В.І. МІЛЬЧЕВ, Ю.П. КНЯЗЬКОВ

ПРОЕКТ РЕФОРМУВАННЯ УСТРОЮ ЗАПОРОЖЖЯ ГЕНЕРАЛ-МАЙОРА КАРЛА ШТОФЕЛЬНА (1765 р.)

Проблема підготовки російським урядом ліквідації Січі у червні 1775 р. й на сьогодні залишається недостатньо дослідженою складовою історії Запорожжя XVIII ст. Переважна більшість історичної літератури трактує цю подію як таку, що сталася мало не спонтанно: видалася слушна мить під час повернення російських військ з війни у межі імперії, і от — Січі не стало. Однак важко заперечувати той факт, що акція ця була спланованою заздалегідь, добре обміркованою та ретельно виваженою. На доказ такої точки зору свідчать джерела, що переховуються у центральних архівосховищах Російської Федерації.

У фонді № 13 — “Дела о Малороссии”, — Російського державного архіву давніх актів (м. Москва) (РДАДА) зберігається вельми цікава справа, матеріали якої підтверджують тяглість планів російського уряду щодо ліквідації (чи то реформування) Запорожжя впродовж останніх десятиліть його існування [5, арк. 1 – 34]. Йдеться про “Примечание какая убыль России таковых суровых и непослушъных людей иметь, как 3апорозцы; противо того, какая бы прибыль была, ежели их в порядок и в хорошое состояние привести”, як назвав цей твір його автор — генерал-майор (станом на 1765 р.) Карл фон Штофельн.

Перші спроби привернути увагу широких кіл наукової громадськості до цієї історичної пам’ятки було здійснено Ю. Князьковим. У опублікованій ними статті було вказано місцезнаходження “Примечаний”, розглянуто окремі аспекти плану реформування устрою Запорозьких Вольностей, здійснено спробу встановити авторство твору [15]. Втім і на сьогоднішні залишилася низка питань, що потребують як більш конкретної відповіді, так і ревізії, здавалося б уже усталених, тверджень. Водночас нагальним залишається питання “актуалізації” праці Штофельна. Оригінальність вміщеної у справі інформації безперечно заслуговує на те, щоб стати предметом спеціальної археографчіної публікації. Разом з тим, документи справи потребують найприскіпливішого аналізу.

Слід зазначити, що, впродовж всього часу свого існування як архівної одиниці зберігання, справа кілька разів змінювала “місце прописки”. Найпершим архівом, до складу якого входила ця справа, вірогідно, було зібрання особистого кабінету імператриці Катерини ІІ. За часів утворення при Олександрі І Архіву Міністерства юстиції, і аж до 1917 р., справа зберігалася серед його “розрядних” фондів. Під час розбору та впорядкування фондів Центрального “древлехранилища” у 1920-х рр. вона опинилася серед справ фонду № 172 —“Секретные мнения”, де й зберігалася до 1946 р. Того року цей фонд, у складі 21 одиниці зберігання, було передано до Архіву МЗС СРСР. Головним чином ці справи містили матеріали, що розкривали таємні зовнішньополітичні плани Російської імперії щодо різних країн та місцевостей. Втім, “Примечания” Штофельна було вилучено з цього загалу та передано на зберігання до фонду № 13 у РДАДА. На сьогодні про колишнє перебування у фонді № 172 нагадує лише опис фонду № 5 “Секретные мнения” Архіву зовнішньої політики Російської імперії Історико-Документального Департаменту МЗС Російської Федерації (АЗПРІ), в якому справу охарактеризовано як таку, що зберігається у РДАДА [3].

Що стосується стуктури самої справи, то за тематично-хронологічною ознакою вона була сформована з трьох різних за авторством та видовою належністю документів, об’єднаних під єдиним заголовком — “Примечания генерал-майора Штофельна о запорожцах”. Таким чином, маємо комплекс з таких складових:

а) арк. 1 – 1 зв., 2. — “Примечание о запоросцах”: документ екстрактного типу, в якому у 10 підпунктах викладено “зухвалі та противні” російському урядові вчинки Запорозького Війська впродовж 1762 – 1765 рр.;

б) арк. 3 – 3 зв., 4. — Донесення графа П. Рум’янцева імператриці Катерині ІІ від 28.02.1765 р. з повідомленням про необхідність арешту депутації від Запорозького Війська на чолі з новообраним кошовим П. Калнишевським, яка їде до столиці з метою добитися повернення запорозьких земель, зайнятих Новоросійською губернією;

в) арк. 5 – 34 (зі зворотами) — власне твір Штофельна — “Примечание...”.

Стосовно авторства кожного з трьох документів справи, то найменше проблем маємо із документом № 3 — “Примечанием” Штофельна. Він є однорідним за тематичною спрямованістю; відзначається автентичним авторським стилем з притаманними тільки йому фразеологічними зворотами, пунктуаційними та орфографічними особливостями мовлення; чітко визначеними графічними ознаками. Крім того, наприкінці документа маємо сигнатуру, яка переконливо свідчить на користь тотожності реального та задекларованого авторства [5, арк. 34 зв.].

Документ № 2 є нічим іншим, як одним із донесень П. Рум‘янцева імператриці Катерині ІІ, надісланих впродовж лютого-березня 1765 р., під час перебування його у Москві. На користь такої точки зору свідчать: автограф П. Рум’янцева [5, арк. 4]; графічна автентичність цього документа, у порівнянні з документами №№ 1 і 3 та тематичний зв’язок із попередніми та наступними донесеннями П. Рум’янцева до імператриці. Так, серед документів справи № 76 фонду № 13 РДАДА зберігається кілька таких донесень. В одному з них, датованому 10 березням 1765 р., йдеться про попередні відвідини П. Рум’янцева у Москві запорозькими кошовим, військовим суддею та писарем, під час їх подорожі до Санкт-Петербурга. Згадано й донесення від 28 лютого, яким П. Рум’янцев пропонував заарештувати членів депутації, а поряд — жалкування з приводу того, що імператриця не видала належного розпорядження [4, арк. 3 – 6].

Нарешті, документ № 1, як уже зазначено вище, є своєрідним екстрактом, в якому представлено всі епізоди боротьби Запорожжя проти загарбання військових земель впродовж 1762 – 1765 рр. Цей документ не можна розглядати як своєрідну преамбулу до “Примечания” Штофельна, оскільки у тексті останнього фігурує власний перелік претензій (5 пунктів) до Запорозького Війська [5, арк. 6 – 6 зв.]. Документ відрізняється від інших двох документів справи стилістикою, графікою. Встановити авторство документа не виявляється можливим через відсутність первинних ознак. Однак ми можемо припустити, що його було створено у Секретних експедиціях Сенату чи Військової Колегії. Він мав додатково аргументувати “справедливість” пропозицій П. Рум’янцева та Штофельна.

Відтак, можемо стверджувати, що у справі № 78 зведено за тематичною ознакою три документи, що свідчать про потенційну можливість ліквідації оригінального устрою Запорозьких Вольностей навесні 1765 р., шляхом арешту вищого старшинського складу та подальшої інтервенції.

Хитке становище імператриці Катерини ІІ впродовж перших років її царювання, що обтяжувалося такими факторами, як нелегітимність приходу до влади, наявністю претендентів на престол, великим ступенем залежності від найближчого оточення, яке сприяло поваленню Петра ІІІ, не дозволяло робити аж занадто різких та рішучих кроків щодо реформування та уніфікації устрою напівавтономних окраїн імперії. Та й, власне, на той час Катерина ІІ ще не виявляла схильності до силового вирішення подібних питань, перебуваючи під впливом ліберальних ілюзій щодо можливості розв’язання проблем шляхом скликання Уложених Зборів, створення оптимального законодавства тощо. Отже, грозові хмари того року пройшли повз Запорожжя. Однак в канцелярії Кабінету імператриці стало на одну справу більше. Мине небагато часу, і її буде знято з полиці, уважно розглянуто та запущено у дію. Можна стверджувати, що саме “Примечанию” Штофельна судилося стати тією основою, з якої пізніше російські урядовці, на чолі з імператрицею, будуть запозичувати ідеї при написанні “Манифесту” 1775 р., розробці комплексу заходів щодо ліквідації Січі та оригінального устрою Вольностей.

“Примечание” Штофельна є, певною мірою, віддзеркаленням особистості їх автора, квінтесенцією його політичних поглядів, життєвого досвіду та громадянської позиції. Відтак, конче потрібним є хоч би у загальних рисах зробити замальовку з портрету цієї особи.

Першим із представників дрібного німецького дворянського роду Штофельнів (von Schtöffeln), який опинився у Російській імперії, був Федір Штофельн (? – 1747). Ймовірніше за все, що час його виїзду припадає на роки царювання Петра І. Принаймні вже у 1730 р. ми бачимо його у чині полковника, на посаді генерал-провіантмейстера Українського корпусу. Довгі роки військова служба цього офіцера була пов’язана з українськими землями. Впродовж російсько-турецької війни 1735 – 1739 рр. генерал-майор Ф. Штофельн знаходився при Дніпровській армії, під командуванням фельдмаршала Б.-Х. Мініха. Після взяття Очакова російськими військами влітку 1737 р., Штофельна було призначено комендантом цієї фортеці, що мала стати запорукою російського панування у Північному Причорномор’ї. Ф. Штофельн блискуче справився з покладеним на нього завданням: під його керівництвом 5-тисячна залога фортеці у жовтні 1737 р. витримала облогу турецько-татарського війська, що значно переважало чисельно. Після цього Ф. Штофельн отримав підвищення по службі і вже у чині генерал-поручика командував військами Українського корпусу до 1741 р. Впродовж 1741 – 1743 рр. Штофельн перебував у Прибалтиці, де виконував обов’язки обер-коменданта Виборзької фортеці та командував корпусом російських військ у Фінляндії під час російсько-шведської війни 1741 – 1743 рр. З 1743 р. і аж до своєї смерті генерал-лейтенант Ф. Штофельн перебував на Україні, куди його повернули, та здійснював керівництво корпусом російських військ. За заслуги перед російським урядом Штофельна було нагороджено численними маєтками на території Полтавського козацького полку [11, 433 – 434].

Як бачимо, впродовж другої чверті XVIII ст. Ф. Штофельн пустив міцне коріння на українській землі. Не обійшлося й без паростків. Відносно дітей Федіра Штофельна з достатньою впевненістю можемо констатувати наявність у нього двох синів — Христофора (1720 – 1770) та Карла (? – між 1769 та 1774). Відносно різниці у віці між двома братами, можемо гіпотетично припустити, що Карл був молодшим із них, оскільки весь час крокував щаблями військової кар’єри за Христофором, з дистанцією у кілька рангів.

Взагалі ж то, старший з братів — Христофор, певною мірою, був більш успішним. Закінчивши у 1738 р. Кадетський корпус, він взяв участь у завершальному етапі російсько-турецької війни. Хоча родина Штофельнів й була тісно пов’язана з Україною, діяльність цього її представника весь час проходила поза її межами. У чині секунд-майора Х. Штофельн взяв участь у російсько-шведській війні 1741 – 1743 рр. Після її завершення довгий час служив у Ліфляндії. Початок Семилітньої війни він зустрів у чині бригадира. Брав участь у бойових діях на території Східної Прусії — керував облогою міст Лансберга, Кюстріна та Маргенверда [11, 433 – 434].

Після закінчення Семилітньої війни його було нагороджено чином генерал-поручика та орденом Св. Олександра Невського зі стрічкою [1, арк. 1 – 1 зв.]. Впродовж 1764 – 1765 рр. Х. Штофельн, перебував у Польщі на чолі корпусу російських військ, який своєю присутністю мав забезпечити обрання Станіслава Понятовського королем Речі Посполитої.

Але найбільш він відзначився під час російсько-турецької війни 1768 – 1774 рр. Фактично, Х. Штофельн був правою рукою фельдмаршала П. Рум’янцева у кампанію 1769 – 1770 рр., яка відбувалася на теренах Валахії та Молдавії. Він особисто командував корпусом військ, які взяли міста Фальче, Ісакча, Галац та Бухарест. Цю блискучу військову кар’єру було раптово обірвано восени 1770 р. Х. Штофельн помер від чуми, епідемія якої лютувала в той час [13, 314 – 315].

Молодший брат — Карл, не може похвалитися таким солідним послужним списком. Його військова кар’єра була менш драматичною, більш буденною. Як і його старший брат, Карл здобув пристойну освіту, скоріш за все у тому ж Кадетському корпусі. Це видно хоч би з його обізнаності з творами Аристотеля та Платона, окремі постулати з яких він використовує при написанні “Примечания” [5, арк. 12 зв. – 13]; обізнаності із творістю Юлія-Чезаре Скалігера[*], твори якого він цитує в оригіналі та перекладає російською [5, арк. 32]; здатності написати сонет з більш-менш пристойною римою [5, арк. 32 зв.]. Переважну більшість свого життя він прослужив на Україні: спочатку під командуванням батька у регулярних військах Українського корпусу, а згодом — у ландміліцьких полках Української лінії. У 1760 р. його згадано як полковника Козелецького поселеного ландміліцького полку [8, арк. 922]. У 1763 – 1764 рр., як інженер-полковника К. Штофельна було відряджено до Запорозької Січі для керівництва спорудженням валів, ровів та бастіонів Січі [5, арк. 12 зв.]. Саме тоді відбулося його безпосереднє знайомство з устроєм Січі, способом життя козаків, остаточно сформувалося різко негативне ставлення до запорожців. Приблизно наприкінці 1764 р. Карл Штофельн дістав чергове підвищення та отримав звання генерал-майора.

У цей же час він став землевласником Новоросійської губернії. Згідно з “Планом” 1764 р. про заселення цієї губернії він отримав значні землі у Катерининській провінції. У 1765 р. ним засновано слободу Штофельнівка. За короткий час йому вдалося заселити її більш ніж 100 дворами підданців, переважно українців. Про масштаби ведення господарства у маєтку К.Штофельна свідчить той факт, що під час татарського нападу взимку 1769 р. ординцями було відігнано з його села велику кількість поміщицької худоби: табун у 1037 коней, 808 голів великої рогатої худоби, 15-тисячну отару овець [7, арк. 287, 347 зв.].

Окрім дій, спрямованих на здобуття матеріального добробуту, Карл Штофельн продовжує військову службу на Півдні. Станом на 1768 р. він отримує звання генерал-поручика та стає командиром Української укріпленої лінії. Однак йому не судилося пробути довго на цій посаді: під час кампанії 1769 р. (восени) його розбив параліч. К. Штофельна було абшитовано. Решту свого життя він доживав у Козелецькій фортеці Української лінії, де мав оселю ще з часів полковництва в одноіменному ландміліцькому полку [14, 458 – 459]. Незабаром він пішов з життя. У 1774 р. його жінка Килина скрізь фігурує як удова генерал-поручика К. Штофельна [7, арк. 287].

Зауважимо, що життєвий шлях Карла Штофельна є недостатньо вивченим та потребує подальших досліджень. Лише ретельна робота із фондами Російського державного військово-історичного архіву (м. Москва) може внести додаткову ясність у головні віхи його біографії. А поки що постать Карла Штофельна продовжує знаходитись “у тіні” його брата Христофора і часто, навіть у грунтовних академічних виданнях, можна зустріти казуси на кшалт такого — скрізь, де йдеться про сина генерал-майора Ф. Штофельна без конкретної вказівки на ім’я, зазначається, що то був саме Христофор, хоча велика кількість додаткових прикмет вказують на Карла [9, 171, 621].

Так само й авторство “Примечания” приписувалося Христофорові. Це потребує певних пояснень.

На користь того, що проект ліквідації Запорозької Січі та реорганізації устрою Вольностей укладено Карлом, свідчіть, по-перше, сигнатура у кінці документу [5, арк. 34 зв.].

 

 

Підпис генерал-майора К.Штофельна.

 

По-друге, ті місця у “Примечании”, де К. Штофельн розповідає про такі епізоди своєї служби на початку 1760-х, які пов’язані з Південною Україною [5, арк. 12 зв.]. Х. Штофельн, як ми знаємо всі ці роки перебував у Прусії, та у Польщі.

По-третє, Христофор фізично не міг бути автором досліджуваного твору, оскільки місцем написання зазначено Санкт-Петербург [5, арк. 34 зв.]. Сам же він у цей час знаходився у Польщі, про що красномовно свідчить низка його донесень та реляцій, у тому числі й таких, які датовано березнем 1765 р. [2].

Вважаємо, що наведених аргументів цілком достатньо, для того щоб визначитися, кому ж саме з братів Штофельнів слід приписувати авторство “Примечаний”.

Слід також зупинитися на структурі та композиції, ідейній спрямованості та літературних особливостей твору Карла Штофельна.

Укладаючи проект ліквідації Січі та реорганізації устрою Вольностей, К. Штофельн керувався, насамперед, суто прагматичними мотивами. Його кінцева мета — створення на запорозьких землях Дніпровської губернії за зразком Новоросійської, губернатором якої він вбачав себе. Саме бажання підвищити свій соціальний статус спонукало Штофельна взятися за перо і зайнятися розробкою плану реформ. Цього не прикриєш бравурними та пихатими рядками сонету із завіреннями у власному безсрібництві та клопотанням про громадські інтереси.

Втім, не можна відкидати й того факту, що намагання сприяти руйнації демократичного устрою Запорожжя є виявом громадянської позиції Штофельна. Він виступає як вірнопідданий Її Імператорської Величності та речник південноукраїнської гілки російського дворянства, що прагне забезпечити спокоєм свої латифундії, що виникли на загарбаних землях, взяти участь у подальших земельних роздачах.

Крім цього, йому й самому страшенно не подобається Запорожжя. Головний його гріх, на думку Штофельна, — абсолютна “шкідливість” та “некорисність” запорожців для імперії. К. Штофельн показує Катерині ІІ, що Запорозька Січ, як політична організація, безмежно далека від самодержавної системи Російської імперії — “якобы они вовсе нам неподвластны” [5, арк. 16]; “тогда слушаются и повинуются, когда им что уподобается” [5, арк. 5 зв.]; “не во всем обузданный народ” [5, арк. 11 зв.].

Своїми безпосередніми діями, за переконанням К. Штофельна, запорожці завдають економічних збитків державі, підривають її зовнішньополітичний імідж, провокують конфлікти з найближчими сусідами. Дипломатичний збиток від запорожців, на його думку, полягає також і в тім, що “они воруют везде, грабят татар и поляков, от чего непрестанно комиссия за комиссией” [5, арк. 6]. Економічний збиток вбачається в порушеннях карантинів на запорозьких землях під час епідемій чуми і холери, тому, нібито “и вся Россия в опасности”. Зазначено, що “серебро не велено вывозить, а они татар российским серебром наделяют”, а коли з України “порожние возы через запорожские места в Крым за солью идут, они их грабят, скот от них отганяют и под разным видом удерживают, а еще для того, чтобы малороссияне у них проживались” [5, арк. 6].

Не подобається йому і те, що козаки “противу своего данного обещания своего кошевого переменяли”. К. Штофельн взагалі не сприймав виборну верхівку козацтва, відзначаючи її великий вплив на “чернь” [5, арк. 13 зв.]. Для керівників Січі, у тому числі і для П. Калнишевського, у “Примечании” передбачено заслання “вглубь России” з видачею на харчування 18 карбованців на рік. Виключення зроблено лише для колишнього кошового Григорія Лантуха — “он честный человек, только при том весьма слабый правитель” [5, арк. 14].

Обурює К. Штофельна і справедлива боротьба запорозького козацтва проти наступу на їхні землі, територіальні суперечки навколо державних поселень біля Самарської фортеці, у Новій Сербії, поблизу Ненаситецького ретраншементу і т.д. За оскаженілими нападками на Запорожжя, яке нібито стає на заваді загальнодержавних інтересів, прозоро визирає зажерлива пика поміщика Катерининської провінції, з його страхом втратити землі, підданців, реманент, худобу...

К. Штофельн цілковито замовчує військове значення запорозького козацтва у справі нейтралізації турецько-татарської агресії. Однак всілякі його вади ним вималювано надзвичайно ретельно та деталізовано. Не обійшов він боком такої соціальної хвороби Запорожжя, як пияцтво — “наиглавнейшая пагуба большой части жильцов”. Достатньо правдиво зображено К. Штофельном і механізм організації гайдамацького промислу на Запорожжі, аморальні вчинки верхівки січової старшини по відношенню до рядового козацтва [5, арк. 12 зв. – 13].

К. Штофельн, як це видно з тексту “Примечания”, достатньо тонко відчував тогочасні придворні кон’юнктури та орієнтувався у політичних реаліях перших років правління Катерини ІІ. З метою зробити свій твір якомога привабливішим для сприйняття освіченої монархині він широко використовував спадщину великих мислителів античності, часто-густо притрушуючи свою мову латиною і цитатами з Скалігера. Такі місця твору, як поетичні потуги Штофельна, реалізовані у вигляді сонету, повинні були стверджувати вірнопідданські почуття автора: “Подай мне помощи сие все утвердить, Славу Екатерины везде распространить...” [5, арк. 32].

Водночас не можна не відзначити організаційного та полководського таланту цієї людини, чіткої та виваженої стратегії військової операції з ліквідації Запорозької Січі, розписаної ним мало не погодинно. На сьогодні важко сказати чому саме — прямому запозиченню чи загальній логіці та способу мислення російських урядовців має завдячувати присутність окремих положень “Примечания” К. Штофельна у Маніфесті Катерини ІІ про ліквідацію Запорозької Січі від 3 серпня 1775 р. [6, арк. 1 – 11] та у першочергових розпорядженнях Г. Потьомкіна щодо подальшого устрою Вольностей [10, 36 – 37]. Одне можемо стверджувати напевно — план К. Штофельна поклали “під сукно” лише тому, що у 1765 р. його було ще зарано реалізовувати. Проживи К. Штофельн трохи довше, і хто знає, може поруч з прізвищами Текелі та Потьомкіна, що уособлюють в історичній пам’яті трагедію ліквідації Січі, з’явилося б ще одне.

Підсумовуючи все сказане вище, відзначимо, що “Примечания” К. Штофельна є оригінальним, змістовним твором, що може слугувати багатим джерелом інформації з історії Південної України XVIII ст. взагалі та запорозького козацтва зокрема. Тому вважаємо за доцільне здійснення публікацію всього комплексу документів справи.

Публікацію здійснено популярним способом, із збереженням граматичних та орфографічних особливостей документа. Твердий знак наприкінці слів опущено. Літери “і” та “±” передані, відповідно “и” та “е”.

Джерела та література

1.   Архив внешней политики Российской империи Историко-Документального Департамента МИД Российской Федерации (АВПРИ), ф. 79, оп. 79/6, д. 1784. — Письмо генерала Штофельна канцлеру гр. М. Воронцову с благодарностью за награждение орденом. 25.02.1762.

2.   АВПРИ, ф. 79, оп. 79/6, д. 1800. — Реляции генерала Штофельна Екатерине II о выступлении и продвижении его корпуса в Польше, о возвращении в Россию. 21.06.1764 — 15.03.1765.

3.   АВПРИ, ф. 5, оп. 5/1. — Опись фонда “Секретные мнения. 1725, 1762 — 1800 гг.”.

4.   Российский государственный архив древних актов (РГАДА), ф. 13, оп. 1, д. 76. — Донесения императрице Екатерине II от графа П. Румянцева о делах по управлению им Малороссией и Запорожским Войском. 1765.

5.   РГАДА, ф. 13, оп. 1, д. 78. — Примечания генерал-майора Штофельна о запорожцах. 1765.

6.   РГАДА, ф. 13, оп. 1, д. 92. — Об уничтожении Сечи Запорожской. 1775.

7.   РГАДА, ф. 16, оп. 1, д. 797, ч. 4. — Бумаги князя Г.А. Потемкина по Новороссийской губернии за 1764 и последующие годы..

8.   РГАДА, ф. 248, оп. 113, д. 1591. — О Новой Сербии и гайдамаках. 1758 – 1760.

9.   Архів Коша Нової Запорозької Січі. Корпус документів. 1734 – 1775. — Т. 2. — К., 2000.

10.                      Бумаги князя Григория Александровича Потемкина-Таврического. Акад. Н.Ф. Дубровина. Сборник военно-исторических материалов. Выпуск VI. — СПб.: Военная типография (в здании Главного Штаба), 1893. — Часть I.

11.                      Штофельн фон, Федор // Русский биоргафический словарь. — СПб.: Типогр. Гл. Управл. Уделов, 1911. — С. 434 – 435.

12.                      Штофельн фон, Христофор // Русский биоргафический словарь. — СПб.: Типогр. Гл. Управл. Уделов, 1911. — С. 433 – 434.

13.                      Буганов В.И., Буганов А.В.. Полководцы XVIII в. — М.: Патриот, 1992.

14.                      Скальковський А.О. Історія Нової Січі, або останнього Коша Запорозького. — Дніпропетровськ: “Січ”, 1994.

15.                      Князьков Ю.П. “Примечания” генерал-майора Х. Штофельна о необходимости ликвидации Запорожской Сечи // История Запорожского края в дооктябрьский период. Тезисы областной историко-краеведческой конференции 16 апреля 1991 г. — Запорожье, 1991. – С. 26 – 27.

№ 1

1765 р. — Екстракт із переліком дій Війська Запорозького, які завдають шкоди інтересам Російської імперії та є виявом нелояльності запорожців по відношенню до уряду

ПРИМЕЧАНИЕ О ЗАПОРОСЦАХ

1) В 1762 м году в Новой Сербии две слободы совсем выжгли и поселян разогнали. Именным Ея Императорскаго Величества указом велено изследовать и виноватых наказать. На то Кош отвечал, что следовать неким потому что весь Кош то зделал.

2) В том же году при крепости Самарской слободу разогнали и поселян, которые не пожелали в их подданстве оставатся, ограбя выгнали.

3) За Линиею запрещено было под смертною казнию чтоб ни кому неселится а они не токмо дозволяли, но многим и земли роздавали. Нынеже, когда по именному Ея Императорскаго Величества дозволено там оставатся, то всех тех которые не пожелали под запороское владение записыватся зачели выганять и грабить.

4) Вооруженною рукою близ Линии ездят и о том говорят, что отчету не должны дать, ибо они тот роздел в своих дачах делают.

5) Противу своего данного обещания своеволно кошевова переменяли.

6) Который из их лутчих оказал отменную услугу за что и саблею награжден почему ево возненавидели и согнали прочь. //

7) Сами собою вовремя язвы пропускают.

8) Присвояют те места и землю, которая прежде в Киеве была ведома. То есть Усть Самара, при Каменном острове, Ненасытной ретранжамент, Биркуцкой ретранжамент.

9) Определенному штаб афицеру для снятая по реке Самаре на карту земли подрукою сказали, что естли он далее мерить поидет, тоб берегся, чтоб ево не зарезали.

От Порты Отоманской недопущение строения крепостей не иное что как от 3апороского разглашения и увеличивания тех крепостей происходит. Старшины 3апороские предвидят, что зближение к их жилищам селения необходимым следствием должно быть, что их в надлежащее повиновение доведет и для того всячески вымышляют сему границам укрепление мешать и недопущать. И естли они ныне когда государство со всеми окрестными соседами вмиру так много дерзновенны и ослушны, то в случае турецкой воины, чегоже отних ожидать сумневатся надобно чтоб они своими вредными к России вымыслами не довели татар // к явному разрыву в надежде что тогда принуждено будет их более уважать а им чрез то ползоватся. //

РДАДА, ф.13, оп.1, спр.78, арк.1 – 1 зв., 2.

№ 2

1765 р., лютого 28. — Донесення графа П. Рум’янцева імператриці Катериніі ІІ з пропозицією арешту депутації Запорозького Війська на чолі з кошовим отаманом П. Калнишевським

Всепресветлейшая Державнейшая Великая Государыня Императрица и Самодержица Всероссийская:

Государыня Всемилостивейшая

Я получа от Малороссийской Келегии уведомление (1) о перемене в войске низовом 3апорожском, атамана Филипа Федорова, другим Петром Калнишевским и судьи Моисея Сухаго, куренным атаманом Павлом Головком. (2) что ново выбраной кошевой // атаман Калнишевской, для испрошения попрозбам всего тамошнего войска, Всевысочайшей Вашего Императорскаго Величества резолюции, по общему всего войска приговору, отправляетца в Петербург. А как сии поступки точно противны данным грамотам: первой от Вашего Императорскаго Величества 763 году июля, от 18 о неперемене без Всевысочайшей Вашего Императорскаго Величества конфермации кошевых, и втарой ис Правителствующаго Сената Генваря, от 30 764 года о запрещении чтоб никто из войска низоваго 3апорожскаго, кроме для получения жалованья нарочныя присыланы не были; третя апреля от 19 о изъследованье в такой самоволной перемене, и о подтверждении вышеписанной июля от 18 грамоты; то я за должность поставил о сем Вашему Императорскому Величеству всеподданейше донесть, прося как мне при том поступить, Всевысочайшаго повеления; До получения котораго сей новой кашевой, которой уже действително на дороге из Глухова к Москве находитца, и там неудержен, задержитца здесь, Правителствующему ж Сенату о том донесено.

Всемилостивейшая Государыня, таковыя дерзостныя поступки мне мнитца чинятца умышленно, удерживая тем в лице подлаго народа всегда свое право // неблагоустроенной вольности, но точнаго своеволства или болше сказать сумозбродства. А мешая явно входить правителству в распоряжении не токмо: но и в ведение их прямаго дел состояния и отдалятца отвремени в другое отдолгу [...нных]. Сие всеми надближайшими способами исполнено быть должно, чтоб Ваше Императорское Величество их прямыми подданными имели, на все же иногда воображаемыя по положению их мест политическия опасныя резоны, Ваше Императорское Величество, в средствах и способах, к их уничтожению изобиловать изволите: Я все рачение мое употребля и сам там побывать, или же чрез надежных и искусных людей прямое их состояние узнать, и Вашему Императорскому Величеству донести.

Я поминованый ныне жестокой стужей хотя и в сущей слабости, надеюсь скоро отсюда отбыть, горя усердием и желанием Вашему Императорскому Величеству в всемилостивейше определенном мне месте маломощные мои услуги оказать.

Вашего Императорскаго Величества

всеподданнейшый раб

Граф Румянцев

Ч. 28 февраля

1765 года

Москва //

РДАДА, ф.13, оп.1, спр.78, арк.3 – 3 зв., 4.

№ 3

1765 р., березня 19. — Проект реформування устрою Запорозьких Вольностей, укладений генерал-майором К.Штофельном

З БОГОМ

ПРИМЕЧАНИЕ

какая убыль России таковых суровых и непослушъных людей иметь, как 3апорозцы; противо того, какая бы прибыль была, ежели их в порядок и в хорошое состояние привести.

Запорозкие козаки не так страшны, как многия об них думают, якобы их усмирить, и в порядок привести не можно.

Их тысяч до четирнацати прасолов, а на лошадь возъоруженних едва четири тысячи сядут.

Восмаянадесять доля иностранных, а прочии семнацать доль природные малороссияне, и то такие, которые от отцов и матерей в Сечь идут не с намерением худо себя в Запорожье вести, но прасольством и торгами розбогатеть. Однако же чрез привод других иностранних делинквентов в Сече от часу до часу портятся, // а наипаче по тому, что оне за стыд почитают (толькож не все) женатым быть, следственно не имев никакого обязательства быть порядочну и постоянну, с того родится то, что оне завсегда легкомыслием наполнены. Вышнее повеление для того единаго съредка, а незавсегда исполняют, чтоб Россию не вовсе огорчить, взываются на свои вольности и привилегии. Оне в 1736 м году как фелдъмаршал граф Миних с армией в Крим выступил к России пристали, и тако весь их Система своевольней весма, сумнително когда оне надобны будут, тогда от них более вреда как помочи ждать.

Имев таких людей в подданстве, которые тогда слушают и повинуютса, когда им что уподобается, а в прочем нет, что ничто иное значить, как ворогов иметь, и луче их и вовсе не иметь.

Все сие можно переменить, и их всех другово нраву зделать, сколь скоро оне жен возмут. Жены и дети их будут так как Аманат, и Россия горазда безопасней самим делом будет, как поднесь от них небывала. //

По теперечнему их состоянию убыли от них следующии:

1) Оне воруют везде, грабят татар и поляков, от чего непрестанно комиссия за комиссией. Соседние стороны чрез их огорчены, а России безъславие и досада.

2) Никакой пограничной лекарь у них должности своей о непропуске с турецкой области без карантену исполнить не может, кого оне хатят, того потайним образом глухими дорогами и речкамы к себе привозят. От того в 1737 м году Малороссия весма пострадала поветренной болезнью, в 1762 м году в сентябре месяце, у них в Сече весьма много от той болезни мерли, то ест в девять тысяч. Однем словом за их непослушанием, лекарь не в состоянии усмотреть, чрез то Россия в опасности. Боже отврати! поветрие иметь.

3) Когда с Малой России порожние возы чрез Запорозкие места в Крим за солью идут, оне их грабят, скот от них отганяют, и под разным видом удерживают, а суще для того, чтоб малоросияне у них проживались. //

На перевозах с провожающих несносно берут с порожнаго по 1 рублю 50 копеек, с наложенного воза по 2 рубли пятдесять копеек, а ежели кто спорить станет, то и в смерть убьют.

4) Серебро невелено с России вывозить совсем тем, все их торги в Кримскую сторону состоят в том, что оне татар российским серебром наделяют.

5) Оне себя не точнимы поданнимы, но по снисхождению к России послушникамы почитают, и такии сумнительнии речи при всех случаях несут, с которих точно видно, ежели хотя немного не по их воле, что зделаетса злое намерение имеют.

МНЕНИЕ

какую Россия получит пользу , когда 3апорозци в порядок, и в послушание приведены будут.

Перваго пункта решение в том. 3апорозци грабить и разбивать соседней и своей стороны не станут. России слава и покой будет.

Но второму пункту польза // так как в 1737 м году, в Малой России, а в 1762 м году в Сече моровая язва была, з Божей помощью, чрез хорошую осторожность таковую опасность отвратить можно.

На третей пункт та польза, когда Запорозци не будут иметь такой власти, как теперь, не станут малороссиян и всех проежающих удерживать в торгах и на перевозах, с которых можно в казну знатной доход получить.



 

Титульний аркуш твору генерал-майора К.Штофельна

 

Четвертой пункт даст ту пользу, товари в Крим могут итить с Малой России следующии: всякой пушной товар, пшеница, канат, хрящ, полотно, ивановское полотно, железо, масло коровье, икра, сало свечное, воск, конской волос. Чрез такой продукт Россия свое золото и серебро дома иметь будет.

Пятой и немало важной пункт полезен в том. Россия имеет теперь щастием // всех весма милосердую, правосудную, о народе и общем добре материнским попечением наполненую Государыню. За что же Ей от такого своевольнаго народа ту досаду слышить? Что толь малая разбойническая шайка хотелаб через непоправление своего несноснаго нрава екивокно зависить от Ея власти, сверх того, ежечасно против России своим воровством соседние стороны возоружает.

На всемогущаго надеюсь, сию комиссию, то есть, их усмирить, в порядок и в послушание России привести, по присяжной моей должности без разглашения и кровопролития неотменно исполнить могу, так как мне жизнь и честь мила, чему и прилагаю мое мнение.

Прожект как с Божей помощью привесть Запорозцов в порядок в послушание и России в пользу 1764 года 8 ноября.

1) Делиберация  должна весма келейна // и секретна быть, для того, все почти нашы канцелярии, ту слабость в себе имеют, то что надлежит содержать тайно, чрез писарей весь свет знает.

2) Для лутчего изъяснения всего, не повелено ли будет мне самому Санкт Петер Бург быть, куда я под видом отпуска на 29 дней на почте поехать могу.

3) Содержание имянних указов, которыи к сему делу принадлежат может быть следующее.

Указ нашему генералу Опицу. С получения сего по приложенним цетулкам, генерал майор Штофелн ордери своеручно для подписания напишет, которые Вы подписав, во все места разошлите и содержите сие до времени в великом секрете. В Санкт Петербурге 1765 года 26 марта.

1) Цетулка ордер Господину Генерал Поручику и Кавалеру Милгунову. Елецкому и Севскому пехотному полку со всемы тягостьмы, и артиллерией // прикажите неотменно выступить 16 апреля, стать им Лагером не доходя за 10 верст до Переволочной. Изволите им подтвердить весма строго, чтоб оне безотговорно 26 апреля там были, от всех мест, какого бы звания полковые служители не были сменить другимы полкамы. В брегаду их поручить генерал майору Штофелну, и ему быть у вас в команде.

2) Цетулка ордер Господину Генерал-порутчику Гаугревсну. Ямбурскому карабинерному полку прикажите выступить неотменно 16 апреля, со всемы полковимы тягостьмы, не оставляя ничего и подтвердите ему накрепко, чтоб он 26 апреля 7 верст от Переволочной был, то есть промеж Переволочной и Кишенки. Оному полку быть в команде Господина Генерала порутчика и кавалера Милгунова, а в брегаде Генерал-майора Штофелна. // Маршрут Ямбурскому карабинерному полку: с Прилук, на Лохвицу, на Сенчу, на Миргород, на Решетиловку, на Кобыляки, промеж Переволочной и Кишень — им стать Лагером.

3) Цетулка ордер Господину Генерал порутчику Далке. Для скорости прямо от меня генерал майору Штофелну ордерировано, всему Борисоглебскому драгунскому полку по ескадронно следовать под Переволочну, и какого бы кто звания не был с полкових служителей собрать к полку от всех мест безотговорочно, почему и я всех штап, обер и ундер офицеров и рядових при мне того полку отпустил с команды вашей. Тот полк уже выбыл в команду Господина генерал порутчика и кавалера Мильгунова о чем изволите быть известны. //

4) Цетулка ордер Господину генерал майору Бринку.

Кого господин генерал майор Штофелн с полковников или старшин с пяти полков слобоцких потребует, в тот час тому у означенного генерал майора прикажите явитса. Кого он потребует и кто пошлетса, репортуйте.

5) Цетулка ордер генерал майору Штофелну.

Для некоторих обстоятелств изволите с Ямбурским карабинерним, Борисоглебским драгунским, пехотним Елецким и Севским полкамы переправясь в Переволочной следовать в Елисаветполь, о чем от меня к господам генерал порутчикам Милгунову, Гаугревену и Далькену предложено. Вам те полки в брегаду дать, а в команде вам быть у генерал порутчика и кавалера // Милгунова. Борисглебскому ж драгунскому полку 26 апреля неотменно, по ескадронно, несоединяясь выступить. Взять все тягости с собою, ни оставляя ничего в их бывших квартерах. Прибыть им в Переволочну 26 апреля строго подтвердите. Всем, кто бы какого звания не был, быть при полку, и для того я всех при мне находящихся штап, обер и ундер офицеров и рядових того Борисглебского полку в полк отпустил.

6) Цетулка ордер Господину генерал майору Исакову.

Быть Вам под командою генерал майора Штофелна впредь до ордера.

Изъяснение для чего генералу майору Исакову быть на малое время у меня в команде: с Елисаветполя должно послать 22 мая 1765 года два ескадрона регулярних // и четиреста человек козаков на Буг реку где Запорозкой Гард. Оная команда пойдет при весма надежном штап офицере, под видом розъезда, покуда запорозцам не истолкуетса, другой может в страх притить и за границу бежать, но сколь скоро изъяснится им их благополучие, надежда на Бога, не станут уходить.

Имянной Указ нашему Киевскому генерал губернатору Глебову.

Что генерал майор Штофелн от вас потребует, тот час его тем удовольствуйте, и содержите сие секретно. В С:П:Бурге 1765 года 1 марта.

Изяснение что мне потребно чтоб он мне дал с Киева шесть готовых поромов для скорейшей перевозки к Переволочной, для того сие дело не должно медлитса, а съверх // того в Переволочну ордер бы послал о послушании меня во всем коменданту, в переправлении полков через Днепр. 1-Не менше того, чтоб примечал над бывшим запорозким войсковым писарем, что ныне ассесором Чугуевцем, чтоб не ушел и кореспонденции к предупреждению всего дела не имел бы-1.

Донскому Войску Имянной Указ.

Тысячу человек донских козаков при весма порядочних старшинах, пошлите немедленно туда, куда от нашего генерала майора Штофелна чрез особливаго надежнаго штап офицера вам обстоятельно знать дано будет. Оному штап офицеру при той тысячной команде быть командиром. В Санкт Петер Бурге 1765года 1 апреля

Изяснение для чего Указ Имянной Донскому Войску.

25 мая 1765 года вышеупоминаемой донской команде должно на Калмиусе реке быть, там 3апорозкой Гард, покуда им все то изяснится, чтоб оне в страх не пришли // и не розбежались.

Вся сила в посылке всех команд состоит в том, чтоб строгую дисциплину и большой порядок во всем содержать, в прочем надежда на Бога.

ПРАВДА О ЗАПОРОЗЦАХ

Запорожские казаки посылают завсегда в С:Питер Бург зломышленников и отважних людей, чтоб оне в правителствующем Сенате смело говорили, и тем некоторое сумнение и опасность заседающим подавали, чрез то им Сенат, яко еще не вовсе обузданному народу много снисходить должен был. Свидетель тому случай следующей: как визде площадной слух носился, что соляние казенные магазейны в Малой России хотели учредить, а в Сече таможне быть, тогда кто точно, я ни сказать ни доказать не могу, только со всем тем истенная правда, с Малой России под рукою до того Запорозцов довели // что оне в С:Петербург поехали, и необычайно много в правителствующем Сенате смело говорили, под видом упокорения просили, с чего точно видно, как оне индепенденцие льстятся. Петр Калнишевской Бывшей Кошевой, тогда старшим депутатом был и в правителствующем Сенате так сказывал, что я несколько раз сам от него слыхал: “Надобны ли мы вам, или нет? Мы яко лутчие люде должни повиноватса, а другии, то есть чернь к татарам пойдут”. Он сам, Калнишевской [сам]2 тем хвастал, что Сенат услыша его речь, балансировать стал, что делать, и потому принужден был, блаженной и вечнодостойной памяти Государыне Елизавет Петровне о сем доложить, почему все то и отменено. Со всем тем должно знать, все сии угрозы о подлости, что к татарам // поидут неоснователны. По тому резону. Пред сим у запорозких козаков точная Демократия была, так что без подлаго народа ничего важного не делали, и тако, тогда сущим делом запорозци Россие, чернью своей страшны и сумнительны были. А теперь у запорозцов не только Аристократия, но и Олигархией, или вовсе Тиранией с следующих примеров назвать можно.

Чернь у них так порабощена что примеру нет, старшина запорозкая получала с Санкт Петер Бурга граматы, в которих выражалось быть запорозцам основателней, и содержать им их войско строжей, чтоб соседние стороны не сетовали.

Старшина сие повеление исполняет таким манером. Воровать чернь посылают к татарам и полякам, после того (чему я сам свидетель, тогда я инженер подполковником был, и Сечовую крепость под моей дирекцией имел), вдруг такових // от старшины привилегированных воров повесили 13 человек, не для того что оне на воровстве были, но для той причины, что те воры до трех тысяч лошадей пригнали, те лошади тогда старшина по себе разделила, а те которих повесили сказать бы немогли, где и у кого, оне те табуны своровали. С чего доказует что запорозкая старшина таковые казни исполняет под видом дисциплины и вышнего повеления.

А чернь хотя и не все сему верят, однакоже все слепо повинуется.

Теперь изясню каким образом запорозци татарскую и польскую комисиу лошадьми и прочим грабежем удовольствуют. Те сворованние лошади как выше изображенно по старшине разделены, но старшина прежде умертвления тех воров, которих оне дествительно самы на воровство посылали, их мучили, и научили на богачей сказать, якобы оне // тому воровству участники. Почему у такових почтенних и по напрасну оговоренних богатых людей табуны по 3 и по 4 ста лошадей (однем словом, сколько надобно было, только и виноватых сыскали) конфисковано и татарам отдано, тем комиссия окончилась, успокоилась и в Правителствующей Сенат отрепортовано. Сей Махиавелизм у них и поднесь употребляетса.

Как яснея сего доказать? Что послушание и порабощение запорозкой черни так великое, естьли старшина схочет вероломной быть, подлость от ее чрез привычку ни в чем не отстанет, не розыскивая справедливости ей повинуется. Из сих паралеллов видно, что не чернь, но полководцы Запорозкие страшны и опасны всего удивителней! Подлой народ видя старшины такую тиранию слепо повинуясь, со всем тем вздыхают и желают правосудия. //

Может ли толь правосудная Монархиня сие без огорчения слышить? Прежней мой текст повторяю таковые нахальники и безъстыдники посылаются от Коша депутатамы в столицу Российскую.

Когда Всемилостивейшая Государыня короновалась тогда была в Москве самая Есенция Запорозких зломышленников, профитуя от тогдашнего времени (с сего числа должно выключить старика, бывшего кошеваго Лантуха, он чесной человек, только при том весма слабой правитель).

Тех всех, которы тогда в Москве были Имянним Указом следует позвать в Санкт Петер Бург, а в Новегороде их удержать и в разнии Российские места под караулом при указах розослать. Всякому дать для пропитания в тех городах по 18 рублей на год. //

Указ нашему Атаману Кошевому Филипу Федорову всей старшине, и всему войску Запорозкому.

Всем тем Запорозким старшинам и козакам, которы от Коша в Москву прислани были во время Нашей Коронации, придав к ним лучших людей, которы границу и межи запорозких дач довольно знают, только бы число с Коша посланных не более пятидесят человек было. Явитса им для получения правосудия в С:Петер Бурге апреля 25 числа. Кошевому Филипу Федорову повелеваем их 25 марта отправить. При тех отправленных быть старшим, бывшему Атаману кошевому Петру Калнишевскому, для правления Филипу Федорову, а за старостью Григорию Лантуху остатся в Сече. Взять отправленным в Белегороде денги на пятдесят емских подвод до С:Петербурга. О даче оних Наш Указ к Белогородскому Губернатору при сем прилагается, по которому он // в проезд их сквозь Белгород ту сумму и подорожню получат.

Дан в Санкт Петер Бурге 1765 года 25 февраля.

Указ нашему Губернатору Белогородскому.

Запорозкой старшине и козакам от Белагорода до С:Петер Бурга. на пятдесят ямских подвод дайте подорожню и денги.

Дан в С:Петер Бурге. 1765 года 25 февраля.

Нашему фелдъмаршалу Графу Солтикову.

Впредь до Нашего Указа за падежем по Петер Бурской дороге лошадей никого на ямских подводах не пущайте, а на почте по самим нужнейшим делам посылать дозволено. Когда Запорозкие козаки с Коша в Москву прибудут, на моем коште до отправления сюда их содержите.

Дан в С:Петер Бурге 1765 года 1 апреля.

Другой Имянной Указ Нашему Генерал Фелдъмаршалу Графу Солтикову.

Конской падеж уже утишился и // для того дозволено всем в С:Петер Бург ехать. Запорозцов отправте сюда не умедля.

Дан в С:Петер Бурге 1765 года мая 3 числа.

И тако Запорозци с Москви поедут 8 мая, а 12 числа того же месяца должен в Новегороде быть надежной человек которой с нимы повеленное исполнит.

Резон, для чего в Имянном Указе написано не более 50 человек им быть в Санкт Петер Бурге дозволяетса. Сие то значить, что их действительно до 50 человек таких будет, которы в состоянии и АлКоран принять, чтоб только не точнимы депендентамы от России слыть, и дозволено бы было им воровать, а к сему депутатству все таковые злоумышленники охотно поедут, по их мнению Цицеронамы и Катонамы себя в Санкт Петербурге представить.

Что сверх сих безспокойних останется в Сече такових ослушников, хотя чаятельно мало, однакож несколько будет.

Всех тогда сослать под караулом вънутрь России. Когда Бог поможет по нижеследующему Имянному Указу исполнить.

Наш Указ Бывшему Запорозкому Кошу всей Старшине и войску.

Наша терпеливость вся уже изчерпана бывших Запорозких козаков, нехарошимы поступкамы, которимы Бог и все чесные люде мерзят, через то неоднократно соседние стороны в обыде находясь те намерения оказывали якобы оне самы для отомщения на Российские Границы нападение учинить хотели, в таковом случае принуждено было полкам Нашим с великим трудом и убытком в весма суровое время неоднократно маршировать.

Сверх того Запорозкие Козаки весьма сумнительнимы пред Намы // оказались, невзирая на то, что Мы с материнскаго Нашего природнаго милосердия, особливимы клейноди а мы недавно всех, а атамана кошеваго Нашим Портретом наградили; и потому уже атамана кошеваго без Нашего доклада, отнюдь не должно бы сменять. Но вы все то в противность Нам учинили и так кошевимы самовластно переменяетесь, якобы вы вовсе Нам неподвласны.

Естьли бы от Всемогущаго нам данное человеколюбие в том не препятствовало, вы бы все неинако как тому достойные, с великой вашей пагубой, справедливой гнев Наш почувствовали.

Но Благодаря Ему наисовершеннейшему Существу что Он нам толь приличние дари дал, оне Нас принуждают, ожидая от вас поправления, все то вам с единаго Нашего Материнскаго милосердия простить.

Небезизвестно Нам и то, что Старшина Запорозкая безбожно // с козаками поступает, несправедливо какую-нибудь вину сыскивают, чтоб только богатейших и почтенних добрих людей лошади, скот. и все имущество забрать, и по себе розделить, а все то чинится под видом Наших повелений, и укрощения народа, и чтоб те обидимые не просили, вовсе и жизни их лишают. Пример тому. Бывшей наказной кошевой Петр Калнишевской, судья Николай Касап, войсковой писарь Иван Чугуевец, что ныне асессором, нынешней писарь Глоба, осаул Василь Пишмишь и много такових, не от чего инаго, быв самые беднейшие люде, а теперь не по своей пропорции великое злособранное и неблагословенное богатство получили. Всех сих безбожних мздоимников и рода человечья ненавестников с их сообщниками, где бы их имущество не было, движимое и недвижимое, все описать и тем бедним обидимым // неотменно, когда не всйо хотя по жребям возвратить должно.

А сверх всего прекращая все то злоупотребление повелеваем от ныне в предь ни кошевому, ни куреням отнюдь не быть. В место того определяем Нашего генерал майора Штофелна для лучего учреждения Днепровской Губернии Губернатором, 3-не выключая его с армейского штата-3, которому полную власть даем все курени разделить на два полка, а именно — на Микитинской и Кодацкой, как Наш при сем апробованной штат гласит.

Городамы и селамы заседать в пристойних местах правдиво и от своих трудов, а не грабежем и не наглостью кормитса. Однем словом по приложенному клятвенному обещанию поступать всем бывшим Запорозцам.

Сие мы все с единаго материнскаго милосердия и сердолюбия о запорозких казаках учреждаем через // чрез то прежнее злоупотребление с помощью Божьей от вас отвратить, обещаем, что ни в вольностях, ни в привилегиях, ни в торгах, ни в скотоводительстве, ни в земледелии никого отнюдь не велим утеснять, и так прежде и теперь и впредь вольно всякому безпошлинно торговать в ваших местах.

Прежнее жалованье и все чтo отпущаемо было ежегодно в свое время вам давано быть имеет. Для лучшего обнадеживания всемилостивийше жалуем вас к новоучрежденным двум полкам своим Божим посвящением а нам возоруженным четырмя знатными Знаменами и другими полковыми украшенеамы, а прежний конский хвосты, называемые бунчуки // яко народу христианскому неприличнии полкоприводительнии знаки прислать к нам. К сем четирем знаменам весь Запорозкой народ росприделить повелеваем.

Естьли кто окажетса злоумышленником, чего Мы не уповаем, и против сего блогаполучия спорить и бунтовать будет, Мы Нашего генерал майора Штофелна уполномачиваем с тем, как в роде Человечьем непотребным членом поступить.

Призывая Всемогущаго Бога в помощь сей Наш о вас Материнской труд привел бы все ваши места в порядок и в благоденствие. Всем вам всемилостивейше пребываем.

Дан в Санкт Петер Бурге 1765 года мая 10 дня.

все выше упоминаемые Имянние Указы я к себе возму, через верних людей некотории ранея, а некотории // поздея разошлю, выключая сего последняго, которой у меня до тех пор будет, как с полками в Сечь прибуду на россылку оных принадлежит малое число денег.

ЕКСЕКУЦИЯ ПРОЖЕКТА

Имев таковые Указы и ордери должно упомянутые полки неприметним образом придвинут к Переволочной, чтоб оне в 1765 м году 15 мая на той стороне Днепра были. Ехо пропустить идут в Елисаветполь, промежду тем, сколько возможно фур под провиант на месяц за собой подвезти, переправясь со всем, дать четири или пять дней отдохнуть для собрания сил. На шестой день ночью от берега Днепра маршировать, чтоб марш скрить.