С.В.МОГУЛЬОВА

 

А.Д. БАЧИНСЬКИЙ СIЧ ЗАДУНАЙСЬКА. 1775–1828.
IСТОРИКО-ДОКУМЕНТАЛЬНИЙ НАРИС

Одеса: Одеський державний унiверситет, 1994. – 124 с.

За останнi п'ять рокiв з'явилось чимало праць щодо iсторiї запорозького козацтва. Деякi з них були присвяченi загальновiдомим сторiнкам iсторiї Козаччини i мали метою звернути ува-гу широкого кола читачiв до цiєї проблематики, тим самим лiквiдувавши той вiрний стереотип, що склався в уявленi самої особи запорожця та рiзнопланових аспектiв дiяльностi кiзакiв. Частина праць була нацiлена на дослiдження маловивчених епiзодiв i побудування загальної адекватної схеми iсторiї українського козацтва. В ре-зультатi стало зрозумiлим, що однiєю iз маловiдомих та науково нерозроблених тем є iсторiя Козаччини в останнi роки свого iснуван-ня. Низка статей, що з'явилися на сто-рiнках перiодичних видань в останнi роки i були присвяченi саме цiй проблемi, в кра-що-му -випадку побудованi на етнографiчних дослiдженнях XIX ст. (як-то Ф.Кондратовича, П.Короленка, М.Чайковського та iнш.) та окремих iсторичних фак-тах, якi давно вiдомi в лiтературi. Отже, можно сказати, що А.Д.Бачинський став одним iз перших iсторикiв, який спробував науково, на пiдставi широкого кола джерел, вiдобразити осно-внi вiхи iсторiї Задунайської Сiчi, її культуру та традицiї. В той же час ця книга дає можли-вiсть вiдчути всю суперечнiсть епохи кiнця XVIII ст., коли на тлi остаточного нiве-лювання особливостей iсторичного розвитку та своєрiдного становища українських зе-мель, що були поглиненi Росiйською iмперiєю, вiдбувалися спроби українцiв зберегти свою само-бутнiсть, уникнути тотальної унiфiкацiї та, навiть, вiдродити колишню авто-но-мiю.
Праця А.Д.Бачинського є продовженням iсторiографiчних традицiй, що склалися в галузі вiдображення багатьох аспектiв української iсторiї взагалi та запорозького козацтва зокрема. Можна припустити, що автор належить до романтичної школи української iсто-рiо-г-рафiї, для якої iсторiя Козаччини – то є центральна тема всiєї iсторiї України, класичний приклад найбiльш розвинутих рис українцiв. Звiдси таке "високе" ставлення до запорожцiв i звiдси зображення iсторiї Задунайської Сiчi в традицiйних (для української iсторiографiї) рамках.
Значною перевагою дослiдження є широка джерельна база. Автор знайшов i вперше ввiв до наукового обiгу значну кiлькiсть документальних джерел, серед яких такi унi-кальнi, як бiографiї та описи майна задунайських запорожцiв. Саме матерiали такого типу дозволили автору окреслити нацiональний та соцiальний склад Задунайської Сiчi, особливостi її матерiальної культури, якi з'явилися внаслiдок синтезу старих побутових тра-дицiй запорожцiв та на-вколишнього середовища. Тим бiльше, що кiлькiсний склад цiєї джерельної вибiрки говорить про її репрезентативнiсть та про наукову можливiсть автора робити певнi висновки щодо змi-ни зовнiшнього вигляду турецьких запорожцiв, їх основних занять та побутових особливостей (роздiл 7 роботи). А.Д.Бачинському належить право називатися першим дослiдником iсторiї Усть-Дунайського буджацького вiйська. До цiєї теми певною мiрою зверталися тiльки А.О.Скальковський та О.Рябiнiн-Скляревський. Вiдобразити повно та багатопланово iсторiю цього вiйськового форму-вання на пiдставi документальних джерел вдалося тiльки А.Д.Ба-чин-ському. В цьому вiд-ношенi четвертий роздiл рецензузованої працi –"Задунайськi запорожцi та усть-дунайськi козаки" – є результатом значної роботи автора протягом багатьох рокiв (низку статей, присвячених рiзним аспектам iсторiї Усть-Дунайського вiйська, було надруковано ним ще в 60-х рр.). Наслiдком такого ретельного дослiдження стало виправлення багатьох фактичних помилок, якi iснують в iсторичнiй лiтературi. Так, А.Д.Бачинський вказав на iснуючi не-порозумiння в iсторичних джерелах щодо назви козакiв в Туреччинi: тогочаснi сторон-нi -спостерiгачi часто плутали назви "некрасовцi" та "запорожцi" i тому iнколи давали невiрну iнформацiю. Тiльки комплексне наукове дослiдження кожного документу, як iсторичного джерела, може допомогти розiбратися в таких дрiбницях та адекватно вiдобразити дiйснiсть. Тому, проаналiзувавши значну кiлькiсть джерел рiзних типiв, А.Д.Бачинський змiг прийти до вис-новку, що некрасiвцi не брали участi у формуваннi Усть-Дунайського буджацького вiйська. Що ж до ролi I.П.Котляревського в iсторiї цього вiйськового формування, то краще сказати, що питання це на сьогоднiшнiй день залишається не вирiшеним i робити остаточних виснов-кiв поки що не можна. Можливо, новий пiдхiд до вивчення творчої спадщини I.П.Котляревського, детальний аналiз його творiв (особливо "Енеїди") iз урахуванням суспiльно-полiтичних iсторичних змiн та особливостей того часу допоможе висвiтлити цей незрозумiлий епiзод як в долi самого поета, так i в життi задунайцiв. Iсторiя задунайського козацтва не буде зрозумiлою повнiстю, якщо не подивитися на внутрiшнє життя Турецької iмперiї того часу, яке було на-повнене полiтичними катаклiзмами та кризовими явищами. На жаль, автор не поставив метою своєї роботи багатопланово пiдiйти до цiєї проблеми i в зв'язку з цим вiдповiсти на ряд важливих питань. Хоч тi фактичнi свiдчення, що їх наводить А.Д.Бачинський вiдносно участi заду-най-цiв в мiжусобних бiйках в Туреччинi на початку XIX ст., дея-кою- мiрою торкаються цiєї проблеми i ще раз пiдкреслюють необхiднiсть її дослiдження. А спроба автора навести прик-лади первинного життя запорожцiв в Туреччинi (ще- з часiв Мазепи) i тим самим звернути увагу на закономiрнiсть переселення козакiв саме до цiєї країни - то також є початок бiльш гру-н-товного дослiдження (постiйна мiжнародна орiєнтацiя українцiв взагалi на традицiйне звернення козацтва саме на схiд). Отже, деякою мiрою А.Д.Бачинський торкнувся питання методологiчного характеру, що є надто- актуальним для сучасної української iсторичної науки. I ще одне питання заслу-говує додаткової уваги дослiдникiв запорозької старовини: iсторiя банатських козакiв, якi 1785 р. стали на службу Австрiйськiй iмперiї i оселилися в мiстi Зента над Тисою у Бачсь-кому комiтатi. А.Д.Бачинський на пiдставi вiдомих нечисельних iсторiографiчних свiдчень стверджує, що запорожцi не затрималися довго в цьому районi i знов повернулися в Добруджу: частина вже через декiлька рокiв, а решта на початку XIX ст. Проте, ще В.Антонович в своїй статтi в журналi "Київська старовина" (1882, № 6), що була присвячена саме iсторiї банатських козакiв, вказав на перебування нащадкiв запорожцiв в цьому районi в кiнцi XIX ст.: 1878 р. львiвська "Просвiта" одержала листа вiд шкiль-но-го вчителя Юрiя Весловського iз бачського комiтату (с.Керештуре), який просив надiслати йому видання "Просвiти", оскiльки вiн не бажає викладати науки нащадкам запорожцiв угорською мовою та за угорськими пiдручниками. Отже, ще одна згадка запо-розь-кої iсторiї, розв'язати яку допоможуть тiльки документи, що зберiгаються в архiвах Австрiї.
Найбiльш цiкавою та дискусiйною темою, до якої часто зверталися дослiдники, як спецiа-лiс-ти iсторики, так i аматори української старовини, є перехiд задунайців до Росiй-ської iмпе-рiї в 1828 р. А.Д.Бачинський спробував всебiчно висвiтлити цю подiю, вказати на рiзнi причини, що iснували як всереденi самої Задунайської Сiчi, так i в нав-колишнiх умовах (постiйно напруженi вiдносини мiж Росiєю та Туреччиною, вплив обох держав на життя запорож-цiв, перебування козакiв на територiї, яка часто ставала театром вiйськових дiй). Проте автор певною мiрою опинився пiд впливом iсторiогра-фiчної традицiї в зображеннi особи останнього кошового отамана задунайцiв  Й.М.Гладкого та в iснуваннi двох партiй (сiчовики i райя), що склалися на Сiчi. А висновок А.Д.Бачинського про те, що перехiд до Росiї Й.Гладкий здiйснював у великiй таємницi, нiчого не розповiдаючи про свої плани "товариству" (с.103), взагалi можна поставити пiд сумнiв. Вiдомо, що Й.Гладкий вiв листування з iзмаїльським градоначальником генерал-майором С.Тучковим, що до запоророжцiв приїздив ад'ютант Писаренко спецiально для узгодження умов переходу козакiв до Росiї. Цi подiї не могли залишитися непомiтними для запорозького товариства. Та й сам Й.Гладкий був не такою смiливою люди-ною, щоб розраховувати тiльки на самого себе i не вiдчувати за собою надiйне прикриття та пiдт-рим-ку. Документи, що зберiгаються в державному архiвi Одеської областi, вказують, що запорожцi припливли на шестидесяти човнах (61 та 68 - данi з рiзних документiв), i меншої цифри, нiж 342 душi також не зустрiчається (рапорт iзмаїльської карантинної кон--тори вiд 15 травня про прибуття в порт запорожцiв). Та i сам А.Д.Бачинський нижче стверджує, що всього задунайських вихiдцiв було значно бiльше тисячi осiб. Таку кiлькiсть людей навряд чи можна обманути та насильно примусити суттєво змiнити своє жит-тя. Отже, можна погодитися з думкою О.Рябiнiна-Скляревського, що особi Й.Гладкого не можна приписувати виключного значення i що подiї 1828 р. були "натуральним кiнцем давнього iсторичного процесу", епiло-гом iсторичного життя запорожцiв, "козакування" українського народу.
В цiлому ж можна стверджувати, що А.Д.Бачинський з своїм достатньо складним завданням успiшно впорався. Вiн заповнив маловiдому сторiнку iсторiї запорозького ко-зацтва, i в той же час вiдкрив новi сфери, що чекають своїх дослiдникiв. А той ху-дож-нiй стиль, яким напи-сано цей нарис,  який є вмiлим поєднанням наукового пiдгрунття з популярним викладом, дозволяє сподiватися, що книга ця знайде широку аудиторiю читачiв.