использование материалов разрешено только со ссылкой на ресурс cossackdom.com

Л. МАЛЕНКО
(Із "Малої енциклопедії  українського козацтва")

ЩЕРБИНА ФЕДІР АНДРІЙОВИЧ (1849 – 1936) — громадський діяч, історик Кубані, статистик, економіст, соціолог, автор віршованих поем “Чорноморці” (1919) і “Богдан Хмельницький” (1929), член-кореспондент Петербурзької АН з 1904, дійсний член Наукового товариства імені Шевченка (1924).

Народився на Кубані в станиці Новодерев`янківській у сім`ї священика. Закінчив Ставропольську духовну семінарію. У 1872 вступив до Петровсько-Розумовської сільськогосподарської академії, яку через рік залишив за вимогою влади за участь у студентських виступах. Протягом 1874–77 навчався на природничому факультеті Одеського університету. Як член одеської Громади, що критикував дії уряду, був заарештований і засланий на деякий час у свою станицю. У 1877 за зв`язки з революціонерами був відправлений на заслання у  Вологодську губернію, із якого повернувся в кін. 1880. Під час перебування на півночі написав і опублікував у журналі “Отечественные записки” статтю “Сольвычегодская земельная община” (1879), закінчив роботу над книгою “Очерки южнорусских артелей и общинно-артельных форм”, яка стала результатом дослідження, розпочатого ще в студентські роки. Книга була опублікована в 1881 і своєю появою стимулювала розвитку кооперативного руху в Україні.

Після повернення із заслання Щ. регулярно публікував свої статті, присвячені питанням козацької економіки, у періодичних виданнях. Вони зробили його відомим у суспільно-наукових колах. У 1884 Щ., як спеціаліст, був прийнятий на службу до Воронезького губернського земства для організації статистичного відділу. На посаді керівника статистичного бюро (1884–1901) склав і відредагував 66 томів статистики; видав “Сводный сборник по 12 уездам Воронежской губернии”, “Историю Воронежского земства” (1891); підготував до видання історію Золотоніського і Полтавського земств; за проханням Владикавказької залізниці провів економіко-статистичне дослідження й опублікував “Общий очерк экономических и торгово-промышленных условий района Владикавказской железной дороги” (1894).

Поруч з основною роботою Щ. досліджує питання соціально-економічної та військової історії кубанського козацтва. Публікації керівника статистичного бюро Воронезької губернії статей з козацької проблематики привернули увагу громадськості, представників урядових кіл. У 1896 він призначається керівником експедиції для дослідження степових областей Російської імперії. До 1901 Щ. на чолі експедиції вивчає степові простори Семипалатинського, Тургайського, Акмолинського країв, знайомиться з побутом і настроями козацьких общин на Уралі й у Сибіру, досліджує матеріальне становище киргизького населення Середньої Азії. Описи й висновки експедиції, відредаговані Щ., вийшли у світ 10-м виданням “Трудов экспедиции по исследованию степных областей” (1902).

Після повернення на попереднє місце роботи у Воронезьке земство, він у тому ж 1901, як політично неблагонадійний, був засланий під домашній арешт на Кубань, де пробув до 1920. Наукова діяльність Щ. У Кубанській області тісно перепліталась із громадською. В 1906 козаки обрали його головою козацької Військової Ради й доручили йому розробку рішень із приводу справедливого розподілу військових земель між станицями. В 1907 Щ. був посланий кубанцями делегатом у 2-у Державну Думу від партії народних соціалістів, де став головою Козацької фракції. Після революції 1917 був незмінним членом Кубанських Крайової та Законодавчої Рад усіх скликань (1917–20), головою Верховного суду Кубанського козацького війська (1917), членом Верховного Круга Дону, Кубані й Тереку (1920). Після заходів радянської влади по знищенню козацтва як класу в 1920 у складі кубанської делегації емігрував у Югославію, а в 1921 — у Прагу. З 1922–1936 — професор Українського Вільного університету й одночасно професор статистики Української господарчої академії у Подебрадах. Протягом 1924–1925 обіймав посаду ректора Українського Вільного університету. Похований на Ольшанському кладовищі в Празі.

По собі лишив бл. 100 статичних досліджень. Серед них високу фахову оцінку отримали праці: “Крестьянское хозяйство по Острогожскому уезду” (1885), “Сборник оценочных сведений по крестьянскому хозяйству четырёх уездов Воронежской губернии” (1887), “Крестьянские бюджеты” (1900). Уже в еміграції він опублікував “Законы эволюции и русский большевизм” (1922), курс лекцій в УВУ й УГА “Статистика. Історія статистики і статистичних установ” (1925), “Еволюційні переміни в ідеології статистики” (1927).

Особливе місце у творчому доробку Щ. посідають праці з історії Кубанського краю та козацтва. В 1884 була опублікована його праця “История самоуправления у кубанских казаков”. Він брав участь у формуванні збірника “Кубанское казачье войско (1696–1888)” і написав до нього нарис “История Кубанского казачьего войска” (1888). У 1891 р. друкується  дослідження Щ. “Земельная община кубанских казаков”.  Результатом плідної роботи у Кубанському крайовому архіві стала його двохтомна праця “История Кубанского казачьего войска” (1910–13). Вона містить історико-географічний опис Кубані; висвітлює майже всі сфери життя побуту, культури не тільки кубанського козацтва, а й інших народів, які населяли Кубань; подає всебічний огляд російсько-адигейських відносин періоду т.зв. Кавказької війни. Будучи офіційним замовленням, книга разом із тим пронизана духом демократизму, палкої любові до рідного краю, людей. Прагненням дослідника продовжити роботу над третім і четвертим тт. “Истории Кубанского казачьего войска” не судилося здійснитися. В еміграції він видрукував тільки статті: “Кубань у прошлом и настоящем, история и настоящее Кубани” (1927), “ О деятельности кубанцев в ЧСР” (1927).

Література: Казачий словарь-справочник / Сост. Г.В. Губарев — М., 1992. — Т. ІІІ. — С. 310-313; В. Громов Возвращение // Щербина Ф. История Кубанского казачьего войска. — Краснодар, 1992. — Т. І.