М.П. КОВАЛЬСЬКИЙ АРХЕОГРАФІЧНІ ПУБЛІКАЦІЇ З ПИТАНЬ ІСТОРІЇЗАПОРОЗЬКОГО КОЗАЦТВА ХVI – ХVII СТ.
Главная | Статьи и сообщения
 использование материалов разрешено только со ссылкой на ресурс cossackdom.com

 

М.П. КОВАЛЬСЬКИЙ

АРХЕОГРАФІЧНІ ПУБЛІКАЦІЇ З ПИТАНЬ ІСТОРІЇЗАПОРОЗЬКОГО КОЗАЦТВА ХVI – ХVII СТ.

Для подальшого розвитку музейної справи з будь-якої проблематики, особливо запорозького козацтва, дослідження історії якого протягом десятиріччя при попередньому режимі вважалось недоцільним i навіть шкідливим для "ідейного виховання", необхідне його теоретичне i методичне, справді наукове, забезпечення. Виявлення, вивчення, опрацювання, впровадження до наукового обігу та популяризація через музейні експозиції історичних джерел – рукописних (письмових) i друкованих, речових (археологічних пам'яток) – вимагає певних теоретичних розробок, вибору раціональних шляхів діяльності в галузі джерелознав-ства, археографії, музеєзнавства, тощо.
Серед значної кількості різних напрямків таких досліджень виділяємо джерелознавчий. Насамперед, це – розуміння сутності комплексного характеру джерельної бази, що включає різні типи, роди, види та різновидності джерел з даної проблема-тики, тобто не лише письмові, але, стосовно історії запорозького козацтва, особливо важливі i речові, образотворчі, етнографічні, усні (фольклор), картографічні та iн. Типи – це великі групи джерел, що об’єднані методом (способом) кодування (фіксації) інформації. Істотне значення для евристичної діяльності має історіографічний та генетичний підходи до проблеми джерельної бази як самого дослідження, так i ком-по-нування (проектування) музейної експозиції.
Дуже важливим є розуміння наявності різних рівнів джерельної бази. Ця теоре-тична i поряд з цим великого практичного значення проблема стала розроблятись лише тепер, власне у Днiпропетровському університеті, важливому осередку вивчення та опрацювання історичних пам'яток з історії України та українського козацтва. В нашому розумінні об'єктивно існує декілька рівнів джерельної бази: початкова (первісна), що утворилась, формувалась та сформувалась в часи створення самих джерел. Наперед, "а прiорi", можна зазначити, що джерельна база цього рівня ніколи не могла і фактично не збереглась у повному обсязі та складі усіх її наявних компонентів, але у тій чи іншій мірі втрачена, знищена, пропала з об'єктивних або суб'єктивних обставин. Другий рівень – реальна джерельна база, тобто та частина первісної, початкової, яка дійшла до нашого часу. Вона, в свою чергу, складається із двох частин: iсторіографiчно засвоєної або вже впровадженої до наукового обігу шляхом публікацій (суцільних, корпусних, пофондових, часткових), цитування, посилань, згадування в тексті та науковому апараті друкованої продукції дослідників та потенційної джерельної бази, тобто джерел, що зберігаються в архівах, рукописних відділах, приватних колекціях тощо, ще не введених у науковий обіг.
Істотне завдання полягає в тому, щоб шляхом всебічної й всеохоплюючої джерельної, архівної евристики розширити коло джерел, що використовуються у дослідженнях, збільшити питому вагу iсторiографiчно освоєної реальної джерельної бази. При цьому дуже важливим є здійснення хоча б часткової реконструкції фрагментів первісних текстів втрачених дотепер документів. Певний такий досвід вже маємо: наприкінці 60-х – на початку 90-х рр. ХХ ст. нами зроблена спроба ре-конструкції частини загиблих документів колекції рукописів колишньої Петербурзької публічної бібліотеки, що стосувались історії українського козацтва та козацьких рухів першої половини ХVII ст.
Письмові джерела, що стосуються запорозького козацтва, складаються з двох великих груп в залежності від ступеня відображення або відтворення реальної історичної дійсності: у випадку безпосереднього відображення це – документальні джерела, а у випадку опосередкованого відображення, через призму сприймання дійсності певною особою (індивідуумом) або особами, – то такі джерела є наративними, або наративами (описові, розповідні джерела). До числа останніх відносяться літописи, хроніки, хронограф, записки сучасників, мемуари іноземців, публіцистика, зокрема українська полемічна література. Для того, щоб здійснювати ефективний архівний пошук (евристику), необхідно насамперед мати уявлення про всі без будь-якого винятку джерельні публікації, їх повний покажчик (репертуар).
Документальні джерела з історії запорозького козацтва (а власне це є предметом даного повідомлення) за типолого-видовими ознаками та інформаційною вартістю складають такі групи:
1. Козацький дипломатарій – публiчно-правовi та приватно-правові акти, серед яких виділяємо гетьманські універсали, накази та заклики кошових, козацьких ватажків.
2. Постанови польського сейму – сеймові конституції щодо козаків.
3. Акти люстрацій та ревізій, в яких маються важливі звістки про козаків на "волості".
4. Королівські декрети, розпорядження щодо козаків.
5. Постанови "козацьких комісій", зокрема "Ординацiя" 1638 р.
6. Документи приказiв Росiйської держави, зокрема "Донські справи", в яких міститься велика кількість фактів про стосунки та взаємодію донських та запорозьких козаків у першій половині ХVІІ ст.
7. Документи 1-ї та 2-ї Малоросiйських колегій ХVІІІ ст.
8. Акти гродських, земських, комісарських, трибунальських судів.
9. Документи про козаків, що відклались у складі Литовської, Руської (Волинської) та Коронної метрик, та ін.
Документальні публікації розрізняються за типами, формами та видами. Типи видань документів визначаються за їх цiлевим призначенням: наукові, науково-популярнi та навчальні (учбові). Види публікацій залежать від завдань та складу джерел та розподіляються на такі групи: пофондовi, тематичні та такі, що включають документи однієї різновидності або однієї особи. Що стосується форми видань, то вони можуть бути серійні (серіальнi), публікації в окремих збірниках (тематичних, певних періодів), періодичній пресі (наукових та популярних виданнях), публікації в додатках до друкованих праць, монографій, наукових статей та iн.
Хоч протягом ХІХ-ХХ ст. (до останнього часу) не було систематичного, планомірного та узгодженого видання джерел з історії українського та запорозького козацтва i за весь час існування вітчизняної історіографії тільки Д.І.Яворницький опублікував три збірки документів про українських козаків ("Сборник материалов для истории запорожских казаков" (1888), "Источники для истории запорожских казаков" (два томи, 1903) та "До історії степової України" (1929), причому, перші два – на свій власний кошт). Бiльше не було видано жодного тематичного збірника документів стосовно запорозьких козаків, хоч у виданнях ХІХ – початку ХХ ст. маємо чимало спорадичних свідчень.
Перші документальні свідчення про запорозьких козаків та їх ватажків К.Косин-ського та П.Конашевича-Сагайдачного вміщені були в другому томі (частині) "Собрания государственных грамот и договоров" ( М.,1822). Документи про запорозьких козаків публікувались у виданнях Петербурзької (з 1837 р.) та Київської (заснована у 1843 р.) археографічних комісій. Особливо велике значення мали видання першої – "Акты Западной России", "Акты Юго-Западной России", "Русская исто-ри-ческая библиотека" з тою її частиною, яка мала назву "Донские дела" – по фон-до-вим виданням, що охоплювало час з 1594 до 60-х років ХVII ст. (- СПб., 1898-1917 р., - Т. 18,24,26,29,34). У цьому збірнику маються чисельні документальні i достовірні звістки про спільні бойові походи запорозьких та донських козаків у першій третині ХVІІ ст. Не менш важливі документи про українських козаків, зокрема запорожців, маються у двох томах збірки російських приказних документів – з стовбців Московського прикаэу – "Акты Московского государства" (Спб., 1853-1855); вони стосуються "запорозьких черкас", які приїздили або переселялись у межі Росiйської держави, більшість з них у 20-30-ті роки ХVII ст. приїздили до Путивля та Вязьми. У виданні джерел до історії України в Петербурзькій археографічній комісії значна роль належить видатному українському історикові М.I.Костомарову, який був редактором "Актов ЮЗР", а у своїй монографії "Богдан Хмельницкий" вмістив багато фрагментів з того джерельного комплексу, що зберігався в Петербурзькiй публічній бібліотеці і стосувався українського i запорозького козацтва ХVII ст.
Київська археографічна комісія у значній мірі сприяла розширенню джерельної бази про українських козаків. Спершу то була серія "Памятники Временной (Киевской) комиссии для разбора древних актов", що виходила двома виданнями (перше у 1845-1859 – чотиритомник, а друге – у трьох томах – у 1897-1898 рр.). У третій частині кожного тому було зібрано офіційне i приватне листування стосовно визвольної боротьби українського народу у сере-дині ХVII ст. Щодо історії українських козаків, найбільш важливими є дві частини монументального видання цієї ж комісії ("Архива Юго-Западной России") – частині III-й – акти про козаків та частині VI-й – акти про економічні та юридичні відносини селян у ХVI-ХVIII ст. Наукове значення видання "АЮЗР" підвищується ще й тим, що редакторами його були визначні українські історики – В.Б. Антонович, М.С. Грушевський, О.І.Левицький, І.І.Новицький, М.Д.Іванишев та ін.
У першому томі ІІІ-ї частини "АЮЗР" эiбрані документи про українське козацтво з початку ХVI ст. до початку Визвольної війни українського народу на чолі з Богданом Хмельницьким. Усі вміщені у томі документи (редактором тому був В.Б.Антонович) за незначними винятками відклались у результаті діяльності різних урядових установ (центральних та місцевих) Речі Посполитої, а тому у тенденційному висвітленні подають факти про українських козаків, що вимагає дуже критичного ставлення до такої інформації в цілому. Дуже важливою з цього погляду є монографічного характеру вступна стаття В.Б.Антоновича про українських козаків, написана на основі документів, опублікованих у цьому томі. Тут же вміщені універсали польських королів щодо козаків, документи гродських та земських судів, "сознания" (заяви) та донесення возних про антишляхетські виступи, ухвала Люблiнського трибуналу 1624 р., що засуджувала козаків на "iнфамiю", смертні вироки учасникам антишляхетських виступів 1596 року та 30-х років ХVII ст. У цьому ж томі вміщені три угоди, укладені польськими комісарами з представниками реєстрового козацтва: Вільшанська 1617 р., Курукiвська 1625 р. та Боровицька 1637 р. Зазначимо, що в текстi Вільшанської угоди через невміння прочитати оригінал в архіві Сангушкiв були допущені численні купюри. Мiж тим, двома роками раніше, у 1861 р., відомий польський історик Август Бєльовський в однотомнику творів польського гетьмана Станiслава Жолкевського повністю опублікував Вільшанську угоду.
Два документи стосовно Івана Сулими, ватажка козаків, що у 1635 році здобули фортецю Кодак, були включені видатним українським істориком О.М.Лазаревським до збірника "Сулимовский архив. Фамильные бумаги Сулим, Скоруп и Войцеховичей ХVII-ХVIII вв." (– Київ, 1884). Це – лист І.Сулими до князя Христофора Радзивiлла 1628 р. щодо надіслання послів до короля у зв'язку з стосунками з Кримським ханством та фрагмент записок князя Альбрехта Радзивiлла про здобуття фортеці Кодак та страту Сулими у Варшавi в грудні 1635 р. Обидва документи у даному виданні були археографічними повтореннями, перша ж їх публікація відноситься до 1870 г. – у 7-му томі "Археографического сборника документов, относящихся к истории Северо-Западной России" (виданий Вiленською археографічною комісією), друга – у здійсненому I.Рачинським познанському виданні (1839) записок А.Радзивіла. У київській науковій історичній періодиці кінця ХІХ – початку ХХ ст. було надруковано декілька документів про українське козацтво ХVI – першої половини ХVII ст. Київський історик Ф.Николайчик в 1889 р. у цьому журналі (т.27) надрукував щоденник "Дiарiуш комісії або експедиції проти війська запорозького"). Це – цінне джерело про повстання Марка Жмайла 1625 р.; воно, зокрема, дозволило автору цієї публікації встановити місце підписання Курукiвської угоди. У тому ж журналі за 1896 р. (Т. 55) були надруковані два записи з брацлавських гродських книг 1595 та 1596 р. (самі оригінали цих книг, на превеликий жаль, до на нашого часу не збереглись) про підтримку міщанами м. Брацлава повстанців Наливайка. До речі, ця публікація не вичерпала i інших свідчень про повстання Наливайка, що були вже знайдені дослідниками в радянські часи – у 30-50-ті рр., про що згадаємо нижче.
Нові документи про українське козацтво були опубліковані у періодичному виданні істориків, що об'єднались у Київському університеті в історичне Товариство ("Общество") Нестора-лiтописця, – "Чтениях". Така публікація була здійснена у 1894 р. У VIII-й книзі визначний український історик Іван Каманiн видав цикл документів про козаків, які він виявив у фонді Церковно-археологiчного музею при Київськiй духовній академії. Головне це – документи з історії козацького землеволодіння за 1494-1668 р., зокрема заповіти козаків, універсали гетьманів, надання польських королів козацькій реєстровій старшині, записи про продаж козаками нерухомого майна, у тому числі земель, лісів, луків, сіножатей тощо. Маємо там свідчення про козацькі володіння на Поднiпров'ї, зокрема на Черкащинi.
Суттєве значення у розширенні джерельної бази про українських козаків та козацькі повстання другої половини ХVI – першої половини ХVII ст. мала публікація одним з найвизначніших учнів Mихайла Грушевського Іваном Крип'якевичем у VIII-му томі львівського серійного видання "Жерела до історії України-Руси" (- Львiв, 1908). Основу даної серії склали рукописи двох краківських бібліотек (Чарторийських та Академiї наук) та львівської бібліотеки Осолiнських. Хронологічні рамки публікацій цього тому охоплюють значний проміжок часу – з 1531 р. до 1632 р. Серед виданих у томі виділяються нові джерела про козацьке повстання під керівництвом С.Наливайка зимою 1595-1596 рр. – повідомлення представників шляхетського табору. Вмiщено ряд документів, що стосувались Сагайдачного, інструкції козацьким послам на переговорах з польськими комісарами в 1620, 1626, 1627 рр. та ін.
У збірнику, виданому у 1886 р. харківським істориком Д.I.Багалiєм ("Материалы для истории колонизации и быта степной окраины Московского государства (Харьковской и отчасти Курской и Воронежской губерний) в ХVI-ХVII ст."), вміщені документи з книг та стовпцiв Білгородського столу Розрядного приказу про переселення українських козаків на чолі з Яцьком Острянином у Чугуїв "на государево имя на вечную службу".
Певний внесок у розширення джерельної бази про українське козацтво ХVI-XVII ст. зробила Вiленська археографічна комісія (1864-1915 рр.) В 1810 р. за редакцією П.А.Гільдебрандта та О.Л.Миротворцева був виданий вже згаданий вище "Археографический сборник документов, относящихся к истории Северо-Западной Руси". Тут публікувались переважно документи з Несвiзького архіву (тодішньої Мiнської губернії) князів Радзивіллiв. Саме до цієї публікації були включені листи визначних ватажків антишляхетської визвольної боротьби Федора Полоуса 1595 р. та Івана Сулими у 1628 р. А у двох листах 1594 р. маються відомості про С.Наливайка та Г.Лободу. Лист "старшого запорозького" Т.Михай-ловича 1631 р. розкриває угодовську політику козацької старшини у зносинах з польським командуванням та адміністрацією на Українi після придушення повстання Тараса Федоровича (Трясила).
Офiцiйними документами Речі Посполитої, що відбивають державну політику щодо українських козаків протягом ХVI – першої половини ХVII ст., є сеймові конституції – постанови сеймів. Вперше вони публікувались друкарським способом вже незабаром після їх прийняття, а у ХVIII ст. вони були надруковані в багатотомному збірнику під латинською назвою "Волюміна легум" у Варшаві за ініціативою видатних прогресивних діячів польської культури та освіти Ю.Залуського та Ст.Конарського. Через сто років у 1859 р. в Петербурзi під редакцією прогресивного польського діяча i учасника повстання 1863 р. Й.Огризка ця публікація була повторена у 8-ми томах під тією ж назвою ("Волюмiна легум" можна перекласти як "Книги законів"). Особливістю сеймових постанов є їх велика лаконічність та, стосовно козаків, безперечна тенденційність. У двох томах цієї серії (Т.2-3 за 1550-1640 рр.) поміщено 16 постанов щодо запорозьких козаків (1590-1638 рр.), що припадають на час розгортання козацько-селянських повстань на Українi: "Про козаків запорозьких низових", "Про свавiлля українських козаків". Видiляються такі законодавчі акти: "Порядок щодо низовців та України" (1590), "Про низовцiв" (1593), "Про козаків та людей свавільних" (1596), "Комiсія козацька" (1623), "Апологiя ординації козаків запорозьких" (1626), "Ординацiя війська запорозького реєстрового" (1636) та iн. Вони були спрямовані на придушення очолюваних козаками народних повстань, відображали офіційну позицію шляхетсько-магнат-ського табору на ці події.
Значний інтерес мають публікації епiстолярiї гетьмана С.Жолкевського, в яких знаходяться свідчення про події козацько-селянського повстання під проводом С.Наливайка (видання 1861 – "Письма С.Жулкевского" та 1868 р. – "Листи Ст.Жулкевського"). У другому збірнику, зокрема, вміщені листи не лише гетьмана, але й ватажків козаків – Косинського, Наливайка, Шаули, Лободи.
За роки радянської влади, коли дослідження історії козацтва було майже протягом усіх років зараховане до "неактульних" i навіть таких, які регенерують старовину та патріархальщину, парткомунiстичне керівництво в Українi негативно ставилось як до розробки проблематики історії українського козацтва та козаччини, так і до джерельних публікацій; було видано лише декілька документальних джерел з історії українського козацтва.
У третьому томі "історії України в документах та матеріалах" (1941 р.) були вміщені три документи з так званого "Кодексу Кулiша". Останнiй – це єдиний, що зберігся з величезного корпусу польських документів, що зберігались до 20-х рр. ХХ ст. у вiддiлi рукописів Петербурзької Публічної бібліотеки. Цей рукопис тепер зберігається в ЦНБ НАН України у Києві і має № 13402. 3вiдси для видання 1941 р. були взяті три документи: донесення поль-ського ротмістра Мелецького С.Пото-цькому 1638 р. про невдалу експедицію на Запорожжя; звіт про битву під Жовнином в червні цього ж року; інструкцію С.Конєцпольського коменданту фортеці Кодак. 3 цього ж джерельного комплексу вже після війни у 1946 р. був вдруге опублікований вже названий документ – інструкція С.Конєцпольського коменданту Кодака та його ж лист королю Владиславу IV з приводу переселення у межі Росiйської держави одного з лідерів козацьких рухів Д.Гуні. Через З6 років після цієї публікації автор даної статті продовжив цю публiкаторську традицію – в книзі "Источники по социально-экономи-ческой истории Украины ХVI – первой половины ХVII века: Структура источниковой базы" (- Днiпропетровськ, 1982) було надруковано три універсали Карпа Скидана з Лубен та Мошен (жовтень – листопад 1637 р.)
Продовжилось певне розширення джерельної бази про повстання під проводом С.Нали-вайка завдяки археографічній діяльності К.Г.Гуслистого в 1943 р. у першому томі "Наукових записок" Iнституту історії та Iнституту археології АН УРСР; тут було вміщено один акт з Луцької гродської книги 1594 р. – протестація брацлавського та вінницького старости Р.Струся на брацлавських міщан за "бунти" та сім листів великого гетьмана литовського Христофора Радзивілла 1596 р. з колекції історичних автографів П.Дубровського. Опубліковані документи повідомляють нові дані про розгортання визвольної антишляхетської боротьби в Білорусiї з приходом туди загонів Наливайка.
Певний комплекс документів про українських козаків, зокрема запорозьких, вміщений у першому томі тритомника "Воссоединение Украины с Россией. Документы и материалы" (М.,1953, 1954), проте підбір їх для публікації був здійснений під ракурсом зносин та стосунків з Росiєю, тому головна увага надана була документам про козакiв-переселенців у межі Росiї та про стосунки запорозьких та донських козаків; всі ці документи в основному російського походження. Хронологiчно вони не опускаються нижче 1620 р., а про козацькі повстання там документи не були вміщені, за винятком наративiв – щоденника С.Окольського. Особливий інтерес мають три поручнi записи українських козаків (документи №№ 155,257,258).
В пізніші роки все ж було небагато публікацій про козацтво до середини 40-х років ХVІІ ст. Можна було б виділити опубліковану Ю.Мициком інструкцію Війська Запорозького, дану козацьким послам польському королю Сигізмунду ІІІ від 20 березня 1621 р. У ній вміщені переліки козацьких вимог до польської адміністрації (одним з послів був Марко Жмайло, майбутній ватажок козацького повстання 1625 р). Ця публікація здійснена автором даної статті у співдружності з Ю.Мициком в 1984 р. у книзі "Анализ архивных источников по истории Украины ХVІ-ХVІІ вв."
Цей огляд публікацій про українське козацтво ХVІ – першої половини ХVІІ ст. не є універсальним i вичерпним. Вiн охоплює тільки документальні пам'ятки i дає лише загальну картину джерельних публікацій, як необхідну і автентичну джерельну базу про українське козацтво.

Казачество XX - XXI вв. " Документы, карты, иллюстрации, сувениры. Страница не найдена.
История казачества


Казачество XV-XXI вв.

www.cossackdom.com
Заставка | Главная | Участие в проекте |  RSS новости сайта

 

 

 

 

 


return_links(1); ?>
Книги для чтения

Казаки: традиции,
обычаи, культура

Казаки: традиции, обычаи, культура

пеейти в каталог


ИСКОМЫЙ ДОКУМЕНТ НЕ НАЙДЕН

 

Возможно он был удален или переименован.

 

 

Вы можете задать новые параметры поиска по материалам сайта

 

или написать автору E-mail: L_malenko@ukr.net

 

 

Благодарим за понимание.

 

Подборка электронных книг по истории казачества


Книги по истории казачества


. Copyright © 2001-2016 cossackdom.com

return_links(3); ?>