О.Р. ДАВЛЄТОВ
Б.Д. КРУПНИЦЬКИЙ – ІСТОРИК УКРАЇНСЬКОГО КОЗАЦТВА
В умовах розбудови незалежної державності, в пануючій атмосфері підвищеного
попиту до книг з історії України необхідно ознайомитися із доробком авторів,
які змушені були свого часу емігрувати на чужину і там у більш сприятливих
умовах продовжувати працювати для України.
До таких вчених-вигнанців, чия творча доробка майже невідома на сучасній
Батьківщині, належить і Борис Дмитрович Крупницький (1894-1956), видатний
історик України та українського козацтва, більша частина життя якого за
об'єктивними причинами пройшла у Німеччині (з 1922 по 1956 р.р. – О.Д.).
Народився Борис Дмитрович Крупницький 24 липня 1894р. в селі Медведівці
Чигиринського повіту на Київщині, в родині псаломщика. Відмінно закінчив
гімназію в Черкасах. З 1913 по 1916 рр. відвідував історико–філологічний
факультет київського університету святого Володимира,де вчився у професорів
М.В. Довнар-Запольського, В.Ю. Данилевича та інших. У вирі громадянської війни
не було можливості далі продовжувати історичні студії і Б.Д.Крупницький за
власним бажанням вступає до лав української армії, мріючи про державну
суверенність України. Після зайняття українських земель Червоною Армією Б.Д.
Крупницький змушений був емігрувати за кордон – cпочатку до Польщі(1920 р.), а
згодом до Німеччини (з 1922 р.). У Веймарській Республіці декілька років
працював звичайним батраком у селян в місцевості Гіммельт поблизу Гамбурга. Там
познайомився і згодом одружився з німкенею Маргаритою Шпрекельзен, спадок якої дозволив
йому продовжувати власну освіту. У 1925 р. Крупницький разом з дружиною
переїжджає до Берліну, де вступає вчити німецьку мову в Інститут для Чужинців
(Institut fur Auslander) Берлінського університету ім. Гумбомента. Річний курс
цього закладуБ.Д.Крупницький закінчив з відзнакою, що дало йому пільгове право
щодо універсітетських студій у Німеччині. Крупницький використував цю нагоду і
записався на історичний факультет цього ж Берлінського університету, почавши з
зимового семестру 1926–1927 рр. відвідувати зайняття. Декілька раніше, восени
1926 р., у Берліні було засновано на кошти української діаспори УНІ –
Український Науковий Інститут, який опріч різноманітної наукової діяльності
також допомагав фінансово тим студентам українського походження, що студіювали
у вузах Веймарської Німеччини. Б.Д.Крупницький, як студент Берлінського
університету і ветеран громадянської війни, одержав стипендію від УНІ, що дало
йому змогу утримувати родину і продовжувати навчання. Цікаво, що обов'язки
стипендіата УНІ були дещо подвійні: треба було навчатися у будь–якому
німецькому вузі і водночас працювати у семінаріях найменше двох професорів
власне Українського Наукового Інституту.
Б.Д.Крупницький обрав зайняття у Д.Дорошенка та І.Мірчука. На історичному
факультеті Берлінського університету Б.Крупницький навчався у професорів
О.Геча, В.Штеліна та інших, цілком свідомо поступово спеціалізуючись на
східно-європейській історії. За порадою Д.І.Дорошенка Крупницький обрав темою
докторського дослідження розвідку про І.Хр. фон Енгеля, як історика України.
Науковий керівник, професор Отто Геч затвердив цю тему у формулюванні
"Іоганн Хрістіан фон Енгель та "Історія України"(1). 26 червня
1929 р. Б.Д.Крупницький вдало захистив докторську дисертацію у Берлінському університеті
й отримав вчений ступінь доктора філософії. Після цього тодішній голова УНІ
професор Д.І.Дорошенко запросив молодого вченого на посаду асистента кафедри
історії України в Українському Науковому Інституті. Згодом, будучи у творчому
відрядженні і працюючи в Українському Вільному Університеті у Празі, в 1932 р.
за пропозицією професора Д.Антоновича Крупницький отримує чин доцента за працю
"Гетьман Мазепа в світлі німецької літератури його часу"(2). З 1933
по 1945 рр. Б.Д.Крупницький працює як науковий співробітник, а з 1941 р. як
професор в УНІ у Берліні. Тобто пік наукової кар'єри Крупницького припадає на
часи існування в Німеччині уряду "третього рейху"(1933-1945 рр.)
Наукові дослідження Б.Д.Крупницького присвячені історії України XVII-XVIII
столітть, розвідкам щодо української історіографії та історіософії. Його перу
належать понад 150 наукових праць, надрукованих українською, німецькою та
англійською мовами. Базу для його робіт склало ретельне вивчення джерел з
історії України та власноручне копітке опрацювання фондів Пруської державної
бібліотеки м.Берліна, Дрезденського державного архіву, Стокгольмського
державного архіву, тощо. Саме на підставі оброблених джерел та історіографії
Б.Д.Крупницький написав першу монографію, що вже за його життя витримала три
видання – "Гетьман Пилип Орлик. 1672–1742" (Варшава – 1938 р.; Мюнхен
– 1944 р.; Мюнхен – 1956 р.) обсягом 252 сторінки (3), а згодом і другу –
"Гетьман Мазепа та його час. 1687-1709", обсягом 260 аркушів (4).
Cаме в цих творах Б.Д.Крупницький описує добу Мазепи-Орлика (тобто кінець XVII
– початок XVIIIст.) на тлі тодішніх політичних відносин у Європі. Персоні І.
Мазепи та описам його доби Крупницький присвятив понад 40 праць, від
доцентської праці (2) до останньої публікації в збірці "З мазепинської
проблематики", яка вийшла у Мюнхені у 1956 р. В статті "Мазепа і
радянська історіографія"(5) Б.Крупницький на конкретних прикладах
документально доводить, що радянська історіографія звернулась до старих позицій
промонархічної російської історіографії, інтерпрітуючи дії Мазепи як
"зрадницькі". Крупницький відверто писав: "Це не були
дослідницькі праці, а прокламація певних тез, у першу чергу тези про
непорушність зв'язку України з Москвою"(5, C.34). Згодом, в студії
"Мазепа в світлі психологічної методи"(6,C.18) він подає загальні
підсумки своїх дослідів: "Мазепа був українським державним мужем, а це
важило більше, ніж те, що він залежав від Москви і в очах царя, можливо, не
значив більше якогось генерал–губернатора. Він стояв на чолі України, він був
наступником цілого ряду українських гетьманів, починаючизБогдана
Хмельницького. Через те і його політика була традиційною гетьманською
політикою... З цього штандпункту і його орієнтація на шведів – головний
останній акт його діяльності – виглядатиме як крок, яким гетьман хотів
закріпити права і свободи Украіни, бо вони стояли під загрозою знищення з боку
Москви". Після дослідження "мазепинської доби" Б.Д.Крупницький
переходить до вивчення попередніх часів – "доби Хмельниччинни". Цьому
часу він присвятив декілька статей і навіть зредагував наукову збірку "В
300–ліття Хмельниччини"(7). Особу видатного козацького ватажка–гетьмана
Б.Хмельницького він оцінює дуже високо, як "будівничого України–незалежної
держави", який вдало вів складну закордонну політику в тодішніх тяжких
часах для "новоствореної" держави.
Майже одночасно вивчає Б.Д.Крупницький добу спадкоємців Хмельницького і
Мазепи на гетьманському престолі. Саме цьому він присвятив останню власну
монографію "Гетьман Данило Апостол і його доба. 1727-1734 рр."(8).
Таким чином праці Б.Д.Крупницького охоплюють добу від часів Б.Хмельницького до
ліквідації гетьманату. Це досить великий нарис з історії козацтва – історії
генези Гетьманської держави на Україні. Опріч ролі певних історичних осіб в
історії України, Б.Д.Крупницький досліджував і становище православної церкви в
XVII–XVIII ст. Так в статті "Гетьмани і православна церква в українській
державі XVII–XVIII ст." він дає огляд взаємовідносин між гетьманами та
Церквою. На думку Крупницького, коли гетьманська влада була міцна – під час
правління Б.Хмельницького і І.Мазепи – українська церква також процвітала; а
коли відбувався занепад гетьманської влади – наприклад, доба І.Брюховецького та
І.Самойловича – й українську церкву було передано під юрисдикцію московського
патріарха у 1685 р., тоді й наступав занепад у православній церкві України.
Залюбки працював Б.Д.Крупницький і над дослідженням української
історіографії XVIII-XX столітть. Про це безумовно свідчать його
докторська дисертація, присвячена І.Х. фон Енгелю; досліди з ідеології
"Історії Русів", наукові розвідки про дослідницьку спадщину
М.Грушевського та Д.Дорошенка, низка критичних оглядів новітньої(тоді – О.Р.)
української історіографії, тощо (9). Одним з перших українських істориків,
Б.Д.Крупницький почав розробляти історіософію украінської історії, чому він
присвятив також чимало своїх наукових праць(10;11).
Досить багато зробив Б.Д.Крупницький для того, щоб адаптувати проблеми історії
України для чужоземних читачів: біля 25% його робіт вийшли англійською, а понад
40% німецькою мовами. Великі заслуги має він і в справі пропагування та
ознайомлення німецьких істориків з основними проблемами історії козацтва,
генезою української історіографії, тощо. Його чисельні статті та рецензії були
опубліковані в "Zeitschrift fur osteuropaische
Geschichte","Jahrbucher fur Geschichte Osteuropa" за часів
існування Веймарської Республіки, "третього рейху" та ФРН. Саме серед
німецькомовних видань Б.Д.Крупницького знаходиться його грунтовий доробок, ще
не дійшовший, на жаль, до сучасних вітчизняних читачів – "Geschichte der
Ukraine von den Anfangen bis zum Jakre 1917" ("История Украины от
начала до 1917 года") побачивший світ трьома виданнями – Люблин 1939 р.;
Лайпциг – 1943 Висбаден – 1963 р. В цій праці, завдяки величезній ерудиції
автора та його власному розумінню історичного процесу, проаналізовано
величезний матеріал (12). Саме цю працю Б.Д.Крупницького можна кваліфікувати як
працю оригінального наукового синтезу, в якій досить чільне місце займає
дослідження історії українського козацтва. Для Б.Д.Крупницького козаки України
– це "лицарі степу", з яких "постійна загроза війни, життя у
ворожому становищі та повна пригод доля утворили особливий тип
людини"(12,C.53).
Професійні досягнення Б.Д.Крупницького були досить високо оцінені сучасниками.
З 1946 р. він обраний дійсним членом УВАН (Української Вільної Академії Наук) у
Парижі, займає посаду професора в Православній Блословській Академії Мюнхена,
бере участь у роботі науково-дослідницького інституту Української Мартирологii
у Мюнхені. З 1947 р. його обрано головою історичної Комісії Наукового
Товариства Шевченка, а з 1951 р. він дійсний член Інтернаціональної Вільної
Академії наук у Парижі (Academie Internationale Libre des Sciences et des
Lettres).
На жаль тяжка хвороба останніх років життя стала на перешкоді творчих задумів
вченого. Помер Б.Д.Крупницький 5 червня 1956 р. і був похований у м.
Хіммельтдорфен (ФРН).
Історична спадщина Б.Д.Крупницького, його монографічні дослідження, підручник з
історії України, розвідки про українське козацтво та іншї праці ще маловідомі у
сучасній Україні. Саме тому вони ще потребують ретельного вивчення та введення
до історіографічного обігу.
ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА
1. Krupnitzki B. Iohann von Engel und Geschichte der Ukraine. – B., 1931. –
26 s.
2. Крупницький Б. Гетьман Мазепа в світлі німецької літератури його часу. –
Прага, 1932. – 61 с.
3. Krupnizki B. Hetman Pilip Orlik. 1672-1742. – Munchen, 1944. – 252 s.
4. Krupnizki B. Hetman Mazepa und seine Zeit. 1687-1709. – Leipzig, 1942. – 260
s.
5. Український збірник. – Мюнхен, 1955. – В.2. – C.12-37.
6. Збірник Української Вільної Академії Наук. – Авгсбург, 1949.
7. В 300-ліття Хмельниччини / Б.Д.Крупницький. – Мюнхен, 1948.
8. Krupnizki B. Hetman Danilo Apostol und seine Zeit, 1727-1742. – Augsburg,
1948. – 192 s.
9. Історіознавчі проблеми історії України / Наукова збірка Українського
Вільного Університету. – Мюнхен, 1959 та інші.
10. Крупницький Б. До методологічних проблем української історії. – Авгсбург,
1946.
11. Крупницький Б. Основні проблеми історії України. – Мюнхен, 1955. – 217 с.
12. Krupnizki B. Geschichte der Ukraine von den Anfangen bis zum Jahre 1917. –
Leipzig, 1943. – 324 s.
ДОДАТОК
З підручника Б.Д.Крупницького "Історія України від початка до 1917
р."
("Geschichte der Ukraine von den Aufangen bis zum Jahre 1917". –
Leipzig, 1943. – S.49-54)
Козацтво – це особливе явище в українській історії. Сам термін
"козак" належить до тюркомовних народів. Ще в словнику половців в
1303 році було слово "козак" у значенні "вартовий,
бадьорий". Татари в період XIV-XV ст. також вживали цей термін, але у
розумінні козак як вільна, незалежна людина, як войовничий шукач пригод,
прихильник партизанських дій і майже розбійник. Цей татарський термін набув
широкого поширення в Україні. Із джерел ми знаємо, що українські козаки вперше
згадуються в 90-х роках XV ст. В перші часи діяльність козаків не мала певних
контурів. В кінці XV та першій половині XVI ст. козацтво ще не являло собою
власне певної, особливо організованої верстви. В козаки йшли так звані
"вихідники", які промишляли в степовій зоні України полюванням на
звіра та рибальством. Згодом увага прикордонної адміністрації (в першу чергу
Канівського та Черкаського старост) зупинилась на цьому новому елементі
прикордоння. Старости прикордонних областей бажали використати козаків в
сутичках з татарами, для охорони їх земельних участків як прикордонну варту.
Таким чином, козаки входили до структури прикордонних округ. Деякі козаки
підкорялися вказівкам прикордонної адміністрації, частина козацькких ватажків
входить до кіл вищої або середньої адміністрації прикордонних земель, решта
залишається суто захисниками украінської нації.
До першої половини XVI ст. можна віднести цілий ряд історичних постатей, які
мали тісний контакт з козаками. В першу чергу це староста
Черкаський(1514-1535), Остап Дашкевич – залишився в пам'яті як перший ватажок
та організатор козаків. В свій час він вважався кращім спеціалістом з
татарської справи. Неодноразово він нападав на чолі козаків на татар, у тому
числі і в Криму. Остап так допік хана, що той у 1532 р. потрапив до його
резиденції – Черкас, хоча даремно.
Серед інших осіб, які використовували козацьку силу, можна назвати старосту
Хмельницького – Предслава Лянцкронського, старосту Барського – Бернада
Претвича, старосту Черкаського – Семена Полуовиниського.
п.2. Дмитро Вишневецький та
заснування Січі.
Остання історія козаків пов'язана з ім'ям Д.Вишневецького, названого в
піснях українського народу "Байдою". Цей відважний, неспокійний шукач
пригод мав власну концепцію успішної боротьби з татарами й спробував здійснити
її за допомогою козацького руху.
Його ідея – будівництво захисних споруд в ряді Дніпровських островів. На
початок 50-х рр. XVI ст. на о.Хортиця він будує опорний пункт, щоб за допомогою
козаків охороняти прикордонні землі від татар. Повна назва – Січ. Із джерел
відомо ще принаймні дві січі – на о.Томаківка(1581 р.) та в нижній течії Дніпра
(1594 р.) на о. Базавлук. З середини 80-х рр. XVI ст. козаки, які тут мешкали,
отримали найменування січових козаків. Тут відбулося заснування своєрідної
форми козацького життя, змушеної жити у ворожому оточенні. Постійна воєнна
небезпека, неспокійне та повне пригод життя створили особливий тип людини.
Козак був абсолютно незалежним. Його життя проходило в постійній небезпеці, він
жив у курені, у злагоді з його іншими мешканцями, переносячи злидні та голод,
без дружини й дітей.
Єдине, що він захищав і любив – була зброя та кінь. Того, хто порушував закони
січового братерства, жорстоко карали самі козаки.
Січ являла собою постійно діючий військовий табір, тому тут заборонялася
присутність жінок. Козаки називали себе "лицарями".
c.54. Козаки являли собою на Січі скупчення вільних людей своєрідний незалежний
фактор в прикордонній смузі. Спочатку литовський та польський уряди підтримували
посилення козацтва. Таким чином, до кінця XVI – початку XVII ст. козацтво вже
цілком консолідувалося і організувалося. Заснування Січі було першим поштовхом
до зміцнення цієї організації, другим стали міри литовського, пізніше
польського урядів.
Було цілком природно, що державні органи звернули свою увагу на козаків, і вже
в першій половині XIV ст. існував проект залучення їх до державної служби. 1568
– король Сигізмунд II Август найняв на службу 300 чоловік, поставив на чолі
Єржі Яжловецького з правомнабору нових козаків. Ці козаки відрізнялись від
інших запорожців тим, що не підлягали юридикції прикордонних старост, а лише
коронному гетьману. Ця відмінність пізніше стане основою вимоги козаками так
званих природних прав. Змінивший Сигізмунда II Августа новий польський король
Стефан Баторій також використовував козаків, наприклад проти турецького васала
– господаря Молдови. Реформа. Стефан Баторій заснував військовий реєстр у 500
козаків, що отримували платню та володіли так званими реестровими правами
правами, з резиденцією у м.Терехтемирів між Каневом та Черкасами, на чолі
староста Черкаський, князь Михайло Вишнивецький (свій шпиталь, майстерні і таке
інше).
Решта козаків, у тому числі ті, що мешкали на Січі, подібними привілеями не
користувалися. Цей реєстр брав участь у польсько-московській війні 1580
р., використовувався проти татар.
У останні роки XVI ст. він нараховував близько 1000 козаків. Реформа Баторія
поклала початок соціальному розшаруванню козацтва.