Р.І.ШИЯН
Ю.А.МИЦИК.
КОЗАЦЬКИЙ КРАЙ:
НАРИСИ З ІСТОРІЇ ДНІПРОПЕТРОВЩИНИ XV – XVII СТ.
— Дніпропетровськ: Видавництво Дніпропетровського держуніверситету, 1997.
— 176 с.
Дослідження Ю.А.Мицика «Козацький край: Нариси з історії Дніпропетровщини»
займає чільне місце в низці науково-популярних праць з історії запорозького
козацтва, які вийшли з друку останнім часом і розраховані на широку читацьку
аудиторію.
У творчій кар’єрі автора ця книга представляє чергову спробу підняти актуальні
питання історії цього феномену у поєднанні з вивченням минулого території
сучасної Дніпропетровської області. «Козацький край...» представляє собою
дев’ять окремих нарисів, які у хронологічному порядку знайомлять читачів з
окремими аспектами історії Війська і Вольностей Запорозьких. При цьому варто
зазначити, що Ю.А.Мицик у черговий раз торкнувся важливого і складного питання,
а саме: проблеми виникнення і національного складу запорозького козацтва,
наполягаючи саме на українському походженні останнього. Слід згадати і про розділ
«Сторінки з історії нашого краю» та додатки до праці, які містять цікаві
документальні та періодичні джерела з історії Дніпропетровщини. Вони,
безперечно, привернуть до себе увагу фахівців — істориків та краєзнавців.
Дослідження містить у собі й іменний покажчик кошових та гетьманів Війська
Запорозького. Взагалі зазначимо, що автором обрано оптимальну структуру для
написання науково-популярної праці зі згаданої теми.
Розкриваючи історію «козацького минулого» території Дніпропетровської області,
Ю.А.Мицик звертається до численних праць своїх попередників, розширивши коло
розглядуваних питань за рахунок введення до наукового обігу нових документів з
архівосховищ Польщі та України, а також наративних джерел тогочасся, в тому
числі і західноєвропейських. Це дозволило автору по новому поглянути на деякі
аспекти проблеми, адже поряд із викладанням матеріалу зустрічаємо й елементи
критичного аналізу щодо тез інших дослідників з історії запорозького козацтва.
Знайдені та використані професором Ю.А.Мициком матеріали представляють
неабиякий інтерес для науковців, які займаються проблемами історії Запорожжя,
тому залишається надія більш докладно ознайомитись з комплексом джерел по темі
у наступних публікаціях шановного автора.
Поряд з цим викликає певні запитання зв’язок назви праці з її змістом. Як
зазначалося вище, книга «Козацький край...» представляє собою «нариси з історії
Дніпропетровщини», що, загалом, відповідає її змісту. Втім, іноді виникає
відчуття, що автор надто захопився викладенням історії війська не зазначаючи,
яке відношення до назви має, наприклад, нарис «Перші козацькі гетьмани» до
історії Дніпропетровщини, де ані словом про це не згадується (С.52 – 56).
Аргументовано він виступає і на захист тверезого образу життя запорозьких
козаків. При цьому автор посилається на мемуари П.Шевальє та нотатки А.Віміни.
Однак, як і в попередньому випадку, не доведено існування зв’язку між цим
фактом і історією Дніпропетровської області. Водночас, часом відчувається і
певна інформаційна переобтяженість деяких розділів. Так, Ю.А.Мицик в черговий
раз надає перелік всіх 38 куренів (С.25). Якби автор показав на зв’язок між
назвою куренів і топонімікою області, або якось іншим чином опрацював
інформацію, це, на наш погляд, виглядало б більш доречним.
Ступінь довершеності різних розділів свідчить про нерівномірність вивчення
окремих питань та певну обмеженість джерельної бази, що відзначається у
передмові до праці. Так, у розділі, присвяченому історії Катеринославського
козацького війська, професор Ю.А.Мицик пише, що «частина колишніх запорожців
влилася до Катеринославського козацького війська» (С.117).
Зазначимо, що відсоток колишніх запорожців у складі війська катеринославських
козаків не міг бути великим. За справами Ф.41 (РДВІА), що стосуються
комплектації цього війська, вони не згадуються взагалі. Натомість відомо про
значну роль донських козаків у формуванні загонів катеринославських козаків;
іншим варіантом назви війська була назва «Новодонські», що свідчить на користь
вищезазначеного твердження.
Викликає зауваження і думка автора про те, що «царський уряд виділив
Катеринославському війську землі у межиріччі Інгулу та Південного Бугу»
(С.117). Насправді ж крім цих земель катеринославські козаки мали поселення у
Катеринославі, Павлограді, Єлізаветграді, Кременчузі, Донецькому, Харкові,
Чугуєві, а всього — у 115 містечках та селищах і п’яти фортецях (РДВІА. Ф.41.
Оп.1/199. Спр. 186. Арк. 3-3зв., 4-4зв., 5-5зв.). Козаки цього війська мешкали
і на території сучасної Дніпропетровщини — Новомосковську, Петриківці та ін.,
про що варто було б сказати у дослідженні, присвяченому, в тому числі, й
історії області.
У відповідь на тезу автора про те, що військо «мало у своєму складі 10 полків»
(С.117), зауважимо: важко казати, який саме період мав на увазі професор
Ю.А.Мицик, однак у 1787 – 1788 роках військо (тоді ще «Екатеринославский корпус
передовой стражи» — Р.Ш.) складалось з бригад, а на 10 січня 1792 р. до його
складу входило вже 11 полків, піхотна команда князя Трубецького та волонтерська
— майора Гіржева (РДВІА.Ф.41.Оп.1/199. Спр.186. Арк. 13.).
Незважаючи на певні зауваження, необхідно зазначити, що висновки до праці, які
робить автор, досить аргументовані і підкріплюються солідною науковою базою.
Дослідження, крім пізнавального, має ще і велике виховне значення, що проходить
червоною стрічкою крізь всі розділи цієї книги. Інтерес викликають дослідження
професора Ю.А.Мицика з питань козацької символіки, історії виникнення
м.Дніпропетровська та інших населених пунктів області. Цю працю, без
перебільшення, можна розглядати як значний внесок у становлення регіональних та
локальних студій в українській історичній науці. Саме це робить появу книги
«Козацький край: Нариси з історії Дніпропетровщини» дуже своєчасним.
Написана жвавою та багатою мовою, ця праця, незважаючи на певні побажання,
являє собою цікаве й оригінальне дослідження, яке, безперечно, викликатиме щиру
зацікавленість з боку найширшої читацької аудиторії України.