механе, марве и т. д. и орати колико хоће без давања десетка.
Нико их не зове шизматицима, јер догод Мађари, католичке, Калвинске или
Лутерове вере не приме православље, не примају се у насеље.
Мита Костић. Српска насеља у
Русиjу: Нова Србиjа и Славеносрбиjа
// Српски етнографски зборник. – Кн. XXVI. Одељење 1. Насеља и
порекло становништва. – Београд: Српска краљевска академиjа,
1923. – С. 96-98.
РЕЗЮМЕ:
Архівні
комлекси, в яких переховуються джерела до історії Нової Сербії є розпоршеними
та зазнали значних втрат. Одним з них є зібрання документальних матеріалів у
Російському державному архіві давніх актів. Головним чином вони зосереджені у
фонді № 248 –“Сенат и его учреждения”. Основу цих зібрань становлять
офіційні документи, що стає на перешкоді дослідження соціальної історії Нової
Сербії. Актуальним є евристичний пошук та введення до наукового обігу мемуарних
джерел, зокрема епістолярій. Серед документів справи № 1574, вищезгаданого
фонду, було виявлено екстрактний переклад листів мешканців Нової Сербії до
своїх рідних та близьких на батьківщині. Вони відзначаються антиавстрійською та
антикатолицькою спрямованістю, ідеалізацією свого нового життя. Оригінали
листів було частково використано академіком Костичем. Співставлення цих
фрагментів з віднайденими копіями дозволяє розширити наші знання про
повсякденне життя мешканців Нової Сербії.