В. Тригуб ТАЄМНИЦЯ КОЗАЦЬКИХ РЕГАЛІЙ
Главная | Хроника
 использование материалов разрешено только со ссылкой на ресурс cossackdom.com

Віктор Тригуб

ТАЄМНИЦЯ КОЗАЦЬКИХ РЕГАЛІЙ

 

Якби ця історія приключилась з кимось іншим – я б не повірив! Але весь сміх у тому, що ця історія сталася зі мною. І більше того, у цю шаленну гонку потрапило кілька десятків абсолютно незнайомих одне з одним людей, які або стали друзями, або ворогами... У справу замішані найвищі особи України, Росії, США, ООН... Про це написали і пишуть найвпливовіші газети, показали найбільші телеканали, говорять радіостанції...

Все почалося зі створення сайту козацького журналу „Нова Січ”. Ми почали активно шастати мережею у пошуках матеріалів про минуле і сучасність українського козацтва. Вийшли на сайт „Історія козацтва”, який творить дослідниця козацтва із Запоріжжя Людмила Маленко. Зконтактувалися. Подружилися. Пані Людмила звернула нашу увагу на те, що у музеї Кубанського козацького війська у США зберігаються унікальні козацькі речі часів Нової Січі – булави, перначі, клейноди, прапори, зброя, документи, частина іконостасу Межигірського монастиря, книги з бібліотеки... Отримали такого ось електронного листа: Редактору журналу «Нова Січ» - Я уважно стежу за перебігом подій, пов’язаних з переговорами про передачу регалій Кубанського козацького війська з музею в Ховеллі до Краснодару. Знаючи окремих “новокубанських отаманів” мене дуже не тішить можлива передача “всього-і-вся” зі “штатівського” Кубанського військового музею на Кубань. Адже там доволі багато реліквій, пов’язаних з історією Запорозького козацтва періоду Нової Січі, задунайського періоду; Чорноморського козацтва до їхнього переселення на Тамань. Чого варті різниця з Покровської церкви Нової Січі, Євангеліє 1759, іконостас Межигірського монастиря, перначі, бунчуки, стяги з Нової Січі! Верхівка “Американських козаків” в особі наказного отамана, представників старшини (вихідці з України), щиро дивується і переймається, що українська сторона зовсім не проявляє ніякого інтересу ні до реліквій, ні до переговорного процесу. Адже значна частина експонатів музею тісно пов’язана саме з українською історією. Я намагалась говорити про це на рівні запорізьких козацьких організацій, але почута не була. А прикро, бо на Хортиці відтворюють, так би мовити музей “Нової Січі” під відкритим небом, а про такі речі не знають чи, можливо, не хочуть знати, чути. Так може настав час сказати про це на сторінках “Музеїв України” чи “Нової Січі”? З урахуванням того, що більше половини членів козацької організації в Америці українці за походженням, чи нащадки українців, справа по поверненню хоч би окремих реліквій в Україну не виглядає такою вже і безнадійною.

 

Поїздки в Краснодар дали підстави думати, що, принаймні, хоч би запорозькі козацькі реліквії мають бути в Україні. Навіть історики там так захопилися лінійцями, що про запорізьке (українське) коріння згадують час від часу, по мірі необхідності. Електронна адреса, моб. тел. наказного отамана “Американських козаків” є. Його стаття та фото розміщені на сайті в розділі «Співробітництво”. Вибачте, за емоційний виклад листа, трохи хвилююсь, болить мені це. До зустрічі. З найкращими побажаннями Людмила Маленко. Ми почали вивчати питання. Дізналися, що всі ці реліквії були вивезені на Кубань після розгрому Січі. Зберігалися у Краснодарі в Соборі О.Невського. І разом з іншими речами вже Кубанських часів, відомі як козацькі регалії. 1918 року, рятуючи від комуністичних банд, козаки вивезли регалії до Сербії. У сорокових роках ХХ століття - до США. Де вони зберігаються дотепер. Сучасні кубанці хочуть переправити регалії до Краснодару, де знову розмістять у відбудованому соборі О.Невського.

 

Що станеться з українськими січовими святинями у непристосованому приміщенні – зрозуміло. І чому святині українського народу повинні зберігатися у не дуже дружній до нас Росії? Виявляється, вже кілька років отаман Американських козаків Сергій Цапенко намагається привернути до проблеми регалій увагу української влади через наших дипломатів. Даремно. І тут ми пишемо йому через інтернет відкритого листа з проханням сприяти поверненню! Ось що написала Н.Іванченко: МАНДРИ КОЗАЦЬКИХ СКАРБІВ Регалії Запорізьких Козаків повинні повернутися в Україну! Після розпуску Катериною Запорізької Січі виникло Чорноморське військо, яке в середині ХІХ століття реформувалося у Кубанське козацьке військо і стало хранителем багатьох козацьких регалій Запорізької Січі. За деякими даними славні нащадки запорожців зберегли чимало реліквій українського козацтва, пов’язаних з історією Запорозького козацтва періоду Нової Січі, задунайського періоду Чорноморського козацтва до переселення на Тамань.

 

Чого варті унікальні речі часів Запорозької Січі - різниця Покровської церкви Нової Січі, Євангеліє 1759 року, іконостас Межигірського монастиря(!), перначі, бунчуки, стяги Нової Січі, військова печать та 35 курінних знамен Війська Запорозького Низового, запорозькі січові отаманські та курінні булави (14 шт.) і перначі, ікона Покрови Пресвятої Богородиці; а також військові та полкові знамена буджацьких, дунайських, азовських козаків. До 1917 року ці речі зберігалися у Військовому соборі Св. Олександра Нєвського на Кубані. Під час революції у лютому 1919 року, коли червоні війська наступали на Єкатериноград, на козацькій раді було прийнято рішення вивезти регалії за межі країни. Для супроводження святинь вибрали п’ять козаків: генерал-майора П.І.Кокунька, генерал-майора С.П.Звягінцева, полковника В.П.Білого, військового старшину Я.В. Семикобилина та патріарха кубанської історії, професора кубанського політехнічного інституту Ф.А.Щербину. На нараді була вибрана країна для еміграції - дружня слов’янська держава Сербія. Весь козацький скарб завантажили у дванадцять дерев’яних скринь - і з цього моменту почалися мандри козацької спадщини.

 

Шлях до Сербії був важким і небезпечним. В країні палала революція, тож залишався тільки один шлях - морем. Майже за два місяці козаки зі своїм безцінним вантажем пройшли Новоросійськ, Константинополь (Туреччина), Салоніки (Греція) і у квітні 1920 року прибули до Белграду. Незважаючи на попередні домовленості та телеграми до Белграду, місця для скринь не знайшлося. Вигрузили їх у дворі російського посольства. А незабаром перевезли до військово-географічного інституту, директор якого С.П.Бошкович, людина високої культури, прийняв безпосередню участь у зберіганні козацьких регалій. Через рік інститут разом зі скарбом перевели до міста Земну. Через шість років, у 1927 році, інститут, а разом з ним і регалії , повернувся до Белграду в сухе та тепле приміщення фортеці Калемерган. Здавалося все владналося, козаки-емігранти поступово розселилися в різних містах та країнах. Час від часу зустрічалися з надіями про повернення на батьківщину.

 

У 1938 році регалії перевели до музею військового міністерства на зберігання «до відновлення в Росії національної влади або відродження цілісності Кубанського козацького війська, яке буде визнано югославською державою». Після вісімнадцяти років зберігання, регалії були приведені спеціалістами в порядок, і козацьку експозицію було виставлено в окремих кімнатах. Виставка довгі роки знайомила з історією козацтва та являлася центром об’єднання козаків.

 

Під час Другої Світової війни музей було пограбовано - експозиція і козацька спадщина частково зникла. Сербський уряд підготував документ з переліком зниклих речей (зараз цей перелік знаходиться в музеї у Ховеллі, штат Нью-Джерсі). Військовий отаман В.Г.Науменко, який відповідав за зберігання регалій, звернувся до німецького генерала Меля (завідувача всіма музеями Німеччини) і разом передивилися регалії. На диво, все цінне вціліло. Зникли литаври, срібні труби та майно Гвардійського Дивізіону . Через Меля Науменко сподівався повернути регалії у власність Кубанського козацтва, але виникли деякі ускладнення – на них претендували «вільні козаки», які планували створити незалежну державу «Козакія». Лідер «козакійців» В.Глазков з приходом німців оголосив всіх своїх прихильників «козацькою партією націоналістів», і став під знамена Гітлера. Але регалії були повернені до Кубанського козацького війська. Восени 1944 року, коли до Белграду підступали радянські війська, скрині з регаліями відправилися в нові небезпечні мандри: Зумер-Відень-Віллах-Дипеолдисвальд-Кептен-Ройте. В Ройті скарби були загублені – шукали майже рік і знайшли в … Ройті, в монастирі, куди їх поклали американці та й забули. Комісія по перевірці регалій передивилася козацькі речі - все вціліло. Науменко почав готувати документи для перевезення регалій до Америки. Що після бюрократичної метушні було зроблено.

 

Скарби потрапили до США. На зібрані козаками кошти за 20000 доларів було куплено триповерховий цегляний будинок біля Нью-Йорку. В п’ятнадцяти кімнатах розмістився Кубанський військовий дім. Сюди привезли і регалії. Пізніше був побудований Музей в Ховеллі (штат Нью-Джерсі), де і зараз знаходиться козацька спадщина. Складемо шану тим відомим і невідомим людям, які зберегли скарби до наших днів! ЯК НАМ ПОВЕРНУТИ РЕЛІКВІЇ, УКРАЇНЦІ?

 

В наші дні історія мала подальше продовження. Відомий дослідник козацтва із Запоріжжя Людмила Маленко, що створила власний сайт «Історія козацтва», на запрошення кубанців відвідала Краснодар, де розкопала подробиці врятування регалій. Дізналася, що керівництво кубанців побувало у США, ознайомилося з скарбами, і вирішили найближчим часом переправити реліквії до Краснодару, де планують розмістити їх в одному з соборів. Пані Людмила, будучи переконаною українською патріоткою, розмістила інформацію на своєму сайті. Навесні 2006 року редактор журналів «Музеї України» та «Нова Січ» Віктор Тригуб, створив сайт козацького журналу «Нова Січ». Почав активно шастати інтернетом у пошуках козацьких новин. Вийшов на Л.Маленко. Розпочалося листування. Було організовано кілька публікацій. До журналіста швидко дійшло, яку наукову і моральну цінність мають козацькі скарби для України.

 

Так полковник козацтва Віктор Тригуб дав потужний імпульс поверненню козацьких реліквій в Україну. Був написаний відкритий лист Президенту України, через інтернет розіслано повідомлення. Залучили пресу і телебачення. Зацікавили представників громадськості. В.Тригуб вийшов на впливових депутатів Верховної Ради України, бізнесменів, українських козацьких отаманів... План такий - створити повноважну державну делегацію, вилетіти у США, ознайомитися з реліквіями, відібрати все, що стосується українського періоду. Провести переговори з нинішніми власниками реліквій. І або випросити, або викупити нашу частину.

 

Переправити скарби до України і розмістити у поважному державному музеї, де вони будуть вивчені і виставлені в експозиції. Але, це плани. Особисто Віктора Тригуба. Аби вони здійснилися, потрібно багато чого... Журналісти часописів «Нова Січ» та «Музеї України» впевнені у перемозі. Зроблено дуже важливі перші кроки. Чомусь віриться, що козацький скарб століття, а саме так оцінюють його експерти (страхова вартість може сягнути кількох десятків мільйонів доларів), благополучно повернеться на батьківщину. New Jersey Howell Kuban Cossacks Museum 49 East 3 rd street Howell NJ 07731 Peone 7323670088 - адреса козацького музею у Ховеллі. Наталка ІВАНЧЕНКО, шеф-редактор журналу «Музеї України». Можете уявити мій стан, коли десь після третьої ночі лунає телефонний дзвінок – на зв*язку Сергій Цапенко. Відгукнувся на наш відкритий лист кудись у невідомість...Ми моментально знайшли спільну мову. Списалися через інтернет. І вирішили зробити все, щоб повернути козацькі скарби до України. Цапенко почав вивчення ситуації в США, я спробував привернути увагу влади тут. Перш за все від імені журналів „Нова Січ” і „Музеї України” розіслали листи нашим правителям з проханням звернути увагу і включитися. Ніякої реакції. Надрукували відкриті листи. Нічого.

 

Ось один із зразків... В.о. Міністра закордонних справ України пану Борису Тарасюку Речнику МЗС України пану Василю Філіпчуку Шановне товариство! Відбулася подія історичного значення – в місті Ховелл, штат Нью-Джерсі, США, як виявилося багато років зберігаються безцінні реліквії Запорізького козацтва – іконостас Межигірського монастиря, різниця Покровської церкви, козацькі прапори, документи, булави, перначі, печатки часів Нової Січі. У 1919 році вони були вивезені козаками Кубанського козачого війська, тому вціліли. Знахідка світового рівня! На жаль, є реальна загроза втрати козацьких скарбів – їх хочуть переправити у Краснодар (Росія), де помістити у якійсь новозбудованій церкві. Що станеться з речами, яким по 300 років у непристосованому приміщенні, і як ставляться сучасні росіяни до української історії ми знаємо. Нам вдалося вийти на контакт з Верховним отаманом козаків США і Канади Сергієм Володимировичем Цапенком, який вільно володіє українською мовою, має сестру у Києві. Він готовий сприяти у поверненні святинь. Але, потрібне втручання на рівні Української держави. Ми намагаємося пробити створення спецкомісії на рівні Президента з повернення реліквій. Але, нас ніхто не чує... Просимо терміново направити до Ховеллу з Нью-Йорка нашого консула, чи якогось толкового дипломата, який би оглянув саме українську частину регалій, оцінив ситуацію, хоча б показав державну зацікавленість.

 

Як повідомив Цапенко, кілька років тому якийсь український консул у музеї був, але, не зрозумів, що там лежить... Необхідно проаналізувати юридичні аспекти... Вся історія козацьких регалій, адреси у США є на сайті журналу „Нова Січ” www.novasich.org.ua Якщо потрібна додаткова інформація - тел. Ми вже залучили пресу. Готуємо прес-конференцію. На жаль, всі наші намагання достукатися до влади закінчилися нічим... Може хоч на рівні МЗС вдасться вирішити питання... З повагою, Редактор журналів „Музеї України” та „Нова Січ” Віктор Тригуб Звернулися за підтримкою до колег-журналістів. Пішли публікації. Ніякої реакції.

 

Я особисто пішов у кулуари Верховної Ради, чіпляючись до штатних патріотів, олігархів, трибунів і інших негідників. Виявилося, що тема повернення козацьких скарбів нікого якось і не обходить. Довелося залучати давні знайомства, шукати мислячого депутата, який міг би зрозуміти тему і щось реально зробити. Нормальною виявилася тільки депутатка від БЮТ Ольга Боднар, яка все моментально зрозуміла і буквально захворіла цією історією. Ми спільно провели три резонансні прес-конференції. Ольга Борисівна направила депутатські звернення В.Ющенку, в Уряд, МЗС, Мінкульт. Розробила проект постанови про створення комісії з повернення культурних цінностей.

 

Досить активно включилося Міністерство закордонних справ, яке активізувало консульство України у Нью-Йорку. Пришвидчив процес народний депутат Ю.Артеменко, прочитавши журнал „Музеї України” з матеріалом про регалії, самостійно , вже повторно направивши запит до структур виконавчої влади. І тут ми побачили весь рівень непрофесіоналізму і байдужості клерків Міністерства культури... Краще б вони сиділи тихо! Але на такий потужний крок у них просто не вистачило розуму. Вони спробували огризатися, а не повертати культурні цінності і перейматися проблемами музеїв. Журналісти прямо поставили питання про відставку міністра і його оточення. На цей момент одна з заступниць вже пішла. Міністр буде посилювати собою якесь інше крісло... В Секретаріаті президента було створено якусь таємничу робочу групу, яка просто ніяк не дала про себе знати... Ймовірно, після приходу нового глави їх поразганяли... Ми так і не зрозуміли, чим займається держслужба з контролю за переміщенням культурних цінностей через кордон. Ясно, тільки, що ні особливих прав, можливостей і бажань там немає. То чи не варто взагалі ліквідувати цю бюрократичну структуру, створивши натомість звичайне управління в Митному комітеті? А натомість організувати реальнодіючий Комітет повернення культурних цінностей, підпорядкувавши його або особисто Президенту, або РНБО? Адже тільки журнали „Музеї України” та „Нова Січ” за кілька місяців вийшли на скарби в Ховеллі, унікальні речі, що лежать у музеях Польщі – та ж шабля Сагайдачного, наприклад (чому б не організувати обмін експонатами на міжмузейному рівні під контролем держави?).

Читайте! ШАБЛЯ ТА ПРАПОР ГЕТЬМАНА САГАЙДАЧНОГО.

 

Ну для чого вони Польщі? У музеях Польщі зберігається чимало експонатів козацької доби, які мають для українського народу важливе, навіть містичне значення. Наприклад, прапор та шабля славетного гетьмана Сагайдачного, кухоль Б.Хмельницького, Універсали, книги, документи, зброя, прапори... Для сучасних польських дослідників це просто експонати, які мають досить таку невисоку цінність. У той же час у нас зберігається чимало картин, гравюр, зброї, документів польської шляхти, які для нас не мають якогось такого великого значення. Та й спеціалістів із старої польської мови всього кілька... До чого веду? До поглиблення дружби і взаєморозуміння між нашими народами! Адже Польща, одна з небагатьох країн, з якою нам вдалося налагодити і підтримувати теплі, добросусідські стосунки. Якось ми навчилися домовлятися з поляками, на відміну, скажімо, від росіян... То чи не спробувати зробити звичайний міжкультурний обмін? Давайте хоча б попросимо польських друзів передати державним українським музеям хоча б реліквії Сагайдачного, Хмельницького, експонати часів козаччини. А Україна підбере відповідні речі і документи Речі Посполитої. І зробити те все на високому міждержавному рівні. Уявляєте, який підйом дружніх почуттів відчують як українські, так і польські патріоти! Українська держава нарешті отримає втрачені сотні років тому козацькі реліквії.

 

Поляки отримають свої. Адже не секрет, що рівень зберігання у наших музеях і архівах на порядок нижчий, ніж у сусідів. Музеї і архіви у нас періодично грабуються, горять, затоплюються... Хочеться подякувати нашим польським друзям, які зберегли українські реліквії переважно у зразковому стані... Давайте може почнемо на рівні парламентської комісії з повернення культурних цінностей, створення якої ініціює народний депутат і Голова наглядової ради журналу „Музеї України” Ольга Боднар. Підключемо Мінкульт, МЗС, науковців... Зробимо відповідне звернення Президента... Мені чомусь соромно, що в країні ніхто на державному рівні не займається поверненням наших культурних цінностей. І чому? Не розумію, чому вже майже три роки про всі ці проблеми доводиться говорити мені, простому журналісту, який має дуже високе звання приватного підприємця і позаштатного помічника народного депутата, а не легіону добре оплачених із бюджету чиновників. З кабінетами, водіями, пільгами і постійними закордонними поїздками, з яких вони крім яскравих особистих вражень та пристойних добових нічого не привозять?

 

Вже уявляю, як почнемо розгортати кампанію з культурного обміну з Польщею власним куцим коштом, через нерви і промовисті косі погляди... І розумію, що почнемо! І, як завжди отримаємо результат! А чиновників ще раз попереджаю – набридло з вами панькатися, терпіти хамські випади, непрофесіоналізм, тупість, хабарництво! Будемо витягати ваші фізіономії на світ божий через пресу – домовленості вже є, і тих хто буде заважати, шкодити, саботувати будемо вивішувати для всесвітньої ганьби та безжального звільнення. Яка б влада не прийшла! Звертаюся, як частина українського народу, до народу і керманичів народу польського: давайте переступимо через історичні образи, зробимо красивий, взаємовигідний крок назустріч один одному через культурний чи міжмузейний обмін! І хай нам щастить! Віктор Тригуб, редактор журналів „Музеї України” та „Нова Січ”. До речі, цей матеріал було передруковано рядом газет і інтернет-видань.

 

Результат нульовий... Недавно заступник директора Національного заповідника „Хортиця”, член редколегії журналу „Музеї України” Максим Остапенко розкопав наказ Сталіна №2 від 1917 року, про передачу козацьких реліквій з музеїв Росії Україні. І список. Історики втратили дар мови! М.Остапенко (Національний заповідник «Хортиця») Довгий шлях козацьких реліквій на Батьківщину. Питання повернення національних реліквій в Україну було піднято 89 років назад Українським військово-революційним штабом. Стосувалося воно в першу чергу козацьких військових клейнодів – булав, перначів, бунчуків, грамот і т.п. відібраних урядом Катерини ІІ після ліквідації Запорозької Січі.

 

Перший радянський уряд погодився передати зазначені предмети, і 13 (26) листопада 1917 року було надано «Розпорядженя І.В. Сталіна про повернення Україні національних реліквій». Порядковий номер зазначеного документу № 2 (!). На протязі 1917 – 1918 років була проведена велика робота щодо наявності даних предметів у різних музейних та архівних збірках РСФСР. А 03.07.1918 була підписана домовленість

 

Культурної комісії щодо повернення предметів, що зберігалися у Оружейній палаті московського Кремля, Артилерійському музеї, Казанському та Преображенському соборах у Петрограді. Однак розпорядження Народного комісара у справах національностей Джугашвілі-Сталіна так і не було виконане, а самі козацькі реліквії були повернуті до російських фондосховищ. Характерно, що за всю радянську добу реліквії не вводилися у науковий обіг, не були виставлені у відкритих експозиціях і практично лишалися невідомі не тільки широкій громадськості, але й музейним працівникам та науковцям. А саме питання було поховане у безкінечних архівних сховищах...

 

На сьогодні Російська Федерація є спадкоємицею СРСР, і повинна виконувати всі міжнародні зобов’язання узяті попередніми урядами. Те що розпорядження Сталіна було одним з базових постанов Радянського уряду, підтверджується включенням зазначеного документу у збірку постанов пов’язаних із виникненням СРСР (Образование СССР. Сборник документов 1917 -1924 рр. Издание АН СССР. Ленинград, 1949 С. 20-21).

Чи є надія, що одна з перших постанов СРСР буде врешті виконана, і національні реліквії запорозьких козаків будуть повернені Україні «когда право самоопределения народов России провозглашено перед лицом всего мира, удержание национальных реликвий украинцев теряет всякий смысл. Больше того, такое удержание является грубым нарушением неотьемлемых прав самоопределяющейся Украины.»

 

Додаток: Розпорядження І.В.Сталіна про повернення Україні Національних реліквій. 2. Распоряжение И. В. Сталина о возвращении Украине национальньїх реликвий3 13 (26) ноября 1917 г.

 

* Украинский военно-революционный штаб в Петрограде обратился к нам с просьбой дать ему возможность выбрать из Эрмитажа и Преображенского гвардейского собора хранящиеся там украшения, национальные реликвии (знамена, бунчуки, грамоты и пр.) и возвратить их Украине. Реликвии зти были отобраны у украинцев еще в эпоху Екатерины Второй. Отобраны они были и привезены в Петроград в наказание за свободолюбивые стремления Украины. Оставление их в Петрограде, очевидно, является символом старой, ненавистной всем нам зависимости Украины. Оставление зтих реликвий в Петрограде можно было еще кое-как оправдать в эпоху господства буржуазии, в зпоху аннексионистской коалиции. Но теперь, после Октябрьской революции, когда оковы порваны, когда у власти стали рабочие и крестьяне, когда право самоопределения народов России провозглашено перед лицом всего мира, удержание национальных реликвий украинцев теряет всякий смысл. Больше того, такое удержание является грубым нарушением неотьемлемых прав самоопределяющейся Украины.

 

Ввиду зтого я, в согласии с тов. Луначарским, в ведении которого находится Эрмитаж й Преображенский гвардейский собор, счел своим долгом удовлетворить просьбу Украинского в[оенно]-р[еволюционного] штаба в Петрограде. Революционное правительство Республики Российской торжественно возвращает Украине ее национальные реликвии, несправедливо отобранные у нее грубой рукой Екатерины II. Народний комиссар по национальннм делам Джугашвили-Сталин «Известия ЦИК», АГ9 224, 13 ноября 1917 г. * Дата опубликования.

1. Список некоторых реликвий запорожского казачества хранящихся в музеях, фондах, соборах и других учреждениях Российской Федерации. Список некоторых реликвий запорожского казачества хранящихся в музеях, фондах, соборах и других учреждениях Российской Федерации МОСКВА Оружейная палата Кремля 1. Два голубых знамени Запорожской Сечи XVIII в.

2. Знамя-стяг, дарованное Анной Иоановной гетману Апостолу.

3. Казацкие знамёна под №№ 4185, 4186, 4187, 4188 и много других, которые неатрибутированы.

4. Гетманские булавы №№ 50207, 5208, 5207 (золочён).

5. Пищали №№ 6607, 6608, 6609, 06010, 66011, 66012.

6. Мушкеты №№ 6722, 6723, 6724, 6725, 6726, 6707, 6728, 6729, 6730.

7. Запорожское знамя тёмно-синего цвета, четырёхстороннее с рисунком боя греков с сарацинами под № 4.4209.

8. Знамя Запорожской Сечи (дарственное, датированное 1730 годом)

9. Знамя, дарованное запорожцам царевичами Иваном и Петром, датированное 1688 годом, поступило на хранение в 1731 году, дублировано на тюль.

10. Знамя Запорожское, дарованное Анной Иоановной гетману Апостолу под № 4186.

11. Знамя Запорожской Сечи, найденное на свалке мукора и поступившее из московскаго арсенала после 1812 года, под № 4187.

12. Знамя, дарованное Запорожской Сечи, Елизаветой Петровной, поступило из московскаго арсенала в 1836 году.

13. Булавы Запорожского казачества XVII в. Под №№ 5185, 5189, 5197, 5201, 5206.

14. Булава кошевого Запорожской Сечи под №№ 5207.

15. Булава казацкая (золочёная) под № 5208.

16. Шестопёры XVII в. под №№ 5227, 5231, 5235.

17. Перначи XVII в. под №№ 5237, 5238.

18. Казацкие сабли XVII в. под №№ 5905, 5912, 5928, 5933, 5945, 5948, 5951, 5953.

19. -//- XVII в. под №№ 5955, 5957, 5955. (Сведения археолога Г. Стелецкого – 1863 г.)

20. Просим выяснить местонахождение булавы Б.Хмельницкого, подаренной в 1854 г. Российскому царю Алексею Михайловичу, булавы Константина Острожского, щита и меча Мстислава Владимировича, сабли Владимира Мономаха, сабли Иосифа Гладкого, А также Войскового знамени гетмана И.Мазепы, использовавшегося и при гетмане И.Самойловиче с 1708 по 1722. В 1730 году это знамя как старое было возвращено в «Департамент » Коллегии Иностранных Дел с просьбой выдать (И. Самойловичу) новое зннамя, которое и было выдано в 1733 г. (За «Древностями Государства Российского. Русские старинные знамена». – М., 1856)

21. Знамя запорожское (И.Мазепы или И.Самойловича) под № 4.418; 4.4187 (дарственное); 4.4188; 4.4208. 22. Медные литавры и трубы, ножи, серебрянные и медные знаки офицеров (старейшины), пистоли. Кроме этого в Оружейной палате много запорожских пушек, мушкетов и других клейнодов. Эти экспонаты согласно договоренности Культурной комиссии Россия должна была передать Украине (соглашение 03.07.1918).

 

Архив министерсва юстиции в Москве (изучить состояние казацких архивов) САНКТ-ПЕТЕРБУРГ: Артиллерийский музей:

1. Мортира и пушки, вывезенные 1871 – 1872 гг. из Киева;

2. с XVII сабля И.Мазепы с надписью «На гибель супостата в сиче дерзающему смерть. 1687», на обороте «Надежда в Бозе, а крепость в руце – правому делу конец. Мазепа» (Ранее хранилось в Царскосельском арсенале).

Казанский собор:

1. Казацкие знамёна.

2. 12 куренных знамён; 3.

3 бунчука;

4. Серебрянная булава;

5. Серебрянный золочёный жезл;

6. Церковная утварь.

Все эти экспонаты после разрушения Чертомлыцкой Сечи вывезены в Турцию, а после Русско – Турецкой войны 1768-1774 гг. возвращены в Россию.

Преображенский собор:

1. Великая Запорожская корогва;

2. 12 казацких знамен.

 

Народний депутат Ольга Боднар, яка вже стала Головою наглядової ради журналу „Музеї України”, надіслала чергові звернення. Виступила з трибуни парламенту. І що? А нічого... Зрозуміло, все те було опубліковано в наших журналах і на сайтах. Чиновникам те все по барабану! А по барабану треба дуже сильно стукати. Ось ми і стукаємо... Іншими словами, влада фактично не зробила ніяких реальних кроків з повернення культурних цінностей. Єдине чого ми досягли – про справу дізналась громадськість, вчені, музейники.

 

Пішов якийсь резонанс. Мені якось незручно, що отаман Сергій Цапенко не отримав від державних органів хоч якихось повноважень, підтримки... Але, чиновники абсолютно не взяли до уваги той факт, що і ми, і особливо Сергій Цапенко, колишній киянин, до речі, організуємо повернення святинь українського народу не за гроші, ордени чи посади. Ми робимо це ЩИРО, від душі. Нас ця тема як українців чомусь дуже турбує, болить. І ми не збираємося плакати, голосити, жалітися. Якщо треба звільняти чиновників – звільнемо, треба битися – будемо, треба залучати пресу – залучимо!

 

Сергій Володимирович Цапенко, отаман Американських козаків, розгорнув велику діяльність в США. Зрозумівши, що крім обіцянок з Києва, чекати нічого, побачивши безсилість українських дипломатів, отаман Цапенко перейшов у наступ. Спробував зібрати Раду Кубанського козачого війська за кордоном і призупинити передачу регалій в Краснодар. Незважаючи на шаленний опір, йому, з групою товаришів це вдалося. Губернатору Ткачову було виставлено старі умови передачі.

 

Відбудова Собору О.Невського (зроблено), знесення всіх пам*ятників Леніну, перейменування всіх міст і вулиць, які носять назви ленінських катів, які знищували козаків. Та і сам Краснодар треба перейменувати... Ну, і українську, вірніше запорізьку частину, вирішили передати Україні! Козаки активно працювали на всіх козацьких інтернет-форумах. Мені довелося писати відкритого листа козацькій спільноті Кубані, долучилися і інші наші хлопці... Тут іще пішла інформація, що алюмінієвий король Дерипаска збирається балотуватися у губернатори краю... Якщо коротко, спільними зусиллями передачу було призупинено. Дякуючи виборам. Ось те, вже легендарне послання, яке кілька місяців гуляє інтернетом.

 

БРАТЬЯМ КУБАНСКИМ КАЗАКАМ! Открытое письмо казаческому сообществу Кубани редактора журнала «Нова Січ” полковника Виктора Тригуба Дорогие друзья! Давно не писал по-русски, чуток отвык... Обратится к Вам вынудила странная ситуация, возникшая вокруг казаческих организаций Украины и России. Не кажется ли Вам, что кто-то, тайно относящий себя к так называемому богоизбранному народу, умело манипулирует общественным мнением, постоянно натравливая братьев-славян, православных казаков дружеских славянских стран друг на друга?

 

Вы заметили, что подогретые злобной пропагандой, мы уже иногда готовы ВОЕВАТЬ друг с другом, не понимая, за что? Веселые сионистские ребята, которые давно захватили основные средства массовой информации как России, так и Украины, фактически приватизировали экономику и власть наших стран, постоянно сталкивают нас лбами, мешая нормально жить и сотрудничать. Лично я считаю, что наш президент Ющенко давно превратился в швабен-гоя мировой еврейской мафии, и только прикрывается украинскими вышиванками, историей, традициями. Не лучший и ставленник Кремля Янукович, приведший в парламент элитных евреев Восточной Украины.

 

За Ющенком стоят американсие евреи, за Януковичем – российские. И события последних дней, вокруг назначения Януковича главой украинского правительства, только подтверждает эту теорию... Читая книги Э.Ходоса, который активно разоблачает иудо-нацистов мира, я увидел интересную фразу о том, что Путин есть двоюродным братом одного из лидеров еврейской общины России... Сами проанализируйте, кому и что принадлежит в России. Кто Ваши олигархи! Как и „наши”! Заметьте, Путин убрал всех еврейских олигархов, которые прошли обряд крещения – выхрестов. В его окружении только отпетые еврейские религиозные фанатики-иудеи. Проанализируйте, на кого в последнее время натравливают Донских и Кубанских казаков.

 

На Донбасс. Якобы там что-то надо защищать. С Косой Тузла вообще анекдот получился. Но ведь Вы готовы были даже стрелять! В кого и за что? По чьему пейсоватому приказу? А кто посылает казаков из России в Крым? Вам что, своей Чечни мало? Думайте своей головой! В лучшие времена, евреев ни на Дон, ни на Кубань вообще не пускали! Вы об этом знаете, казаки? Как и на Запорожскую Сечь, откуда казачество вообще пошло. Теперь они и Вами и нами пытаются управлять! Помните казаческие традиции, чтите наше братство! Читайте! Думайте! Беспокоит меня проблема возвращения казаческих регалий из музея Кубанского казаческого войска в Ховелле, под Нью-Йорком.

 

Коротко расскажу историю. Кто не знает, открою секрет. Когда одна половоневоздержанная т.н. „русская” царица, разогнала Запорожскую Сечь, вернее, Нову Сич, часть казаков ушла за Дунай и основала Задунайскую Сечь, часть ушли в Черноморское казачество, которое потом переместилось на Кубань. Часть казаков осели по хуторам и их превратили в рабов-крепостных. Имело место явление, которое называется окупацией. Украинский язык, культура, запрещались. Казаческие предметы, символы, книги уничтожались. Кубанским казакам – выходцам из Сечи, украинцам по национальности, повезло больше. Охраняли границы, воевали, поэтому в рабство не попали. Фамилии какие у Вас? Песни какие поете? Легенды какие рассказываете? В музеи местные зайдите, посмотрите! Кубанские казаки – это элита украинской нации, потомки ее лучшего и передового отряда сечевых казаков! Вам повезло! Вы не были в рабстве! За сотни лет не потеряли язык, элементы культуры. Какие-то традиции. Хотя все это тщательно пресекалось. Осознайте себя! Гордитесь собой и своими предками!

 

Понимаю, что за многие годы, многое потерялось. Сказывается многолетнее воздействие имперской и советской пропаганды... Смешение кровей... Когда яркие представители Кубанцев с щирою зовнишнистю и соответствующей крутой казацко-украинской фамилией заявляют, что они русские, это не так. Украинцы Вы хлопци! Просто почитайте книги, пообщайтесь с умными людьми, поймете! При том элита украинской нации! Хранители уникального настоящего казаческого генофонда! Но это я отвлекся. Так вот, после разгрома последней Сечи ареста последнего украинского отамана Калнышевского, которого тайно сослали на Соловки, где он прожил более 100 лет, казаки, собрав самое ценное и дорогое, отправились в долгий путь на Кубань.

 

Только из легендарного Межигорского монастыря под Киевом, вывезли 28 подвод ценностей, книг, икон, золота, оружия... И из Сечи... И из Трахтемирова... Из многих мест! Так сформировались уникальные казаческие регалии. Часть из них, кстати, тихо хранятся в музеях Кубани, Москвы, Санкт-Петербурга. Чтоб знали, украинских ученых к этим раритетам стараются не пускать. Да и в экспозициях особо не выставляют... Многое утрачено... В 1918 году, когда банды комуно-сионистов ворвались на Кубань, козаки поняли, что такое Советская власть, и что она несет. Взрывались церкви. Расстреливались целые станицы, уничтожались казаческие реликвии. Тогда последний атаман тайно собрал спецгруппу из особо провереных казаков и поставил задачу – спасти казаческие регалии. Какую-то, самую ценную часть упаковали в ящики, и с риском переправили в Сербию.

 

Потом в США. Где они и лежат. Нынешнее руководство Кубанцев хочет вернуть их в Краснодар и разместить в Соборе А.Невского. И это правильно! Но! В ховельской коллекции хранятся уникальные раритеты запорожских Гетьманов. Булавы, перначи, иконы, универсалы, хоругвы, флаги, оружие... То, что составляет моральную сердцевину украинского народа и его славной истории. Ну зачем в Краснодаре кому-то нужна настоящая печать Войска Запорожского Низового? А ее кто-то тайно вывез из США в Краснодар, и где она, никто не знает... А для нас, украинцев, это святыня! Ведь русские войска, в свое время, все то, что у нас осталось, или вывезли, или уничтожили! Спаслись ведь только те, кто пошел на Кубань!

 

Понимаете нашу общую казаческую трагедию? Поэтому мы, последние три месяца активно работаем над возвращением УКРАИНСКОЙ части регалий, времен Запорожской Сечи, на родину, в Украину. Мы не претендуем ни на что другое! И просим нас понять, поддержать и не слушать ребятишек, выехавших в свое время в США по израильской визе, или остающихся пока здесь... Не поддавайтесь на сионистские провокации! Мы благодарны настоящему казаческому православному патриоту, генералу, украинцу Сергею Цапенко, атаману Американских казаков за понимание и поддержку! Благодарим многих настоящих кубанских и украинских казаков, кто рискуя, нас поддерживает!

 

Поверьте, противодействие пейсатое громадное! Как в Киеве, так и в США, так и в России. Поэтому, просим воздерживаться от каких-то непродуманых, провокационных действий! Символы украинского казачества, которое стало прародителем всех остальных казачеств, должны хранится на исторической родине! Ведь ни у кого не возникает сомнения в том, что Киев – матерь городов русских, то что сейчас называется Россией было просто княжеством Киевской Руси! Ведь Москва, на тысячу лет моложе Киева! Да и основал сей город Киевский князь! Просто знайте это, а не обижайтесь и не раздувайтесь от каких-то странных великодержавных штампов, привитых сионистской пропагандой... Давайте дружить! Сотрудничать! Что-то нужное делать вместе, а на отдыхе мирно пить горилку! По крайней мере, последнее у нас получится хорошо! И все мы это знаем! Кстати, мы собираемся в Краснодар... Будьмо! Виктор Тригуб, полковник Азово-Черноморского казаческого войска, редактор казаческого журнала „Нова Січ”, Киев.

 

У цей же час Людмила Маленко підняла архіви, і як науковець написала про долю регалій, доклавши перелік. Л.М. МАЛЕНКО КОЗАЦЬКІ РЕГАЛІЇ ХVIII–ХІХ СТОЛІТТЯ: ЯКА ДОЛЯ ЇХ ЧЕКАЄ?

 

У травні нинішнього 2006 року відбулася помітна подія на Кубані — почав діяти практично наново відтворений собор Святого Олександра Невського. До встановлення радянської влади на теренах Російської держави він мав статус військового і в ньому, крім церковного начиння, зберігалися регалії Чорноморського (згодом Кубанського) козацького війська. Радіємо разом з Вами, кубанці, такій значущій події у житті кожного, хто пам’ятає про своє козацьке коріння і гордий від того, що є нащадком славних прадідів-козаків. Разом із тим огортає смуток від заяви нинішнього губернатора Кубані О. Ткачова про передачу до реставрованого собору козацьких регалій, що незабаром будуть перевезені зі США, з Військового козацького музею, що в м. Ховеллі.

 

Смуток не від того, що регалії мають привезти до Краснодару, а від того, як безвідповідально вирішується питання про місце зберігання безцінних реліквій. Адже козацькі регалії, що нині знаходяться в штаті Нью-Джерсі, є надбанням і гордістю не тільки Кубанського козацького війська, а двох народів — російського та українського. Бо ці військові реліквії не що інше, як “старинные знамена, бунчуки, булавы, насеки, значки и печати Низового Войска Запорожского, Войска верных казаков Черноморских, Задунайского, Бугского, Азовского казачьих войск, которые в 1860 году с шестью правофланговыми полками Кавказского линейного казачьего войска образовали единое Кубанское казачье войско”.

 

Саме таке пояснення дав у 1949 році на повідомлення преси Сполучених Штатів про прибуття з Європи Військового “музею” кубанський козацький полковник Ф.І. Єлисеєв у “Новом русском слове”. Одразу хочу наголосити: про події в науковому, культурному житті Краснодарського краю в Україні (так само й у Білорусії, Молдові, Польщі) дізнаються переважно з засобів масової інформації, які доволі часто подають інформацію однобоко, іноді — в перекрученому вигляді. Періодичні видання з Кубані в Україну доходить із великим запізненням, рідко. Книжкові новинки, якими обмінюються науковці, літератори, пересічні громадяни між собою, не дозволяють вчасно відстежити нові досягнення в різних галузях науки, техніки, культури.

 

Тому, ймовірно, що ми, українці, володіємо не повною інформацією щодо прийнятого рішення про майбутнє місце зберігання єдино вцілілих на сьогодні військових козацьких регалій. Не можуть учені мужі Краснодарського краю, Москви, Санкт-Петербурга, не усвідомлювати того, що такі реліквій як пергаментна грамота Катерини ІІ, знамена Війська Запорозького Низового (35 шт.), запорозькі січові отаманські і курінні булави (14 шт.) та перначі, Георгіївські стяги, надані козацьким військовим формуванням у різні часи, та інші не менш цінні експонати військового музею в Ховеллі мають зберігатися в спеціалізованій державній установі в належних умовах! Заява представників кубанських крайових властей про перевезення історичних реліквій до собору Святого Олександра Невського, яке має незабаром відбутися, викликає запитання:

1) Ким і на яких підставах приймалося таке рішення?

2) Хто, в разі передачі козацьких регалій у Краснодар, стає їх власником, хранителем?

3) Якому війську належить собор, що йменується військовим?

4) Чи може церковна установа створити відповідні умови зберігання для історичних реліквій ХVIII-ХІХ століття?

5) Яка організація, структура здійснюватиме нагляд, контроль над умовами зберігання та станом козацьких реліквій? Сьогодні, мабуть, ніхто на Кубані не може з впевненістю сказати, що в Краснодарському краї сформувалося повноцінне, самодостатнє козацьке військо. Забагато вже випадкових людей перебуває в лавах козацьких організацій. Значна частка новоявлених козаченьків не знають ні історії краю, ні іррегулярного з’єднання і мають надто поверхневі уявлення про звичаї та традиції, які слід відроджувати. Безперечно, становлення, оформлення козаччини на Кубані йде швидше, ніж в інших регіонах Російської Федерації, в Україні, Білорусії, інших державах. Наближеність до осередків бойових дій ставить її в такі умови, дає поштовх для консолідації.

 

Однак, як і всюди на теренах колишнього Радянського Союзу, на Кубані серед козацтва немає чіткого усвідомлення того, що слід вийти з вузько організаційних, партійних інтересів і об’єднатися задля вищої мети. Спроба зорганізувати Всекубанське козацьке військо не вдалася. Оформлення в 1997–1999 роках Кубанського війська ще не дає підстав говорити про нього, як про високодисципліновану козацьку організацію, що тяжіє “до того душевного стану, в якому протягом поколінь відлився тип справжнього козака” (слова діяча кубанського зарубіжжя Ф.С. Головка). Сучасне Кубанське козацьке військо знаходиться на початковому етапі свого становлення і немає підстав розглядати його як повноправного наступника кращих традицій кубанського козацтва ХІХ–початку ХХ століття. Сумнівним видається й те, що, отримавши відповідний дозвіл, козаки сучасного Кубанського війська своїми власними зусиллями та коштом відновили Собор Святого Олександра Невського.

 

Відтворення Собору — це перш за все заслуга місцевої адміністрації, крайових властей, а не козацтва, що при відсутності військового господарства, немає коштів на такі справи. Не було видно, щоб козаченьки власноруч клали цеглу чи працювали на інших ділянках будівництва церковної споруди. Тому йменування Собору Святого Олександра Невського військовим, це скоріш данина минувщині, ніж відображення реального стану речей. За таких обставин ще раз хочеться запитати: ким і на яких підставах приймається рішення про перевезення історичних реліквій ХVIII–ХІХ століття до Собору Святого Олександра Невського; що з цього приводу думають діячі науки, культури Кубані, працівники музейних установ?

 

Прийняття рішення про передачу козацьких регалій до Собору Святого Олександра Невського викликає занепокоєння через неможливість забезпечення всіх необхідних умов зберігання історичних реліквій та недоступність їх для огляду дослідникам, пересічним громадянам. Безперечно, колекційні зібрання, комплекси документів цінні своєю повнотою, цілісністю. Але коли так бездумно вирішується доля козацьких регалій ХVIII–ХІХ століття, на повістку денну має бути поставлене питання про забезпечення кращих умов їх збереження для нащадків, для народу та доступність їх огляду. За таких обставин Україна має право вимагати призупинити розгляд питання про передачу козацьких регалій у Краснодар до Собору Святого Олександра Невського та війська, що буде приставлене до них, і розглянути пропозиції від спеціалізованих державних установ, що можуть гарантувати забезпечення необхідних умов зберігання історичних реліквій.

 

Наявність серед козацьких регалій старовинних знамен, бунчуків, булав, насічок, значків, печатки та литаврів Війська Запорозького Низового, Задунайського, Бузького, Азовського козацьких військ (див.: документ № 1) дає підстави клопотатися про повернення цих безцінних пам’яток в Україну, в колиску Запорозького козацтва. Тим більше, що Музей гетьманства та Центральний музей Збройних сил України в особах їх директорів Галини Ярової та Віктора Карпова виказали готовність прийняті історичні реліквії та забезпечити їм належні умови зберігання (див.: сайт “Нова Січ” http://www.novasich.org.ua). Ставлення до козацьких регалій має змінитися. Це вже не просто вцілілі відзнаки доблесті та слави Чорноморського (згодом Кубанського) козацького війська, а історичні реліквії, без яких історія російського й українського народів помітно збідніє.

 

Низький уклін тим козакам та їх нащадкам, які в буремні роки лихоліть змогли врятувати військові регалії, зберегти їх до наших днів! Але якщо вже підняте питання про повернення козацьких реліквій, то попри політичні та особисті вподобання, треба з усією відповідальністю та людською гідністю поставитися до вирішення подальшої долі безцінних пам’яток російської та української козаччини. № 1 1969 р., жовтня 4.

 

 — Акт комісії, що здійснила перевірку регалій та інших речей по кімнатах музею Кубанського козацького війська АКТ*

 

Проверочной комиссии Кубанских Войсковых регалий и дарственных вещей в Музей Кубанского казачьего Войска, на­ходящихся в Кубанском доме 30 — 83 31 Street Astoria, New York, III 02, U. S. А., состоявшейся 4-го октября 1969 г. соглас­но решения Верховного суда штата Нью-Йорк в составе: предсе­дателей В. И. Третьякова и М. И. Зарецкого и членов — В. И. Бублика, С. И. Маслёха, Г. И. Вайт и Г. К. Косенко. Комиссия начала проверку в 10 час. 30 мин. утра и закон­чила её в 6 час. вечера. Комиссия в полном своём составе проверку регалий и дру­гих вещей делала по комнатам, в которых они размещены, и при этом обнаружила:

В комнате № 1-й находятся:

1. Белые Войсковые знамена (Черноморского Войска) .................... 3 шт.

2. Запорожские куренные знамена ............ 35 шт.

3. Куренные значки ....................... 8 шт.

4. Значки Кошевого атамана Чепиги .......... 2 шт.

5. Знамя сломанное ....................... 1 шт.

6. Войсковая печать ....................... 1 шт.

7. Булавы Запорожской Сечи ............... 14 шт.

8. Блюдо присланное Импер. Екатериной 2-й ........................ 1 шт.

9. Ордер генералиссимуса Суворова о передаче Запорожья ............. 1 шт.

10. Рескрипты кн. Потемкина Таврического в І-й папке ............................ 9 шт.

11. Алебарда ............................ 1 шт.

12. Портреты, гравюры и схемы .............. 24 шт.

13. Папки от грамот Импер. Екатерины 2-й ....... 2 шт. В ящике стола:

14. Кратк. историч. справка о Куб. каз. Войске. .... 1 шт.

15. Очерк о Кошевом атамане Чепиге ........... 1 шт.

16. Основная опись Войсковых регалий .......... 1 шт.

17. Список Войсковых регалий для страховой компании ................... 1 шт.

18. Папка с разными документами о Войск. Регалиях 1 шт.

 

В этой же комнате находится мебель:

Письменный стол ...................... 1 шт.

Малый стол ......................... 1 шт.

Стеклянный шкаф ..................... 1 шт.

Кресел ............................. 2 шт.

 

В комнате № 2-й находится:

 1. Войсковое желтое знамя................... 1 шт.

2. Войск. знамена пожалованные Импер. Николаем 1-м .................... 3 шт.

3. Полковые знамена эпохи Импер. Павла 1-го .... 14 шт.

4. Полковые знамена эпохи Импер. Александра 1-го ........................ 6 шт.

 5. Грамоты Импер. Павла 1-го, Александра 1-го и Николая 1-го ............. 3 шт.

6. Личная переписка Импер. Павла 1-го ....... 1 альб.

7. Блюдо — эпохи Императора Александра 1-го ... 1 шт.

8. Булавы. ............................. 3 шт.

9. Шашечная портупея Импер. Николая 1-го. .... 1 шт.

10. Белые перчатки — дар Императр. Александры Федоровны .................. 1 шт.

11. Войсковых печатей и бланков (подарен. С. Л. Войцеховским) ............. 8 шт.

12. Газырей для черкески Импер. Александра 2-го ....................... 5 шт.

13. Шашка под серебром с георгиевским темляком .. 1 шт.

14. Газырей — дар генерала Косякина .......... 9 шт.

15. Кремневых пистолетов ................... 2 шт.

16. Плеть — дар генер. Косякина ............. 1 шт.

17. Серебрян. кинжал (ген. Косякина) ......... 1 шт.

18. Металлическая папка.................... 1 шт.

19. Бархатных папок для грамот ............... 3 шт.

20. Георгиевская труба 1-го Кубанского полка за взятие Карса. ....................... 1 шт.

21. Золотые часы — дар генер. Науменко ........ 1 шт.

22. Коллекция медалей — дар генер. Науменко ... 12 шт.

23. Разные ордена и медали ................ 61 шт.

 

Але, нинішній Кубанський отаман Громов і Американський кубанський отаман Певнев, зупинятися не захотіли! Ініціативна група, на чолі з Цапенком, вивчила діяльність того, що нині називається Кубанським козацьким військом за кордоном. По -перше, Певневу далеко за вісімдесят. У його біографії були певні моменти. Що не дають йому морального права називатися отаманом...

 

По-друге, згідно Статуту, вибори повинні проводитися раз на чотири роки. Тобто, з 2000 року пан Певнев нелігітимний! І організація, і музей, практично приватизовані сім*єю Певнева, а справами займається його родич – емігрант з Греції. Різакіс, чи Дукакіс... І міжнародна козацька спільнота США, Росії і України вирішила виправити ситуацію, піднявши Кубанське військо на колишній славний рівень. Було прийнято рішення провести перевибори отамана.

 

Сайт «Нова Січ» прийняв у тому певну участь. Прошу не забувати той факт, що наша команда працює на виборах з 1988 року. Тож тема нам до болі знайома... РОЗМОВА З ПЕТРОМ БАТЕНКОМ Відбулася телефонна розмова аксакала Кубанського війська за кордоном Петра Анатолійовича Батенка, який висувається на посаду Верховного отамана і головного редактора козацького журналу «Нова Січ» Віктора Тригуба.

 

Пан Петро згадав трагічні події Другої Світової війни, зраду англійців, які видали Сталіну козаків, що воювали на боці німців. Розповів, як ініціативна група першої хвилі еміграції пояснила королівським офіцерам, що не всі козаки мають радянське громадянство і в результаті, козаки, що мали документи європейських країн вціліли, а згодом потрапили до США, Канади, Австралії та інших країн... Громадян СРСР було вислано і розстріляно. Сам Петро Батенко в США відслужив у армії, здобув освіту, свого часу очолював козацтво. Саме Батенко і отаман Бублик збирали гроші, вкладали власні, купили приміщення музею, робили ремонт і добудову. П.Батенко є постійним опікуном музею.

 

Старих козаків обурює поведінка нинішнього чільника кубанців за кордоном пана Певнева, який, згідно положення про вибори, вже шість років не проводив Раду, вибори і є нелігітимним отаманом! Тому ініціативна група подає відповідний позов до суду, зупиняє всі незаконні рішення нинішніх керівників і добивається чесних нових виборів. Була піднята тема повернення козацьких регалій, серед яких безцінні речі українського козацтва часів Нової Січі, про які багато писав журнал «Нова Січ», а також українська, російська і світова преса. Петро Батенко вважає, що нині регалії зберігаються у нормальних умовах. І рішення про передачу святинь невідомо кому і куди на Кубань, яке фактично прийняв одноосібно Певнев, не може бути рішенням всього козацтва. Зрозуміло, враховуючи звернення української сторони, історичні факти, козаки розглянуть питання про передачу частини запорізьких регалій офіційній владі України.

 

Але таке рішення буде прийматися гласно і колективно! Нині в США розгортається напружена передвиборча боротьба за посаду отамана Кубанського війська. Було досягнуто попередньої домовленності про зустріч і написання книги чи великого нарису про життя П.Батенка. Про П.Батенка з газети «Русская Америка» Петр Анатольевич БАТЕНКО родился 29 сентября 1928 года в Сербии. Его отец был участником белого движения, был юнкером и участвовал в походе генерала Корнилова. Старший брат Петра Батенко - Александр был лейтенантом царской армии. Отец - окончил семинарию в Сербии и стал священником, дед, уроженец станицы Пашковская - полковник Кубанского войска. Петр Анатольевич Батенко участник событий Лиенца, когда английские власти выдали многих казаков советской власти.

 

В Америке Петр Батенко проживает с 1953 года. Имеет большие заслуги в Кубанском войске за рубежом. С 1976 по 1996 года был Председателем Кубанского войскового Совета, участником всех голосований и выборов в Кубанском войске за рубежом. Известно, что в 1992 году при выборах атамана Александр Певнев был выбран атаманом без альтернативных кандидатов на эту должность, так как Петр Батенко и инженер Шеленок сняли свои кандидатуры во избежание раскола в казачьем движении. В 1996 году на выборах Атамана Кубанского войска за рубежом были выставлены две кандидатуры - Александра Певнева и Петра Батенко. А. Певнев победил с разрывом всего в десять голосов. В 2000 году выборы Атамана не состоялись, что явилось нарушением Устава Кубанского казачьего войска за рубежом.

 

Поэтому было выдвинуто предложение провести новые выборы Атамана и 20 ноября 2005 года на выборах Войскового Совета было принято решение о выборах Атамана. Многие казаки выразили поддержку кандидатуре Петра Анатольевича Батенко, пользующегося огромным авторитетом и уважением. Став Атаманом, Петр Батенко обещает создать все условия для сохранения и восстановления казачества, его традий, обычаев, устава, способствовать развитию духовной жизни казаков и восстановить должность полкового священника, содействовать Созданию Совета Старейшин для более тесного взаимодействия с Атаманским правлением и Войсковым советом.

 

В его программе установление дружеских отношений со всеми казачьими организациями, восстановление издания казачьего журнала “Казак”, как было при Атамане А. Бублике. СогласноУставу Кубанского Войска за рубежом, принять участие в голосовании может любой кубанский казак, или казачка проживающие за рубежом (кроме России), достигшие 18 лет, имеющие прямые кубанские корни.

 

Заявки на голосование за Петра Анатольевича Батенко просим направлять на сайт: USA Cossaсks - http://www.cossacksusa.com/ МІНІСТЕРСТВО ЗАКОРДОННИХ СПРАВ УКРАЇНИ Михайлівська площа, 1 м. Київ, 01018 Україна “04” 08 2006 р. 20 червня 2006 р На додаток до листа МЗС України від 27.06.2006 Щодо українських пам’яток у музеї Кубанського козацтва м. Ховелл, штат Нью-Джерсі (США)

 

Народному депутату України О.Б.Боднар Шановна Ольго Борисівно! У контексті опрацювання питання про повернення в Україну козацьких реліквій часів Запорізької Січі, які належать Військовій раді кубанських козаків за кордоном, представники Генерального консульства України в Нью-Йорку здійснили поїздку до міста Буена (штат Нью-Джерсі), де провели зустріч із генералом козацьких військ, козачим отаманом США і Канади С.В.Цапенком та головою судової комісії Кубанської козацької асоціації (Cuban Cossacks Association) А.І.Сінченком.

 

Під час зустрічі було з’ясовано таке. У березні 2006 року у м. Ховелл (штат Нью-Джерсі) було проведено засідання Ради кубанського війська за кордоном, у ході якого обговорювалося питання повернення до Росії реліквій кубанських та українських козаків, що належать Військовій раді кубанського війська за кордоном. Більшість учасників Ради проголосували за передачу козацьких реліквій до Собору Олександра Невського м. Краснодар. Разом із тим, А.І.Сінченко стверджує, що він як Голова судової комісії своїми діями фактично заблокував прийняття рішення згаданої Ради про передачу козацьких регалій до Росії, мотивуючи це необхідністю повернення частини українських козацьких регалій Україні. Як повідомили С.В.Цапенко та А.І.Сінченко, питання повернення козацьких регалій з музею у м. Ховелл до Росії особисто курують губернатор Краснодарського краю О.М. Ткачев та отаман кубанського козацького війська, керівник Департаменту у справах козацтва Адміністрації Краснодарського краю В.П. Громов.

 

Зокрема, під час візиту О.М.Ткачева та В.П.Громова до США у березні 2005 року кубанськими козаками та представниками офіційної влади Росії було зроблено опис усіх регалій, що знаходяться у музеї у м.Ховелл (останній такий опис було проведено у 1969 році), та складено акт, до якого внесено 226 предметів (з них 98 - козацькі знамена).

 

Особливої уваги серед цих предметів заслуговує грамота Катерини Другої козакам-запорожцям на володіння кубанськими землями та булави Запорізької Січі. Відомо, що за результатами візиту губернатора Краснодарського краю до США створено двосторонню російсько-американську комісію з питань передачі козацьких регалій до Росії. 25 липня ц.р. відбулася зустріч представника Генерального консульства України у Нью-Йорку з С.В. Цапенком, у ході якої останній поінформував про наміри Ради кубанського війська за кордоном на чолі з отаманом О.М.Певнєвим вже найближчим часом передати до РФ регалії Кубанського козацького війська, що наразі зберігаються у музеї кубанських козаків. При цьому С.В.Цапенко підтвердив, що експонати музею у Ховеллі належать кубанським козакам на законних підставах, оскільки історично (до 1918 р.) вони зберігались на Кубані (м. Єкатеринодар, нині - Краснодар).

 

Проте, на його переконання, Кубанське козацьке військо за кордоном не має права одноосібне вирішувати долю цих регалій і тому, у разі ухвалення рішення про їх вивезення за межі США, частина цих регалій має бути передана в Україну - на батьківщину запорізьких козаків. С.В.Цапенко висловив свої наміри усіляко сприяти поверненню в Україну тієї частини експозиції музею у Ховеллі, що належить до часів Запорізької Січі. На думку С.В.Цапенка, існує єдино можливий шлях повернення регалій українського козацтва в Україну - отримання ним як отаманом Великого братства козацьких військ Америки і Канади від української влади спеціального повноваження з повернення регалій.

 

Таке повноваження, за твердженням С.В.Цапенка, надасть йому можливість заручитися підтримкою значної частини козацтва, зібрати Раду козацьких старшин, члени якої мають право ухвалити рішення про передачу Україні регалій Запорізької Січі. З огляду на те, що музей у м.Ховелл є приватною установою, Генконсульство звернулося до Військової ради кубанського козацького війська за кордоном з офіційними листом, в якому міститься прохання надати можливість відвідати згаданий музей, 27 липня ц.р. отаман О.М.Певнєв поінформував Генконсульство про можливість відвідати музей після 13 серпня поточного року. Про подальший хід опрацювання

 

Посольством України в США порушених Вами питань інформуватимемо додатково. Принагідно повідомляємо, що Розпорядженням Глави Секретаріату Президента України від 31 липня 2006р. № 92 створено робочу групу з вивчення питань щодо можливості повернення в Україну частини клейнодів Запорізької Січі, що зберігаються в музеї кубанського козацького війська у м. Ховелл (штат Нью-Джерсі, США). З повагою, Перший заступник Міністр В.С.Огризко (підпис). Де печатка Війська Запорозького? Попутно виявилося, що у Ховеллі зберігалася фантастична реліквія - оригінал Печатки Війська Запорозького. Потім вона кудись неначе поїхала... Кажуть на Кубань... І кажуть, що знаходиться на руках одного отамана... Але, то чутки... Можливо вона і досі в музеї... Зрозумівши, що чиновники чомусь дуже недолюблюють пресу, ми розпочали системну інформаційну кампанію.

 

 Народний депутат України Ольга БОДНАР: „МИ ДОБ*ЄМОСЯ ПОВЕРНЕННЯ КОЗАЦЬКИХ РЕГАЛІЙ ІЗ США!”

 

Редакція продовжує представляти нових народних депутатів, членів редакційної ради журналу «Музеї України». Почнемо з новообраного Голови наглядової ради. Ольга Борисівна Боднар. Народний депутат України , фракція «Блок Юлії Тимошенко». До останнього часу обіймала посаду завідувача Секретаріатом депутатської фракції «Блок Юлії Тимошенко». Партійність: Всеукраїнське об“єднання «Батьківщина». Народилася 19 лютого 1965 року на Вінничині. У 1987 році закінчила Київський Національний університет імені Тараса Шевченка (фізичний факультет, кваліфікація фізик (молекулярна фізика), викладач. У 2004 році - Національну академію внутрішніх справ України (правознавство). - Ольго Борисівно, як Ви прийшли до співпраці з журналом «Музеї України»? Адже є набагато цікавіші і грошовитіші теми... - Все відбулося дуже стрімко і випадково. До мене звернувся редактор журналу Віктор Тригуб з проханням посприяти з поверненням унікальних козацьких регалій із Ховеллу, США. Ознайомившись з проблемою, я щиро здивувалася масштабам знахідки і повною бездіяльністю виконавчої влади. Адже журналісти вже звернулися до всіх. Задіяли особисті контакти, залучили вчених, музейників... І тиша.

 

Ніхто не помітив. Я розумію, що був післявиборчий період, але не для регалій! Існує реальна загроза передачі наших святинь у Краснодар, де їх планують виставити у Соборі О.Невського і заховати у запасниках місцевого музею. Коли я побачила лист заступниці Міністра культури про те, що в Ховеллі немає нічого цінного, і вона не проти передачі святинь Росії, мовчати не змогла. Підготувала запити Президенту, керівникам Уряду, Міністрам. Відгукнулися всі, крім Мінкульту! Хоча прекрасно знають про те, що відбувається! - Нас особливо обурило, що міністр Ліховий, до речі, колишній музейник, щойно повернувся із ...США, де щось малозначиме відкривав.

 

В Ховелл не заїхав... - Це взагалі виходить за межі якогось розуміння! Адже нас активно підтримує отаман Американських козаків Сергій Цапенко, який реально ризикуючи, уповільнив процес передачі реліквій до Росії, володіє ситуацією! До того ж отаман вирішив подарувати Україні, а саме Музею гетьманства в Києві, унікальне сідло козацької старшини. Проблема з доставкою... То що, наш доблесний Міністр не міг зустрітися з С.Цапенком, нашими дипломатами, розібратися, чимось хоч морально допомогти? Знаю, що журнал «Музеї України» ініціює відставку Міністра і двох його заступників за некомпетентність і повне ігнорування музейної галузі, чесно кажучи, підтримую таку ініціативу. - МЗС навпаки, реально допоміг...

- Так, спасибі Б.І.Тарасюку! І я, і редактор журналу мали з ним розмову. Наші дипломати в США зайнялися процесом повернення...

- Крім звернень, Ви розробили Постанову парламенту про створення спеціальної депутатської комісії з повернення культурних цінностей.

- Так. Але, через непевну ситуацію, ще не встигла її «пробити».Повідомлю, що про регалії знає і Ю.Тимошенко і О.Турчинов. Більше того, Юлія Володимирівна хотіла створити спеціальний урядовий комітет з повернення культурних цінностей. Але, на жаль, втрутилася політика...

Та ми все-одно продовжимо боротьбу! Вже зробили дві прес-конференції, зацікавили пресу. Плануємо поїздку до Краснодара. Це вже більше, ніж випадкове захоплення! І ми переможемо! Історія, музеї мене несподівано заполонили! І я цьому лише радію! НАТАЛКА ІВАНЧЕНКО. Опубліковано в журналі «Музеї України» і ряді інтернет-видань. НАША ПРЕС-КОНФЕРЕНЦІЯ Відбулася прес-конференція про повернення козацьких регалій з США. Дякуємо компанію «Київметробуд» за наданий зал, розуміння і сприяння! Участь взяли: народний депутат України Ольга Боднар, редактор журналів «Нова Січ» і «Музеї України» Віктор Тригуб, генерал-полковник козацтва, голова ради журналу «Нова Січ» Петро Аброскін, дослідник Межигір*я, директор музею «Битва за Київ у 1943 році» Іван Вікован. Було висвітлено історію чудесного спасіння козацьких регалій, пояснено значення їх для нашої історії... Народний депутат Ольга Боднар повідомила, що вже підготовлено кілька запитів і звернень до Президента України, МЗС, Міністерства культури. А головне, розроблена постанова Верховної Ради України про створення спеціальної комісії Верховної Ради з повернення історичних реліквій України.

 

Присутні журналісти ТРК «Київ», газети «Сільські вісті», «Киевского телеграфа», «Газети по-киевски», радіо, інтернет-видань з задоволенням зустріли цю новину. Нарешті держава зверне увагу на проблему нашої спадщини, розкиданої по всьому світу. Петро Аброскін розповів про справжні скарби, що лежать мертвим грузом у запасниках музеїв Росії. Українським дослідникам давно перекрили туди доступ... Те ж саме буде, якщо наші реліквії потраплять із США в Краснодар... Іван Вікован згадав історію Межигірського монастиря, розповів, що на місці святинь дачі чиновників, подарував пресі брошуру про Межигір*я. Днями з*явиться кілька публікацій. Дякуємо Ользі Боднар за розуміння і реальну допомогу! Передаємо гарячий козацький


 Таємниці козацьких регалій - продовження2

СКАРБИ МЕЖИГІРСЬКОГО МОНАСТИРЯ

 

Після розгрому Січі, царські війська пограбували козацькі церкви. Майже все було вивезено до Росії, де зникло. Пограбували і Межигір’я. На момент ліквідації було 5 церков: дві кам’яні, соборна Свято-Преображенська і брамна Петропавлівська, три дерев’яні. Була велика бібліотека - 174 друкованих і 58 рукописних книг російською мовою, 114 латиною, 54 польською. Крім церковних були видання з географії, мінералогії, металургії, граматики...

 

У 1787 році Катерина ІІ була в Києві. Хотіла побувати у монастирі. Але, вранці призначеного дня монастир спалахнув - підпалили ченці на знак протесту.

 

Запорожці, що пішли на Задунайську Січ, Чорноморське козацтво, створили Кубанське козацтво,постійно довбали царицю проханнями повернути цінності монастиря. І вона  повернула. Вони збереглися. Теж потрапили до США. Можливо були передані якійсь церкві (за чутками, де зберігаються дотепер). На жаль, нещодавно відійшли у вічність старійшини козачого руху і історії Америки. Не знайдено письмових свідчень.

 

Але, іконостас, наймовірніше, у Америці. Ми попросили отамана Сергія Цапенка провести термінове розслідування. Вже почалося опитування, пошуки. Іконостас десь у Нью-Джерсі... Можливо, ікони і документи десь у запасниках музею в Ховеллі...

 

Починається нова захоплююча історія...

 

До речі, в Штатах, зберігаються дуже важливі документи, які необхідно переправити в Київ.

Запрошуємо журналістів і науковців приєднатися!

Через кілька тижнів до нас звернувся член редколегії, директор Державного музею-заповідника «Битва за Київ у 1943 році» Іван Вікован. Сільрада нахабно забирає 4 га(!) землі у заповідника! Як уже забрала в музеї І.Козловського в Мар*янівці! Куди йти? В Мінкульт? Чи до Ющенка. Пішли до Ольги Боднар.

 

Голова наглядової Ради журналу «Музеї України», народний депутат України 

Ольга БОДНАР:

«РЕСТОРАНИ НА СОЛДАТСЬКИХ МОГИЛАХ.

Чого ще чекати нашим музеям?»

 

Народний депутат Ольга Боднар чи не єдиний законодавець нинішнього скликання, який реально опікується проблемами музеїв, повереннням культурних  цінностей. Саме О.Бодар привернула увагу влади до проблеми козацьких регалій, що зберігаються в США. Нині народний депутат зацікавилася скандальною історією відчуждення землі в музеї «Битва за Київ у 1943 році», де новоявлені «етнографи» збираються побудувати псевдонародний ресторан прямо на музейній території, на кістках солдат, які звільняли Київ...

 

-Ольго  Борисівно, Ви стали одним з основних творців найбільшої історичної сенсації останніх років - поверення козацьких регалій часів Нової Січі з Ховелла (США). Чи вдасться Україні повернути скарб? Чи регалії поїдуть до Росії?

- Знаєте, ця історія наскільки фантастична, що є тільки один кінець - щасливий. Вдумайтесь! Козаки віками збирали зброю, документи, книги, ікони, якісь ритуальні речі. Після розгрому Січі всі ті скарби, як і цінності з монастирів (тільки з Межигірського монастиря вивезено 28 возів цінностей!), було переправлено на Кубань, яку Російська імперія подарувала запорожцям. Регалії зберігалися в соборі О.Нєвського в Краснодарі. 1918 року, коли банди більшовиків увірвалися на Кубань і розпочали червоний терор, останній кубанський отаман створив спецгрупу, яка таємно вивезла регалії в Югославію, де вони зберігалися аж  до 1944 року. Потім евакуація до Німеччини, переїзд до США, де скарби зберігаються і нині в музеї Кубанського козачого війська.

 Існує реальна загроза передачі наших святинь у  Краснодар, де їх планують виставити у Соборі О.Нєвського і заховати у запасниках місцевого музею. Коли журналісти журналів «Музеї України» і «Нова Січ» розкопали цю сенсацію, зрозуміли всю важливість козацьких регалій для духовного життя України, почали звертатися у всі владні інституції з вимогою долучитися до процесу повернення регалій, влада або мовчала, або відбувалася відписками. Коли я побачила лист заступниці Міністра культури про те, що в Ховеллі немає нічого цінного, і вона не проти передачі святинь Росії, мовчати не змогла. Підготувала запити Президенту, керівникам Уряду, Міністрам. Включилося МЗС. Секретаріат Президента...

 

-Нас особливо обурило, що міністр культури Ліховий, до речі, колишній музейник, щойно повернувся із ...США, де щось малозначиме відкривав. Пробув там десь шість днів - в Ховелл не заїхав...

- Це взагалі виходить за межі якогось розуміння! Адже нас активно підтримує отаман Американських козаків Сергій Цапенко, який реально ризикуючи, уповільнив процес передачі реліквій до Росії, володіє ситуацією! До того ж отаман вирішив подарувати Україні, а саме Музею гетьманства в Києві, унікальне сідло козацької старшини. Проблема з доставкою... То що, наш  Міністр не міг зустрітися з отаманом Американських козаків С.Цапенком, який на нашому боці, нашими дипломатами, розібратися, чимось хоч морально допомогти? Знаю, що журнал «Музеї України» ініціює відставку Міністра і  його заступників за некомпетентність і повне ігнорування музейної галузі, чесно кажучи, підтримую таку ініціативу. Днями ту некомпетентну заступницю міністра звільнили. Ще б і нормального міністра культури отримати...

- Днями стало відомо, що сільрада Нових Петрівців Вишгородського району Київщини вирішила відрізати у місцевого музею землю і зробити там етногафічний ресторанчик...

- Це виклик суспільству, відкрите знущання над пам’яттю полеглих, зневага до ветеранів!

Державний музей-заповідник «Битва за Київ у 1943 році» визнано «Кращим сільським військовим музеєм України». Він є одним з основних центрів патріотичного виховання на Київщині. До заповідника входить 8 гектарів землі, на яких розташовано музей, стоянка техніки, пантеон, бліндажі часів війни, поховання, розкішний парк, розбитий ветеранами...

Знайшлися «філософи», які вирішили буквально на кістках загиблих, серед рідких порід цінних дерев, створити ресторанно-готельний етнографічний комплекс. Народна кухня, гулянки-пиятики-танці-ночівля з дівчатами... Місцева сільрада вирішила нахабно відрізати у заповідника чотири гектари парку, аби віддати в оренду якимось сумнівним «інвесторам». Таке враження, що в області більше немає землі для кабаків, тільки як в музеї-заповіднику! Кажуть, прикривають цю сумнівну операцію дуже відомі в культурі і туризмі люди... Нагадаю, що гектар землі в Нових Петрівцях коштує десь мільйон доларів. От і рахуйте. А потім поговоримо про моральність, порядність, вічну пам’ять, повагу до захисників Вітчизни... Поки що через пресу звертаюся до керівників виконавчої влади держави, Мінкульту, Київської ОДА, Вишгородської райради - чи допустимо ми всі пограбування унікального музею, сумнівну операцію з передачі землі? Чи пам’ять про полеглих перетворилася для нас у конкретні суми та гектари?

Ми будемо відслідковувати цю скандальну ситуацію.

Віктор Тригуб,

редактор журналів «Музеї України» і «Нова Січ»

Опубліковано на сайтах «Нова Січ», Тема, Україна кримінальна, сайті музею «Битва за Київ у 1943 році». Спасибі легендарному журналісту і нашому великому другу Олегу Єльцову за сприяння!

 

САЙТИ ДЛЯ МУЗЕЇВ - ДУЖЕ ПОТРІБНА РІЧ!

 

Крім вічної боротьби з чиновниками, наша команда, на чолі з інтернет-редактором Ростиславом Саєнком, за літо 2006 року, встигла зробити сайти Музею гетьманства, Лук*янівському заповіднику.

Наша особлива гордість - сайт Державного музею-заповідника «Битва за Київ у 1943 році». www.battleforkyiv.org.ua Це перший сайт музейної установи Київської області. І фактично єдиний сайт регіонального військового музею. Відкриття сайту співпало з намаганнями спритних ділків забрати в музею землю, тож перші матеріали були не надто музейними... Згодом ми наповнили сайт статтями про війну, Межигірський монастир, козацтво, історію техніки, зрозуміло, матеріалами про сам музей. Тепер це поважний історико-військовий ресурс, де постійно пасуться курсанти військових училищ, студенти-історики - качають факти для рефератів. Ну, і краєзнавці, дослідники... Зробили добру справу. Душа болить за інші, особливо регіональні музеї. Навіть у НІЕЗ «Переяслав» сайта немає...

Чи не час на державному рівні розпочати програму подібну тій, яку зробив журнал «Музеї України» - «Музейний сайт». І потихеньку вивести в інтернет всі музеї. Як це і прийнято у цивілізованому світі? Адже можемо, коли хочемо! Ми продовжимо виводити в інтернет маленькі музеї.

Не можу не сказати доброго слова про нашого інтернет-редактора Ростика Саєнка. 17 років. Студент технікуму радіоелектроніки - ніяк не запам*ятаємо нової назви... Творець сайтів «Музеї України», «Нова Січ», Музею гетьманства, Лук*янівського заповідника, «Битва за Київ у 1943 році», Народної Екологічної партії, Інституту політичних досліджень ім.Т.Г.Шевченка, ще ряду структур... Збирає комп*ютери, захищає нас від хакерів, вірусів...

Сподіваємося, стане великою людиною!

Ну, а наша боротьба за повернення регалій продовжується. Виступаємо в пресі.

Віктор Тригуб:

 «ЧАС ПОВЕРТАТИ КУЛЬТУРНІ ЦІННОСТІ!»

Журналіст Віктор Тригуб добре відомий в Україні і за її межами. Ще в радянські часи став відомим завдяки ініціативі створення Фонду пошуку, структури, що встановлювала імена наших солдат, пропалих без вісті під час війни. За його статтями було навіть прийнято спецпостанову ЦК ЛКСМУ. Що навіть для тих часів було круто. Було повернуто імена десятків тисяч наших співвітчизників. Видано книги-мартирологи. В.Тригуб «пробив» і публікацію списків наших  хлопців, загиблих в Афганістані. Останнім часом Віктор займається проблемами козацтва, видає унікальні журнали «Музеї України» і «Нова Січ». Полковник козацтва. Почесний працівник туризму України, нагороджений відзнакою Київського Міського Голови. Нині взявся за повернення культурних цінностей в Україну.

- Пане Вікторе, чи вдасться повернути в Україну козацькі регалії, що зберігаються в США?

- Вірю, що вдасться! Адже нам, завдяки зусиллям народного депутата Ольги Боднар вдалося долучити до цієї справи і Секретаріат Президента і МЗС. Є значний суспільний резонанс. Ряд публікацій у пресі. Нині все у руках отамана Американських козаків Сергія Володимировича Цапенка, який фактично тягне весь процес на собі. Поки чиновники щось зрозуміють і почнуть хоч щось робити, Цапенко зумів зупинити передачу регалій в Росію, сформував громадську думку в козацьких осередках США на користь передачі регалій Україні. Ми розуміємо, як йому там важко, всіма доступними нам засобами його підтримуємо... На жаль, в державі відсутня структура, яка б професійно займалася поверненням культурних цінностей. Ми пробиваємо її створення.

- Які країни, крім США, привернули Вашу увагу?

- Перш за все, Росія! Історик М.Остапенко розкопав наказ Сталіна за №2 від 1917(!) року про передачу козацьких експонатів з музеїв Москви і Петербургу Україні. Є список. Нічого не передано. Чому? То все наші святині! Для Росії вони просто цяцьки. Після розгрому Січі, тільки з Межигірського монастиря до Краснодару вивезли 28 возів книг, документів, ікон, зброї... Щось втрачено, а більшість просто лежить у запасниках Краснодарських музеїв. Наших дослідників туди майже не пускають... У Варшаві теж зберігається чимало знакових для нас речей. Наприклад, булава, зброя, прапор Гетьмана Сагайдачного, речі Богдана Хмельницького... Документи, книги, зброя... Багато чого потрапило до Німеччини і інших країн Західної Європи.

- А чому саме Ви з Ольгою Боднар займаєтеся цією темою? Хіба в державі бракує спеціалістів?

- Чесно кажучи, і мене особисто, і О.Боднар цим питанням вже трохи втомили. Я журналіст із високим статусом приватного підприємця, Ольга Борисівна фізик-ядерник і юрист, Голова підкомітету Верховної Ради. До нас долучилися музейники і історики. Від імені держави ні говорити, ні реально щось робити нікому. В мінкульті і підпорядкованій йому Комісії з переміщення культурних цінностей через кордон хронічно триває реорганізація. Ці питання там взагалі не розглядають. Кажуть привозьте, потім прибігайте до нас з купою папірців і хабарців, аби ми дозволили щось завезти і кудись передати. Це не державний підхід, а базарний! Хто буде розшукувати ті наші національні цінності, які припали пилом десь у забутих фондах? Хто буде домовлятися? Оформляти? Перевозити? Зрозуміло, треба щось робити! Але, подивіться, хто нині нами править і як... Ви вірите, що ті діячі, ганебно замішані на культурних крадіжках, будуть перейматися українськими культурними цінностями? Якщо проаналізувати, то українці у так званій «українській владі» давно складають ганебну меншість. Так, етнографічний заповідничок-резервація... Мабуть помітили, що про відродження культури, чи українську національну ідею говорять або маргінали, або старі клоуни. Що можна чекати від космополітичного, напівмасонського уряду Януковича? Тож давайте спробуємо зробити те, що ми можемо. Якщо ми можемо видавати музейний журнал, якось лобіювати музейні проблеми, намагаємося повернути якісь культурні цінності - ми це робимо. Щось краще, щось гірше. Без державного чи якогось ще фінансування. Для душі. Хай навіть заради української національної ідеї!

І я вдячний всім, хто поруч! І Ользі Боднар, і Сергію Цапенку, і Людмилі Маленко, і Петру Цимбалюку, і Максиму Остапенку... Всім, хто хоч раз реально допоміг і зробив щось конкретне!

Газета „Секунда”

На жаль, з першого разу прорватися до трибуни парламенту О.Боднар не дали. Не дозволив спікер О.Мороз. Чекали тиждень. Дочекалися.

Виступ народного депутата України БОДНАР О.Б. у Верховній Раді України

 

Шановний головуючий! Шановні колеги! Шановні слухачі!

 

Дякувати Богові, що хоча би на 15-му році незалежності наша Україна почала заявляти про повернення власних культурних цінностей із-за кордону.

 

Нещодавно історик Максим Остапенко знайшов архівний наказ Сталіна під номером два від 17-го року про передачу козацьких реліквій з музею в Росії до України.

 

Мова йде про грамоти та інші регалії, які після зруйнування Катериною ІІ Запорізької Січі були перевезені до Росії. Перший радянський уряд погодився передати зазначені предмети Україні.

 

Протягом 17-18-их років була здійснена велика пошукова робота щодо наявності даних предметів у різних музейних та архівних збірках Росії. В липні 18-го року між Українським військово-революційним штабом та Комісією з питань культури була підписана домовленість про повернення предметів, які зберігалися в Оружейній палаті Кремля, Артилерійському музеї, Казанському та Преображенському Соборах в Петрограді. Однак, зазначене розпорядження Сталіна так і не було виконано, а самі козацькі реліквії були повернуті до російських фондосховищ.

 

Схожою є доля козацьких скарбів часів Нової Січі, які сьогодні зберігаються в музеї Кубанського козацтва в місті Ховелл (Сполучені Штати Америки). Після знищення козацтва з України до Краснодару було вивезено такі унікальні речі, як Євангеліє 759 року, військову печать, ікону Покрови Пресвятої Богородиці. У лютому 19-го року їх було вивезено за кордон.

 

Сьогодні влада Краснодарського краю докладає всіх зусиль для того, щоб повернути музейну колекцію в Росію. З метою врегулювання повернення українських клейнодів на державному рівні, я звернулася до МЗС, Мінкультури, Президента, Кабміну з пропозицією про створення при парламенті Тимчасової спеціальної комісії з питань повернення культурних цінностей.

 

Відверто кажучи, мене здивувала позиція міністра культури, який у своїй відповіді зазначає, що передача згаданих клейнодів - це проблемне питання. Фактично він погоджуватися про передачу наших культурних цінностей до Росії.

 

Мною розроблено проект Постанови про утворення Тимчасової спеціальної комісії з питань повернення культурних цінностей, до якої увійдуть представники всіх політичних сил парламенту. Прийняття цієї постанови викликане часом, оскільки невтручання або відсутність інтересу у держави до власних культурних цінностей призведе до втрати цих реліквій назавжди.

Дякую за увагу.

 

 

 Зі стенограми:

ГОЛОВУЮЧИЙ /А.Мартинюк/: Дякую.

Ви підтвердили, що Сталін щось корисного робив для України.

Це радує...

 

Ось ще підбірка матеріалів з сайту «Нова Січ».

Лист Юрія Артеменка

Несподівано на адресу журналу «Музеї України» надійшов лист від народного депутата України (фракція НУ), екс-губернатора Запорізької області Юрія Артеменка. Нардеп дякує за наші спроби повернути козацькі регалії часів Нової Січі з музею в Ховеллі (США), підтримує позицію дослідника козацтва із Запоріжжя Л.Маленко і редактора В.Тригуба щодо створення держоргану з повернення культурних цінностей в Україну.

Пан Артеменко нагадує, що саме за його часів було відновлено будівництво комплексу «Запорізька Січ» на Хортиці.

Депутат повідомив, що ним підготовлене депутатське звернення до віцика В.Кириленка та в.о. Міністра культури Ліхового.

Нагадуємо, що подібне звернення вже було від народного депутата Ольги Боднар, яку обрано головою наглядової ради журналу «Музеї України». Чиновники про це поговорили. МЗС здійснив якісь спроби вивчити ситуацію. Співробітники посольства України в США спробували потрапити до музею в Ховеллі, але їх туди не пустили...

Доблесна заступниця міністра культури О.Костенко взагалі написала нам, що то все дурниці, і всі регалії треба передати до Росії...

Нині ми вимагаємо створити якусь держкомісію з повернення цінностей, а також безкомпромісного звільнення нинішнього міністра культури та двох його заступниць за непрофесіоналізм.

Це до відома пана Ю.Артеменка. Радимо Вам пане Юрію зв*язатися з отаманом Американських козаків Сергієм Цапенком (адреса є в новинах на нашому сайті), він розповість багато цікавого...

Ми раді, що у нас з*явився новий соратник! Включаємо Ю.Артеменка до редколегії журналу «Музеї України».

Сподіваємося днями зустрінемо Ю.Артеменка і поспілкуємося особисто...

Шеф-редактору журналу «Музеї України» Н.Іванченко

 

Шановна пані Наталіє!

 

Хочу від душі подякувати Вам, а через Вас передати слова подяки Віктору Тригубу та Людмилі Маленко, за щире вболівання та опікування питанням повернення в Україну козацьких реліквій, що зберігаються у музеї м.Ховелл.

 

Мені дуже прикро, що ваші спроби вирішити проблему постійно натрапляють на байдужість чиновників та козацьких організацій.

 

Маю повідомити Вам, що я, вважаючи дуже важливим відродження культури та духовності, як колишній голова Запорізької ОДА, за часів якого було відновлено будівництво НІКК «Запорозька Січ» на острові Хортиця, не можу стояти осторонь вирішення цієї проблеми. Тому мною було підготовлено депутатське звернення «Про повернення в Україну козацьких реліквій, що зберігаються у музеї м.Ховелла, США» до в.о. віце-прем’єр-міністра України Кириленка В.А. та в.о. міністра культури і туризму Ліхового І.Д.

 

Сподіваємося, спільними зусиллями ми зможемо повернути козацькі реліквії в Україну, на Запорозьку Січ.

 

Народний депутат України Юрій Артеменко.

 

Від редакції : Дякуємо за підтримку! Ю.Артеменко став новим членом редакційної ради журналу «Музеї України». Вітаємо!

 

Насторожує, що чергове звернення про повернення регалій пішло по тому ж колу. О.Боднар вже робила запит... Після чого ми вже просто вимагаємо відставки в.о. Міністра культури Ліхового та двох його замів за бездіяльність і некомпетентність.

Оприлюднено на сайті «Нова Січ» і в журналі «Музеї України».

Історія продовжується... Ось і той печальний лист з Мінкульту.

 

МІНІСТЕРСТВО КУЛЬТУРИ І ТУРИЗМУ УКРАЇНИ

 

Редактору журналів

«Музеї України», «Нова Січ»

В.В.ТРИГУБУ

Шановний Вікторе Вікторовичу!

У зв’язку з Вашими заявами на телебаченні, повідомленнями на сторінках Інтернет-видань та листом до Міністерства культури і туризму України стосовно “скарбів Запорозької Січі в музеї м.Ховелл, штату Нью-Джерсі (США)” інформуємо про наступне.

Упродовж останніх років Міністерство культури і туризму України, Державна служба контролю за переміщенням культурних цінностей через державний кордон України, Інститут історії України НАН України активно працюють над дослідженням пам’яток історії та культури козацької доби,  зокрема козацьких клейнодів, які зберігаються в музеях світу, вивчають можливі шляхи їхнього повернення в Україну .

До прикладу, одним із вагомих результатів такої діяльності стала поява  науково-методичного видання “Гетьманські клейноди та особисті речі Богдана Хмельницького у музеях Європи: пошук, знахідки, атрибуція” (К.,2006), з яким можливо ознайомитися в київських бібліотеках.

У книзі на основі широкого масиву документальних джерел встановлено факти належності козацьких реліквій колекціям зарубіжних музеїв, простежено історичну долю, з’ясовано стан їхньої збереженості.

Під егідою Міністерства культури і туризму, на основі згаданого видання, планується проведення міжнародного наукового семінару, присвяченого обговоренню шляхів та перспектив залучення нашого суспільства до наукового та культурологічного поля, пов’язаного з козацькими реліквіями за кордоном.

Разом з цим інформуємо: клейноди Запорозької Січі, що зберігаються в Кубанському музеї у штаті Нью-Джерсі, вже кілька років перебувають у полі зору працівників Державної служби контролю за переміщенням культурних цінностей через державний кордон України та Інституту історії України   НАН України. Так, усвідомлюючи державне, історичне та культурологічне значення цієї проблематики, нами планується видання відповідного збірника матеріалів (каталог документів, підбірка фотоілюстрацій тощо). Робота над його впорядкуванням триває більше трьох років і має забезпечити міцне наукове підґрунтя широкого кола державних заходів, присвячених вшануванню героїчного минулого козацької доби.

За цей час за співпраці з НАН України вдалося встановити наукові контакти з дирекцією кубанського музею, описати виявлені козацькі святині, отримати згоду на їхнє фотокопіювання, зібрати деякі документи щодо їхнього походження та перевезення на територію США, а також укласти бібліографію проблеми.

Принагідно зазначимо, що деякі попередні результати наукових розвідок, хоч і надзвичайно скромно, все ж були оприлюднені науковцями Інституту історії України в останніх авторитетних  виданнях, зокрема “Енциклопедії історії України”, виголошені на наукових конференціях з козацької проблематики.

У цьому зв’язку вимушені звернути Вашу увагу на деякі неточності у висвітленні історичної одіссеї запорозьких клейнодів, а також певну поспішність і необґрунтованість висновків.

Найперше наголосимо, що у США, ймовірно, зберігається лише чотири курінних значка Війська Запорозького Низового (Іркліївського, Брюховецького, Кисляківського куренів та Протовчанської паланки), а не “35 курінних знамен  Вiйська Запорозького Низового”, як це зазначається у Вашому листі. Ще більш прикро, що всі вони вкрай поганої збереженості і потребують справжнього порятунку, а тому не може бути мови про їхнє негайне транспортування.

Ще більш некоректним є твердження про зберігання у CIIIA “ризниці Покровської церкви Нової Сiчi”, оскільки “ризниця” – це церковне приміщення і ніяк не може перебувати за океаном.

На жаль, не має також підтвердження і факт перебування у Нью-Джерсі “iконостасу Межигiрського монастиря”. Так, опубліковані документи, зокрема “Акт Комісії по прийому й охороні Кубанських Військових Регалій” свідчить, що у 1949 р. від Філадельфійської митниці після сплати всіх необхідних мит і платежів, що складало 512 доларів           76 центів США, було прийнято 12 скринь з кубанськими Регаліями. Лише в одній з них – № 9 – перебували предмети культу: 3 ікони, лампада, церковні ноти й книжки.

Неприпустимо спрощено у зверненні представлено проблему повернення культурних цінностей – Кубанських регалій, поміж яких знаходилися поодинокі пам’ятки останньої Запорозької Січі.

Як відомо, всі вони потрапили на територію США у повоєнний час. А перед тим зберігалися на території низки країн Європи, де їхнє перебування регламентувалося цілим рядом правових документів (які потребують ретельного вивчення) із юридичною фіксацією власників та ймовірних спадкоємців. Зокрема, згадаємо угоду від 26 листопада 1938 р. між Управою Воєнного музею в Белграді і представниками Кубанського козачого війська про передачу регалій на переховування.

Необхідно взяти до уваги і факт вивезення запорозьких клейнодів з Кубані (Росія), де вони перебували на цілком законних підставах.

Вищезазначене промовляє про неабияку багатогранність і поступовість цього міжнародного процесу, а тому – складність позитивного вирішення питання стосовно набуття Україною зазначених пам’яток запорозького козацтва.

На закінчення Міністерство культури і туризму хоче подякувати Вам особисто та очолюваній Вами громадській організації за непідробне зацікавлення цією важливою тематикою.

Ми усвідомлюємо необхідність більш повного інформування широкого загалу про стан справ з повернення козацьких реліквій на Батьківщину, позитивні здобутки на цьому шляху і запевняємо, що й надалі опіка над проблемою повернення козацьких святинь в Україну посідатиме чільне місце у нашій діяльності.  

 

З повагою

 

Заступник Міністра культури і туризму України                                             О.Костенко.

Коментувати нічого і не хочеться. На щастя для Олі, її вже попросили подати у відставку. Скоро буде ще більш талановито керувати ще чимось, враховуючи можливості тата. Колись посла, нині теж заступника міністра...Подібного листа, переписаного з цього, пізніше прислав і сам Міністр. До нашого рівня не дійшов. Направив депутату О.Боднар. Може хто пояснить, за якими критеріями у нас підбирають керівників культури?

 

Заява щодо тиска на С.Цапенка

Тиск на Цапенка

 

Таємниця козацьких регалій-3

 

Тиск на Цапенка

 Зламано сайт, почалися телефонні погрози отаману Американських козаків. Процес повернення регалій перейшов у небезпечну стадію!                Отаман Американських козаків, генерал-лейтенант козацтва, представник журналів «Музеї України» та «Нова Січ», Голова Американського бюро Комітету з повернення культурних цінностей в Україну Сергій Цапенко зазнав тиску і погроз.

Все почалося після згоди пана Сергія долучитися до процесу повернення козацьких регалій часів Нової Січі, що зберігаються в музеї Кубанського козацького війська в Ховеллі. Саме Цапенко зупинив передачу наших святинь Росії, створив у козацьких організаціях сприятливу інформаційну ситуацію, що дозволила провести рішення про передачу Запорізької частини регалій Україні.

Це викликало різко негативну реакцію Москви.

Наші ж чинуші продовжують тягнути пісеньку про вивчення, продумування...

Днями бригада високопрофесійних російських хакерів зламала сайт С.Цапенка. На його адресу почали надходити погрози...

Як зазначають наші експерти, це в стилі відставних офіцерів ГРУ СРСР.

Потім буде відповідна кампанія у російській пресі.

Після того, на хвилі патріотизму, музей у Ховеллі, ймовірно, буде пограбовано. І зникне саме запорозька колекція.

Потім вона тихо вигулькне десь у Росії.

Дивує якась тупуватість і мягкотілість американського ФБР. Російська розвідка давно відчуває себе у США як удома...

Журнал «Нова Січ» вимагає від українських чиновників терміново почати процес повернення українських козацьких регалій із США!

Просимо якимось чином підтримати уродженця України з Кубанським корінням Сергія Цапенка!

Нагадуємо, ми займаємося поверненням культурних цінностей, а не грошей мафії!

Журнали «Нова Січ», «Музеї України», Комітет повернення культурних цінностей, представники українських козацьких організацій.

Сергій Володимирович Цапенко вжив певних заходів безпеки. Сайт відновлено. Погрози продовжуються... Приблизно у той же час і сайт «Нова Січ» зазнав кількох атак. На щастя, встояв. Нам на гостьову теж почали писати різні пакості. Прибрали гостьову. Поставили шпигунську програму. Інформація для тих, хто не знає. Досвідчений комп*ютерник дуже легко може визначити номер вашого компа, відслідкувати сервер, номер телефону, адресу. Приклад Тараса Зеленяка з Новосибірська дуже наочний. Користуйтеся послугами інтернет-клубів!

За допомогою О.Боднар ми взяли інтерв*ю і з народним депутатом, одним з лідерів партії «Батьківщина», колишнім Головою СБУ О.Турчиновим.

 

Народний депутат України Олександр Турчинов: «БЮТ буде підтримувати культурологічні проекти!»

Народного депутата України, одного з чільних лідерів партії «Батьківщина» та Блоку Юлії Тимошенко Олександра Турчинова не треба якось особливо представляти українській громадськості. Активний борець з режимом Кучми, реальний творець Майдану, патріот, висококультурна і моральна людина...

 

Турчинов був на вістрі процесу початку повернення унікальних козацьких регалій із музею Кубанського козацького війська в Ховеллі (США). Про музейні проблеми, козацькі святині з народним депутатом говорить головний редактор журналу «Музеї України» Віктор Тригуб.

 

- Олександре Валентиновичу, чесно кажучи, ми не знали, що Ви цікавитеся історією, переймаєтеся музейними справами... Якось звикли бачити Вас на барикадах, в центрі політичних сутичок...

- Дуже багато людей сприймають партію «Батьківщина» дещо однобоко. Політика, економіка, опозиція до несправедливої влади, боротьба... Між тим, у наших лавах чимало людей мистецтва, відомих діячів культури, істориків, педагогів... Ми дуже уважно ставимося до гуманітарної сфери.

Чимало депутатів фракції БЮТ у Верховній Раді є членами редакційної Ради журналу «Музеї України», регулярно отримуємо і читаємо часопис.

Особисто я, отримавши попередній номер видання, був вражений драматичною історією порятунку козацьких святинь.

 

Вдумайтесь! Козаки віками збирали і зберігали унікальні культурні цінності - книги, прапори, ікони, булави, перначі, бунчуки, зброю, печатки... Навіть після розгрому останньої Січі, увязнення останього Кошового отамана Калнишевського, не розгубилися - зберегли регалії. Десятками возів, долаючи перешкоди, доправили святині на Кубань, де зберігали у надійному місці. Тільки у 1918 році, розуміючи, що більшовики знищать козацькі святині, козаки створили спецгрупу з особливо надійних людей, які ризикуючи життям, переправили скрині з регаліями у Новоросійськ, а потім у Сербію. Нагадаю імена тих героїв - генерали П.Кокунько, С.Звягінцев, полковник В.Білий, старшина Я.Семикобилин, професор Ф.Щербина. Ці люди здійснили справжній подвиг, врятувавши козацькі святині, десятиліттями піклуючись про їх збереження.

 

- І знову рятуючи під час Другої Світової війни!

- Так, історія минулого століття була занадто бурхливою. 1944 року Радянські війська підійшли до Бєлграду. Сталін вважав усіх козаків зрадниками, їх безжально розстрілювали, або списували до концтаборів. Козаки-хранителі реліквій розуміли, що над регаліями знову нависла небезпека знищення. Вирішивши організаційні проблеми, спецгрупа вивозить реліквії до Австрії, Німеччини. Постійно потрапляє під остріли, бомбардування... І о чудо! Жоден супроводжуючий не постраждав, як і їх безцінний вантаж! Здається, якась вища сила рятувала скарб від лихої долі!

 

- Козаки потрапили до американської зони окупації. Зуміли переконати нову владу у важливості місії, ухилилися від зрадницької видачі козаків СРСР, коли було розстріляно тисячі людей...

- Велика заслуга у збереженні скарбу в ті роки військового отамана В.Науменка. Саме він організував оформлення і перевезення регалій до США. Там козаки придбали будинок, де регалії і зберігаються понині. Про їх існування знало обмежене коло істориків. Тільки отаман Американських козаків Сергій Цапенко кілька останніх років намагався привернути увагу української влади до початку процесу передачі української частини скарбу, а саме прапорів, зброї, документів, ікон часів Нової Січі нашій державі, що є історично виправданим і справедливим рішенням. Адже це реліквії українського козацтва, українського народу і зберігатися вони повинні в Україні!

 

- С.Цапенко вийшов на дослідницю козацтва із Запоріжжя Людмилу Маленко, яка спробувала зацікавити проблемою повернення владу і громадські організації Запорізької області. Не вийшло.

- А в США вже побувала делегація на чолі з губернатором Краснодарського краю і керівниками сучасного Кубанського козачого війська. Вони хочуть забрати всі регалії і розмістити їх у соборі О.Нєвського в Краснодарі. Я не фахівець, але розумію, що, по перше, Краснодар ніколи не був центром Запорізької Січи, а по друге, чимало речей саме Запорізького періоду, яким кілька століть, у непристосованому приміщенні, просто згниють. Тому я повністю підтримую ініціативу журналу «Музеї України», який потужно започаткував процес повернення регалій нашого козацтва в Україну. Мені приємно, що першими підтримали заклик журналу депутати нашої фракції. Ольга Боднар оперативно направила запити і звернення до виконавчої влади. Давні члени редакційної Ради Л.Лук’яненко, О.Абдуллін, С.Буряк, А.Шкіль теж включилися у процес. Слідкує за цією історією і лідер БЮТ- Юлія Тимошенко.

 

- Хочу подякувати депутатам від БЮТ! Аби не підтримка фракції, ми не змогли б пробити стіну чиновницького муру!

- Справа повернення козацьких святинь в Україну є справою державної ваги! Ми уважно відслідковуємо дії виконавчої влади. Підтримуємо зусилля МЗС. Знаємо, що в Секретаріаті Президента створена робоча група з повернення. Здивовані, що до її роботи не залучені ні депутати від БЮТ, ні представники журналу «Музеї України», які підняли цю тему... Обурені ми байдужою позицією керівництва Міністерства культури і туризму. Вони вдають, ніби справа повернення національних святинь їх взагалі не обходить! То чи потрібні державі такі «керівники»? Ми не можемо зрозуміти позицію Мінкульту з управління музейної галузі. Був малесенький безправний відділ музеїв, який чомусь вирішили розігнати, скидаючи управління музеями у якусь напівміфічну Держспадщину... Музеям потрібна справжня державна увага і підтримка, а не гучні і безтолкові піар-акції деяких високопосадовців!

 

- Не можу не торкнутися і питання підтримки єдиного спеціалізованого журналу «Музеї України». Чи може БЮТ якимось чином підтримати часопис? Або передплатою в партосередках, чи якимись рекламними коштами? Адже ситуація складається досить дивна - про культуру багато говорять, а допомагають мало...

Видання потрібне Україні, воно унікальне! БЮТ буде всіляко підтримувати подібні культурологічні проекти!

Матеріал оприлюднено в журналі «Музеї України» та інтернет-виданнях.

Які висновки можна зробити з усієї цієї історії, в реальність якої, я чесно кажучи і досі не дуже вірю.

Історикам, козакам, журналістам вдалося вийти на слід унікальних цінностей нашого народу, які зберігаються в різних установах США, Росії, Польщі. Вірю, скоро ми знайдемо наші скарби і в інших країнах.

Попри всі наші намагання, нам не вдалося повернути жодної реліквії!

Офіційна українська влада не займається і не дуже хоче займатися проблемою повернення цінностей.

Ми змогли тільки донести цю історію до відома громадськості.

Завдяки зусиллям народного депутата України О.Б.Боднар, в парламенті зареєстрована Постанова про створення спеціальної комісії з повернення культурних цінностей. Коли її приймуть, у якому виді, хто очолить, хто увійде, яке буде фінансування і повноваження - ніхто не знає...

Наші пропозиції щодо створення державного Комітету повернення культурних цінностей десь при Президенті чи РНБО, ніхто не почув. А жаль.

Ми знайшли прекрасну людину, справжнього козака Сергія Цапенка, який один зробив більше, ніж всі чиновники разом узяті.

Зупинили передачу регалій до Росії.

Відкрили для громадськості сміливу і розумну Ольгу Боднар, народного депутата України, законодавчого рушія багатьох наших починань.

Здійснили потужну рекламну кампанію українського козацтва, історії, традицій, шляхів діаспори. Тема стала модною. Десятки амбіційних студентів і вчених, почали завзято ритися в книгах, архівах, і я впевнений, знайдуть! І ми їх підтримаємо!

Ми всі, причетні до цієї фантастичної історії, відчули себе командою. Патріотами. Українцями. Ми не здалися!

І ми продовжимо тему повернення реліквій українського народу!

І ми їх повернемо!

Прошу розглядати цю книгу як перший звіт про вже виконану роботу.

А тих, хто зможе допомогти - фінансово, організаційно, морально, запрошуємо! Приєднуйтесь!

Мабуть ніхто не здивується, коли ми переможемо.

Радісно закінчивши цю книгу, вивівши і прошивши на принтері перший примірник, навіть обмивши - якраз завітав у гості тесть, генерал козацтва Володимир Єрофеєвич Іванченко, я був піднятий ранковим телефонним дзвінком. У пів на п*яту зателефонував Сергій Цапенко. Музей у Ховеллі пограбовано! Виясняємо подробиці! Підняли інтернет - знайшли повідомлення у Кубанських газетах про те, що нелігітимне керівництво Кубанців везе в Краснодар регалії. А основна їх частина ще лежить у консульстві Росії! Явний грабіж! Це при тому. що музей опечатано, є рішення судів США про заборону передачі!  

Терміново за комп! Пишу перше повідомлення, вішаю на сайт. Друге.

 

Мільйони за грамоту цариці Катерини

Стали відомі нові подробиці пограбування століття в музеї Кубанського війська в Ховеллі, США. Нагадаю, з весни 2006 року, журнали „Музеї України” і „Нова Січ”, займаються справою повернення козацьких скарбів Нової Січі і Кубанського козацтва, таємно вивезених у 1918 році з Кубані, що донині зберігалися в США. Інтрига заключилася у тому, що Україна прагнула повернути тільки запорізьку колекцію, Росія, як завжди, хотіла забрати все.

З обох боків сформувалися потужні групи впливу.

Нинішнє нелігітимне керівництво ККВ США, ігноруючи думку американських козаків, вирішило передати скарби в Росію. Їх стремління гаряче підтримала адміністрація Краснодарського краю.

Справа дійшла до спроби законними методами замінити збанкрутіле керівництво козацтва. Опікунів і засновників музею до музею не пускали.

Конфлікт почали розглядати суди США, приміщення музею опечатала поліція.

Днями до маленького Ховелла приїхала група підтягнутих чоловіків – „козацьких туристів з Кубані” з помітним московським говором. Пили горілку, всіх пригощали, роблячи розвідку.

Нелігітимне керівництво ККВ США, створивши організовану злочинну групу, увійшло в контакт з представниками російського посольства і Краснодарською владою. Днями ці хлопці різко покращили рівень життя, одночасно придбавши розкішні авто вартістю 50 тисяч дол. Що, наприклад для Києва, є нормально...

Як кажуть злі язики, п*ятірка отримала і розділила п*ять млн. доларів за продаж експонатів музею у Ховеллі.

Після цього, до опечатаного приміщення музею із зазделегідь вимкненою сигналізацією, красиво під*їхали три крутих авто з номерами посольства Росії в США, забиті озброєними мордоворотами. Спокійно зламали чи відкрили чорний хід (опечатаний поліцією), зайшли в музей, взяли приготовані для них пакунки з експонатами, загрузили те все в броньований фургон з номерами посольства РФ, і гордо відбули до генконсульства Росії.

Місцева поліція, викликана згодом, нікого з наших до музею не пустила, глибокодумно прийшовши до висновку, що ймовірно це робота місцевих негрів-наркоманів.

Натомість, кубанська преса, вже правдиво про все написала, повідомивши, що регалії і досі лежать в консульстві!

Тепер, коли все позаду, хочу трохи засмутити новоявлених торговців культурними цінностями. Тільки за Грамоту цариці Катерини про передачу українським козакам Кубані на віки вічні, один неназваний український колекціонер готовий був викласти 50 млн. доларів. Все інше вивезене з музею оцінювалося десь у 70-80 млн. Доларів, доларів!

Просто хочу пояснити нашим чисельним читачам із США і Канади, що для серйозних кіл України, 10 млн. не гроші. Для Росії, робочою сумою є 100 млн. Так що ви дуже продешевили, настроївши проти себе всі козацькі організації США. Нині славна п*ятірка перебуває на святкуваннях у Краснодарі. Їм радять добре подумати – може придбати десь хатинку на козачому хуторі у глухомані краю? Для чого їм ті Штати?

Що не кажіть, а посольство Росії в США, Служба зовнішньої розвідки, ГРУ ще щось, як вони там нині називаються, спрацювали чітко. На жаль, ми програли. І змушені це визнати. Але красиво! В пресі пішли повідомлення про нагородження Путіним ряду розвідників і козаків, присвоєння звань. Кажуть, він контролював цю справу особисто.

Чим нагородити наших дипломатів у США, шнурків Секретаріату Президента України, які займалися цією справою, треба подумати... Грамотами, напевно...

Змушені вибачитися перед міністром культури. Нарешті зацікавився ховельською справою, когось навіть попросив дізнатися що і як. Як виявилося, людину, що колись працювала в музеї сторожем. Обіцяємо, що більше не будемо вимагати його відставки. Хай працює, якщо Янукович і коаліція дозволять.

Справа в тому, що в музеї ще щось залишилося. Вивезли найцінніше. Точно відомо, що лежить колекція булав, старі прапори запорожців, які вимагають термінової реставрації, якісь документи, якась зброя... Що точно – невідомо.

Основна війна йшла довкола грамоти цариці Катерини. І ми її втратили. На жаль...Сумно.

Як виявилося, в адміністрації президента Буша панує повний бардак. ЦРУ після ховельського випадку треба просто розпустити. ФБР перейменувати у СБУ(А). Суди в Америці дуже дорогі і корумповані ще більше, ніж у нас. Прав у звичайного американця практично ніяких нема. Вірніше вони є, але за них треба платити. У нас, на відміну від них, нормальна країна.

Вся наша команда, яка всі ці місяці працювала на голому ентузіазмі, не спала кілька ночей. Хочу подякувати всіх наших хлопців з США, РФ, України. Ми все-одно молодці! Як-не-як, а ми пробували, ми боролися. І дуже скоро ми переможемо!

Особлива подяка справжньому козаку, нащадку славних запорожців і кубанців, Петру Батенку. Пане Петре, всеукраїнська акція „Лідер народної довіри” визнала Вас лауреатом звання „Герой міжнародного козацького руху”. І щиро Вас з цим вітаємо!

Днями ми нагородимо всіх реально причетних до цієї справи. Сподіваємося, після зради інтересів ККВ США нинішнім керівництвом, організація отримає справжнього козацького отамана!

Сайт „Нова Січ” продовжить впливати і відслідковувати ситуацію. Я ніяк не закінчу свою книгу про ті події! Ті події все відбуваються і відбуваються... А зараз ми всі, по різні сторони океану і кордонів йдемо спати. З вірою у світле майбутнє, через світле пиво.

Віктор Тригуб, редактор журналів „Нова Січ” і „Музеї України”.

                     Заява Петра Аброскіна

Генерал-полковник козацтва Петро Аброскін, Голова редакційної ради козацького журналу «Нова Січ», стурбований агресивними і односторонніми діями деяких гарячих голів з Росії стосовно викрадення і вивезення в РФ безцінних козацьких скарбів, названих козацькими регаліями.

Спецоперація з викрадення і перевезення регалій з музею Кубанського козацького війська повністю незаконна!

Не виконані умови козаків з відбудови і облаштування Собору О.Невського. Не створено музейних умов зберігання древніх експонатів. Немає дозволу на вивіз від засновників і опікунів музею. Одноосібне рішення особи, яка виконує обов*язки отамана ККВ у США - нелігітимне. Ця особа втратила право впливати на життя козацької громади ще у 2000 році. Не відбулося ніякого зібрання, яке б дало повноваження на виїзд. Краснодар не перейменовано! Вулиці і населенні пункти і досі носять імена комуністичних катів, які розстрілювали козаків на Кубані.

Намагання козаків провести законні вибори нового керівництва зірвано.

Справа розглядається американським судом.

Не розглянуто офіційні претензії України на передачу запорізької колекції у Ховеллі на історичну батьківщину.

Всі ці факти говорять про абсолютну незаконність викрадення музейних експонатів і можуть розцінюватися як акт культурного тероризму з боку Росії до США і України.

Козацька спільнота України обурена такими діями Росії і вимагає повернути регалії законним власникам - музею ККВ у Ховеллі.

Просимо офіційну владу США втрутитися у конфлікт і хоча б контролювати недоторканність власної території, майна американських громадян і організацій.

Просимо митні органи США запобігти вивезенню культурних цінностей з США.

ЖУРНАЛ «МУЗЕЇ УКРАЇНИ» засуджує піратські дії Росії в США!

Як можна будувати нормальні добросусідські відносини з державою, яка не зупиняється ні перед чим у своїх імперських амбіціях!

Таке враження, що влада і суспільство Росії живуть за законами і поняттями часів Івана Грозного. Люди розуміють тільки позицію сили!

Українські науковці давно обурюються жахливими порядками і проблемним доступом до російських архівів і музеїв.

Тепер відбувається взагалі безпрецендентна історія - офіційне викрадення з території США унікальних речей запорізького і Кубанського козацтв всупереч волі опікунів і засновників музею ККВ у Ховеллі, штат Нью-Джерсі.

Офіційна російська влада знає про умови старих Кубанців -прибрати пам*ятники Леніну, переменувати Краснодар та інші міста краю, зняти імена комуністичних катів з назв вулиць, створити належні умови для зберігання регалій.

Як російська влада буде пояснювати світовому співтовариству і державним органам США факт крадіжки музейних експонатів - незрозуміло. І чи буде пояснювати?

Дивує аморфність і безпринципність української влади, підконтрольної Президенту Ющенку. Таке враження, що ці безцінні кадри взагалі нічого не можуть.

Журнал «Музеї України» висловлює свій рішучий протест проти дій Росії і вимагає повернути регалії у музей ККВ у Ховеллі.

Просимо козаків-кубанців у США терміново провести з*їзд і дати принципову оцінку діям нинішнього, нелігітимного керівництва організацією. Через суд повернути регалії козаків у музей Ховелла!

Журнал «Музеї України» 

 

Ось  як відреагував інтернет. Першими спрацювали журналісти Обкому.

Кража украинских исторических реликвий как государственная политика России

С точки зрения исторической правды, современная Россия имеет такое же отношение к Киевской Руси, как США к Великобритании. Но в отличие от Вашингтона официальная Москва никогда не стеснялась воровать чужие исторические реликвии, для мифологизации своего происхождения.

 

Сегодня Российское информационное агентство «Новости» распространило «радостное» для россиян известие. Вкратце оно выглядит так: «В Краснодар в пятницу приезжает делегация казаков-эмигрантов для обсуждения вопросов возвращения регалий Кубанского казачьего войска из США в Россию, сообщили в пресс-службе администрации Краснодарского края.

«Делегация казаков-эмигрантов, которая впервые приезжает в Россию с официальным визитом, прибудет в Краснодар в пятницу. Основной целью приезда является обсуждение с властями Краснодарского края вопросов возвращения из США регалий Кубанского казачьего войска», - сказал собеседник агентства.

По его словам, в ходе переговоров будут окончательно утверждены сроки возвращения казачьих регалий на Кубань, определено, кто будет их реставрировать, а также станет окончательно известно, останутся регалии на Кубани или после реставрации их вернут в США.

Регалии Кубанского казачьего войска находятся за границей 85 лет. Они были вывезены из Екатеринодара в 1920 году по решению Кубанского войскового правительства ввиду угрозы их захвата и уничтожения большевиками.

В 1949 году святыни кубанского казачества попали в США. Многие годы они хранятся в казачьем музее в городе Гэвелле штата Нью-Джерси. Среди экспонатов запорожские куренные значки, кубанские полковые знамена, георгиевское оружие и награды, золотая посуда, жалованная российскими императорами кубанским атаманам и главная историческая реликвия - грамота Екатерины Великой казакам-запорожцам на владение кубанскими землями».

Здесь стоит напомнить, что Кубанское войсковое правительство в то самое время приняло решение о вхождении в состав Украинской народной республики, что вызвало свержение кубанского правительства войсками Добровольческой армии, за чем последовал захват территории большевистскими бандами.

А сегодня, конечно же, можно было бы порадоваться за такое знаменательное событие на кубанских землях, как возвращение исторических артефактов, - если бы те реликвии, о которых идет речь, не были банально украдены при помощи российских спецслужб, сокрывших награбленное на территории Консульства России в США.

Все дело в том, что на экстерриториальной площади РФ в США эти исторические реликвии оказались в результате грабительского налета сотрудников российских спецслужб на музей Кубанского казацкого войска в Ховелле (Гэвелле), штат Нью-Джерси, США.

На днях грубо взломав двери и печати, грабители проникли в помещение музея и вынесли пакеты с так называемыми казацкими регалиями, среди которых вещи, оружие, документы времен Новой Сечи, относящихся исключительно к истории Украины, но никак не России.

Среди украденного уже выше упомянутые грамоты о передаче Кубани Запорожским казакам, булавы, флаги, клейноды, оружие запорожцев...

Как утверждают СМИ США, все украденное находится в консульстве России в США (подробнее читайте на сайте www.novasich.org.ua).

Вся эта история началась не сегодня и, очевидно, была инспирирована властями и спецслужбами России. Но зато уже сегодня в судебных инстанциях США находятся иски потомков кубанских казаков о признании нелегитимности всех решений самозванного атамана Кубанцев Певнева, который незаконно присвоил себе этот титул еще в 2000 году (год коронации Путина на царство), а сейчас под этим прикрытием пытается оформить передачу исторических реликвий в пользу России.

Также можно говорить и о дерзкой краже официальными представителями нынешней российской власти собственности организаций и частных лиц США прямо на территории США, что по американским законам является составной частью прямой агрессии.

Поэтому американские казаки украинского и кубанского происхождения официально потребовали от властей США заблокировать всю дипломатическую почту Посольства России в США, которая превышает размер обычного конверта.

Конечно, стоит задаться вопросом, что было бы, если бы сотрудники Посольства США провели подобную операцию на территории России с похищением исторических раритетов? Но это вопрос риторический, поскольку на такие действия способна только Россия. Та самая Россия, которая во время Второй мировой войны похитила в Европе не только «золото Шлимана», но и многие другие достояния мировой культуры, и которые сейчас не просто лежат в запасниках российских музеев, но к ним до сих пор не имеет доступа мировая общественность. И кто бы что ни говорил о пользе или вреде реституции, но сокрытие Россией исторических реликвий от человечества является преступлением против этого самого человечества. К сожалению, это справедливо и в отношении многих предметов исторического наследия Украины, похищенных и во времена царской России, и при большевиках, а ныне позорно утаиваемых московскими властями.

Поэтому, наверное, к этому процессу уже пора подключиться и самому главному хранителю украинских древностей, научившемуся свободно и без словаря читать по-трипольски. Иначе наследие предков уголовно-варварскими методами сгинет и сгниет на просторах беспредельной России.

В.Скиба

Потім дав матеріал «Майдан»,« Фром-юа», Тема... Журналісти зацікавилися...

                Заява журналу «Нова Січ»

про викрадення російськими дипломатами реліквій Запорізького козацтва

Днями відбулося безпрецендентне і абсурдне дійство.

Спецгрупа з колишніх чи нинішніх бойовиків ГРУ Росії, здійснила зухвалий напад на музей Кубанського козацького війська в Ховеллі, штат Нью-Джерсі, США.

Брутально зламавши двері і печатки, грабіжники проникли в приміщення музею і винесли зазделегідь приготовані для них пакунки з так званими козацькими регаліями, серед яких речі, зброя, документи часів Нової Січі.

Вже знаємо, що поцуплені грамоти про передачу Кубані Запорозьким козакам, булави, прапори, значки, зброя запорожців...

Як повідомили газети Кубані, вкрадене знаходиться в консульстві Росії в США. Подробиці на сайті «Нова Січ». www.novasich.org.ua

Ходять чутки, що нинішнє керівництво Краснодарського краю виділило на цю спецоперацію 5 млн. дол.

Нагадуємо, що 7.10.2006 року були збори козаків, зафіксовані поліцією, був позов до суду про визнання нелігітимними всіх рішень так званного отамана Кубанців Певнева, який нелігітимний з 2000 року.

Можна говорити про зухвалу крадіжку офіційними представниками нинішньої російської влади власності організацій і приватних осіб США з території США!

А це можна розцінювати тільки так!

Вимагаємо від офіційних осіб США блокувати всю дипломатичну пошту Посольства Росії в США, яка перевищує розмір звичайного конверту!

Просимо провести всебічне розслідування цього інценденту і дати йому належну правову оцінку.

Якби Посольство США провело подібну операцію на території Росії, як би це назвала російська преса?

 

Таємниця козацьких регалій -закінчення

 

 

Пограбування віку! Спецназ ГРУ РФ викрав в США козацькі реліквії на 100 млн. доларів!

Поінформована козацька спільнота України, Росії та США у шоці! Закінчилася кількамісячна інтрига з передачею козацьких регалій, що зберігалися у музеї Кубанського козацтва за кордоном у Ховеллі, штат Нью-Джерсі, США. Днями, до приміщення музею, опечатаного поліцією за рішенням суду (нинішній отаман ККВ США Певнев нелігітимний з 2000 року), круто підрулили три розкішні автомобіля з дипломатичними номерами Посольства РФ в США. Бадьорі спортивні хлопці за кілька секунд проникли всередину музею, взяли приготовані для них пакунки з регаліями, акуратно склали їх у спеціальний броньовичок, і зникли у невідомому напрямі. Тільки згодом, опозиційна до нинішньої верхівки ККВ США, група козаків помітила злом, викликала поліцію, яка так нікого всередину і не пустила. Злочин списали на місцевих наркоманів.

Буквально зразу російські інформагенції з Кубані прозвітували про повернення регалій в Росію, акцентувавши, що основна їх частина перебуває в генконсульстві Росії в Нью-Йорку. Ходять вперті чутки, що нинішнє керівництво ККВ США продало музейні експонати за 5 млн. дол.

Як стверджують поінформовані джерела – продешевили. Тільки за одну грамоту цариці Катерини (оригінал), про передачу запорожцям Кубані на віки вічні, один неназваний колекціонер з України був готовий викласти 50 млн.! Тільки за грамоту! Експерти оцінюють викрадені експонати у суму більше 100 млн. доларів!

Серед експонатів була і оригінальна печатка Війська Запорозького, унікальні книги, документи, ікони, зброя...

Росія здійснила такий нахабний акт на території США! Проігнорувавши рішення судів США, заяв в поліцію, позицію кубанської козацької спільноти. Викрадено майно організацій і приватних осіб, громадян США, з їх території! За штатівськими законами це вже не теракт, це війна!

Куди дивилися доблесні ФБР і ЦРУ?

І що завтра утне Росія скажімо в Україні? Чи Грузії? ОБОРЗЕЛІ!!!

Історія з регаліями дуже давня і романтична. Після розгрому Січі запорожці вивезли на Кубань все цінне. Тільки з Межигірського монастиря вивезли 28 возів скарбів! А з Січі, а з трьох інших козацьких монастирів?

Частина того скарбу зберігалася в Краснодарі, в Соборі О.Невського. У 1918 році, під час навали більшовиків, які все безжально грабували, палили, знищували, останній отаман, розуміючи, що це кінець, створив таємну спецгрупу з особливо довірених козаків, які вивезли частину регалій в Сербію.До речі, мало хто знає, що тоді кубанці офіційно приєдналися до УНР! З 1948 року, переживши чимало пригод, регалії прибули в США. Де в Ховеллі козаки купили будинок і створили музей.

Були виставлені чіткі умови передачі регалій. Перейменування Краснодару і всіх населених пунктів, які носять імена червоних вождів, відбудова Собору, декомунізація краю. Нічого не виконано. Крім відбудови Собору.

З весни 2006 року журнали „Нова Січ” і „Музеї України” за допомоги отамана Американських козаків Сергія Цапенка, розпочали кампанію з вивчення регалій. Ми пропонували передати Росії тільки Кубанську частину – саме кубанські прапори, документи, мундир царя... Документи, книги, збороя Запорізького періоду ми хотіли переправити до України. Як не дивно, американські кубанці не заперечували! Вперся тільки Певнев, якого не переобирали з 2000 року – відмазувався від проведення з*їзду.

Краснодарському губернатору  напередодні виборів потрібен був ефектний жест – повернення козачих регалій. Заважали тільки українці. До речі, здається нинішній кубанський губернатор підписав собі політичний вирок. Судячи з усього його чекає дуже сумнівне політичне майбутнє – причетний до найгучнішого пограбування віку! Чи може у них, у путінській Росії, так і треба?

Що робила наша доблесна влада, на чолі з лідером всіх трипільців? Чухалася. Вони працюють так, як створюють коаліції! Не треба було так довго говорити! Радитися! Що не можна було залучити залишки Служби зовнішньої розвідки, чи що там у нас ще залишилося, дати більше чи просто викрасти регалії, як це блискуче і зробили росяни?

Нагадаю, ми провели три резонансні прес-конференції по регаліям. Народний депутат Ольга Боднар написала купу листів і запитів на всі поверхи влади. Ніхто навіть не спромігся послати до Штатів делегацію з одного-двох науковців для розвідки!

Чому наші маленькі журнали без грошей, адмінможливостей, спираючись тільки на скромний сайт Нова Січ і ентузіазм Сергія Цапенка в США, змогли підняти бучу, організували перевибори отамана ККВ США, рішення козаків, домовилися з рядовими козаками Кубані про невтручання, а наші доблесні чиновники займалися чим, до речі?

Давно пора створити повноцінний Комітет повернення культурних цінностей...

Пройшло чимало часу, наша влада, як і американці мовчать!

На жаль, ми так точно і не знаємо, що вкрали. Тепер ми, власними куцими силами, виходимо на Кубань, дізнаємося, що там є, де воно лежить. І вже почали отримувати натяки, що дещо можна і купити... Ситуація ганебна. Як для США, так і для Росії. Про Україну часів Ющенка давайте не будемо...

Знаємо, що американські козаки вже зробили заяву до Інтерполу. Ймовірно, скоро будуть судові рішення. Відомо, що у музеї Ховелла щось залишилося. Саме Запорізького періоду, але у дуже поганому стані. Потрібна термінова реставрація.

Чесно кажучи, я вже закінчив книгу про всі ті події. Буквально на ходу пишу продовження. Прямо з сайту. Це новий літературний жанр такий вийшов...

Офіційних плакальщиків за тяжкою українською долею прошу ще не плакати! Ми ще боремося. І чорт забирай, колись все-одно переможемо!

Ці рядки пишу у день Святої Покрови. З святом! І будьмо!

Віктор Тригуб, редактор журналів „Нова Січ”, „Музеї України”, полковник козацтва, член НСЖУ, Почесний працівник туризму України

На момент написання цього матеріалу Сергій Цапенко і я не спали чотири ночі. Вірніше, спали уривками. Вже болять пальці. Очі. Доводиться постійно з кимось про щось говорити. Сьогодні 14 жовтня. Покрова. Десь на Хрещатику збирається марш УПА. Їх хочуть бити вітренківці. МВС все забороняє. Петро Цимбалюк, щось поправивши  на сайті поїхав робити історію. Я чекаю дзвінка з Краснодару від опозиції Громову і керівництву краю. Кажуть, що на різних форумах масово передруковують наші матеріали. Є купа коментарів. Ще треба писати звернення до Кубанських газет... Але, в цьому щось  є!

 

ЧОМУ МОВЧИТЬ МЗС УКРАЇНИ?

Пограбування віку російським спецназом американського музею обростає новими подробицями. Після серії публікацій в ЗМІ України і Росії, російське консульство у Нью-Йорку, різко призупинило процес відправки реліквій у Росію. Кудись зникла і славна спецгрупа таємничого ГРУ. Експерти підозрюють, що ці хлопці колишні офіцери спецназу, які за гроші виконують разові доручення на американській території. Цікаво, що як правило, вони мають громадянство і РФ і США. Більше того, пенсіонери і пенсію отримують і в США і в РФ! Кажуть, є такі цінні кадри і в Україні... Але це версії.

Достовірно відомо тільки одне – ВСІ регалії козацтва, викрадені в музеї Кубанського козацького війська в Ховеллі, знаходяться в консульстві Росії!

Ще не пізно тихо повернути їх назад, у музей.

Звертаємося до українських журналістів тут і діаспорі – давайте більше публікацій про цю безпрецендентну справу! Тільки шум у пресі і громадський осуд можуть зупинити крадіїв!

Як нам стало відомо, про цю історію вже знають у Держдепартаменті США, думають, що з цим всім робити.

Оперативно спрацювали орли Тарасюка – взяли в суді копію рішення суду США про Ховельську справу, проінформували МЗС. Приємно, що наші хоч відслідковують ситуацію.

Але чому і досі немає ніякої офіційної реакції МЗС УКРАЇНИ???

У нас складається враження, що маленький сайт Нова Січ, повинен працювати за всіх. І слідкувати за крадіжками в США, і воювати з Краснодарською владою, ще й заяви за МЗС робити?

ЧАС РОБИТИ ЗАЯВУ!

Журнал „Нова Січ”

За вихідні ми провели кілька розмов з представниками Секретаріату Президента. Сидять на нашому сайті, і не знають, що робити. Порадили «накрутити» МЗС - хай щось роблять по дипломатичним каналам. Я поспілкувався з дослідницею козацтва Людмилою Маленко із Запоріжжя. Подумали, як жити далі. Мав розмову з заступником директора Національного заповідника «Хортиця» Максимом Остапенком. Він повідомив, що з групою людей їде у США, до регалій. Хто їх туди, цікаво, пустить. Відбулися консультації з народним депутатом Ольгою Боднар - радилися, як діяти. Вирішили трохи зачекати з заявами. А життя продовжується. Комусь почав дуже заважати Музей гетьманства у Києві, який очолює його творець, берегиня козацької історії Галина Ярова. Зреагували...

Наїзд на Музей гетьманства

Відома  газета „Дзеркало тижня”, що щедро фінансується через систему американських благодійних організацій, а керується відомим у журналістських колах, сімейством Мостових (до речі, чоловік заступниці редактора – нинішній Міністр оборони України), виступила з великою статтею „Музей гетьманства: хто в домі господар?”.

На жаль, нічим іншим як бізнесовим замовленням і ганебним виступом проти українства, таку статтю не назвеш.

Автор В.Нестеров, нічого особливо і не приховує. Йому подобається охайний історичний будиночок в центрі, і чимала, як на нинішні часи, територія навколо.

Які претензії – двері зачинені, але на дзвінок одразу вийшла співробітниця. Говорить, що дві співробітниці відпросилися. Ну і що? Всі ми десь працюємо і працювали, і розуміємо цю ситуацію. Особисто для автора, пояснимо, що у будень, основний наплив відвідувачів до музеїв починається в обідню і вечірню пору. Тому співробітникам музеїв доводиться працювати ще довго після закриття – гості, презентації, творчі вечори, спілкування з журналістами, які теж, в основному, приходять після закінчення трудового дня.

Автор критикує музей за те, що в приміщеннях крім експозицій облаштовано і робочі місця співробітників. А де їм ще бути на таких малих площах? Крім наукової та іншої щоденної роботи, співробітники здійснюють і нагляд за порядком, допомагають відвідувачам...

Не сподобалися автору з російським прізвищем,  прізвища і портрети українських гетьманів. Мазепи, Скоропадського, чомусь Петлюри... і все! Є портрети і інших гетьманів, виготовлені в єдиному стилі... Якби автор трохи щось розумів у музейній справі, і іноді читав ще щось, крім деяких сторінок ДТ, то знав би, що то колекція портретів гетьманів, подарована донькою Скоропадського, Оленою, що живе у Швейцарії! І якби зайшов в інтернет, у тому числі на сайт музею, дізнався ту захоплюючу історію! Знав би, скількох зусиль коштувала передача колекції співробітникам музею! Безкоштовна передача! І знав би її історичну цінність і вартість! Окрема кімната, за версією ДТ , віддана під виставку художниці, яка малює на склі. В народному стилі. Українському. Це мабуть гріх? До речі, в Музеї гетьманства мало не щотижня відкриваються нові художні і інші виставки, влаштовуються презентації україномовних, культурологічних, історичних книг, біографій, наукових об*єднань, видань, козацьких організацій! Це погано?

Йдемо далі. В музеї нічого цінного. Автор чомусь пише слово музей у лапках... Мабуть від великого розуму... Ну і тепер подумайте, як у музеї серед експонатів, немає нічого цінного? Нестеров що, експерт? А фонди, а бібліотека? А охорона? Відкрию маленький секрет – музейники намагаються не виставляти оригінальні цінні експонати. Елементарна безпека. Вкрадуть!!!

Автор хотів на виході купити книги. Не продають. Співробітниця пояснила, що то окрема справа, на яку треба дозволи, реєстрація. Але, боднути ж треба!

Потім пішли фантазії на тему, чому не домовитися з ...  і довгий список з ким. Після того, за словами автора, і експонати вигулькнуть, і спонсори прибіжать... Логіка цікава. Рекомендуємо поділитися нею десь в Мінкульті. Там люблять поговорити на абстрактні теми...

За законами жанру, в кінці пішло порівняння. Супер! Нестеров побував у Краматорську. Добре, що не написав, на Брайтон-Біч... У місцевому краєзнавчому музеї, розташованому в приміщенні колишнього галантерейного магазину. І автору там наскільки сподобалося, що він навіть запропонував перевезти краматорців до Києва, аби вони навчили високопрофесійний колектив Музею гетьманства працювати!!!  Якби подібну статтю надрукувала наприклад, Краматорська міська газета, при всій повазі до її колективу, ми б промовчали. Та „Дзеркало тижня”! Мати всіх інтелектуалів, лібералів і демократів... Краматорська газета до такого якось би і не додумалася...

Звичайно, у наших музеїв чимало недоліків. Як і скрізь. Говорити треба про повне ігнорування проблем музейної галузі на рівні Мінкульту, який дійшов до того, що і малесенький відділ музеїв ліквідовує. Ніякої методичної, наукової допомоги музеям не надає. Кошти на закупівлю експонатів фактично не виділяє. Реставрацію практично загубили. За держбюджет у графі фінансування музеїв, активно не бореться. Можна сміливо говорити про те, що Мінкульт, у нинішньому складі, взагалі викреслив для себе вирішення музейних проблем. Як і контроль, до речі. ДТ про це чомусь не пише...

Доводимо до відома всіх зацікавлених, що в Україні почалася планомірна війна за землі музеїв, приміщення музеїв, колекції музеїв.

Нині ми активно займаємося захистом музею Козловського у Мар*янівці, де бізнесувата головиха сільради, вже забрала чотири гектари землі. Не то під городи віддали, не то під базу відпочинку... В Нових Петрівцях забирають чотири гектари у Державного музею-заповідника „Битва за Київ у 1943 році”. Вирішили зробити на пам*яті полеглих етнографічний ресторан „Хата Савки”. Перелік музеїв,  у яких вже забрали, чи намагаються забрати приміщення чи землю, занадто довгий. Потрібен якийсь чіткий законодавчий акт з цього приводу! Про це треба писати!

Як можна розцінювати публікацію у ДТ? Як черговий наїзд. Комусь сподобалося приміщення і ділянка землі, що належать Музею гетьманства. Почалася кампанія в пресі. Подальші дії дуже добре прослідковуються. Хочуть прибрати директора музею, легенду козацької історії, Галину Ярову. Поставити когось молодого і слухняного. Тихо загребти землю і приміщення. Побудувати новий будиночок для „еліти”. А осередок козацького життя, до речі, чи не єдиний у Києві, просто знищити. Правильно ми думаємо, таємничі замовники цієї ганебної публікації і її виконавці? До речі, хотіли б поцікавитися у керівництва газети, цю статтю проплачували як рекламу? Чи ні? І хто? Чи це Ваша особиста ініціатива? Якщо ні, то треба константувати, що наступ на українство триває! Якщо проплатили, то за це ще й платять...

Офіційно заявляю, що українські козаки, журналісти, музейники, справжні патріоти не дадуть знищити Музей гетьманства, створений на голому місці, який давно перетворився у щось більше, ніж музей. Це символ! Тому, поки що будь ласка, руки геть від Музею гетьманства!

Віктор Тригуб, редактор журналу „Музеї України”, полковник козацтва

Матеріал передрукував сайт «Музейний портал» Фонду «Україна 3000», який очолює К.Ющенко.

Я розумію, що ця книга ніколи не закінчиться! Зараз десь біля другої ночі. Телефонує з Нью-Йорку відомий видавець Володимир Миронов - намагається передати факс англійською мовою, якої я не знаю. Та то вже окрема історія.

Десь там, у далекому Нью-Йорку у Генконсульстві Росії, лежать регалії наших славних предків запорожців. Сотні людей роблять все, щобповернути їх на батьківщину. До Дніпра. України. Яку до останнього подиху боронили їх власники.

Я не знаю, чим закінчиться ця карколомна історія. Де ми всі будемо завтра. Як продовжиться процес передачі. Десь там, за океаном, на варті славний син України Сергій Цапенко, інші наші побратими.

І ми всі разом досягнемо результату! Ми переможемо!

Мабуть у цьому і є таємниця козацьких регалій. Воля до перемоги! І ніколи нікому не здаватися!

ВИКРАДЕНІ КОЗАЦЬКІ РЕГАЛІЇ ВЖЕ В МОСКВІ

17 жовтня 2006 року. Викрадена російськими дипломатами безцінна колекція, відома як козацькі регалії, доставлена до Москви.

Попри рішення американського суду, протести козаків США і України, публікацій у пресі, найвища російська влада вирішила терміново вивезти крадені культурні цінності. Сьогодні спецрейсом колекція перевезена до Москви і розміщена у Оружейній палаті.

Як нам стало відомо, в адміністрації президента Путіна прийнято вольове рішення заборонити відправку регалій до Краснодару. Логіка зрозуміла – побачивши висновки експертів Оружейной палати, які оцінили колекцію в 350-400 мільйонів доларів, кремлівські мудреці вирішили залишити колекцію у більш надійному місці, ніж Собор О.Невського у Краснодарі.

Краснодарська влада в особі губернатора Ткачова і отамана ККВ Громова отримала гучний ляпас. Провінція повинна знати своє місце... Правда їм пообіцяли зробити кілька копій...

Найсумніше, що до рук Москви потрапив і оригінал грамоти цариці Катерини про передачу Кубані запорізьким козакам...

Кремль ще раз продемонстрував світу хижий імперський оскал. Якщо такі спецоперації можливі на території наддержави, якою себе колись вважали Штати, то що можна чекати нам і іншим найближчим сусідам?

Нагадаємо, що козацькі регалії були вивезені з України після розгрому Січі, зберігалися і доповнювалися у Краснодарі кубанцями. 1919 року таємно вивезені в Сербію, після війни в США. Де і лежали до цього часу.

Десять років різні кубанські губернатори намагалися повернути реліквії. Кубанські козаки не дозволяли. З весни 2006 року журнали „Музеї України” та „Нова Січ” почали вимагати повернення запорізької частини колекції до України. Помаранчева влада чухалася. Виявилося, в Україні немає структури, яка б займалася поверненням культурних цінностей. І взагалі, у вищих ешелонах бардак. І ось, дочухались...

Правда, в музеї Ховелла ще залишилося чимало раритетів січової доби. У дуже поганому стані! Потрібна термінова реставрація! Може хоч зараз наші спрацюють?

Днями до США вилітає член редколегії журналу „Музеї України” Максим Остапенко.

Давайте сподіватися на краще!

 

Віктор Тригуб, редактор журналів „Нова Січ” і „Музеї України”

www.novasich.org.ua