В. Андрєєв П.Куліш як історик козацтва у творчості Д. Дорошенка
Главная | Персоналии
 использование материалов разрешено только со ссылкой на ресурс cossackdom.com

[Із "Наукових записок. Збірника праць молодих вчених та аспірантів". - К., 2001. - Т. 6. - C. 286-291]

Віталій Андрєєв

П.Куліш як історик козацтва у творчості Д. Дорошенка

Дмитро Іванович Дорошенко (1882–1951) – відомий історик, громадський та політичний діяч. Багато зробив він для ідейного та організаційного становлення української історичної науки, розробки та популяризації державницької концепції української історії та історіографії, розвитку зв’язків між українськими та європейськими вченими.

Окремий щабель історіографічної спадщини Д.Дорошенка присвячено життю і творчості П.Куліша (1819 – 1897), відомого українського історика, письменника, громадського діяча.

Ще з дитинства захопила увагу Д.Дорошенка видатна постать П.Куліша, який стає його улюбленим автором. Серед багатьох українознавчих видань, що ретельно збирав Д.Дорошенко все життя, чільне місце належить працям П.Куліша або публікаціям про нього. Перші відомості про дослідження Д.Дорошенком життя і творчості П.Куліша датуються 1902 роком1.

У 1907 році виходить перша наукова робота Д.Дорошенка з історіографії – “П.О.Куліш (10 років зо дня смерти)2. Почав він цю працю під проводом Б.Грінченка, який сам працював у галузі української історіографії, цікавився постаттю П.Куліша і вже писав про нього3. Саме Б.Грінченко залучив до цієї праці молодого, але здібного студента-історика, запропонувавши йому написати статтю до п’ятої книжки “Нової Громади” про П.Куліша та Т.Шевченка4. Втім, обставини склалися так, що Д.Дорошенко не встиг вчасно скінчити цієї праці і вона вийшла значно пізніше в журналі “Україна”5.

Відтоді Д.Дорошенко неодноразово звертався до особи та творчості історика. У 1918 році вийшла монографія “П.О.Куліш. Його життя й літературно-громадська діяльність6. 1923 року вийшов новий варіант монографії про П.Куліша 7. В “Огляді української історіографії” обширний розділ присвячено життю й діяльності П.Куліша8. Крім того, П.Кулішу присвячено низку статтей та розділів у працях з української історіографії.

Наслідком пятнадцятирічних досліджень зявилась монографія “Пантелеймон Куліш”. Саме ця робота є головною працею Д.Дорошенка про П.Куліша, в якій досліджено багатогранну діяльність відомого українського письменника та історика. “Пантелеймон Куліш” вважається одною з найкращих монографій Д.Дорошенка 9

Ця робота, на відміну від попередньої (1918р.), в якій автор не розмежовує життя й діяльність П.Куліша і досліджує його творчість на фоні життєвого шляху, складається з двох основних частин. В першій подається огляд життя і діяльності історика (65 сторінок). У свою чергу, цю частину поділено на п’ять розділів, відповідно виділеним періодам життя П.Куліша. В другій частині Д.Дорошенко подає “Огляд важніших літературних і наукових творів П.Куліша” (більше 100 сторінок). Цю частину поділено на десять, розділів, кожен з яких присвячено окремим ділянкам творчості П.Куліша. Так, перед читачем постає поет-лірик і поет-епік, драматург, повістяр, критик, історик, публіцист, етнограф, перекладач Біблії та європейських класиків. Окрему увагу приділено генезі поглядів П.Куліша на українську історію, культуру та окремих українських діячів. Монографія повно висвітлила тему і на свій час була одинокою в українській науковій літературі, що повністю обіймала життя та діяльність П.Куліша10.

Роботу побудовано на аналізі змісту опублікованих джерел та літератури, які автор перелічив наприкінці роботи та у примітках під текстом. Праці притаманні риси більшості персоналій Д.Дорошенка – літературність викладу, психологізм у висвітленні особистостей, прагнення до об’єктивності.

Гадаємо, що до постаті П.Куліша Д.Дорошенко звернувся за власними уподобаннями, так би мовити, для душі. Історик, який до еміграції в основному перебував на громадській та політичній роботі і не міг багато займатися наукою, ніби знаходив відпочинок у таких студіях.

Приваблювала історика неординарність натури П.Куліша. Захоплюючись цією індивідуальністю, яку природа наділила “бистрим і спокійним розумом, залізною волею, хистом до письменства і надзвичайною здібністю до всякої роботи, як розумової так і фізичної, – всім тим, чим вона рідко наділяє звичайних людей зокрема”, Д.Дорошенко схарактеризував його як людину холодну і замкнену, яка не мала одного – хисту громадського організатора, якій потрібні були у роботі не співробітники, а слухняні виконавці. П.Куліш – складна натура. З одного боку, це людина впертої й деспотичної вдачі, але з другого – “в душі він завжди був людиною доброю, чулою до чужого горя, вражливою на всяку несправедливість11. Д.Дорошенко намагається розібратися в цій складній натурі, її вчинках, поглядах, творчій спадщині.

Крім того, до постаті П.Куліша спонукала звернутися та необ’єктивність, на думку Д.Дорошенка, з якою було оцінено заслуги та хиби історика його сучасниками. Д.Дорошенко ставив перед собою завдання об’єктивно оцінити життя й творчу спадщину П.Куліша. Вважаємо, що він добре впорався з поставленим завданням і перед читачем постає образ талановитого письменника, вченого, громадянина і людини, яка все своє життя присвятила праці в українській справі, зробивши чимало корисного і не була заслужено оцінена своїми сучасниками.

Майже в усіх роботах про П.Куліша, Д.Дорошенко користувався хронологічним підходом, що дозволило йому у характерній описовій формі показати генезу поглядів історика. Проте, в монографії 1923 року, Д.Дорошенко не виходячи за межі хронологічного описання праць історика, робить спробу розглянути їх за проблематичним принципом. Так, можемо бачити, як Д.Дорошенко викладає погляди П.Куліша на український історичний процес, козацтво, польсько-українські відносини, добу Гетьманщини, тогочасну українську історіографію. Д.Дорошенко досить критично поставився до історичної спадщини П.Куліша і подав не тільки докладні дані про історика та його праці, а й власні оцінки.

На думку Д.Дорошенка, П.Куліш завдячує пробудженням інтересу до української історії та етнографії М.Максимовичу, а свою творчу діяльність починав під впливом ідей західноєвропейського романтизму, які в той час поширилися в українському суспільстві. Вчений визначив початок наукової історичної праці П.Куліша 1846 роком, коли вийшла його “Повесть об украинском народе”. У перших роботах, вважає автор, історичні погляди П.Куліша перебували під впливом “Історії Русів” та народних ідеалістичних поглядів на козацтво. П.Куліш, пише Д.Дорошенко, пізніше відмовився від цих поглядів, але дивився на козаччину як на найбільш блискучій період історії України, його діячів вважав народними героями, а козаків спадкоємцями Київської Русі, оборонцями українського народу, культури, старого громадського ладу.

Д.Дорошенко підкреслював, що перші джерела, з якими працював історик, були козацькі літописи, старі українські хроніки, народні думи. Проте, незабаром, познайомившись ближче з історичними джерелами, особливо польськими, польською історіографією, П.Куліш починає змінювати свої погляди на козаччину. Вже у “Чорній Раді” він неприхильно ставиться до запорожців як до руйнівної сили, яка часто ставала небезпечною для рідного краю, вносила заколот, руйнувала основи громадського життя12. Втім, вважає Д.Дорошенко, П.Куліш ще довгий час дивився на козаків очима тогочасного “народництва”13. Поступово, на думку дослідника історик переходить на позиції критичного ставлення, песимістичного погляду щодо історичної ролі козаччини 14..Остаточно, на думку Д.Дорошенка, критичне відношення П.Куліша до козаччини перетворюється в рішучий осуд цього історичного явища на початку 1870-их років15.

Отже, П.Куліш доходить до того, що малює козаків дикими руїнниками, “ворогами сільсько-господарської та промислової кляси”, називає їх “кривавими п’яницями” й “татарськими побратимами”, а Б.Хмельницького виставляє як страшного “змія-горинича”, що зруйнував культуру на Україні. Злуку з Москвою він виправдовує як неминучий акт, відкидає думки про якісь умови цієї злуки, називає їх вигадкою істориків-козакоманів, висловлюючи погляд, ніби Україна віддалася цілком на ласку московського царя16. Куліш бачив у козаччині лише деструктивний, руйнівний елемент і не знайшов в ній ні якого творчого начала.

Д.Дорошенко не може повністю погодитись з усіма поглядами П.Куліша, хоч йому й імпонують деякі зауваги історика. Так, Д.Дорошенко поділяє ставлення П.Куліша до запорожців як до руйнівної сили. Він і сам неодноразово в своїх працях змальовував Запоріжжя у своїх працях як центр деструктивної, а часом й згубної для України політики17. Дослідник оцінює Запоріжжя і запорожців як історик-державник. Він вважає, що козаччина як окрема верства українського суспільства, почала формуватись у XVI ст. й певні форми прийняла лише на порозі XVI та XVIІ ст. На початку XVIІ ст. вона поступово переймає на себе роль провідної верстви українського суспільства. Козаччина має своїм осередком Запорізьку Січ – столицю вільної козацької організації, яка тримає себе наче самостійна незалежна держава.

Починаючи з XVIІ ст., вважає Д.Дорошенко, в межах козаччини є класова диференціація – з одного боку це городове статечне козацтво, яке починає виконувати роль провідної верстви(конструктивне творче начало), а з другого – запорізьке низове(стихійна руйнівна сила). Цей поділ, роздвоєння серед козацтва, особливо помітні після революції Б.Хмельницького. Проте, стихійну, деструктивну силу запорожців можна опанувати і обернути її не тільки на здобуття слави і здобичі, але й на користь національних інтересів всього українського народу, що й роблять видатні представники провідної верстви (П.Сагайдачний, Б.Хмельницький та ін.). На думку Д.Дорошенка, діяльність запорозьких козаків досить часто причинялася не на користь Україні її державності. Так, за часів Руїни, Запоріжжя не виробивши в себе сталих політичних принципів, є своєрідним центром деструктивної, а часом згубної для української козацької держави політики. Запорожці “піддержують Пушкаря проти Виговського, Брюховецького проти Сомка, Суховія і Ханенка проти Дорошенка, Петрика проти Мазепи”. Типовим представником Запоріжжя Д.Дорошенко вважав Івана Сірка.

Д.Дорошенко, критично розглядаючи творчість П.Куліша, зауважував, що деякі здогади й зауваги історика щодо історії козацтва взагалі і запорізького зокрема зберегли своє наукове значення й досі. Високо оцінює Д.Дорошенко творчість П.Куліша і збоку використання ним у своїх працях багатьох цінних і, здебільшого, до його часів невідомих в українській історичній науці джерел, його археографічну діяльність18.

В “Огляді української історіографії” Д.Дорошенко намагаючись переоцінити українську історіографію у світлі державницького напрямку, зробив суто державницькі висновки щодо творчості П.Куліша. Так, він писав, що П.Куліш “у своїх пристрасних, різких поривах” кермувався духом шукання історичної правди, але йому не вдалося виробити широкого погляду на історичні явища, а також бракувало в дослідженнях нової історичної методології, що вже тоді виробила українська історична наука. Історик не мав ясного “національно-державного ідеалу”, ступивши навіть назад у порівнянні з “Історією Русів” на чолі. Він плутався, на думку Д.Дорошенка, між ідеями “громадського права”, цивілізаторської місії Польщі й державницької місії Москви і не зумів доглянути ні фактів, ні сил в історії України, які намагалися вирішити питання української державності на рівні з вимогами і поняттями свого часу19. Втім, дослідник відзначав, що незважаючи на всі недоліки праць П.Куліша, він дав низку цінних документальних матеріалів і багато критичних оцінок, які, хоч здебільшого і не були прийняті в українській історіографії все ж допомогли їй в пошуках історичної правди (започаткували критичний підхід до вивчення історії Запоріжжя тощо).

Загалом відчувається бажання Д.Дорошенка якось реабілітувати П.Куліша, пом’якшити негативні оцінки життя і творчості П.Куліша надані їм попередниками. В цілому ж Д.Дорошенко висвітлював погляди П.Куліша на історію запорізького козацтва з позицій ідеології українського монархізму В.Липинського (під міцним впливом якого Д.Дорошенко перебував майже все своє творче життя), що не завжди сприяло об’єктивності висновків у його наукових пошуках.

 

1Стаття “П.Куліш як поет” (03.08.1902). – Інститут рукописів. Національна бібліотека України ім. В.І.Вернадського (далі – ІР. НБУ). – Ф.318, оп.1, спр.5.

2ко Д. П.Куліш (10 років зо дня смерти) // Україна. – 1907. – Кн.ІІ. – С.238-249.

3Грінченко Б. П.А.Кулиш. Биографический очерк. – Чернигов, 1899. – 23 с.

4Лист Д.Дорошенка до Б.Грінченка з Глухова (від 01.05.1906). – ІР. НБУ. – Ф.ІІІ, оп.1, спр.36976, арк. 1.

5.Лист до Б.Грінченка з Глухова (від 13.05.1906). – ІР. НБУ. – Ф.ІІІ, оп.1, спр.36975

6. Дорошенко Д. П.О.Куліш. Його життя й літературно-громадська діяльність. – Київ: “Просвіта”, 1918. – 70 с

7. Дорошенко Д. Пантелеймон Куліш. Літературні характеристики українських письменників ІУ. – Ляйпциг: “Українська накладня”, 1923. – 207 с.

8Дорошенко Д. Огляд української історіографії. Державна школа: Історія. Політологія. Право. – Київ: “Українознавство”, 1996, с. 105-114.

9. Білецький Л. Дмитро Дорошенко. – Вінніпег, 1949.– 24 с;..Винар Л. Дмитро Дорошенко – видатний дослідник української історіографії і бібліографії // Український історик. – 1982. – №3-4 (74-75). – С.40-78.

10. Білецький Л. Дмитро Дорошенко. – Вінніпег, 1949.– 24 с.

11. Дорошенко Д. П.О.Куліш. Його життя й літературно-громадська діяльність. – Київ: “Просвіта”, 1918. — С.64-65

12. Білецький Л. Дмитро Дорошенко...— С. 23

13. Дорошенко Д. Пантелеймон Куліш. Літературні характеристики українських письменників ІV. – Ляйпциг: “Українська накладня”, 1923. — С. 151-152

14. Дорошенко Д. Огляд української історіографії. Державна школ…— C.110-111

15.Дорошенко Д. Пантелеймон Куліш. Літературні характеристики українських письменників ІУ. – Ляйпциг: “Українська накладня”, 1923. — С.171-172.

16Там само. — С.179-181.

17Дорошенко Д. Нарис історії України. Т.ІІ. – Київ: “Глобус”, 1992. — С.129.

18Дорошенко Д. Пантелеймон Куліш...— С.177-179.

19Дорошенко Д., Оглоблин О. Джерела й історіографія // Енциклопедія українознавства. – Т.І. – Ч.2. – Нью-Йорк, 1949. – С.401.

Казачество XX - XXI вв. " Документы, карты, иллюстрации, сувениры. Страница не найдена.
История казачества


Казачество XV-XXI вв.

www.cossackdom.com

 

 

 

 

 


return_links(1); ?>
Книги для чтения

Казаки: традиции,
обычаи, культура

Казаки: традиции, обычаи, культура

пеейти в каталог


ИСКОМЫЙ ДОКУМЕНТ НЕ НАЙДЕН

 

Возможно он был удален или переименован.

 

 

Вы можете задать новые параметры поиска по материалам сайта

 

или написать автору E-mail: L_malenko@ukr.net

 

 

Благодарим за понимание.

 

Подборка электронных книг по истории казачества


Книги по истории казачества


. Copyright © 2001-2016 cossackdom.com

return_links(3); ?>